Екологічний моніторинг: сутність, типи, галузева специфіка, методи досліджень

 

Надана  цими  організаціями  інформація  узагальнюється  та  аналізується Міністерством  охорони  навколишнього  природного  середовища  України  і щорічно  публікується  в  Національній  доповіді  про  стан  навколишнього природного середовища України. Екологічний  моніторинг  довкілля  здійснюється  за  довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та  об'єктами,  часом (періодичністю)  і засобами  виконання дії відомчих  органів державної виконавчої  влади,  підприємств,  організацій та установ незалежно від форм власності.

3. Екологічний  моніторинг в Україні: перспективи розвитку

Екологічна  складова сталого розвитку України  повинна забезпечити суттєве  покращення стану навколишнього  середовища України. Це має бути національна  екологічна стратегія, яка, згідно з  Національною доповіддю про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі, містить у собі:

• екологізацію усіх сфер життєдіяльності населення у контексті національної безпеки України;

• впровадження системи професійної екологічної підготовки державних службовців, керівників і посадових осіб, які приймають відповідальні рішення на локальному, регіональному і державному рівнях;

• вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази, прискорення процесу гармонізації екологічного законодавства України з вимогами міжнародних стандартів, зокрема з нормативами Європейського союзу;

• забезпечення екологічної безпеки ядерних об’єктів та місць накопичення радіоактивних відходів, підвищення ступеня захищеності населення та довкілля від радіаційного впливу, пом’якшення наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС;

• захист, стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах, зокрема Донецько-Придніпровського регіону;

• запровадження інтегрованого управління водними ресурсами з метою їх збереження і відтворення, прискорення переходу до управління водокористуванням за басейновим принципом;

• поліпшення екологічного стану річок та підземних вод України, зокрема басейну Дніпра, та якості питної води;

• формування екологічно збалансованої системи природокористування на основі екологічно безпечних технологій та адекватної структури виробничого потенціалу у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

• реалізація заходів щодо пом’якшення негативного впливу глобальних екологічних проблем, зокрема змін клімату, на стан екологічної безпеки України.

Національна екологічна стратегія здійснюється у контексті  реалізації національної стратегії  переходу до сталого розвитку відповідно до рішень Всесвітнього самміту у Йоганнесбурзі та політичних орієнтирів пан’європейського процесу «Довкілля для Європи».

У даному контексті  важлива роль надається екологічному моніторингу, який має визначити  реальний стан навколишнього середовища в Україні.

В останні десятиліття суспільство усе ширше використовує у своїй діяльності звіти про стан природного середовища. Ця інформація потрібна в повсякденному житті людей, при веденні господарства, у будівництві, при надзвичайних обставинах – для оповіщення про небезпечні явища природи, що насуваються. Але зміни в стані навколишнього середовища відбуваються і під впливом біосферних процесів, пов’язаних з діяльністю людини. Визначення внеску антропогенних змін являє собою специфічну задачу.

У систему екологічного моніторингу входять спостереження за станом елементів біосфери і спостереження за джерелами і факторами антропогенного впливу. Антропогенні зміни розвиваються набагато швидше, наслідки їх дуже небезпечні, тому що можуть стати необоротними. Для їх визначення необхідно мати інформацію про первісний стан об'єкта навколишнього середовища, тобто стану до початку антропогенного впливу. Якщо таку інформацію одержати неможливо, вона може бути реконструйована за наявними даними, отриманим за відносно великий проміжок часу, за результатами спостережень за складом донних відкладень на водяних об'єктах, складом льодовиків, станом деревних кілець, що відносяться до періоду, що передувало початку помітного антропогенного впливу, а також за даними, отриманим у місцях, вилучених від джерела забруднення. Ці особливості визначають правомочність іншої назви глобального моніторингу – фоновий моніторинг, чи моніторинг фонового забруднення навколишнього природного середовища. В даний час створена світова мережа станцій фонового моніторингу, на яких здійснюється спостереження за визначеними параметрами стану навколишнього природного середовища. Спостереження охоплюють усі типи екосистем: водні (морські і прісноводні) і наземні (лісові, степові, пустельні, високогірні). Ця робота проводиться під егідою ЮНЕП. Станції комплексного фонового моніторингу України розташовані в біосферних заповідниках (Чорноморський, Асканія-Нова) і є частиною глобальних міжнародних спостережливих мереж. Ціль ГСМНС – вивчення Землі. Задача вивчення Землі як цілісної природної системи поставлена Міжнародною геосферно-біосферною програмою (МГБП) і зважується на основі широкого застосування космічних засобів спостережень. МГБП, здійснення якої почалося з 1990 р., передбачає сім ключових напрямків розробок.:

В Україні є «Положення про Державну систему моніторингу довкілля», у якій визначені основні завдання моніторингу навколишнього природного середовища в Україні:

• спостереження за станом навколишнього природного середовища;

• аналіз стану навколишнього природного середовища та прогнозування його змін;

• забезпечення органів державної виконавчої влади систематичною й оперативною інформацією про стан навколишнього природного середовища, а також прогнозами і попередженнями про можливі його зміни;

• розробка науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

На сьогодні моніторингові спостереження проводяться  за наступними складовими навколишнього  природного середовища:

• повітряне середовище;

• водне середовище;

• тваринний і рослинний світ;

• ґрунт;

• клімат.

