Філософські аспекти здоровя людини

                                                   Вступ

 Діалектика соціального і природного буття людини в єдності з біосферою розкриває залежність її здоров'я від екологічних факторів. У сучасних умовах одним з найважливіших екологічних факторів, які визначають можливий рівень здоров'я і пов'язані з його господарською діяльністю, стає забруднення середовища. Це поняття вживається не тільки в прямому смислі як внесення чужорідних елементів, а трактується ширше як будь-яка небажана зміна навколишнього середовища, його фізичних, хімічних і біологічних параметрів. Глибокі зміни навколишнього середовища можуть стати не тільки несприятливими для людини, але навіть згубними для неї.

 Нинішній кризовий екологічний стан навколишнього середовища і здоров'я людини вимагає перш за все формування нового мислення, нової стратегії поведінки людини в біосфері, переосмислення духовних цінностей. Важливим аспектом сучасної культури є еколого-валеологічна культура особистості, яка включає відношення людини до збереження свого здоров'я та культуру відношення людини до природи [1; 3].

I Філософські аспекти здоровя людини очами філософів Античності

 У Стародавньому  Римі еколого-валеологічні погляди  отримали можливості для широкого розвитку. Захворювання розглядалися не як кара богів та вселення злих духів, а як наслідок матеріальних причин, серед яких – вплив факторів навколишнього середовища. Для підтримання здоров'я радили простоту і поміркованість у їжі і взагалі в житті. Визнавалася цінність сирих овочів, особливо капусти. "Закон дванадцяти таблиць" містить постанови про дотримання санітарно-гігієнічних заходів на державному рівні [2].

 Асклепіад (128-56 рр. до н.е.) навчав про те, що тіло людини складається з атомів, між якими  є пори, канали. Крізь ці пори відбувається обмін організму з навколишнім середовищем. Атоми утворюються з повітря в легенях та з їжі у шлунку. Засмічення каналів і пор порушує рух і взаємовідношення атомів, що стає причиною виникнення хвороб. Тому Асклепіад для підтримання здоров'я рекомендував водні і повітряні процедури, правильне харчування, фізичні вправи.

 Авл Корнелій  Цельс (30 р. до н.е. – 54 р.  н.е.) у своїх працях для збереження  здоров'я рекомендує загартовування  холодною водою, дотримування  особистої гігієни і раціонального  харчування.

Клавдій Гален (131 – 201 н.е.), як і Аристотель вважав, що все у природі розумне і  все має своє призначення. Як і  Гіппократ, він виходив з учення про примат соків тіла і змішування космічних елементів, з яких складається  тіло, тобто був прихильником гуморальної теорії і вчення про пневму - частку всесвітньої душі, яка керує життєвими процесами. Визнавав існування чотирьох соків: крові, слизу, жовтої і чорної жовчі.

Хворобу розглядав  як особливий стан, при якому відбувається порушення правильного змішування елементів і рідин організму.

 Гален вважав, що здоров'я залежить від середовища  існування людини і для його  підтримання звертав увагу на  дієту, гімнастику, ванни, масаж. 

 Гален дотримувався принципу: для підтримання здоров'я  користуватися подібним до подібного.

 Розуміння природи  людини було актуальним завжди. Важлива  роль тут належала філософії –  одній з найстаріших наук, яка  визначила розвиток інших наук. Сьогодні філософія знову привертає увагу  до проблем взаємодії людини з  природою у зв'язку із загостренням глобальної екологічної кризи і пошуками шляхів збереження здоров'я та виживання людської цивілізації. Перед філософією знову висуваються постановочно-інтегративні, критико-методологічні та ціннісно-регулятивні завдання в пізнанні людини і світу, в якому вона живе [8].

 Філософське пізнання людини та формування зачатків еколого-валеологічних понять про  людину та механізми її здоров'я  почалося ще в стародавні часи на основі різних міфологічних, релігійних і  натурфілософських учень.

Найбільш вагомий  внесок у розуміння навколишнього світу і сутності самої людини було зроблено із появою класичної філософії та філософів, що визначили її подальший розвиток. У широкому смислі під класичною філософією розуміється філософія античності І-ІУ ст. до н.е. і західноєвропейська філософія Нового часу [9].

