Екологічні проблеми агропромислового комплексу

Пестициди за способом дії на шкідників поділяються на:

• гербіциди — засоби знищення бур’янів;
• інсектициди — засоби боротьби зі шкідливими комахами;
• нематоциди —засоби знищення черв’яків;
• фунгіциди — засоби боротьби з грибковими та вірусними захворюваннями;
• бактерициди — засоби знищення збудників хвороб;
• дефоліанти — засоби знищення листя.

До класу пестицидів належать і хімічні речовини, які прискорюють чи сповільнюють ріст деяких рослин.

У сільському господарстві України використовувалося понад 50 найменувань мінеральних засобів. Застосування мінеральних добрив і пестицидів дозволяє збільшити врожай, проте має негативні екологічні наслідки: 1) накопичуючись у рослинах, вони харчовими ланцюгами потрапляють до організму людини; 2) забруднюються підземні й поверхневі води; 3) гине флора і фауна; 4) знижується урожайність через загибель мікроорганізмів у ґрунті.

Особливу проблему становить забруднення природних вод біогенними речовинами, а надто — азотними сполуками. У світі щорічно у довкілля надходить 50 млн т нітратів.

У сільськогосподарських районах України щорічно у водойми та річки змивається в середньому 120 млн т ґрунту, а це — 240 тис. т азоту, 120 тис. т фосфору, 2.4 млн т калію.

Накопичення токсичних речовин у рослинах залежить від забезпечення їх елементами живлення. Так, нестача у ґрунті азоту, сірки, бору посилює процес накопичення пестицидів у рослинах. Деякі рослини відзначаються особливою здатністю до цього: морква й петрушка легко вбирають із ґрунту хлорорганічні сполуки.

Пестициди — особливо небезпечні для живих організмів. Надходячи до організму людини трофічними ланцюгами, вони зумовлюють органічне враження печінки, нирок, знижують імунітет.

За даними ЮНЕСКО, пестициди  в загальному обсязі забруднення  біосфери землі займають 8-місце  після таких речовин, як нафтопродукти, ПАР (поверхнево-активні речовини), фосфати, мінеральні добрива, важкі  метали, окиси азоту, сірки, вуглецю  та інші сполуки. Більшість  пестицидів, не розчиняються у воді і для практичного використання їх випускають у таких різноманітних препаративних формах: емульгуючі концентрати, при розведенні водою утворюють водні емульсії; порошки, що змочуються, при розбавленні водою утворюють повільно осідаючі суспензії; концентрати технічної речовини, що призначені для обприскування рослин; гранульовані препарати, які містять діючу речовину і наповнювач. Способи застосування пестицидів залежать від їх призначення, препаративної форми. Це обробка посівного матеріалу інсектицидами і фунгіцидами, обприскування, обпилювання, обробка гранульованими препаратами.

При обробці сільськогосподарських  угідь пестицидами частина їх втрачається внаслідок знесення вітром, розсіювання в атмосфері  з потоками повітря. Залежно від  технології застосування і фізичних властивостей препаративної форми  на рослини і ґрунт осідає 40—70% норми витрати, утворюючи початковий запас токсичної речовини. Крім того, багато пестицидів можуть поширюватися за межі оброблюваних ділянок і більш чи менш тривалий час циркулюють у біосфері. В атмосферу вони надходять безпосередньо при їх застосуванні, а також внаслідок випаровування з поверхні ґрунту, рослин, води. Потім у результаті конденсації парів і утворення краплиннорідких або твердих часток пестициди з атмосфери потрапляють у ґрунт, на поверхню рослин і у водойми, поширюючись на великих територіях. У водойми вони надходять з поверхневими і підгрунтовими стоками із сільськогоподарських угідь. Хрестоматійним прикладом глобальної міграції хлорорганічних пестицидів, зокрема ДДТ, є кумуляція їх у жирі пінгвінів, які живуть в Антарктиді. Нагромадження пестицидів в окремих тканинах відбувається непомітно. Але коли кількість їх досягає певного рівня, вони призводять до порушення функцій найважливіших органів, захворювання і зниження стійкості організму. В останнє десятиріччя різко зросла кількість алергічних захворювань, що є одним з наслідків впливу пестицидів. Внаслідок багаточисленних досліджень рослин, комах і тварин нагромаджено досить великий матеріал про мутагенні властивості гербіцидів. У карбаматах встановлено здатність підвищувати рівень поліплоїдії у рослин, а також мутагенну активність атразину і симазину.

