Екологічні проблеми Рівненщини

Зміст

 

Вступ

1. Екологічні проблеми Рівненщини

Стан атмосферного повітря

Стан водного басейну

Земельні ресурси та

Промислові та побутові

2. Шляхи вирішення екологічних проблем в Рівненській області

2.1 Економічно-правові засоби та заходи вирішення екологічних проблем

2.2 Культурно-освітні засоби та заходи вирішення екологічних проблем

2.3 Техніко-технологічні засоби та заходи вирішення екологічних проблем

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Вступ:

Кожен майбутній економіст , спеціаліст народного господарства, кожна свідома людина повинна обов'язково мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану , а також про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки . Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою.

Практичне відображення екологічності тісно пов'язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування .Нове в данній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базуеться на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свого критичного значення. Тому існує об'ективна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованного стану, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб'ектами підприємництва, між іноземними партнерами , на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації . Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати у різні міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди. Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагаєтся стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції. Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних.

Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. З 1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом - на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки. Виходячи з цого в Україні розроблені “Основні напрями державної екологічної політики”. Цей документ визначає не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу ”Довкілля для Європи” та світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам.

У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування. Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства.

 

1. Екологічні проблеми Рівненської області

 

1.1 Стан атмосферного повітря

 

Основними галузями забруднення атмосферного повітря в області є хімічна, деревообробна промисловість та промисловість будівельних матеріалів за рахунок викидів пилу, оксиду вуглецю, формальдегіду, оксиду азоту. У 2007 р. найбільші підприємства - забруднювачі атмосферного повітря: ВАТ "Волинь-цемент" (викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря 4,2 тис. т), ВАТ "Рівнеазот" (викиди - 3,7 тис. т), ЗАТ "Консюмерс-Скло-Зоря" (викиди - 1,2 тис. т), ТзОВ "Свиспан Лімітед" (викиди - 0,7 тис. т).

Щільність викидів від стаціонарних джерел забруднення в цілому в області становить 895 кг/км2, що в 8 разів менше, ніж в середньому по Україні. Щільність викидів від стаціонарних джерел забруднення у розрахунку на одну особу населення становить 15,5 кг, що в 6 разів менше, ніж в середньому по Україні.

Суттєвою складовою забруднення атмосферного повітря області є викиди пересувних джерел. Найбільші концентрації забруднюючих речовин від них характерні для районних центрів області та міст обласного значення Рівне, Кузнецовськ, Дубно, де спостерігається скупчення автотранспорту. При цьому екстремально високі і високі рівні забруднення атмосферного повітря, а також суттєві перевищення діючих нормативів середньорічних концентрацій основних забруднюючих речовин для території області не характерні. [5]

Загальний обсяг викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел 256 підприємств області складає 17,9 тис. т, пересувних джерел - 37,9 тис. т.

 

 

1.2 Стан водного басейну

 

Гідрографічна мережа області складається з 170 річок, загальна довжина яких становить 4,45 тис. км. Територією області протікає 1204 невеликих водотоків - струмків (довжина від 0,5 до 10 км) загальною протяжністю понад 3,29 тис. км. Всі вони належать до басейну річки Прип'ять, яка протікає північно-західною окраїною області впродовж 20 км. Найбільші її притоки - Горинь, Случ, Замчисько, Устя, Стир та Іква. Крім Замчиська та Усті, всі ріки транзитні. Найбільші серед озер - Нобель та Біле. Якщо провести екологічну оцінку якості поверхневих вод фізико-хімічними показниками при їх максимальних значеннях - в цілому поверхневі води області за ступенем чистоти можна охарактеризувати як чисті та досить чисті. [3]

Станом на 1.01.2008 р. в області нараховується - 1172 водокористувача. У 2007 році водокористувачами області забрано 197,5 млн. м3 води (у 2006 р. - 189,3), в т.ч. підземної 51,04 млн м3 (у 2006 р. - 54,4), поверхневої 146,46 млн м3 (у 2006 р. - 134,9).

