Гідроекологічні проблеми закритих водойм

     Механічне очищення служить для вилучення  зі стічних вод нерозчинних речовин. Воно забезпечується за допомогою таких методів, як проціджування, відстоювання, фільтрування та центрифугування. Проціджування стічних вод забезпечує затримання порівняно великих частин забруднень, розміри яких перевищують 15–20 мм [11, 69-79].

     Фільтрування  вод використовують для затримання найдрібніших нерозчинних часток забруднень, що перебувають у завислому стані. Для цього застосовують піщано–гравійні фільтри або спеціальні сітки.

     Очищення  стічних вод від механічних домішок  здійснюють також за допомогою гідроциклона — агрегата, який у процесі обертання цистерни з водою внаслідок дії відцентрованих сил вилучає із води завислі частинки забруднюючих речовин (центрифугування).

     З метою інтенсифікації процесу механічного  очищення побутових стічних вод  проводять їх аерацію, або ж аерацію поєднують з відстоюванням у просвітлювачі чи біокоагуляторі.

     Фізико–механічний спосіб поділяють на хімічний, фізико–хімічний  та біохімічний залежно від того, який метод очищення переважає.

     Під час хімічного очищення у стічні води додають хімічні реагенти, які внаслідок реакції із забруднюючими речовинами сприяють випаданню останніх в осад або їх випаровуванню. До хімічного очищення відносять коагуляцію і нейтралізацію. Коагуляція — процес додавання до стічних вод речовин-коагулянтів, що сприяють прискореному виділенню нерозчинних і частково розчинних речовин, які при відстоюванні не випадають в осад. Коагуляція зумовлює поступове осідання дисперсних часток і виділення їх з розчину у вигляді осаду. Цей процес називають седиментацією.

     Нейтралізація — реакція, що приводить до знищення кислотних властивостей розчину за допомогою лугів, а лужних — за допомогою кислот.

     Фізико–хімічні  та біологічні методи очищення вод  поділяються на дві групи: регенеративні  та деструктивні. Перші дають змогу  вилучати й утилізувати зі стічних вод цінні елементи та речовини. Деструктивні методи передбачають руйнацію забруднюючих речовин або їх знешкодження.

     До  регенеративних методів очищення належать: сорбція, екстракція, евапорація, флотація, іонний обмін, електроліз, кристалізація, випаровування тощо [29, 81-83].

     Сорбція — процес, внаслідок якого відбувається поглинання певною речовиною (тілом) зі стічних вод газів, пари і розчинних  речовин.

     Екстракція  — це процес переведення речовин  із водної фази в органічну.

     Евапорація — процес випаровування летких забруднюючих речовин внаслідок пропускання пари через нагріті до 100°С стічні води.

     Флотація  — процес вилучення зі стічних  вод забруднюючих речовин разом  із бульбашками повітря, що піднімаються на поверхню.

     Іонний  обмін. Цей метод широко застосовують для технологічного й аналітичного розділення сумішей неорганічних іонів.

     Електроліз  полягає в тому, що пропускають  струм через занурені у воді електроди, підсилюють розчинення матеріалу електродів і утворення згустків коагулята, що сприяє осаду забруднень.

     Кристалізація ґрунтується на утворенні кристалів  забруднюючих речовин внаслідок  природного або штучного прискореного випаровування рідини.

     Випаровування застосовується при очищенні радіоактивно забруднених вод, що переважно є стоками атомних електростанцій.

     Деструктивна  очистка стічних вод полягає  в окисленні органічних речовин, що містяться у стічних водах. Окислення й мінералізація органічних забруднюючих речовин внаслідок  аеробних біохімічних процесів становлять суть біохімічного способу очищення стічних вод.

     Біологічне  очищення відбувається в природних  умовах: на полях зрошення, полях  фільтрації, біологічних ставках  або в штучних умовах — біологічних  фільтрах [29, 61].

     3.2. Охорона водних ресурсів

     Генеральна  стратегія в галузі охорони водних ресурсів в усіх країнах світу передбачає: підпорядкування інтересів окремих водокористувачів загально-національним інтересам; застосування екологічно чистих ("зелених") технологій у виробництві для поліпшення якості вод, запобігання їх забрудненню і перегріванню; можливість позитивних змін у навколишньому середовищі з урахуванням альтернативних варіантів водопостачання і водоспоживання.