За останні 20 років ряд  масових отруєнь було викликано  пестицидами. Це відбувалося, головним чином, з двох причин: внаслідок забруднення  харчових продуктів під час їх перевезення і зберігання, а також  у результаті використання в їжу  протруєного насіння.

Порівнюючи дані по Тернопільській області про забруднення об’єктів навколишнього середовища за 9 місяців 2009 та 2010 років, можна побачити, що забруднення  пестицидами харчових продуктів  залишилось незмінним. Тобто у 2009 році забруднення пестицидами вище гранично допустимої концентрації становило 1,2%, а в 2010 році-1,1%.

Паралельно зі збільшенням  використання пестицидів накопичувалися й докази їх негативної дії на довкілля. Як і попереджали екологи, швидко виявилися негативні наслідки “хімічної  війни” людей проти комах і  рослин: разом зі шкідниками гинули спочатку корисні комахи (бджоли, джмелі тощо), а потім і птахи. Втрати від зниження врожаю полів і садів  внаслідок вимирання запилювачів  часто були вищими, ніж вигоди від  “захищених” хімією площ. Істотне  зниження чисельності бодай одного з домінуючих видів у біосфері звільняло екологічну нішу для інших  або порушувало систему міжвидових відносин. Наслідком дуже часто було заміщення одних шкідників іншими, не менш голодними. Наприклад, на бавовникових полях США за три десятиліття  змінилось аж шість шкідників. У  Японії кількість шкідливих видів, необхідність регулювання чисельності  яких постала перед сільським  господарством, збільшилася майже  удвічі за роки постійного використання пестицидів; нарешті, згідно з основними законами популяційної екології та еволюційної біології, безперервне використання однієї й тієї ж хімічної субстанції рано чи пізно виокремлювало з усіх шкідників надстійких до отрути. Для підтвердження цього нам не треба звертатись аж до закордонного досвіду. Роки “хімічної” боротьби з тарганами вивели таку породу, для якої отруйна у недалекому минулому речовина стала мало не їжею.

Пестициди є не тільки дуже токсичними речовинами, але і досить стійкими. Стійкість пестицидів порівнюють із радіоактивними ізотопами і оцінюють також по періоду напіврозпаду –  час, за який концентрація пестицидів зменшується в 2 рази.

Наша область постійно здійснює моніторинг забруднень залишковими  кількостями пестицидів довкілля. Санепідслужбою області протягом поточного року проведено 5180 досліджень, з них – 79 проб або 1,8% перевищують гранично допустиму концентрацію (ГДК). Дослідження води показали, що в 0,5% проб є перевищення ГДК. В ґрунті відсоток перевищень ГДК становить - 1,9. В повітрі 6,1%.