Протягом 2007 р. скинуто до поверхневих водойм 121,4 млн. м3 зворотних вод (в 2006 р. - 117,5) в т.ч. без очистки - 2,1 млн м3 (в 2006 р. - 2,3), недостатньо очищених - 12,5 млн м3 (в 2006 р. - 22,6), нормативно чистих без очистки - 68,4 млн м3 (в 2006 р. - 63,3), нормативно очищених - 38,4 млн м3 (в 2006 р. - 29,3).

Серед підприємств найбільше забруднюють поверхневі води підприємства комунального господарства, хімічної, деревообробної промисловості, виробництва будматеріалів та скловиробів. Разом зі стічними водами в водойми області потрапляє значна кількість забруднюючих речовин: органічних речовин за БСКповне - 748 т, нафтопродуктів - 2,2 т, завислих речовин - 615 т, сульфатів - 3277 т, хлоридів - 3199 т, азоту амонійного - 165 т, нітратів - 1316 т, СПАР - 3,1 т, заліза - 25,3 т, міді - 0,8 т, цинку - 0,7 т, нікелю - 0,02 т, нітритів - 32 т, фтору - 24,6 т, формальдегіду - 0,1 т, фосфатів - 827,8 т, марганцю - 1,7 т. [10]

 

 

 

1.3 Земельні ресурси та ґрунти

 

Загальна площа земель області становить 2005,1 тис. га, з них 46,7% займають сільськогосподарські землі, 39,9% - ліси та інші вкриті лісом площі, 2,7% - забудовані землі, 5,3% - відкриті заболочені землі, 1,7% - відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом, 2,1% - території, які перебувають під водою, 1,6% - інші землі. Найпоширенішими типами ґрунтів в області є дерново-підзолисті, опідзолені, дерново-оглеєні та болотні ґрунти. Для сучасного стану земельних ресурсів Рівненщини характерна їх глибока деградація, що виявляється, насамперед, у значному збільшенні площ еродованих земель. Площа еродованих земель становить 387,6 тис. га, що складає 41 % усіх сільськогосподарських угідь. Із загальної площі еродованих угідь середньо-змиті землі становлять 44,2 тис. га, сильно змиті - 45,2 тис. га. Найбільш еродовані землі сільськогосподарських угідь в Рівненському (35,9 тис. га), Млинівському (31,6 тис. га), Дубенському (28,5 тис. га), Здолбунівському (19,6 тис. га), Гощанському (15,0 тис. га) і Острозькому (11,5 тис. га) районах.

Динаміка змін основних параметрів ґрунту за токсикологічними показниками досліджується центром „Облдержродючість". [10]

У 2008 р. токсикологічні дослідження на вміст важких металів та залишкових кількостей пестицидів проводились у Дубенському, Млинівському та Корецькому районах області. Перевищень гранично допустимих концентрацій не зафіксовано.

Вплив відходів на ґрунти. Протягом 2008 р. спостереження за впливом побутових відходів на ґрунти держекоінспекцією проводились на полігонах твердих побутових відходів м. Рівне та м. Дубно. Перевищення зафіксовані на полігоні ТПВ м. Дубно за вмістом міді 1,37-2,25 ГДК, цинку 2,32-3,93 ГДК, нікелю 1,03-1,94 ГДК, на полігоні ТПВ м. Рівне за вмістом міді 1,32 ГДК, цинку 2,62 ГДК. [4]

Найбільш поширеними типами ґрунтів в Рівненській області є дерново-підзолисті, опідзолені, дерново-оглеєні та болотні ґрунти. За механічним складом найбільш поширений легкий, середній та важкий суглинок. 60% дерново-підзолистих ґрунтів області інтенсивно використовуються в сільськогосподарському виробництві.

У 2008 р. відбір проб ґрунту проводився держекоінспекцією в Рівненській області переважно на землях природоохоронного, сільськогосподарського, комунального призначення, промисловості. Всього відібрано101 проба на 29 об'єктах, з них 54 проби ґрунту на 16 об'єктах природно-заповідного фонду, 26 проб навколо 8 промислових підприємств, 10 проб на 3 об'єктах сільськогосподарського призначення та 7 проб на землях комунального призначення (2 полігони твердих побутових відходів).

