Атмосфера

Нормативи використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення також передбачені в законодавчому порядку. Згідно ст. 10 Закону, для зниження шкідливого впливу на атмосферне повітря встановлюються нормативи його використання як сировини основного виробничого призначення. Нормативи обсягів використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення, порядок їхньої розробки і твердження визначаються Кабінетом Міністрів України. Таким чином, сучасне законодавство передбачає не тільки міри охорони, але і регламентує міри використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення.

Нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел і шкідливого впливу їхніх фізичних факторів установлюються для кожного типу таких джерел, що експлуатуються на території країни. Вони розробляються з урахуванням наявності технічних рішень зі зменшення утворення забруднюючих речовин, зниження рівнів шкідливого впливу фізичних факторів, очищення відпрацьованих газів і економічної доцільності. Порядок розробки і твердження цих нормативів установлюється Мінекоресурсів і Мінздравом.

В законодавстві України визначено, що атмосферне повітря є одним із найважливіших елементів навколишнього природного середови­ща, збереження сприятливого стану якого, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини та відвернення шкідливого впливу на навколишнє при­родне середовище є метою правового регулювання в цій галузі. Законодавчий акт визначає правові й організаційні основи та еко­логічні вимоги у галузі охорони та використання атмосферного повітря[13].

Законодавство про охорону атмосферного повітря регулює відносини у цій галузі з метою збереження, поліпшення та відтво­рення стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливу на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання атмосферного повітря для виробничих потреб, а також зміцнен­ня правопорядку і законності у цій сфері.

2. Атмосферне повітря як об’єкт правового регулювання, використання і охорони

Під атмо­сферним повітрям прийнято розуміти природний об'єкт, який складається з природної суміші газів і утворює зовнішню обо­лонку Землі. Без атмосферного повітря неможливе життя всіх живих організмів (на суші, у воді, у повітрі). На виробництві ат­мосферне повітря застосовується як сировина і як допоміжний матеріал (окислювач, охолоджувач). Сучасна хімічна, енергетич­на, металургійна, мікробіологічна промисловість неможлива без широкого застосування кисню, азоту та інших газів, що входять до складу атмосферного повітря. Атмосферне повітря слугує просторовим середовищем функціонування повітряного транс­порту. Науково-технічний прогрес, який торкнувся всіх сторін суспільного життя, значні темпи розвитку виробництва, ур­банізація населених пунктів, збільшення щільності населення знач­но розширили масштаби згубної діяльності людини на навколишнє природне середовище. Цей вплив має негативні наслідки, які відображаються і на зменшенні кисню в атмосфері, і на погіршенні гідрологічного режиму планети та її клімату.

На сьогодні забруднення атмосфери розглядається не лише як локальний чи національно-регіональний процес, але й з урахуван­ням його впливу — в масштабі всіх континентів і планети в ціло­му. Зміна якісного складу повітря тягне за собою зміни в якісному складі повітряного простору (басейну) та ґрунтового покриву і на­впаки. Ці зміни негативно впливають на стан здоров'я людей, тва­рин, лісове, сільське, комунально-побутове господарства, транс­порт, зв'язок, промисловість. Тому зрозуміла турбота української держави про збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення.

На підставі ст. 38 Закону “Про охорону навколишнього природ­ного середовища” розрізняється загальне і спеціальне використан­ня атмосферного повітря. Оскільки використання атмосферного повітря відповідно до чинного законодавства, як правило, не пот­ребує отримання дозволів і внесення збору, у більшості випадків використання атмосферного повітря здійснюється на праві загаль­ного використання. Це стосується і використання атмосферного повітря для потреб підприємницької діяльності: вилучення атмос­ферних газів, охолодження чи для інших технологічних перебігів. Однак використання атмосферного повітря для викиду і розпоро­шення забруднюючих речовин вважається спеціальним видом ви­користання атмосферного повітря і потребує отримання дозволу і сплати збору. Спеціальним видом використання атмосферного по­вітря є також поширення звуку, електромагнітного та іонізуючого випромінювання, вплив інших фізичних та біологічних чинників на атмосферне повітря з використанням стаціонарних джерел.

