Екологічна оцінка діяльності лісового господарства на прикладі ДП "Білокоровицьке лісове господарство"

     Едафічна  сітка є координатною системою, яка  використовується в лісовій типології  для класифікації типів умов місцезростання за двома екологічними факторами: зволоження – по вертикальній ординаті, умови мінерального живлення - по горизонтальній. Теоретичною основою побудови едафічної сітки є первинність умов середовища та фактори лісоутворення, які зумовлюють різноманітність лісових ценозів. Тобто сітка відображає єдність подібності і відмінностей лісів залежно від хімічної родючості грунтів (трофності) і зволоження.

     Таблиця 1.1

     Едафічна сітка типів лісу і місце оселення за П. С. Погребняком

     Групи трофності, або групи ґрунтового багатства, розміщені на едафічній сітці в напрямку зліва направо [24]. Група А – бори, представлені бідними грунтами, найчастіше піщаними, а у гірських умовах – щебенистими з неглибоким профілем. Сюди також входять ґрунти заболочені за верховим типом. Група В – субори, займають відносно бідні глинисто-піщані, іноді супіщані грунти, що мають на різній глибині суглинисті або глинисті прошарки невеликої товщини. У гірських умовах – щебенисті ґрунти на схилах, а також торф’янисті грунти перехідного типу заболочування. Група С – складні субори, суг руди, судіброви – відносно родючі місце оселення. Ґрунти супіщані, іноді з суглинковими прошарками, неглибокі легкі суглинки, ґрунти торф’яні перехідних боліт. Група D – діброви, груди – найбільш родючі типи. Це трофогенний ряд типів місцезростання, який обумовлюється різницею кількості та якості речовин у ґрунті. Окремі частини цього ряду називають трофотопами.

     Вертикальний  ряд едафічної сітки характеризує зміни запасів вологи в грунті. Його називають гігрогенним рядом, а окремі члени ряду – гігротопами. На едафічній сітці групи зволоження розташовані в порядку зростання вологості зверху вниз [14]:

1. - дуже сухі (зростають ультраксерофільні рослини);
2. - сухі (зростають ксерофільні рослини);
3. - свіжі (зростають мезоксерофільні рослини);
4. - вологі (зростають мезофільні рослини);
5. - сирі (зростають гігрофільні рослини);
6. - мокрі (зростають ультрагігрофільні рослини).

     Як  бачимо, на едафічній сітці кожний тип лісорослинних умов (тип лісорослинної ділянки, тип умов місцезростання, едатоп) отримує бінарне (подвійне) найменування, яке утворене з назви трофотопу й гігротопу і символізується цифро-літерним шифром, наприклад, А₂ – свіжий бір; С₂ – свіжий складний субір; D₃ – волога діброва.

     Аналізуючи  площу державного лісового фонду  України за родючістю й вологістю  ґрунтів, тобто за лісорослинними умовами, ліси розподіляють так: бори становлять близько 14 %, субори – 23,7 %, сугруди – 27,3 %, груди – до 35 %. Сухі умови місцезростання становлять 11,6 % загальної лісової площі, свіжі – 57,2 %, вологі – 22,7 %, сирі – 5,9 %. Тобто, понад 63 % України мають багаті лісорослинні умови, сприятливі для вирощування цінних деревних порід [30]. 

2. Загальна  характеристика лісового фонду України

     Лісовий фонд – це територія лісів і  земель, покритих лісом, які призначенні  для потреб лісового господарства [32]. Лісовий фонд відділений від земель іншого призначення відповідно до чинного законодавства. До земель лісового фонду належать лісові (призначені для вирощування лісу) та нелісові (рілля, сінокоси, води тощо).

     Загальна  площа лісового фонду України  становить 10,8 млн. га, у тому числі  територія, вкрита лісом – 9,4 млн. га. Лісистість території країни – 15,6%, запаси деревини – 1,74 млрд. м³. Основна частина лісів перебуває у віданні державних органів лісового господарства, решту передано у безстрокове користування сільськогосподарським підприємствам або закріплено за іншими міністерствами і відомствами.

     Розподіл лісових насадження за віковими групами становлять: молодняк 45%, середньовіковий ліс 38%, дозріваючий ліс 10%, стиглий ліс 10%. В той час як оптимальні показники мають становити 32, 34, 17 і 17% відповідно. У лісовому фонді України переважають твердолистяні та цінні хвойні породи. Насадження хвойних порід займають 43% загальної площі, з них 33% складає сосна. У твердолистяних породах переважають бук та дуб, які становлять 32%. Також значну частку твердолистяних дерев становлять клен, черешня, груша, що дають цінну сировину для меблевої промисловості. Характерною особливістю є нерівномірне розміщення ресурсів деревини. Найбільша їх концентрація в Українських Карпатах (40,5% площі регіону), Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісовій зоні цей показник – 13,2%, у степовій – 3,8%. До найбільш лісистих областей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька області [31].

     Ліси  України за призначенням і розміщенням  виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші) функції, мають  обмежене експлуатаційне значення. Впорядкуванням та використання лісів опікується лісове господарство. Основною метою лісогосподарства є підтримання лісу в стані, що забезпечує стале довгострокове отримання від нього лісових промислових ресурсів, а також розробка та втілення заходів, спрямованих на покращення якості цих ресурсів.

