Дорвести, що природні фактори існують

1.Безперервність життя на Землі забезпечується унікальною здатністю живих

істот створювати і підтримувати внутрішнє середовище, здійснювати обмін

речовин з навколишнім  середовищем і передавати ці властивості  за

спадковістю своїм  нащадкам. 

Середовище –  одно з екологічних понять; под ним ми розуміємо комплекс

природних тіл  і явищ, з якими організм знаходиться  у прямих або

опосередкованих зв’язках. 

Внутрішнє середовище будь-якої істоти якісно відрізняється від

зовнішнього середовища. Якісна самостійність внутрішнього середовища

організму регулюється  механізмами гомеостазу. 

Гомеостаз організму  – це стан внутрішньої динамічної рівноваги, який

забезпечується  взаємодією складних процессов регуляції і координації

біохімічних реакции за принципом зворотнього зв’язку. 

Гомеостаз може здійснюватись тільки за певних умов НС: поза межами цих

умов автономність організму порушується і він  гине, а його внутрішнє

середовище ототожнюється  із зовнішніми силами, що діють з  боку НС,

називають факторами 

Організм як елементарна частинка живого світу  в середовищі свого

існування знаходиться  под одночасним впливом кліматичних, біотичних

факторів, які разом називают екологічними. 

Екологічний фактор – це будь-який елемент середовища, який здатний

справляти прямий або опосередкований вплив на живі організми, хоча б

протягом однієї фази їх розвитку. 

Фактори НПС  забезпечують існування в просторі і часі. Засвоєння і

використання  факторів здійснення організмом через  адаптації 

Адаптації –  це пристосування або засоби, за допомогою яких організм

здійснює взаємодію  з середовищем для підтримання  гомеостазу і забезпечує

безперервність  існування в часі через потомство. 

Залежно від  кількості й сили дії один і  той самий фактор може мати

протилежне значення для організму. Наявність того чи іншого фактора може

бути життєво  необхідним для одних видів і не мати ніякого значення для

інших. Наприклад, світло для зелених рослин це джерело  енергії, а для

мешканців грунту зайвий і небезпечний фактор. 

Залежно від  сили дії того чи іншого фактора  умови існування особин виду

можуть бути оптимальними, неоптимальними або відповідати  проміжному

рівню. 

Здатність організму  витримувати певну амплітуду  коливання фактора

називають екологічною  валентністю, за якою організми поділяються  на

еврибіонт них  з широкими пристосувальними можливостями (сірий пацюк,

горобець, кімнатна муха) і стенобіонтних, які можуть існувати лише у

відносно сталих умовах (журавель, степовий качкодзьоб). Реакція

організму і  його адаптаційні можливості відповідно до показників фактора

залежать від  поєднання дій різних факторів. 

Екологічні фактори  можуть бути об’єднані за природою їх походження або

залежно від  їх динаміки та дії на організм. 

За характером походження розрізняють: абіотичні  фактори – зумовлюються

дією неживої  природи і поділилися на кліматичні (температура, світло,

сонечна радіація, вода, вітер, кислотність, солоність, опади  тощо), а радіація, вода, вітер, кислотність, солоність, опади тощо),

орографічні (рельєф, нахил схилу, експозиція) та геологічні. 

Біотичні – дія одних организмів на інші, включаючи всі взаємовідносини

між ними. 

Антропологічні  фактори – влив на живу природу життєдіяльності людини. 

У 1958 році А. С. Мончадський  запропонував класифікацію факторів за

характером їх дії. 

Стабільні фактори  – ті, що не змінилися протягом тривалого  часу (земне

тяжіння, сонячна  стала, склад атмосфери та ін.). Вони зумовлюють

загальні пристосувальні властивості організмів (міграції, сплячку,ь

активність та ін.) 

Випадково змінні фактори – об’єднують біотичні, абіотичні та

антропологічні  фактори, дія яких повторюється без певної періодичності

(коливання температури,  дощ, вітер, град, епідемії, вплив  хижаків та

ін.)

