Екологічні проблеми Донецької області

У обл. управлінні констатували, що в 2009 році на підприємствах і в організаціях Донецької області утворилося 28,7 млн. тонн різних виробничих і побутових відходів. Порівняно з попереднім роком це менше на 8,8 млн. тонн, або на 24%, що пов`язано здебільшого зі скороченням обсягів виробництва промислової продукції і виконаних будівельних робіт.

З усіх відходів, що утворилися за рік, 12,7 млн. тонн, або 44% припадали на відходи вуглевидобування і вуглезбагачення, 5,3 млн. тонн, або 18% склали шлаки доменного виробництва, 3 млн. тонн, або 10% – попіл і попелошлакові  відходи, 2,3 млн. тонн, або 8% – сталеплавильні шлаки, майже стільки ж – вапняні  і вапняно-магнієві відходи, 2,1 млн. тонн, або 7% – залізовмісні відходи  металургійного виробництва.

За інформацією  статистиків, багато виробничих відходів можуть знайти застосування в дорожньому будівництві, при виробництві цементу, бетону, інших будівельних матеріалів тощо. В цілому по області в 2009 році було використано 6,9 млн. тонн відходів, що склало 24% від тих, що утворилися за рік, проти 10,5 млн. тонн, або 28% – у 2008 році.

Рівень використання відходів металургійного виробництва  за 2009 рік також знизився, але  він вищий, ніж в інших галузях. Так, було використано 92% залізовмісних  відходів, що утворилися за рік, 56% шлаків сталеплавильного виробництва, 48% доменних шлаків. У той же час відходів вуглевидобування і вуглезбагачення  було перероблено менше 4%, від тих, що утворилися протягом року, попелу і  попелошлакових відходів – трохи  більше 7%

              Земельні ресурси. Донеччина є високо розвинутим промисловим регіоном. Статистика свідчить, що 1/3 земель України деградовані (водна, повітряна ерозія, нераціональне землекористування); серед них третина розташована в Донецькій області. На території області працює велика кількість підприємств, які видобувають корисні копалини відкритим способом. Видобуток корисних копалин спустошує землі, значно погіршуючи їх стан. Кар’єр глибиною 30-40 м, терикон на родючому польовому масиві – такою була характерна картина Донбасу 60-х. Державним завданням до обов’язкового виконання є рекультивація порушених земель та повернення їх до активного сільськогосподарського обігу: землі мають бути приведені до стану, придатного для використання в народному господарстві, та передані землекористувачам.  
В листопаді – грудні 2004 р. на виконання листа Держінспекції від 26.10.04 за 5-8-1034 про проведення цільових перевірок спеціалістами управління організації інспекторської діяльності Донецького обласного головного управління земельних ресурсів були здійснені перевірки дотримання вимог земельного законодавства надрокористувачами на території Донецької області. Взагалі, державними інспекторами по використанню та охороні земель перевірено 308 об’єктів на 193 підприємствах, які здійснюють діяльність в сфері надрокористування, загальною площею 9226,77 га. З загальної кількості проведено інвентаризацію 5596,57 га земель та видано 161 правовстановлюючий документ на землю. Розроблено 26 проектів рекультивації земель, за якими площа земель, підлягаюча рекультивації, становить 2766,71 га.  
На жаль, далеко не всі видобувні підприємства стурбовані незадовільним станом земельних ресурсів і проводять певні роботи щодо їх відновлення. Саме тому сучасною вимогою життя є прийняття загальнодержавної програми використання та охорони земель. Як не сумно, але в Україні не приділяється належної уваги питанню відновлення та охорони родючості ґрунтів, адже важливо те, що видобувним підприємствам заборонено відводити додаткові землі, перш ніж вони рекультивують відпрацьовані. У Добропільському районі, де відбувалося виїзне засідання Донецького прес-клубу, в напрямку рекультивації активно працюють 4 видобувних підприємства - „ВЄСКО”, „Глини Донбасу”, „Вогнеупорнеруд”, „Дружківське рудоуправління”.  
Упродовж теми заступник начальника Донецького обласного головного управління земельних ресурсів Наталя Сігітова змалювала картину стану земель в Донбасі. За її словами, „земельний фонд Донецької області складає 2 652 700 га, з якого 203 000 га – лісисті землі, 205 000 га – деградовані, 124 000 га – малопродуктивні. На сьогодні на Донеччині порушені землі – це 24 000 га, серед них 4 500 га – відпрацьовані”. Пані Наталя підкреслила: „60 % земель у нас в області можливо повернути до активного сільськогосподарського обігу. Починаючи з 1994 р. і до 2004 (за 10 років) були порушені близько 3 000 га земель, а рекультивовано лише 2 145 га. За 2004 рік 230 га земель - порушено, 354 га – рекультивовано, 455 га - відпрацьовано”. Особливо було акцентовано увагу на тому, що в нашому регіоні вкрито лісом лише 8 % території, а необхідно хоча б 12 %.  
 
