Укриття населення в захисних спорудах

Трубопроводи різних систем життєзабезпечення усередині сховища забарвлюють у відповідні кольори: білий – повітро-забірні труби режиму чистої вентиляції; жовтий — повітрозабірні труби режиму фільтровентиляції; червоний — трубопроводи режиму вентиляції по замкнутому циклу; чорний — труби електропроводки; зелені — водопровідні труби; коричневі — труби системи опалення.

У приміщеннях для людей встановлюються дво- чи триярусні нари: нижній ярус – місця для сидіння з розрахунку 0,45-0,45 м на одну людину, для лежання з розрахунку 0,55 х 1,8 м на одну людину. Висота лав для сидіння повинна бути 0,45 м, а відстань по вертикалі від стелі до місця для лежання — не менше 1,1 м.

Кількість місць для лежання  залежить від висоти сховища і  повинна бути не менше 20% від загальної місткості.

Крім розглянутого внутрішнього устаткування, сховище оснащується різним протипожежним, санітарним та іншим устаткуванням. При експлуатації сховищ необхідно організовано, швидко і чітко їх заповнити людьми за сигналом. Загальний час, необхідний для заповнення захисної споруди:

 
 

 
де l₁, l₂ - довжина характерних ділянок маршруту (горизонтальна поверхня, сходи тощо), м; для спрощення розрахунків перехід по сходах на один поверх можна порівняти до потроєної висоти поверху:

V₁, V₂ - швидкість руху на відповідних ділянках шляху, м/хв;

Т_n – час, який витрачається на проходження через вхідний отвір у споруду, хв;

T_p - час, який витрачається людиною на виконання мінімально необхідних дій при оголошенні сигналу (збір, виключення верстатів, електроосвітлення, одягання тощо) до початку руху по споруді. Звичайно на це витрачається 1,5-2 хв.

Швидкобудівні сховища

Швидкобудівні сховища (ШБС), так само як і збудовані завчасно, повинні  мати приміщення для людей, місця для розміщення найпростішого промислового обладнання, санвузли, аварійний запас води, входи і виходи, аварійний вихід.

У сховищах невеликої місткості санвузол і ємністю для викидів можна розміщувати в тамбурі, можливо і баки з водою — там, де будуть розміщуватися люди. Для будівництва ШБС найкраще застосовувати збірний залізобетон, наприклад, елементи колекторів інженерних споруд міського підземного господарства.

Щоб дотримати високий ступінь  захисту сховища, на його входах треба  обов'язково ставити надійні захисно-герметичні двері, розраховані на сприйняття таких  же самих навантажень, як і основні  конструкції сховища. Внутрішнє  обладнання ШБС включає заходи подачі повітря, піщані і тканинні (фільтри, бачки для води, ємності для фекалій і викидів, засоби захисту повітрозабірпих і витяжних отворів, прилади освітлення, а також нари або лави для розміщення людей.

Як засоби подачі повітря використовують різні вентилятори, в тому числі вентиляторні установки з велосипедним приводом і установки з міхмішками (ковальський міх).

Для очищення повітря від радіоактивних  речовин і бактеріальних засобів  можна використовувати гравійно-піщані або шлакові фільтри, а для  очищення від пилу тканинні.

Захист повітрозабірних і витяжних каналів від проникання ударної хвилі здійснюється за допомогою малогабаритних захисних секцій МСУ-М, дерев'яних і металевих дефлекторів (типу ДЗУ або ЗУ).

Для зберігання запасів води використовуються бачки, бочки та інші ємності, які  можуть бути внесені у сховище. Санвузол обладнується в спеціальному приміщенні, відмежованому від людей. Нари і лави обладнуються з щитів і стояків.

Для освітлення можуть використовуватися  батарейні або акумуляторні ліхтарі  і лампи з розрахунку не менше  одного світильника на 50 чоловік. Як аварійне освітлення можна використовувати свічки.

Протирадіаційні укриття

ПРУ захищають людей від зовнішнього  і нейтронного випромінювання і  безпосереднього потрапляння радіоактивного пилу, крапель отруйних речовин і  аерозолів бактеріальних засобів  в органи дихання, на шкіру і одяг, а також від світлового випромінювання ядерного вибуху. При відповідній міцності конструкції ПРУ можуть частково захищати людей від дії ударної хвилі ядерного вибуху і уламків зруйнованих будівель.