Державна система  моніторингу довкілля, складовими частинами  якої є відомчі системи моніторингу  довкілля, функціонує на трьох рівнях: загальнодержавному (національному), регіональному та локальному.

Загальнодержавна  програма моніторингу довкілля –  це сукупність завдань державного значення, що ґрунтуються на законодавчій та нормативно-правовій базі і дозволяють реалізувати основні задачі моніторингу  із залученням засобів та систем в масштабах країни в цілому.

Регіональна програма моніторингу довкілля являє собою  сукупність завдань, направлених на реалізацію задач моніторингу в  межах адміністративно-територіального  району, на територіях економічних  і природних регіонів (область, АР Крим), з урахуванням географічних, соціально-економічних та адміністративних особливостей. Регіональна програма моніторингу довкілля входить як складова частина до загальнодержавної програми.

Локальна система  моніторингу – система, що належить окремим суб’єктам системи моніторингу довкілля, вирішує специфічні для даного відомства задачі моніторингу і входить складовою частиною до державної системи моніторингу довкілля. Здійснюється на території окремих об’єктів (підприємствах, діяльність яких пов’язана з негативним впливом на довкілля, окремих ділянках ландшафтів, містах).

Екологічний моніторинг здійснюється, переважно, для перевірки  попередньо встановлених в результаті екологічних досліджень норм екологічного стану компонентів довкілля або як початковий етап рекогносцирувальних екологічних досліджень території, яка потребує первісного або додаткового вивчення.

Пріоритетними напрямками існуючої сьогодні системи  екологічного моніторингу довкілля є контроль за рівнями забруднення (хімічного, радіаційного, бактеріологічного, теплового та ін.) в компонентах навколишнього природного середовища (атмосферному повітрі, поверхневих водах, джерелах питної води, тощо). Проте головною метою екологічного моніторингу є не тільки кількісно-якісна оцінка техногенного впливу на природне навколишнє середовище, а головне оцінка та передбачення наслідків її багатокомпонентної відповідної реакції для визначення загального стану екологічної безпеки.

Такий підхід визначає необхідність виявлення і вивчення зв’язків між типами та рівнями техногенних навантажень, динамічними параметрами природних процесів, станом рослинності, живих організмів, здоров’ям і психологічним станом людей та змінами соціально-економічних процесів в суспільстві.

Будь-яка система  моніторингу розділяється на два основних блока – це система отримання та збереження інформації та система її обробки, аналізу та представлення у вигляді кінцевого продукту. Кожен з цих блоків має свою структурно-організаційну, науково-методичну, технічну та технологічну базу. Тому їх робота здійснюється незалежно одна від одної, але загальна система комплексного екологічного моніторингу потребує паралельного розвитку цих двох блоків, організацію їх постійної взаємодії та коригування їх стратегії і тактики на кожному етапі розвитку системи з урахуванням можливості її функціонування для надзвичайних ситуацій.

Взагалі, екологічний  моніторинг об’єктів довкілля здійснюється для отримання вибіркових даних, за якими здійснюється установлення чи коригування регламентів екомоніторингу довкілля, уточнення екологічних положень в найбільш значущих зонах, в різні кліматичні періоди та після припинення дії небезпечних природних явищ, аварій і катастроф будь-якого походження, які спричинили чи могли спричинити шкоду природному середовищу.