Стан сільськогосподарських земель, основним компонентом яких є ґрунти, необхідно постійно контролювати та охороняти. Споживацьке ставлення до ґрунтів обернулось тим, що понад 30 млн. га земель С/Г призначення на сьогодні визнано деградованими, а від 14 до 17 млн. га – ерозійно небезпечними. Втрати найбільш родючої частини ґрунту становлять щорічно в середньому 15 тонн з гектара, тобто безповоротно втрачається 0,45 тонни найголовнішого показника родючості ґрунту - гумусу. Сьогодні в Україні ніхто не несе відповідальності за те, що родючість ґрунтів знижується, а деградація посилюється. Зараз Україна не володіє найродючішими землями – це слід констатувати. Щорічно, залежно від рівня врожайності, виноситься 100-200 кг/га поживних речовин і вони практично протягом останнього десятиріччя не повертаються до землі. Прогресують різні види руйнування і деградації ґрунтів: еродованість, інтенсивність мінералізації гумусу, переущільнення ріллі, підкислення та осолонцювання раніше нейтральних ґрунтів - ось що таке українські землі на сьогодні. 
Одним із резервів підвищення родючості ґрунтів можуть бути природні поклади органічних добрив - торф, сапропелі, мули, використання біогумусу тощо. Необхідно також розширювати посіви багаторічних трав. Посіви конюшини, люцерни залишають у ґрунті значну кількість азоту. Такий біологічний азот бобових культур є даровим, так як практично всі витрати сповна компенсуються тваринництвом. Крім того, збільшення посівів багаторічних трав - це боротьба з ерозією ґрунтів. Щорічні еколого-економічні збитки через ерозію ґрунтів перевищують 9 млрд. гривень.  
Заради врятування земельного фонду на Донеччині (та в Україні загалом) необхідно зниження рівня сільськогосподарської освоєності території та розораності шляхом виведення деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель з інтенсивного сільськогосподарського використання та переведення їх у природні угіддя шляхом консервації до 2015 року.

    Флора та фауна. Участь експертів від державних органів та громадських екологічних організацій у проведенні дослідження дала можливість виокремити об’єкти фауни та флори України та Донецької області, що потребують рішень щодо термінового захисту, а також з’ясувати рівень і масштаби занепаду цих об’єктів, його причини.

    Середні експертні оцінки та графічні можливості дозволяють відобразити на площині  позицію об’єктів фауни України, що потребують термінового захисту, за двома критеріями: рівень занепаду об’єкта та масштабність його необхідного захисту (див. рис. 4.1). Відмітимо, що на рисунку темнішим кольором відмічені ті об’єкти фауни, що потребують термінового захисту саме у Донецькому регіоні.  

      
 

Рис. 4.1. Позиціювання об’єктів фауни України, що потребують термінового захисту.

    Як  відображено на рисунку, найбільш масштабного  захисту в Україні в цілому потребують такі об’єкти фауни, як ведмідь карпатський, кабан, лелека гірський, беркут. Популяції зазначених видів тварин і птахів, на думку експертів, необхідно захищати на рівні регіональних екосистем та екосистем декількох регіонів країни. Що стосується Донецької області, то тут особливої уваги потребують такі види тварин, як лось, білка та олень.

    Як  свідчать результати опитування експертів, захист більшості видів тварин і  птахів передусім має активно  ґрунтуватись на заходах у трьох  напрямах:

• створення системи постійного моніторингу та відновлення;
• усунення антропогенного навантаження;
• створення природних заповідників.

    Враховуючи  сучасний стан біосфери, важливим державним  і міжнародним завданням стає охорона рослинності. В регіонах України, згідно з оцінками експертів, у стані найбільшого занепаду перебувають такі види рослин, як дуб, яловець, первоцвіт весняний, журавлина. Досить наочно позицію об’єктів флори за критеріями рівня занепаду та масштабів необхідного захисту відображено на площині (див. рис. 4.2).