За ступенем захисту від радіоактивного опромінення і ударної хвилі  їх поділяють на сім груп.

Швидкі ПРУ можна використовувати і наземні поверхи будівель і споруд. Найбільш придатні для цього кам'яні і цегляні будівлі, які мають капітальні стіни і невеликі площі отворів. Перші поверхи багатоповерхових кам'яних будинків ослаблюють радіацію в 7 разів, а верхні (за винятком останнього) — в 50 разів. Завчасно збудовані ПРУ за місткістю не обмежуються, обґрунтована мінімальна місткість — 5 чол.

В ПРУ передбачають основні та допоміжні приміщення.

До основних відносять приміщення для людей, до допоміжних – санітарні  вузли, вентиляційні камери, тамбури, приміщення для зберігання забрудненого верхнього  одягу та їн. Площа приміщення для  розміщення людей розраховується, виходячи з норми на одну людину 0,4-0,5 м. Висоту приміщені ПРУ в будівлях, що проектуються приймають не менше як 1,9 м. Основні приміщення ПРУ обладнують дво- або триярусними нарами, лавами для сидіння і полицями для лежання. При розміщенні ПРУ в підвалах, підпіллях, гірничих виробках, погребах та інших заглиблених приміщеннях висотою 1,7-1,9 м і менше передбачають одноярусне розташування нар. В ПРУ розбляться не менше двох входів, розташованих у протилежних сторонах укриття під кутом 30° один до одного. На входах встановлюють звичайні двері, які ущільнюються в місцях примикання до дверних коробок. Укриття людей в ПРУ не регламентується за часом так чітко, як їх укриття в сховищах, тому пропускну здатність входів можна не ставити в залежність від місткості укриття. Для герметизації приміщень, призначених для захисту людей, ретельно замазують усі тріщини, щілини, отвори в стелях, стінах, вікнах, дверях, місцях введення труб опалення і водопостачання. Двері оббивають товстю, руберойдом, лінолеумом, іншими щільними матеріалами, а їх краї — пористою гумою: підготовані таким чином вони повинні бути щільно зачинені (притиснуті). Водопостачання в ПРУ (якщо є можливість) забезпечується від водопровідної мережі. Створюється також аварійний запас води у відповідних ємностях (відра з кришками, бачки) з розрахунку 3-4 літра на добу на одну людину. Освітлення обладнується від загальної електромережі, при відсутності використовують акумулятори, велогенераторн, кишенькові і ручні електроліхтарі, свічки. Опалення здійснюється від загальної опалювальної системи, печей і різних інших теплових приладів, в тому числі й електронагрівальних. В ПРУ необхідно мати телефон і гучномовець; підключений до міської або місцевої радіотрансляційної мережі.

Найважливішим елементом, що забезпечує захисні властивості ПРУ є  матеріал, який використовується для їх перекриття, і товщина насипу шару грунту або нарощування шару льоду в зимовий час. Шар ослаблення з проникаючою радіацією для деяких матеріалів має величину: для води - 23, деревини — 33, ґрунту — 13, цегляної кладки — І 4,4, льоду — 26, скла — 16,5, бетону — 10, заліза, броні, сталі — 3,0, свинцю — 2,0, склопластику — 12,0 см.

Найпростіші укриття

Найпростіші укриття — траншеї — будуються і обладнуються при загрозі воєнних конфліктів повсюдно для тієї частини населення, яка не забезпечена захисними спорудами. Траншеї можуть бути відкритими і перекритими. Якщо люди укриваються в простих, відкритих траншеях, то вірогідність їх ураження ударною хвилею, світловим випромінюванням і проникаючою радіацією ядерного вибуху зменшиться в 1,5-2 рази порівняно з перебуванням на відкритій місцевості; опромінення людей в результаті радіоактивного зараження місцевості зменшиться в 2-3 рази, а після дезактивації заражених траншей — у 20 разів і більше. У перекритій траншеї захист людей від світлового випромінювання буде повний, від ударної хвилі збільшиться в 2,5-3 рази, а від проникаючої радіації і радіоактивного зараження місцевості при товщині ґрунтового насипу зверху перекриття 60-70 см — в 200-300 разів. Перекрита щілина захищає людей від безпосереднього потрапляння на шкіру і одяг радіоактивних речовин та біологічних засобів, а також від ураження уламками будівель, споруд, які руйнуються. Але найпростіші укриття не забезпечують захист органів дихання від отруйних речовин і біологічних засобів. Довжина траншеї визначається кількістю людей. При розміщенні людей сидячи її довжина визначається з розрахунку 0,5 0,6 м на одну людину. В траншеях можна передбачати і місця для лежання з розрахунку 1,5-1,7 м на одну людину.