Самими стійкими є хлорорганічні  пестициди. Потрапивши в живу природу, пестициди починають власний  рух, не контрольований людиною. Потрапляючи  з навколишнього середовища в  організм тварини, пестициди починають  накопичуватися в ньому, потім, просуваючись далі по харчовому ланцюзі, пестициди  концентруються в ще більшій кількості. У такий спосіб організми, що стоять на вершині харчових ланцюгів (людина або хижаки), поїдають їжу з високою  концентрацією пестицидів. Таке явище  називають ефектом біологічного посилення. Пестициди, потрапляючи  в організм людини і накопичуючись  там у великих кількостях, приводять  до розвитку багатьох хронічних захворювань  і гострих отруєнь, а також  до збільшення кількості вроджених  аномалій розвитку і дитячої смертності. Пестициди надовго затримуються в організмі, деякі залишаються  в ньому назавжди. Ще однією негативною властивістю пестицидів є те, що вони можуть виводитися з організму  і передаватися дітям разом з  молоком матері, що годує. За твердженням  дослідників, основна маса пестицидів містить у собі метаболічні отрути, які приводять до розвитку захворювань  серцево-судинної, репродуктивної і  травної систем. Гостра токсичність  пестицидів визначається дозою, що надходить  в організм людини різними шляхами (через шлунково-кишковий тракт, шкіру, легені і т.д.) і приводить до смерті. Близько 99% пестицидів, застосовуваних для обробки рослин, згодом попадають  у навколишнє середовище, з якого, у свою чергу, надходять до складу сільськогосподарських продуктів, уживаних людьми і тваринами. Багато пестицидів, навіть будучи малотоксичними, мають канцерогенні і мутагенні  властивості. Вони отруюють плід, організм матері і, виділяючись із молоком, негативно  впливають на розвиток і ріст дитини.

Також на даний момент виникає низка актуальних завдань щодо санітарної охорони ґрунту. Основні з них такі: 1) охорона ґрунту від забруднення побутовими викидами та відходами, які є шкідливими для здоров'я людини через вміст у них патогенних мікроорганізмів, яєць гельмінтів, комах – переносників інфекційних хвороб; 2) гігієнічна оцінка методів збирання, вивезення, знешкодження та утилізації промислових, сільськогосподарських і побутових викидів та відходів; 3) розробка й уніфікація методів дослідження з нормування та гігієнічної оцінки вмісту шкідливих речовин у ґрунті та деякі інші. Розв'язати завдання можна на основі аналізу результатів наукових досліджень у цій галузі та розроблення якісно нових принципів і методів оцінки ступеня забруднення та самоочищення ґрунту й організації проведення санітарного нагляду.

Вирішуючи такі санітарно-епідеміологічні  питання, як вибір території для  будівництва населених пунктів, полів зрошення, розміщення санаторно-курортних, лікувальних, дитячих та інших установ, враховують характеристику ґрунтового покриття, оскільки ґрунт прямо та опосередковано впливає на умови життя і здоров'я населення. Тому, незважаючи на те, що ґрунт є предметом вивчення фахівців медичного профілю, останні враховують і беруть на озброєння досягнення спеціалістів-грунтознавців.

У вивченні процесів забруднення  та самоочищення ґрунту важливе значення має склад і властивості ґрунту. Під час дослідження рівня неінфекційних захворювань на окремих територіях враховують вміст у ґрунті низки мікро- та макроелементів. Але всі фізико-хімічні властивості ґрунту вимагають значних поправок, якщо не враховується жива речовина, що місить ся в ньому. Вивчення мікробного світу ґрунту є одним із завдань мікробіологів та агробіологів. З гігієнічної точки зору, вивчення біологічних і біохімічних процесів, які відбуваються у ґрунті, дає ключ до розшифрування перебігу процесів розкладу та мінералізації органічних речовин, детоксикації хімічних сполук, загибелі або вегетування патогенних для тварин і людей мікроорганізмів. Тому ще з 20 – 30-х років дані про кількість та активність всієї ґрунтової мікрофлори або її окремих груп і видів використовують у санітарній мікробіології для оцінки ступеня забруднення та його здатності до самоочищення.