2. Люди скоряються законам Природи, навіть коли діють проти них. (Й.-В. Гете, видатний німецький поет, мислитель, природознавець (XVIII—XIX ст.)). 
Екологія — молода наука, й, мабуть, через це вона ще не сформулювала своїх законів з математичною чи фізичною точністю. Можливо, це буде зроблено пізніше. Поки що ж прийнято вважати, що екологічні закони — це середньостатистичні прояви певних причиново зумовлених явищ. На думку відомого еколога Д. Чіраса, природа розвивається й функціонує за чотирма основними принципами: 
– рециклічності, або повторного багаторазового використання найважливіших речовин; 
– постійного відновлення ресурсів; 
– консервативного споживання, коли живі істоти споживають лише те й у такій кількості, як їм необхідно; 
– популяційного контролю — природа не допускає вибухоподібного росту популяцій, регулюючи кількість особин того чи іншого виду створенням відповідних умов для його існування та розмноження. 
Більшість цих та інших екологічних принципів і законів вдало узагальнив американський еколог Б. Коммонер у 1974 р., звівши їх до чотирьох законів. 
Закон перший: усе пов'язане з усім. 
Екологія розглядає біосферу нашої планети як складну систему з багатьма взаємопов'язаними елементами. Ці зв'язки реалізуються за принципами зворотного негативного зв'язку (згадаємо, наприклад, систему «хижак—жертва»), прямих зв'язків (в екосистемах «працюють» усі дії логічної алгебри — «або», «і», «не»), а також завдяки різноманітним взаємодіям, що взаємовиключають одна одну. За рахунок цих зв'язків формуються гармонійні системи кругообігу речовин та енергії. Будь-яке втручання в роботу збалансованого механізму біосфери викликає відповідь одразу за багатьма напрямами, що робить прогнозування в екології надзвичайно складною справою. 
Закон другий: усе має кудись діватися. 
На прикладі біологічного кругообігу видно, як рештки й продукти життєдіяльності одних організмів є в природі джерелом існування для інших. 
Людина поки ще не створила такого гармонійного кругообігу в своїй господарській діяльності. Будь-яке виробництво постійно «випускає» принаймні дві речі — необхідну продукцію й відходи. Відходи самі собою не зникають: вони нагромаджуються, знову втягуються в кругообіг речовин і призводять до непередбачених наслідків. Численні приклади таких наслідків розглядатимуться в гл. 4. 
Закон третій: природа знає краще. 
«Живе складається з багатьох тисяч різноманітних органічних сполук, — пише Б. Коммонер, — і часом здається, що принаймні деякі з них можуть бути поліпшені, якщо їх замінити якимось штучним варіантом природної субстанції». Третій закон екології стверджує, що штучне введення органічних речовин, які не існують у природі, а створені людиною, але беруть участь у живій системі, швидше завдасть шкоди. Одним із найдивовижніших фактів у хімії живих речовин є те, що для будь-якої органічної субстанції, виробленої живими істотами, в природі є фермент, здатний цю субстанцію розкласти. Тому, коли людина синтезує нову органічну сполуку, яка за структурою значно відрізняється від природних речовин, цілком імовірно, що для неї немає розкладального ферменту, й ця речовина «накопичуватиметься». Другий закон допомагає зрозуміти, які наслідки матиме таке накопичення. 
Закон четвертий: ніщо не дається задарма. 
«Глобальна екосистема являє собою єдине ціле, в межах якого ніщо не може бути вигране або втрачене й яке не може бути об'єктом загального поліпшення: все, що вилучається з неї людською працею, має бути відшкодоване. Сплати за цим векселем не можна уникнути, її можна лише відстрочити», — пише Б. Коммонер. Четвертий закон стверджує: природні ресурси не нескінченні. Людина в процесі своєї діяльності нині бере у природи в «борг» частину її продукції, залишаючи под заставу ті відходи й ті забруднення, яким не може чи не хоче запобігти. Цей борг зростатиме доти, доки існування людства не опиниться под загрозою й люди сповна не усвідомлять необхідність усунення негативних наслідків своєї діяльності. Це усунення потребуватиме дуже великих затрат, які й стануть сплатою цього боргу.