     Всі ліси України формують єдиний державний  лісовий фонд, землі якого поділяють  на лісові та нелісові. Лісові включають  ту частину земель, яка безпосередньо  зайнята лісом або призначена для їх вирощування. Нелісовими називаються  землі, не пригідні для росту лісу або не використовуються для цієї цілі в даний час.  Покриті лісом являють собою землі, зайняті лісонасадженням. Різниця між лісовими і покриті лісом землі становлять не покриті лісом землі.

       Кожен адміністративний район характеризується лісистістю, виражену відношенням покритих лісом земель до загальної площі району. Загальна площа земель лісового фонду становить 10,8 млн. га, з яких вкрито лісовою рослинністю 9,5 млн. га, що становить 15,7 % території України [27]. Лісистість території України значно менша від лісистості країн Європи, наприклад, лісистість Польщі – 28,6%, Німеччини – 30,1%, Італії – 32,7%, Швеції – 60,3%, Фінляндії – 64,7% (рис. 1.1). 

     Рис. 1.1. Лісистість країн Європи

     Відповідно  до значення лісу, його місцерозміщення  розрізняють І, ІІ та ІІІ групи. Лісове законодавство виділяє ліси першої та другої групи. Основна ціль такого поділу полягає в тому, щоб визначити режим заготівлі деревини і забезпечити охорону найбільш цінних лісів, які мають важливе природоохоронне значення. В залежності від груп і категорій захищеності лісів встановлюється порядок ведення лісового господарства в них, використання лісового фонду, а також порядок вилучення ділянок лісового фонду. Віднесення лісів до відповідної групи визначає використання тих чи інших видів і способів вирубки, ширини просік тощо.

     До  першої групи належать ліси, що викопують переважно природоохоронні функції. Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси першої групи належать до таких категорій захищеності [22]:

1. водоохоронні (смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів, включаючи смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів);
2. захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища). До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць, захисні лісові насадження на 
   смугах відводу автомобільних доріг;
3. санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій).

     До  першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, ліси, що мають наукове або історичне значення, лісоплодові насадження і субальпійські деревні та чагарникові угруповання.

      До  другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення, і для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.  

3. Види  користування лісом  та види рубок

     Лісова  типологія – наука про типи лісу, типи лісорослинних умов, наука, що вивчає їх особливості, закономірності просторового розміщення тощо [22]. Вона зародилася завдяки потребам лісовпорядкування та ведення господарства у лісах, а також вона необхідна для лісівничої науки для вивчення складної природи лісу. Лісогосподарські заходи починаються з поновлення лісу, лісорозведення, лісовирощування, охорони лісів від пожеж, захисту від хвороб та шкідників і закінчується рубками стиглого лісу проводяться тільки на типологічній основі.

     Зараз у лісах нашої країни дозволяється заготівля деревини, живиці, другорядних лісових матеріалів (пеньків, лубу, кори тощо), випас худоби, заготівля сіна, плодів, горіхів, ягід, грибів, лікарських рослин, розміщення вуликів і пасік тощо. Крім цього, дозволяється використання лісу у науково-дослідних, культурно-оздоровчих цілях, для потреб мисливського господарства та ін.

     Лісівництво базується на двох основних видах  користування лісом – головному та побічному [24]. Головне користування – вирубують стиглі деревостани для одержання деревини. Побічне користування пов'язане з використанням недеревних продуктів лісу.

     Крім  названих видів, останнім часом набувають  великого значення рекреаційне користування лісом, яке передбачає використання лісу як місця відпочинку, курортно-санаторне і бальнеологічне користування та деякі інші.

     Головне та проміжне користування лісом пов'язані  з рубкою дерев. Так, головне користування – це проведення рубок головного користування, або головних рубок [18]. Крім них, проводять рубки догляду за лісом, що спрямовані н забезпечення кращих умов зростання головних порід у насадженнях, на підвищення стійкості насаджень до дії негативних факторів. Ці рубки мають виховний характер, але при їх проведенні також одержують деревину. Санітарні рубки передбачають рубку уражених хворобами та пошкоджених шкідниками, а також усохлих дерев, деревина яких ще не втратила технічних якостей. Проводять ще й так звані інші рубки, коли, наприклад, потрібно розширити просіки, прорубати трасу для будівництва дороги, лінії електропередачі або трасу газопроводу чи нафтопроводу, розчистити сінокіс та ін. На жаль, при прокладанні трас вирубують деревостани незалежно від їх віку. Іноді, якщо деревостан різноманітний, практикують проведення комплексних рубок. Вони поєднують головні рубки і рубки догляду за лісом, тобто стиглу частину деревостану вирубують головною рубкою, а молоду – певним видом рубок догляду. Останнім часом проводять реконструктивні рубки, їх частіше застосовують у молодих насадженнях, де головна порода частково або повністю змінюється на другорядну. Мета таких рубок – підвищення питомої ваги цінних порід у складі деревостану. Іноді такі рубки супроводжуються введенням у прорубані коридори лісокультурними методами цінних порід. Зрештою, реконструктивні рубки повинні привести до підвищення повноти і цінності деревостану.