     Забезпечення  екологічної рівноваги та повне  задоволення потреб населення і суспільного господарства водою можливі при поліпшенні якості води та водного режиму річок, раціональному використанні води підприємствами всіх галузей суспільного господарства та відтворенні водних ресурсів.

     Усі промислові й сільськогосподарські підприємства зобов'язані:

     ·        проводити заходи щодо економного використання водних ресурсів;

     ·        застосовувати сучасні ефективні й досконалі технічні засоби і технології, щоб запобігти великим втратам і забрудненню води;

     ·        контролювати якість і кількість скинутих у водні об'єкти промислових стоків тощо.

     Чинним  в Україні водним законодавством регламентується використання води певної якості. Не дозволяється, зокрема, застосовувати питну воду для охолодження блоків ТЕС, скидати у водойми стічні води із вмістом цінних відходів, які можна вилучити за допомогою спеціальних технологій. На підприємствах ефективним вважається зворотне водокористування, коли їх власні стічні води після локального очищення (на місці) повторно використовуються в технологічному циклі, і забруднені стоки взагалі не потрапляють у водойми [14, 91-96].

     У природному самоочищенні води беруть участь бактерії, гриби, водорості. Встановлено, що в процесі бактеріального самоочищення через 24 год. залишається не більше 50 % бактерій, через 96 год. - 0,5 %. Для самоочищення забрудненої води необхідне багаторазове розбавляння її чистою водою. У разі сильного забруднення самоочищення води не відбувається, тому потрібні спеціальні заходи і методи щодо ліквідації забруднень, які надійшли із стічними водами.

     Висновки 

     Отже,  Розрізняють не тільки штучне (антропогенне) забруднення води, але й природне. Відомо, що навіть у малозаселених районах (Аляска, Амазонія тощо) чистота води зменшується, а кількість мулу, домішок всіх видів збільшується від витоку в горах до місця з'єднання з морем чи океаном.

     Джерел  забруднення води багато, основними  з них є:

     ·        стічні води промислових підприємств;

     ·        побутових стоках комунального господарства;

     ·        стічні води сільського господарства;

     ·        води шахт, нафтопромислів, рудників;

     ·        відходи виробництв при видобутку різних корисних копалин;

     ·        відходи деревини в деревообробній промисловості;

     ·        скиди водного і залізничного транспорту тощо.

     Найважливішим наслідком забруднення води є  те, що, потрапляючи у водойми, забруднювальні речовини спричинюють зниження її якості.

     Якість  води - це сукупність фізичних, хімічних, біологічних та бактеріологічних показників, які обумовлюють придатність  води для використання у промисловому виробництві, побуті тощо.

     Це  виявляється у зміні її фізичних властивостей (прозорості, запаху, присмаку) та хімічного складу (кислотності, кількості органічних та мінеральних домішок, вмісту отруйних речовин тощо), у зменшенні вмісту у воді кисню, зміні кількості і видового складу мікроорганізмів, появі хвороботворних бактерій. Отже, забруднення природних вод може призвести до того, що вони стають непридатними для пиття, купання, а інколи і для технічних потреб. Як правило, забруднена вода непридатна і для використання у промисловості, оскільки порушує нормальний хід технологічного процесу, знижує якість вироблюваної продукції.

     Генеральна  стратегія в галузі охорони водних ресурсів в усіх країнах світу передбачає: підпорядкування інтересів окремих водокористувачів загально-національним інтересам; застосування екологічно чистих ("зелених") технологій у виробництві для поліпшення якості вод, запобігання їх забрудненню і перегріванню; можливість позитивних змін у навколишньому середовищі з урахуванням альтернативних варіантів водопостачання і водоспоживання.

     Список  використаної літератури: 
 