3. Вперше термін «екологія» (від грец. ойкос — житло, місцеперебування та логос — наука) запропонував у 1866 р. німецький дослідник природи Е. Геккель, однак формування екології як науки почалося в XX ст. й триває досі. Сучасна екологія — це системна наука, що має багатоярусну конструкцію, в якій кожен із поверхів спирається на безліч традиційних дисциплін (М. М. Мойсеєв). Специфіка сучасної екології полягає в тому, що вона із суто біологічної науки перетворилася на цілий цикл знань, увібравши в себе розділи географії, геології, хімії, фізики, соціології, теорії культури, економіки й навіть теології (М. Ф. Реймерс). На думку інших учених, екологія — це соціально-природнича наука; її однаково можна віднести і до біологічної, і до географічної галузей знань і її слід розглядати як цілком самостійну науку, що набула фундаментальності й глобальності. 
Екологія в широкому розумінні об'єднує в собі десятки наукових напрямів, хоча, на жаль, у наш час іще немає таких необхідних екологів-професіоналів широкого профілю. Ця ситуація вкрай небезпечна: вона веде до серйозних економічних втрат і соціальних збитків. Екологи найвищої кваліфікації все ще роз'єднані. (О. В. Яблоков, російський зоолог, еколог). 
Сучасна екологія з традиційної біоекології виросла в комплексну, складну, багатогранну інтегральну науку-лідера, стала філософією виживання людства — екологічною філософією. Вона, як і раніше, базується на біогеографічних знаннях, але для вивчення й осмислення всіх складових сучасних екологічних проблем, установлення прямих і зворотних зв'язків між процесами, які формують екологічні умови, визначення шляхів виходу з екологічної кризи, розроблення для цього конкретних локальних, регіональних і глобальних планів та програм сучасна наука про довкілля залучає знання практично з усіх інших наук. 
Сучасна екологія — це одна з головних фундаментальних наук про взаємовідносини живої й неживої природи, нова філософія людства, що перебуває в стадії формування. Це наука про середовище нашого проживання, його живі й неживі компоненти, їхній взаємозв'язок, що формує умови життя та розвитку всіх екосистем. Це наука про узгодження Стратегії Природи й Стратегії Людини, що має базуватися на ідеях самообмеження й самозбереження, розумної коеволюції техносфери й біосфери. 
Екологічна діяльність нині — обов'язкова, а здебільшого — одна з основних складових будь-якої сфери людської діяльності: промислового виробництва, енергетики, сільського й лісового господарства, транспорту, наукових досліджень, військової справи, культури, релігії та ін. Усі рішення, пов'язані з використанням природних чи людських ресурсів, із втручанням у процеси життєдіяльності біосфери, слід приймати з урахуванням найближчих і віддалених наслідків. 
Об'єкти досліджень науки про довкілля або її галузевих підрозділів — це екосистеми планети та їхні елементи (залежно від рівня досліджень). 
Головний предмет досліджень нової екології — взаємозв'язки (їхні особливості й розвиток) живих організмів, їхніх груп різних рангів, живих і неживих компонентів екосистем, а також характер впливу природних і антропогенних факторів на функціонування екосистем і біосфери в цілому. 
Основні завдання екології XXI століття: 
– вивчення загального стану сучасної біосфери, умов його формування та причин змін под впливом природних і антропогенних факторів; 
– прогнозування динаміки стану біосфери в часі й просторі; 
– розробка з урахуванням основних екологічних законів шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспільства й Природи, збереження здатності біосфери до самоочищення, саморегулювання й самовідновлення. 
Сучасні екологічні дослідження мають стати науковою базою для розробки стратегії й тактики поведінки людства у XXI ст. 
Оскільки для ефективного вирішення сучасних екологічних проблем необхідно мати фактичний і науковий матеріал геохімічного, геофізичного, біохімічного, біологічного, медичного, фізичного, хімічного, геологічного, соціального, економічного та іншого характеру, а також можливість статистичної обробки, програмування, моделювання різних процесів, синтезування й прогнозування, сучасна екологія використовує всі ефективні, в тому числі найновіші, методи й апаратуру цих наук — і природничих, і технічних, і соціальних. 
Останніми десятиліттями в усьому світі почали розвиватися найрізноманітніші напрями екологічних досліджень, мета яких — забезпечити спеціалістів необхідною для прийняття рішень екологічною інформацією в усіх сферах людської діяльності. На сьогодні вже сформувалося близько 90 напрямів екологічних досліджень, які можна умовно об'єднати за принципом галузевої належності (з подальшим поділом у кожній галузі), пріоритетності, належності до геосфер та їхніх компонентів, взаємопідпорядкованості, соціально-економічної значущості з урахуванням прямих і зворотних зв'язків.

4.Екологія - це наука про взаємини живих істот між собою і з навколишнім їх неорганічної природою, про зв'язки в надорганізменних системах, про структуру і функціонування цих систем.

     Екологія  як наука сформувалася лише в середині минулого століття, після того, як були накопичені відомості про різноманіття живих організмів на Землі, про особливості їхнього способу життя. Виникло розуміння, що не тільки будова і розвиток організмів, але і взаємини їх із середовищем проживання підпорядковані певним закономірностям, які заслуговують спеціального та ретельного вивчення.

     Термін  «екологія» ввів відомий німецький зоолог Е. Геккель, який у своїх працях «Загальна морфологія організмів» (1866) і «Природна історія міротворенія» (1868) вперше спробував дати визначення сутності нової науки. Слово «екологія» походить від грецького oikos, що означає «житло», «місцеперебування», «притулок». Е. Геккель визначав екологію як «загальну науку про відносини організмів до навколишнього середовища, куди ми відносимо в широкому сенсі всі умови існування. Вони частково органічної, частково неорганічної природи, але як ті, так і інші мають дуже велике значення для форм організмів, так як вони примушують пристосовуватися до себе ». За Геккель, екологія являє собою науку про «домашній побут» живих організмів, вона покликана досліджувати «всі ті заплутані взаємовідносини, які Дарвін умовно позначив як боротьбу за існування".

     Як  і більшість наук, екологія має тривалу передісторію. Її відокремлення являє собою природний етап зростання наукових знань про природу. Виділившись в системі інших природничих наук, екологія і зараз продовжує розвиватися, збагачуючи свій зміст і розширюючи завдання. Сучасна екологія є теоретичною основою раціонального природокористування, їй належить провідна роль у розробці стратегії взаємовідносин природи і людського суспільства.

     Накопичення відомостей про спосіб життя, залежності від зовнішніх умов, характер розподілу  тварин і рослин почалося дуже давно. Перші спроби узагальнення цих відомостей ми зустрічаємо в працях античних філософів. Аристотель (384-322 до н. Е..) Описав понад 500 видів відомих йому тварин і розповів про їх поведінку, наприклад про міграціях та зимової сплячки риб, перельотах птахів, будівельної діяльності тварин, паразитизмі зозулі, способі самозахисту у каракатиці і т. д . Учень Арістотеля, «батько ботаніки» Теофраст Ерезійскій (371-280 до н. Е..) Навів дані про своєрідність рослин у різних умовах, залежність їх форми і особливостей росту від грунту і клімату.