Згідно зі ст. 11 Закону “Про охорону атмосферного повітря” ви­киди забруднюючих речовин в атмосферне повітря з використан­ням стаціонарних джерел можуть здійснюватися після отримання дозволу органів Мінприроди за погодженням з органами Мініс­терства охорони здоров'я України. Дозвіл видається не менш як на п'ять років згідно з Порядком проведення та оплати робіт, пов'яза­них з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, ус­танов, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі доз­воли, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р.[14] Оскільки законодавство не передбачає от­римання дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря фізичними особами, що не є суб'єктами підприємництва, видається, що вони можуть здійснювати такі викиди на праві загального використання атмосферного повітря[15].

Україна здійснює комплекс науково обґрунтованих біологічних, технічних, економічних, санітарно-гігієнічних, соціальних та інших заходів, спрямованих на попередження і усунення забруднення ат­мосферного повітря. Особливе значення належить правовій охо­роні атмосферного повітря.

Правова охорона атмосферного повітря в Україні дістає вияв у нормативному регулюванні суспільних відносин у цій сфері з ме­тою збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та інших впливів на атмосферне повітря, забезпечен­ня раціонального використання атмосферного повітря для вироб­ничих потреб, а також зміцнення правопорядку і законності у цій галузі.

Правову основу охорони атмосферного повітря становлять за­кони України “Про охорону навколишнього природного середови­ща” та “Про охорону атмосферного повітря”. Цими законами і прийнятими в їх розвиток нормативними актами регулюється бага­тогранна діяльність державних органів, підприємств, установ, ор­ганізацій, посадових осіб і громадян у галузі охорони і раціональ­ного використання повітряного басейну.

Предметом правового регулювання є суспільні відносини в га­лузі охорони і використання атмосферного повітря, що виникають між організаціями, громадянами та іншими особами. Сутність їх полягає в тому, що в процесі реалізації цих відносин повинно бу­ти забезпечено збереження в чистоті і поліпшення стану атмосфер­ного повітря, попередження і зниження шкідливого впливу на ат­мосферу, який може викликати несприятливі наслідки для навколишнього середовища[16].

Специфіка атмосферного повітря як природного об'єкта зумов­лює особливості його правової охорони[17]. Україна як суверенна держава в межах свого повітря­ного простору користується всіма правами територіального верхо­венства, державного суверенітету, зокрема виключним правом на використання атмосфери. У зв'язку з цим важливо підкреслити, що правова охорона атмосферного повітря — це сукупність юри­дичних приписів, що забезпечують раціональне і сприятливе збе­реження в чистоті атмосферного простору. Йдеться про охорону власне атмосферного повітря. Використання ж повітряного про­стору в діяльності, наприклад, цивільної авіації, регулюється Повітряним кодексом України, використання космічного просто­ру і його охорона регулюється в основному нормами міжнародно­го права, хоча Україною прийнято відповідний Закон “Про космічну діяльність”[18].

У літературі атмосферне повітря розглядається як міжнародний універсальний і розподільний природний ресурс. Універсальним він є тому, що значні його маси постійно перебувають над ділян­ками Землі, які не підпадають під юрисдикцію окремих держав, і утворюють, таким чином, універсальний природний ресурс. Інша частина повітря, навпаки, підпадає під юрисдикцію окремих дер­жав і може розглядатися як природний ресурс, що підлягає роз­поділу, використовується людиною і розмішується на території двох або кількох держав. Зважаючи на свою універсальність і єдність у глобальному масштабі, атмосферне повітря не належить до національних природних ресурсів, хоча і використовується всіма державами[19].

По-друге, на відміну від інших природних ресурсів, атмосферне повітря як частина навколишнього середовища в кількісному вимірі не вираховується. Але тут нормативно закріплено державний облік шкідливих впливів на атмосферне повітря.

Атмосферне повітря як природний ресурс об'єктивно містить раціональну суміш газів, що створює сприятливі умови для життєдіяльності людей, тварин, рослин тощо. Разом з тим на стан атмосферного повітря впливають два головних фактори: внесення в атмосферу забруднюючих речовин через різноманітні джерела і шкідливий фізичний вплив на нього. До останнього належить випромінювання, звукові коливання, шум тощо. Ці та інші фактори порушують оптимальний стан повітря, що негативно впливає на здоров'я людей, на стан і розвиток тварин і рослин. Ось чому За­кон України “Про охорону атмосферного повітря” передбачає дер­жавний облік шкідливих впливів на атмосферне повітря і таким чи­ном законодавче закріплює принцип правового регулювання впливу людини на атмосферу. Сутність цього принципу зводиться, перш за все, до стандартизації і нормування в галузі охорони атмо­сферного повітря[20].

