Гідроекологічні проблеми закритих водойм

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

імені ІВАНА  ОГІЄНКА  

Природничий факультет 

Кафедра загальної екології 
 
 
 
 
 
 

Реферат на тему “Гідроекологічні проблеми закритих водойм” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Студента  53-ЕК групи

спеціальності 7.070801 “Екологія та охорона навколишнього середовища” 
 
 
 
 
 
 
 
 

Кам’янець-Подільський  – 2011 

 

      Зміст 
 
 
 

 

      Вступ 

     Проблеми  питної води. Вода становить майже 70% маси нашого організму. Втрата її організмом дуже небезпечна. Без води різко погіршується обмін речовин, що загрожує всім життєвим процесам. Без їжі людина може прожити понад місяць, без води вона гине через кілька днів.

     Нині  людство стурбоване нестачею води. У багатьох може виникнути питання: «Хіба мало води на Землі? На глобусі майже три чверті його поверхні зафарбовано в синій колір». Все так, але це здебільшого солоні води океанів і морів, що становлять 97,75% усіх водних запасів планети. Для мешканців суходолу, об'єктів енергетики, індустріального та сільськогосподарського виробництва потрібна не солона морська, а прісна питна вода. А чи багато її?

     Актуальність  дослідженя. Здавалося б, що решта 2,25% водних ресурсів планети - це також вагома цифра: 48 млн. км³. Але половину цих ресурсів становлять льодові масиви Антарктиди, Арктики, Гренландії, високих гір на різних континентах. 23,4 млн. км³ - це підземні води, приховані від нас. А запаси доступної прісної води обчислюють вже не мільйонами, а тисячами кубічних метрів. Найбільша кількість поверхневої прісної води міститься в озерах - 176 400 км³. У руслах річок водночас протікає 2120 км³ води, 10 300 км³ прісної води міститься в болотах, 13 тис. км³ її несуть у собі хмари.

     У найзаселеніших і найосвоєніших у господарському відношенні районах води явно недостатньо, особливо якщо врахувати, як багато споживають її атомні та теплові електростанції, заводи й фабрики, зрошувальні системи, тваринницькі комплекси, міста-гіганти.

     Ще  не так давно, менше ста років  тому, вода більшості річок була придатною для пиття. Тепер з рівнинних річок та їхніх приток небезпечно не лише пити, але й купатися в них. Із чим це пов'язано?

     Насамперед, із потраплянням до водних артерій  шкідливих викидів промислових підприємств, комунальних господарств тощо.

     Мета  дослідження. аналіз стану закритих водойм на Україні. Дослідження гідроекологічних проблем.

     Об’єкт  дослідження. Гідрологічні показники водойм.

     Предмет дослідження. Аналаз гідроекологічних проблем закритих водойм.

     Згідно  поставленої мети постають такі завдання курсової роботи:

• Дати загальну характеристику закритих водойм
• Дослідити гідроекологічні проблеми закритих водойм.
• Проаналізувати охорону закритих водойм.
• Зробити висновки.

     Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

     Містить 38 сторінок.

      

 

     Розділ  І.  Загальна характеристика закритих водойм 

     1.1. Споживання води у світі 

     Неможливо уявити собі життя без води. Однак  людина владно вторгається в природні сховища, знищує все навколо себе, забруднює воду, таку необхідну для неї ж самої. Дуже мало залишилося на Землі річок у їхньому первозданному вигляді. І все це через байдуже ставлення людини до природи, зокрема до водойм. Вона забруднює атмосферу, звідки всі забруднюючі речовини неминуче повертаються на поверхню Землі. До того ж стічні води промислових виробництв, побутові стоки попадають в ті ж ріки, озера, різні водойми. Дістається і підземним водам, які не встигають переробити відходи Усе це повертається до людини у складі питної води й продуктів харчування [36, 48-56].