Основна задача мережі спостережень для моніторингу  за станом довкілля полягає в екологічному районуванні території, яке дозволяє виявити і оцінити фактори, що впливають на первісне розповсюдження забруднюючих речовин і наступну їх міграцію і накопичення, що необхідно для обґрунтування вибору об’єктів спостережень на площі полігону з урахуванням мінімізації обсягів вимірів і забезпечення представництва і рівноточності даних по всій території зони спостережень. Після районування території і формування мережі пунктів спостережень слід провести рекогносцирувальний контроль, результати якого дозволять дати первісну оцінку екологічної обстановки в зоні спостережень, а саме: виявити пріоритетні для даної території забруднювачі, визначити бар’єри на шляхах міграції забруднюючих речовин, оцінити рівень забруднення території. Рекогносцирувальний контроль забрудненості довкілля проводиться в мінімальному об’ємі і тільки на найбільш представничих для даної території ландшафтах чи елементах якогось одного ландшафту, що відображає можливий вплив техногенних об’єктів, розташованих на цій території чи поряд з нею. Разом з цим спостерігаються контрольні елементи ландшафту, забруднення яких майже не залежать від техногенного оточення. Кожний компонент навколишнього природного середовища повинен мати представничу інформаційну характеристику як в просторі, так і в часі, починаючи з визначення природно-історичних тенденцій їх змін, які відображають, в якому темпі і напрямку йде еволюція природного середовища як під впливом природної мінливості, так і від антропогенного навантаження. Тобто, кількість видів спостережень та обсяг даних повинен бути таким, щоб міг забезпечити моніторинговими даними, достатніми для розробки прогнозів та рекомендацій щодо оптимізації рішень, які приймаються з питань екологічної безпеки об’єктів.

За оцінкою  науковців Міжнародного інституту  менеджменту навколишнього середовища (Швейцарія) щорічні втрати України  від погіршення її екологічного стану  становлять близько 15-20 % внутрішнього національного доходу і є одними з найбільших у світі. Головною причиною цього є неналежна увага до проблем довкілля.

Належне функціонування Державної системи моніторингу  довкілля має убезпечити Україну  від таких втрат і скласти  реальні передумови сталого розвитку України, забезпечивши основні компоненти її екологічної складової частини.

Висновок

 

Отже,  моніторинг  довкілля  -  це  система  спостережень,   збирання, оброблення,  передавання,  збереження  та  аналізу   інформації   про   стан довкілля,  прогнозування  його  змін  і розроблення   науково - обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним  змінам  стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Порядок створення та функціонування такої системи в  Україні  визначає Положення про Державну систему моніторингу довкілля.

Система моніторингу  є складовою  частиною  національної  інформаційної інфраструктури, сумісної з аналогічними системами інших  країн.

Система моніторингу  спрямована на:

• підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля;
• підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях;
• підвищення якості обґрунтування природоохоронних заходів та         ефективності їх здійснення;
• сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони         довкілля, раціонального використання природних  ресурсів та екологічної безпеки.

Право володіння, користування і розпорядження  інформацією,  одержаною під  час  виконання  загальнодержавної  і  регіональних  (місцевих)  програм моніторингу довкілля, регламентується законодавством.

Інформація, що зберігається в  системі  моніторингу,  використовується для прийняття рішень у галузі охорони довкілля,  раціонального  використання природних ресурсів  та  екологічної  безпеки  органами  державної  влади  та органами місцевого самоврядування і надається їм безкоштовно  відповідно  до затверджених регламентів інформаційного обслуговування користувачів  системи моніторингу та її складових частин.

 

Використана література

1. Закон  України  «Про  охорону  навколишнього  природного  середовища»      Відомості Верховної Ради, 1991, № 41.
2. Положення про Державну систему моніторингу довкілля. Постанова КМУ від 30.03.1998 р.-№391
3. Гапонова С.В. Екологія.- К.: Ленвіт, 2000.- 64с.
4. Троянський Олексій Іванович Екологія людини.- Житомир: Волинь, 2005.-
5. Дуднікова Ірина Ігорінва Екологія і безпека життєдіяльності.- К.: Вища школа, 2005.- 247с.
6. Екологія: основи теорії і практикум.- Львів: Новий Світ-2000, Магнолія плюс, 2003.- 296с.
7. Джигирей, Віктор Степанович Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навчальний посібник.- 3-тє вид., випр. І доп.- К.: Знання, 2004.- 312с.- 17.00
8. Мусієнко Микола Миколайович, Серебряков Валентин Валентинович, Брайон Олександр Володимирович Екологія. Охорона природи.- К.: Знання, 2002.- 550с.
9. Бойчук Юрій Дмитрович, Солошенко Ельвіра Миколаївна, Бугай Олег Вікторович Екологія і охорона навколишнього середовища.- Суми: Університетська книга, 2005.-
10. Кучерявий В.П. (Кучерявий, Володимир Панасович) Екологія: Підручн. для студ вузів.- Вид. 2-ге.- Львів: Світ, 2001.- 480с.
11. Мусієнко, Микола Миколайович Екологія: Тлумачний словник/ М.М.Мусієнко, В.В.Серебряков, О.В.Брайон.- К.: Либідь, 2004.- 376с.- 19.71
12. Ільків , Л.А. (2011) Екологічний моніторинг в Україні: сучасний стан і перспективи розвитку. Науково-методичний журнал.