1. Атамашок  В. Г., Ширшев Л. Г., Акимов Н. И. Гражданская  оборона. Учебник для вузов. - М.: Высшая школа, 1986.
2. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. — К.: Либідь. 1995 — 368 с.
3. Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. // Навч. посібн.—К.:Либідь, 1997.—160с. 
4. Владимиров В.А., Михеев О.С., Хмель С.И. и др. Методика выявления и оценки рациональной обстановки при разрушениях (авариях) атомных электростанций. - М., 1989.
5. Волошин І. М. Методика дослідження проблем природокористування. — Львів: ЛДУ, 1994. — 160 с.
6. Губський А. І. Цивільна оборона. - К., 1995.
7. Деміденко Г.П., Захист об'є ктів народного господарства від зброї масового ураження. - К., 1996.
8. Депутат О. П., Коваленко І. В., Мужик І. С. Цивільна оборона/ За редакцією B.C. Франка. Підручник. 2-ге вид., доп. - Львів: Афіша, 2001.
9. Дія населення в надзвичайних ситуаціях. РІД ЦО і НС. - К., 1997.
10. Допустимі рівні вмісту радіонуклідів стронцію і цезію у продуктах харчування (ДР-97). МОЗ України. - К., 1997.
11. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків: ХДАМГ, 1999. – 416 с.
12. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн./ Відповідальний редактор док. юрид. наук, професор, акад. Андрейцев В. А. — К.: Юрінком їнтер, 1997. — 704 с.
13. Загальні вимоги до розвитку і розміщення потенційно небезпечних виробництв з урахуванням ризику надзвичайних ситуацій техногенного походження. / Наукові керівники: член-кореспондент HАН України С.І.Дорогунцов і генерал-лейтенант В.Ф. Гречанінов. - К.: НАНУ, 1995.
14. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.
15. Ковальчук І.П. Реґіональний еколого–геоморфологічний аналіз. — львів: Інститут українознавства, 1997. — 440 с.
16. Комплексное использование и охрана водных ресурсов / О.М. Юшманов, В.В. Шабанов, И.Г. Галямина и др. — М.: Агропромиздат, 1985. — 303 с.
17. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. – 238 с.
18. Кукурудза С.І. Гідрологічні проблеми суходолу: навчальний посібник / За ред. проф. В. Хільчевського. — Львів, 1999. — 232 с.
19. Кучерявий В.П. Екологія. — Львів: Світ, 2000. — 500 с.
20. Леігович Г.Г. Довідник з цивільної оборони. - К., 1999.
21. Лосев К.С. Вода. — Л.: Гидрометеоиздат, 1989. — 272 с.
22. Малі річки України:Довідник / А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та ін.; За ред. А.В. Яцика. — К.: Урожай, 1991. — 296 с.
23. Методика прогнозирования масштабов заражения сильнодействующими ядовитыми веществами при авариях (разрушениях) на химически опасных объектах и транспорте (РД 52.04.253-90): М.: Росгидромет, 1991.
24. Михайлов В.Н., Добровольський А.Д. Общая гидрология. — М.: Высшая школа, 1991. — 368 с.
25. Мігович Г.Г., Рабчук О.Г. Сильнодіючі отруйні речовини. -К., 1999.
26. Одум Ю. - Экология. - М.: Мир, 1986. - Т. 2. 
27. Організація проведення рятувальних робіт при стихійних лихах, аваріях і катастрофах. - М., 1990.
28. Основи екології та соціоеколотії. // Навч. посібн. під. ред. Назарука М.М. — Львів: "За вільну Україну", 1997, — 210 с.
29. Основи екологічних знань. Навчальні матеріали / За ред. В.І. Поліщука, Л.П. Царика. — Тернопіль: видавництво “Тернопіль”, 1994. — 175 с.
30. Основи соціоекології: навчальний посібник / Г.О. Бачинський, Н.В. Беренда, В.Д. Бондаренко та ін.; За ред. Г.О. Бачинського. — К.: Вища школа, 1995. — 238 с.
31. Охрана окружающей среды / С.В. Белов, Ф.А. Барбинов, А.Ф. Козьяков и др. Под ред. С.В. Белова. — М.: Высшая школа, 1991. — 319 с.
32. Попередження надзвичайних ситуацій / Під редакцією генерал-лейтенанта В.Ф. Гречанінова. - К., 1997.
33. Справочник по водным ресурсам / Под ред. Б.И. Стрельца. — К.: Урожай, 1997. — 304 с.
34. Справочные данные о чрезвычайных ситуациях техногенного, природного и экологического характера. В 3-х частях. - М., 1990.
35. Топчиев А.Г. Геоэкология: географические основы природопользования. — Одесса: Астропринт, 1996. — 392 с.
36. Управление граждпнской обороной / Под ред. АЛ. Безлтосова. - М.: Воениздат, 1986.
37. Хільчевський В. Сучасні гідроекологічні проблеми [Текст] / Хільчевський В., Савицький В., Шевчук І. // Географія та основи економіки в школі. - 2002.-N5,6. - С.40-45,С.34-38
38. Чорнобильська аварія. Події. Факти. Цифри / Під керівництвом генерал-лейтенанта М. С. Бондарчука. Штаб ЦО України. -К., 1990.