       Рис. 4.2. Позиціювання об’єктів флори, що потребують термінового захисту. 

Як  показано на рисунку, найбільш масштабно слід розглядати проблему захисту таких видів  рослин, як бук, яловець, конвалія, цикламен Кузнєцова, а також латаття. Треба зазначити, що як і у ситуації з окремими видами тварин та птахів, що потребують захисту, більшість об’єктів флори також страждають передусім від високого антропогенного навантаження. Окрім того, на думку експертів, для багатьох серед розглянутих видів рослин серйозну загрозу представляє і такий фактор, як забруднення місць відпочинку населенням. 
 
 
 
 

Висновок 

   Сучасне місто  – це результат історичного  розвитку людства,  а

його  історія,  зміна функцій і основних характерних  рис  міських

поселень  відображають  розвиток продуктивних  сил  та  виробничих

відносин  суспільства.  Не  випадково існує  крилатий  вислів,  що

історія  античного  світу  – це історія  античних  міст,  бо  саме

останні  акумулювали  в  собі  здобутки  людської  матеріальної  й

духовної культури минулого.

     Майже,  до  ХІІІ ст. людина не завдавала  природі надто великої

шкоди.  Люди використовувати  для своїх потреб натуральну сировину.

Відходи,  що при  цьому утворювалися, залучалися силами  природи  в

кругообіг  речовин,  відбувалося їх природне самоочищення.  Але  з

розвитком  хімії,  металургії,   енергетики  й  машинобудування  з

появою   сотень  нових  синтетичних  та  мінеральних   речовин   і

величезним їх накопиченням стан справ докорінно змінився.

    Влада   над  природою  дана людині  не для того,  щоб  поступово

умертвляти  її,  а для того, щоб привнести розум  і  доцільність  у

миропорядок. Проте  на сучасному етапі розвитку, на жаль, ще далеко

не  для  всіх принципи розумного природокористування  та дбайливого

ставлення  до  навколишнього середовища,  стали  нормою  особистої

поведінки.  Сьогодні  більшість  людей  у  нашому  суспільстві  не

усвідомлює гостроти екологічних проблем.

    Охорона   та  оздоровлення  міського  навколишнього   природного

середовища  перетворилась  тепер на всенародну  справу.  Охороняти

природу   необхідно   не   тільки   економічними,   правовими   та

адміністративними   заходами,   шляхом   удосконалення    техніки,

технології й організації  суспільного виробництва. Безперечно, роль

їх  надзвичайно  велика. Однак не менш важливе  сьогодні  загальне

розуміння  того, що від кожної людини в справі охорони  природи  та

відтворення  її  ресурсів, забезпечення  чистоти  повітря  й  води

залежить дуже багато. Мабуть , як у ніякій іншій сфері  діяльності.

Вислів   “всі   ми”   відповідаємо  за  стан  природи   відображає

особливість сучасної епохи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Література:

1. Преображенский В. С. Очерки природы Донецкого кряжа. — Москва: Изд-во АН СССР, 1959. — 199 с.

2. Александров И. А. Институциональные основы охраны

окружающей среды / И. А. Александров, Н. С. Красовская,

А. В. Половян // Науч. тр. Донец. нац. техн. ун-та. Сер.

экономическая. –  Донецк, 2004. – Вып. 75. – С. 207–217.

3. Государственная экологическая инспекция Донецкой области

в действии // Наш  край : экол. газ. – 2007. – 25 мая–8 июня (№ 10). – 

С. 2.

4. Охорона навколишнього середовища та раціональне

використання природних  ресурсів : зб. доп.  IV Міжнар. наук. конф.

асп. і студ., 12–14 квіт. 2005 р. / Донец. нац. техн. ун-т, Донец. нац.

ун-т ; ред. кол. : Є. О. Башков (відп. ред.) [та ін.]. – Донецьк  :

ДонНТУ, 2005.

 Т. 1. – 252 с. 

 Т. 2. – 672 с.

5. Про них турбується людина : [тварин. світ] // Донеччина / 

ред. В. Ф. Вовенко. –  Донецьк, 2005. – С. 120–127 : іл.

6. Доклад о состоянии окружающей природной среды города

Донецка в 2004–2005 годах / под ред. А. А. Лукьянченко ; Донец. гор.

совет, Упр. экол. безопасности. – Донецк : [б. и.], 2006. – 70 с.