Таким чином, інтенсивна урбанізація, її шкідливий техногенний вплив  на агроекосистеми, підсилений згубною дією ЧАЕС, антиекологічний розвиток АПК (комплекс перелічених вище чинників) поставили на межу екологічної катастрофи не тільки агросферу (складову довкілля, яку визначають культурні рослини, свійські тварини і пов'язані з ними групи різних організмів, а також оброблений під сільськогосподарські рослини ґрунт), а й усе природне середовище України, що тотожно економічному і соціальному розвалу. Це зумовлено суто технократичною концепцією розвитку вітчизняного АПК, екстенсивною, енерго- та ресурсомісткою моделлю ведення аграрного виробництва, яка не забезпечує конкурентоспроможного функціонування, раціонального агроприродокористування, сталого розвитку агроландшафтів і культурних екосистем.

Одним із основних шляхів подолання  екологічної кризи, що склалася в  АПК країни, є інтеграція інтересів  екології та економіки в усіх сферах сільськогосподарського виробництва. Тому і в теорії, і на практиці неправомірно окремо підходити до розв'язання екологічних та економічних проблем, розриваючи зв'язок процесів їх виникнення. Адже науково доведено тісну взаємозалежність досягнутого рівня раціоналізації агроприродокористування, стану навколишнього природного середовища та агроресурсного потенціалу країни, з одного боку, і перспектив озвитку національної економіки, – з другого.

Специфіка нинішнього реформування АПК має полягати у подоланні  екологічної та економічної криз. І виходити з них можна і  необхідно одночасно. Без ефективного  і якнайшвидшого оздоровлення природного середовища в АПК не спинити економічного падіння і поглиблення демографічної  катастрофи сільських регіонів, а  без цього не розв'язати і проблеми економічного розвитку країни в цілому, не говорячи вже про створення  ринкового середовища. Для подолання  негативних тенденцій потрібно формувати  сільське господарство нового типу, здатне ефективно зберігати й використовувати  генетичний потенціал, підтримувати родючість  ґрунту, поліпшувати якість малопродуктивних земель, зберігати екологічну рівновагу з довкіллям, забезпечувати нормальний кругообіг речовин, вдосконалювати традиційні системи ведення сільськогосподарського виробництва, збільшувати його обсяг.

Сьогодні необхідно пов'язати  основні блоки аграрного виробництва, програми стабілізації економіки з  економічно виваженим, екологічно грамотним  вирішенням завдань. В основу антикризових і стабілізаційних програм слід покласти концепцію органічної єдності  екологічних та економічних проблем, тобто до всіх ланок механізму  державного управління треба включати екологічні нормативи. Але нонсенс  у тому, що існує великий розрив між науковими рекомендаціями і  процедурою впровадження їх у виробництво. Незважаючи на наявність досить прогресивних, науково обґрунтованих екологічних розробок, реалізація яких могла б дати економічний виграш, сьогоднішні програми переходу до ринку не узгоджені з питаннями раціонального агроприродокористування.

Нині необхідно здійснювати  екологізацію суспільного виробництва, без чого неможливо буде створювати сталі агросистеми. Адже результативністю розгортання природних програм визначаються перспективи розвитку нації і держави. Екологізація агропромислового виробництва – це засіб подолання як екологічної, так і економічної кризи, тому екологічні проблеми агропромислового комплексу України повинні бути в числі державних пріоритетів.

Сільськогосподарське виробництво  та інші галузі АПК формують понад 70% продовольчих ресурсів, три чверті роздрібного товаробороту держави, родючі чорноземи держави складають 22% світової площі, отже можуть забезпечити значні валютні надходження. В індустріально розвинених країнах про єдність ресурсозбереження і ресурсовіддачі, поліпшення якості довкілля та економічний прогрес дбають на всіх рівнях агропромислового виробництва. Так, за дослідженнями Інституту світових ресурсів (Вашингтон), американські компанії інтенсивно використовують ресурсозберігаючі та природоохоронні технології, знаючи, що забруднення довкілля це “викидання грошей на вітер”. Вони усвідомили, що економія їхніх коштів йде за рахунок ефективної переробки (утилізації відходів сільськогосподарського виробництва та якісного використання природних ресурсів, а продукція, виготовлена таким способом, стає конкурентоспроможнішою і привабливішою для споживача.