     Яким  є склад води? Слід зауважити, що вода ніколи не буває без домішок  У ній містяться різні гази й солі, завислі тверді частинки. Навіть прісна в нашому розумінні  вода містить розчинених солей близько 1 г на 1 л. Запас прісної води не висихає завдяки постійному кругообігу. Обсяг води, що випаровується, близько 525 тис. км на рік. 86 % від цього обсягу припадає на солоні води Світового океану. Інша частина випаровується на суші. Щороку відбувається випаровування великого шару води, товщина якого близько 1250мм. Частина цієї води як опади потрапляє знову в океан, інша частина за допомогою вітрів переноситься на сушу. Тут вона проливається дощем у ріки й озера, живить підземні води й льодовики. Енергією Сонця підживлюється природний дистилятор, який використовує близько 20 % цієї енергії. Прісні води складають усього 2 % гідросфери, однак вони постійно відновлюються. Саме це й дає можливість людині мати запаси прісної води. 85 % запасів прісної води знаходиться в льодах полярних зон і льодовиків. Тут швидкість водообміну набагато нижча, ніж в океані. Вона дорівнює 8000 років. Підраховано, що поверхневі води можуть відновитися практично в 500 разів швидше, ніж в океані. Швидкість відновлення річок ще вища — 10—12 діб.  

     1.2. Використання води в Україні  

     На  території України нараховується  близько 73 тис. річок, переважно невеликих, лише 125 в них мають довжину понад 100 км. На кожен квадратний кілометр території України припадає 250 м річок.

     Водозабезпеченість  України ресурсами місцевого стоку з розрахунку на 1 людину становить 1000 м³ на рік, причому у Південно-Західному економічному районі вона майже у 7 разів вища, ніж у Південному, і у 3 рази вища, ніж у Донецько-Придністровському [32, 23-28].

     Головним  водним джерелом України є Дніпро. Водні ресурси його басейну становлять 80 % усіх водних ресурсів України. Середній багаторічний об'єм його стоку в гирлі дорівнює 53 км³. У маловодні роки він зменшується до 43,5 км³, а в дуже маловодні — до 30 км³. Дніпро забезпечує водою не тільки водоспожпвачів у межах свого басейну, а і є головним, а інколи і єдиним джерелом водопостачання великих промислових центрів півдня і південного сходу України.

     Для системи водопостачання в басейні  Дніпра використовуються поверхневі і  підземні води. Основним джерелом поверхневих вод є малі річки, яких у басейні Дніпра налічується 15380 загальною довжиною 67 156 км. Розподіл водних ресурсів тут дуже нерівномірний. Найкраще забезпечена водою верхня частина басейну, де в середній за водністю рік її припадає 219 тис. м³. Для регулювання річкового стоку в часі й просторі в басейні Дніпра створено штучні водойми - шість великих водосховищ із загальним об'ємом води 44 км³. Об'єм підземних вод в українській частині басейну становить 12,8 км³/рік (35 млн м³/добу). Експлуатаційні запаси підземних вод, тобто розвіданих і затверджених до використання, становлять лише 2,6 км³/рік. Максимальна кількість підземних вод зосереджена в Чернігівській області, проте частка розвіданих водних підземних ресурсів тут незначна - 6 %.

     Найбільші споживачі води в Україні показані на рис. 1[15, 89-92].  

     

  

     Рис.1. Найбільші споживачі води в Україні  

     Найбільшими забруднювачами вод України є (% від всього обсягу зливу в ріки):

     ·          електроенергетика - 43%;

     ·          комунальне господарство - 19,5%;

     ·          сільське господарство - 16,6%;

     ·          чорна металургія - 9%;

     ·          хімія і нафтохімія - 3%;

     ·          інші - 8,9%.

     Встановлено, що стан водних ресурсів для 44 % з числа  басейнових річок Дніпровської системи  є катастрофічним. Якість води у  більшості річок класифікується як забруднена і брудна за хімічними  та бактеріальними показниками. Перевищення граничне допустимих концентрацій забруднювальних речовин у водних об'єктах спостерігається практично на всій території Дніпровської системи, в багатьох з них стан екологічних систем визначають як початок екологічного регресу.

     Дуже  забруднені також басейни річок Західного Бугу, Приазов'я, Сіверського Дінця. Середньорічний вміст забруднювальних речовин у воді цих річок значно перевищує граничне допустимий рівень (ГДК), а за деякими інгредієнтами сягає 10 ГДК і більше.