Античною філософією називають вчення, які виникли  в Стародавній Греції і Стародавньому  Римі. Саме філософам цього періоду  належить важливий внесок у природничо-наукове  розуміння навколишнього світу  та сутності самої людини.

Алкмеон Кротонський (УІ-У ст. до н.е.) був першим лікарем-філософом, який відомий історії. Він творив так звану "пневматичну систему  медицини", згідно з якою людський організм, як і вся природа, складається  з повітря. Повітря є першоматерією. Згущаючись, воно стає вологим, перетворюється на туман, хмару, дощ; згущаючись далі – утворює холодний сніг, твердий лід; розріджуючись – робиться сухим, теплим і, нарешті, спалахує вогнем. Людський організм, як і вся природа, є поєднанням протилежних сил – вологого і сухого, холодного і теплого, гіркого і солодкого та ін. Так, у наївній формі, в нього виражався діалектичний підхід до вивчення природи людини. 

 Алкмеон першим з натурфілософів під поняттям "гармонія" розумів "здоров'я", яке можливе  за умови збалансованої рівноваги протилежностей і цю вимогу вважав основою профілактики захворювань людини. Алкмеон назвав мозок органом психіки і встановив його зв'язок з органами чуття.

Демокрит (460-370 рр. до н.е.) був представником грецької матеріалістичної школи і першоматерією вважав неподільні рухомі частинки – атоми. У відомому афоризмі Демокрита: "Ніщо не може виникнути з нічого, і жодна річ не може перетворитися в ніщо" - вперше чітко висловлена ідея вічності матерії, яка лежить в основі матеріалістичного розуміння природи. Філософ вважав, що душа також складається з атомів, які розташовані в тілі. Відчуття і мислення називає особливими формами руху атомів. Душу і тіло називав тотожними, душевне здоров'я вбачав у здоров'ї мозку.

Натурфілософські  погляди Демокрита вплинули на формування світогляду представника Коської філософської школи Гіппократа (459-377 рр. до н.е.) – найбільш відомого філософа, представника античної медицини. Гіппократ вважав, що людське тіло містить у собі чотири основні соки: кров, слиз, чорну і жовту жовч. Перевага в організмі одного з них визначає темперамент людини. Відповідно до цього Гіппократ розрізняв чотири темпераменти: сангвінічний (переважає кров), флегматичний (флегма - слиз), холеричний (жовта жовч), меланхолічний (чорна жовч). Сприятливе для здоров'я змішання соків називав ейкразією, а несприятливе – дискразією. Хвороба виникає тоді, коли одного з цих начал обмаль чи надмір або коли воно, відокремлюючись, не сполучається, як належало б, з іншими. Причини цих порушень мають природний характер [2].

Учення про  темпераменти стало основою розуміння  екологічної фізіології і патології  людини, основою лікування і профілактики хвороб.

 У епоху античності світ вважався пронизаним божественним началом і тому існувало розуміння непрагматичної взаємодії людини з світом природи: для античної людини природа – це не тільки матеріальна, але й духовна цінність [4]. Природа була для людини ідеалом гармонії і вона намагалася наслідувати ці якості в своєму повсякденному житті. Здоров'я у зв'язку з цим у ті часи розглядалося як гармонія, ідеал красоти і високої моральності.                                     
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   1.2Філософські аспекти здоров я з точки зору Гіпократа.

Гіппократ є  основоположником принципу індивідуального  підходу до оздоровлення людини, він вважав, що необхідно "лікувати не хворобу, а хворого". Принцип індивідуалізації проходить через уявлення Гіппократа про природу людини, які базувалися на вченні Демокрита, Геракліта та інших філософів про залежність людини від природи, від природного і суспільного середовища, а також на натурфілософських поглядах на космічні елементи живого тіла.

Згідно поглядів на природу людини Гіппократ визначив роль факторів, які впливають на стан здоров'я та виникнення хвороб. До зовнішніх факторів він відносив вплив сезону року, місцевий клімат, якість ґрунту, води, особливості харчування; до внутрішніх – вік, стать, темперамент, спадковість, спосіб життя, нестачу або надлишок фізичних вправ тощо. Гіппократ велику роль приділяв захисним силам організму ("природа лікує, а лікар спостерігає") і вважав, що швидкість одужання людини від хвороб залежить від захисних сил організму.