Нормативно встановлено дозвільну систему викидів забруднюючих речовин в атмосферу, що породжує відповідні пра­вові наслідки. Так, зокрема викиди забруднюючих речовин в атмо­сферу стаціонарними джерелами можуть здійснюватися тільки за дозволами, які видаються спеціально уповноваженими на те орга­нами. Слід також відмітити, що особливість правової охорони атмосферного повітря полягає в тому, що законодавство зосереджує основну ува­гу на правовому регулюванні охоронних відносин. Хоча слід заува­жити, що в Законі “Про охорону атмосферного повітря”, крім охо­ронних, є й регулятивні норми. До них належать такі приписи, які безпосередньо спрямовані на регулювання повітроохоронних суспільних відносин шляхом надання їх учасникам прав і покла­дання на них обов'язків.

Отже, повітроохоронні відносини складаються на основі охоронних норм, за допомогою яких здійснюються державно-при­мусові заходи впливу, включаючи і заходи юридичної відповідаль­ності. Охоронні відносини завжди є владними. Аналіз Закону Ук­раїни “Про охорону атмосферного повітря” дозволяє зробити вис­новок, що в ньому переважають саме охоронні норми. Це зумов­лює також використання переважно імперативних і заборонних норм, спрямованих на забезпечення сприятливого стану атмосфер­ного повітря.

Список використаних джерел

2

IQdiplom.com - дипломні роботи, курсові, реферати на замовлення

[1] Білявский Г.О., Бутченко Л.І. Основи екології. — К.: Лібра, 2004. — С. 112.

[2] Малишко М.І. Екологічне право України: Навчальний посібник. — К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2001. — С. 249.

[3] Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №50. — Ст. 678.

[4] Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №41. — Ст. 546.

[5] Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — Ст. 141.

[6] Історії законодавства відомі випадки встановлення права власності не тільки на наземні об'єкти, але і на підземні і надземні простори. Так, Французький цивільний кодекс 1804 року (Кодекс Наполеона) у ст. 552 передбачав: “власність на землю містить у собі власність на те, що знаходиться зверху і на те, що знаходиться знизу землі”. Наполеон Бонапарт І цим прагнув закріпити право земельної власності не тільки у всеосяжному аспекті, але й у її абсолютній формі. Однак французи в наступному усвідомили нереальність забезпечення й абсурдність збереження цього положення у відношенні права власності на землю, що включає надземний простір, і після падіння влади Наполеона відмовилися від закріплення права власності на надземний, тобто повітряний простір. Див.: Шерешевский И.В. Французский гражданский кодекс 1804 года (Кодекс Наполеона). Извлечения. — Одесса, 1965. — С. 17.

[7] Бринчук М.М. Правовая охрана атмосферного воздуха. — М., 1985. — С. 49-52; Шемшученко Ю.С. Правовые проблемы экологии. — К., 1989. — С. 49-50.

[8] Раянов Ф.М. Правовая конструкция охраны природных объектов // Выполнение правовых требований охраны окружающей среды в хозяйственной деятельности. — Уфа, 1984. — С. 20-23.

[9] Габитов Р.Х. Правовая охрана атмосферы. — Уфа, 1996. — с. 13-15.

[10] Петров В.В. Экологическое право России. — М., 1995. — С. 115.

[11] Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року // Урядовий кур’єр. — №237 від 17 грудня 1999 року, котрим Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України перетворено на Міністерство екології і природних ресурсів України.

[12] Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів та інших джерел іонізуючого випромінювання: Закон України від 19 жовтня 2000 року // Голос України від 1 грудня 2000 року.

[13] Коваленко М.І. Характеристика екологічного законодавства України // Юстиніан. — 1999. — №4. — С. 28.

[14] Офіційний вісник України. — 2002. — №12. — С. 61.

[15] Природноресурсове право України: Навч. посіб. / За ред. І.І. Каракаша. К.: Істина, 2005. — С. 336.

[16] Андрейцев В.І. та ін. Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс / За ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. — К.: Істина, 2001. — С. 435.

[17] Советское природоресурсовое право: Особенная часть. — Х., 1987. — С. 214-217.

[18] Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №1. — Ст. 2.

[19] Бринчук М.М. Атмосферный воздух как объект правовой охраны // Советское государство и право. — 1983. — №5. — С. 68-73.

[20] Андрейцев В.І. та ін. Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс / За ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. — К.: Істина, 2001. — С. 437.