     Зростає також вплив інтенсивної господарської діяльності людини на підземні води. Найбільші порушення в гідрогеохімічній обстановці спостерігаються в економічно розвинених районах Дніпропетровської та Запорізької областей з високим рівнем розвитку промисловості та великою густотою населення. Головними джерелами забруднення є накопичувачі промислових та побутових рідких і твердих відходів, мінералізовані шахтні та рудникові води, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, накопичувачі відходів на тваринницьких комплексах і фермах. З накопичувачів у підземні води потрапляють розчини різних солей, нафтопродукти, ароматичні речовини та ін [18, 112-118].

     У ґрунтових водах Донбасу виявлено значні перевищення концентрацій (до 60 ГДК) арсену і свинцю, в Придністров'ї — високотоксичного талію – 500-1000 ГДК. В цілому в Україні існує 193 стабільних осередки забруднення підземних вод. Найбільші з них у районах:

     ·        Дніпропетровська - Дніпродзержинська - стічними водами об'єктів хімічної і металургійної промисловості;

     ·        Новомосковська - Павлограда - шахтними водами та стоками тваринницьких комплексів;

     ·        Кривого Рогу - шахтними водами та стічними водами металургійних заводів;

     ·        Житомира - Рівного - стічними водами підприємств хімічної і легкої промисловості та господарсько-побутовими.

     1.3. Екологія водойм України 

     Коротко розглянемо екологічний стан водойм України. Значної шкоди Придніпров'ю  завдало будівництво шістьох  ТЕС на водосховищ, що затопили майже 700 тис. га родючих заплавних земель (близько 2,1 % загальної площі України). В результаті такого будівництва режим Дніпра наблизився до застійного озерного. Різко зменшився водообмін і створилися застійні зони. Ріка втратила здатність самоочищатися. Піднявся рівень ґрунтових вод далеко від берегів. Почастішала евтрофікація вод і посилилося засолення ґрунтів. Майже в десять разів збільшився об'єм підземного стоку вод. У нижній частині басейну іригації змінився водно-сольовий режим ґрунтів, зменшився вміст гумусу в ґрунтах та посилилася їх ерозія в прибережній зоні. Внаслідок знищення під водою садів та городів щороку втрачається 3—4 млн. т фруктів і овочів та близько 1 млн. т зерна. Екологічна, енергетична та рибогосподарська вигода від створення водосховищ незначна, а нині вони перетворилися на гігантські накопичувачі промислового й побутового бруду. [12, 103-108]

     Надзвичайно небезпечним є радіаційне забруднення  донних відкладів Дніпра, особливо Київського водосховища, після аварії на ЧАЕС. У намулах Дніпродзержинського й Дніпровського водосховищ накопичуються значні кількості заліза, важких металів, фенолу та нафтопродуктів. Київське, Канівське й Дніпродзержинське водосховища забруднені нітратним та амонійним азотом (11—16 ГДК). Максимальні концентрації міді (110ГДК) спостерігалися в Дніпродзержинському водосховищі, цинку (140 ГДК) — у Канівському водосховищі біля м. Києва.

     У басейні р. Дунай спостерігається  високе забруднення нітратним азотом (11—16 ГДК), сполуками цинку (11 ГДК), мангану (10—21 ГДК) та нафтопродуктами, р. Дністер — нітратним азотом (13—19 ГДК), сполуками купруму (80), цинку (1,1) і мангану (16—61 ГДК). Особливо забрудненими є притоки Дністра — річки Тисьмениця, Свіча, Чечва, Бистриця-Солотвинська, Золота Липа, Коропець, Серет — амонійним і нітратним азотом, фенолами та сполуками купруму й цинку.

     Санітарний режим природних вод оцінювали за вмістом розчиненого кисню, BCK₅ і БСК₂₀, окиснюваністю і ХСК. До цієї групи належать важливі характеристики вмісту у воді розчинних органічних речовин, мікроорганізмів і бактерій. Бактеріологічні показники визначали за індексом ЛКП (вмістом бактерій групи кишкової палички). Вміст цих компонентів оцінювали порівнянням їх з ГДК, а сумарний їх вміст — за допомогою індексного принципу, який дав змогу привести всі показники окремих полютантів до єдиної системи вимірювання та їх зіставлення.