Гіппократ одним  з перших зрозумів, що еколого-географічне  середовище і в першу чергу  клімат впливає на здоров'я, звичаї, поведінку людини, її тілесні (конституція) і психічні (темперамент) властивості та навіть деякі суспільно-історичні процеси. Гіппократ діалектично поєднував дві можливості погіршення стану здоров'я людини – внутрішню причину та вплив зовнішнього середовища і способу життя [9].

Таким чином, Гіппократ  розробив учення про формування людини зовнішнім середовищем, про матеріальне  походження психічного складу людей, про  єдність природи людини, дав філософське обґрунтування здоров'ю людини та виділив медицину з натурфілософії і дав змогу їй розвиватися як самостійній науці. Гіппократ був прибічником валеологічного напряму в медицині і вважав, що хворобу легше попередити, ніж усунути страждання хворої людини [8]. 
 
 

III Філософські аспекти здоров я з точки зору Платона та Арістотеля

Еколого-валеологічну систему Платона (427-347 рр. до н.е.) складають  такі положення. Людиною керує "вічний розум" засобами трьох душ: розумної, яка вміщується в мозку, тваринної, що мешкає в крові, і рослинної, що знаходиться в печінці. Вони керують опосередковано за допомогою трьох сил – розумової, рушійної і живлячої, і керують чотирма елементами (вогонь, вода, повітря і земля), що існують в організмі у вигляді щільних частин і рідин (крові, слизу, жовчі). Якщо вони підчиняються душі, то організм здоровий, в протилежному випадку виникає хвороба.

Платон для  збереження здоров'я приділяв велике значення фізичним вправам і в  його педагогічних програмах гармонійного виховання особистості, фізична культура посідає особливе місце [7].

Для філософських праць Аристотеля (384-322 рр. до н.е.) були характерними докази первинності матерії  і душі, що існують вічно. Душа, за Аристотелем, породжена рухом матерії, хоча є нематеріальним поняттям. Він стверджував, що душа та тіло складають живу істоту і душа є невіддільною від тіла. Аристотель вважав, що людина одночасно має рослинну, тваринну і розумну душу. Кожна душа потребує свого виховання: рослинна – фізичного, тваринна – морального, а розумна – розумового. Ця концепція стала основою теорії педагогіки ХУІІ-ХУІІІ століть про доцільність виховання природних даних людини. Аристотель висунув багато методичних порад щодо виховання, зокрема духовного і фізичного.

Аристотель вважав, що здоров'я людини визначається способом життя і завданням лікарів є сприяння та навчання здоров'ю здорових і хворих людей. Ним було вперше помічено, що вплив алкоголю може негативно позначатися на здоров'ї нащадків [9].

У Стародавньому  Римі еколого-валеологічні погляди отримали можливості для широкого розвитку. Захворювання розглядалися не як кара богів та вселення злих духів, а як наслідок матеріальних причин, серед яких – вплив факторів навколишнього середовища. Для підтримання здоров'я радили простоту і поміркованість у їжі і взагалі в житті. Визнавалася цінність сирих овочів, особливо капусти. "Закон дванадцяти таблиць" містить постанови про дотримання санітарно-гігієнічних заходів на державному рівні [2]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

IV Філософські аспекти здоровя людини очами філософів Середньовіччя

    В  епоху Середньовіччя на історичній  арені з'являються арабські народи, які в наукових працях зберегли  і розвинули здобутки античних  греків і римлян. Видатний мислитель  Сходу Абу Алі Ібн-Сіна (Авіценна) (980-1037 рр.) пріоритет відновлення і збереження здоров'я вбачав у знаннях природи людини. Він розрізняв три стани організму: "Здоров'я – всі функції протікають здраво", хворобу і третій проміжний стан – не здоров'я і не хвороба, як буває з тілом стариків і дітей, що одужують". Найбільшою заслугою Ібн Сіни було те, що причинами хвороб він вважав вплив факторів зовнішнього середовища: шкідливі фактори місцевості, клімату, сезону року; шкідливі фактори умов побуту, перш за все – неправильне харчування; шкідливі фактори праці – виснажлива праця; схильність до хвороб, залежно від конституції тіла; душевні потрясіння. Для відновлення і збереження здоров'я Ібн Сіна акцентує увагу на дієтетиці, гімнастиці, гігієнічних заходах та інших природних оздоровчих методах [5].