В цілому за даними спостережень ґрунти Рівненської області характеризуються підвищеною кислотністю, низьким вмістом нітратів та гумусу.

Перевищення ГДК за вмістом фосфатів зафіксоване в 34 визначеннях, нітратів - в 5 визначеннях, фторидів - в 5 визначеннях, міді - в 18 визначеннях, цинку - в 10 визначеннях, нікелю - в 6 визначеннях, хрому - в 2 визначеннях, свинцю і кобальту по 1 випадку.

Перевищення до фонового вмісту зафіксоване за вмістом обмінного амонію на 3 об'єктах сільськогосподарського призначення: Миротинська сільська рада в 3,32 рази, с. Бармаки в 1,3 рази, м. Рівне в 1,2 рази та нафтопродуктів в 13 разів на землях асфальтно-бетонного заводу „Декомплект". Екстремально високого забруднення ґрунтів (>50 ГДК) не виявлено.[4]

 

         1.4 Промислові та побутові відходи

 

На території області нараховується біля 700 підприємств, установ і організацій, виробнича діяльність яких пов'язана з утворенням промислових та побутових відходів. В середньому на території області щороку в поверхневих сховищах накопичується біля 1 тис. т промислових відходів І-ІІІ класів небезпеки. Обсяг накопичення промислових відходів цих класів небезпеки станом на 1.01.2007 р. становить 10432,843 т.

З усієї маси особливо небезпечних відходів, що утворюються в області, лише біля 2 % повторно використовуються або знешкоджуються. Ймовірний чинник впливу на навколишнє природне середовище - небезпечні відходи, серед них найнебезпечнішими є важкі метали, нафтовідходи, непридатні до застосування пестициди. Станом на 1.01.2008 р. в області нараховується близько 112,858 т непридатних і заборонених до використання пестицидів та агрохімікатів, з них 78,534 т затарено в 107 бетонополімерних контейнерів, 34,324 т зберігається в пристосованих приміщеннях.[5]

Серед основних екологічних проблем, пов'язаних з утворенням та розміщенням небезпечних промислових відходів, слід виділити такі:

- у відвалі ВАТ "Рівнеазот" на площі 58 га заскладовано 15,4 млн. т фосфогіпс - дигідрату;

- у відвалі ТОВ "Волинь-шифер" на площі 2,5 га заскладовано 116.455 тис. т азбестоцементних відходів.

Залишається гострою проблема екологічно безпечного поводження з побутовими відходами. Станом на 01.01.2008 р. загальна кількість полігонів та звалищ твердих побутових відходів в містах та селищах області складає 21 одиницю, в тому числі - 4 перевантажених. На полігонах та звалищах області захоронено понад 20 млн. м3 відходів. Загальна площа полігонів та звалищ становить 111,2 га.

На сьогодні одним із основних способів видалення твердих побутових відходів є їх захоронення на сміттєзвалищах, що, в переважній більшості, не відповідають санітарно-екологічним вимогам. На сьогодні в м. Рівне, Дубно, Сарни вирішується питання щодо будівництва заводів з сортування та переробки твердих побутових відходів. Разом з тим, в області вивчається інноваційна розробка (патент України №25546), що передбачає екологізацію сміттєзвалищ на стадії проектування, експлуатації діючих та відпрацьованих полігонів твердих побутових і промислових відходів з використанням місцевих природних мінералів, яким є целіт-смектитовий туф.[5]

 

 

2. Шляхи вирішення екологічних проблем Рівненської області

 

2.1 Економічно-правові засоби та заходи вирішення екологічних проблем

 

Для невідкладного вирішення екологічних проблем необхідна широкомасштабна система комплексних заходів економічного, соціально-політичного, технологічного та культурного характеру.

Управління в галузі охорони довкілля на регіональному рівні здійснюється місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, спеціально уповноваженими органами шляхом проведення спостережень, досліджень, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування тощо.