Філософські аспекти здоровя людини

Ібн Сіна навів поради щодо забезпечення екологічної оптимальності житла, одягу, харчування окремо для дітей, дорослих і людей похилого віку. Особливого значення у збереженні здоров'я він надавав фізичним вправам, правильному режимові харчування і сну. У своєму вченні про мізаджу – індивідуальну природу кожної людини (східна інтерпретація античних теорій про темпераменти) Ібн Сіна підносив нерозривну єдність фізичної, моральної й естетичної сторін [6].

 Мислителя пізнього середньовіччя - епохи Відродження Миколу Кузанського (1401-1464) цікавив взаємозв'язок мікрокосму та макрокосму і він пов'язує мікрокосм з божественною сутністю. У поняття про людину він уводить поняття "малого світу", тобто світу самої людини, "великого світу" як універсуму і "максимального світу" - божественного абсолюту. За Кузанським, малий світ – подібність великого, а великий – подібність максимального. Дане ствердження дає змогу зробити висновок, що малий світ, людина не тільки відтворює, але є й подібністю світу максимального – Бога. Обожнюючи людину, Кузанський висловлює думку про творчу сутність людини. Якщо Бог як Абсолют є творчість, то людина, подібно Богу, також є абсолютом, являє собою творче начало, тобто має свободу волі [8].

Культура Середньовіччя  в центр уваги ставила людину. Цей період є початком зародження антропоцентризму – центральною проблемою осмислення стає не Бог, а людина. Бог визнається началом усіх речей, але людина є центром усього світу.

Для свідомості людей того періоду ідеологічним стрижнем було християнство, ієрархізирована картина світу, вся поставлена під знак Бога. Якщо античність, зробивши природу об'єктом наукового вивчення, залишала всьому природному "право" на душу, то християнство заперечує це. Разом з нею природні об'єкти втрачають і свою самоцінність: вони мають інтерес тільки тією мірою, в якій можуть бути корисними для людини. Закріпивши абсолютно об'єктне сприйняття природи, епоха Середньовіччя була якісно новим етапом у формуванні ставлення людини до природи. Християнство перевело характер взаємовідношень людини з природою у площину прагматизму. Воно звільнило людину від обов'язку обожнювати природу і дало їй необмежене право використовувати її як "сировину", що не має ніякого священного смислу. Цей період можна охарактеризувати як період початку формування сучасного споживацького відношення до природи і передумовою формування сучасного кризового стану навколишнього середовища та здоров'я людини [4].

Головна відміна  людини, яка створена за подібністю до божого, від усього природного –  наявність у неї нематеріальної божественної душі.

                                                 Висновки 

Таким чином, у  період античності натурфілософія через  свій науковий зміст була єдиною філософською і природничо-науковою основою уявлень  про природу людини та творчого розвитку перших еколого-валеологічних понять. У античний період була вперше поставлена проблема детермінантів здоров'я і найголовніша роль з них була відведена екологічним факторам.

 Мислителі Середньовіччя зробили спробу на основі аналізу основних поглядів на здоров'я людини періоду античності дати більш повне і глибоке його тлумачення. Розвивалося вчення про градації стану здоров'я. Було також вказано на необхідність збереження здоров'я, а не тільки лікування хворих. Провідною концепцією було визначення здоров'я як ідеального функціонування органів.

 Подальші дослідження передбачається продовжити у напрямку більш глибокого вивчення спадщини окремих філософів, що зробили вагомий внесок у формування уявлень про людину та механізми збереження її здоров'я.                                                    
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                    Список використаних джерел

1. Бойчук Ю.Д., Зіоменко С.К. Теоретико-методологічні основи формування еколого-валеологічної культури майбутнього вчителя // Зб. наук. пр. "Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту" / За ред. проф. С.С. Єрмакова. – Харків: ХДАДМ (ХХПІ). – 2004. - № 6. – С. 3-8.
2. Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю. Історія медицини. – 2-ге вид. - К.Вища школа, 1991. - 431 с
3. Гончаренко М.С. Бойчук Ю.Д. Формування еколого-валеологічної культури студентів вищих педагогічних навчальних закладів як соціальна і педагогічна проблема // Матер. ІІ міжнар. наук.-практ. конф. "Валеологія: сучасний стан, напрямки та перспективи розвитку". – Харків: ХНУ, 2004. – С. 43-48.
4. Дерябо С.Д. Экологическое сознание // Гуманитарный экологический журнал. – 2004. – Т. 6. – Вып. 2. – С. 1-9.
5. Джибладзе Г.Н. Системы Авиценны. – Тбилиси: Мецниерба, 1986. – 198 с.
6. Исхаков В.И. Этюды о здоровье: Ибн Сина и его античные предшественники. – Ташкент: Медицина, 1987. – 133 с.
7. Петров Б.Д. От Гиппократа до Семашко: преемственность идей (очерки и портреты). – М.: Медицина, 1990. – 165 с.
8. Философия медицины / Шевченко Ю.Л., Андреев С.И., Ардашев В.Н. и др. / Под ред. Ю.Л. Шевченко. – М.: ГЭОТАР-МЕД, 2004. – 480 с.
9. Чикин С.Я. Врачи – философы. - М.: Медицина, 1990. – 384 с.