Планування та організація  евакуаційних заходів

Планування евакуації — одне з найважливіших завдань штабів ЦО всіх ступенів. У масштабі міста проведення евакуаційних заходів планується штабом ЦО міста. Основний документ, який визначає обсяг, зміст, терміни проведення заходів щодо розосередження й евакуації населення і порядок з виконання, це план ЦО (розділ про захист населення). Виписки з цього плану доводяться до відома штабів ЦО міських районів і об'єктів народного господарства в тій мірі, що їх стосується.

Вихідними даними для планування евакуації  населення міста є:

• загальна чисельність проживаючих у місті;
• кількість підприємств, установ, навчальних закладів, науково-дослідних інститутів та інших установ і організацій:
• кількість робітників та службовців, що підлягають розосередженню разом із членами їхніх родин;
• кількість тих, хто підлягає евакуації;
• кількість населених пунктів сільської місцевості і приміщень у них, придатних для розташування людей, установ і організацій; їх санітарний стан;
• наявність залізничних, автомобільних і водних шляхів та їх пропускна здатність;
• кількість залізничних станцій і платформ, пристаней і причалів, пунктів посадки і висадки; стан мостів: можливості підвищення пропускної здатності доріг і водних шляхів;
• наявність у місті та у заміській зоні медичних установ, медичного персоналу, медикаментів і профілактичних засобів; можливості медичного забезпечення населення на збірних пунктах, на шляху проходження й у районах розміщення евакуйованих;
• наявність і розміщення запасів продовольства та предметів першої необхідності; кількість і пропускна здатність підприємств громадського харчування; наявність хлібозаводів, пекарень та їх продуктивність; можливість організації рухомих пунктів харчування; порядок доставки продовольства і предметів першої необхідності;
• наявність захисних споруд, їх місткість і захисні властивості;
• наявність матеріалів і конструкцій для будування БВУ і ПРУ;
• наявність і місця збереження індивідуальних засобів захисту, порядок і термінів забезпечення ними тих, кого евакуюють;
• наявність водойм, їх характеристика, можливості і терміни будівництва нових:
• метеорологічні умови, характерні для даної місцевості;
• можливості виникнення зон катастрофічного затоплення;

На підставі плану евакуації в ході підготовки до його здійснення:

• створюються і підтримуються в постійній і готовності пункти управління, засоби зв‘язку й оповіщення:
• підготовляються усі види транспорту, станції і пункти посадки та висадки, транспортні і пішохідні маршрути, ППЕ і райони розміщення в заміській зоні;
• виявляються приміщення і споруди, придатні для використання їх як ПРУ;
• будуються та обладнуються джерела водопостачання;
• підготовляється і виконується ряд інших заходів, які сприяють успішному проведенню розосередження й евакуації.

 
Проведення евакуації

 

Евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України і здійснюється органами виконавчої влади. Рішення на проведення екстреної евакуації можуть прийняти начальники ЦО об'єкта, району, міста. Підготовча й організаційна робота з проведення евакуації покладається на штаби ЦО і евакооргани.

Одержавши розпорядження про проведення евакуації, штаби ЦО об'єктів народною господарства разом з евакуаційними  комісіями:

• уточнюють чисельність робітників, службовців і членів їхніх родин, що підлягають розосередженню й евакуації. номери залізничних ешелонів, автомобільних колон і пішохідних маршрутів, виділених об'єкту за планом;
• терміни прибуття на збірний евакуаційний пункт;
• оповіщають і організовують збір робітників, службовців і членів їхніх родин;
• надають допомогу ЗЕП відносно реєстрації і посадки тих, кого евакуюють, на транспорт, а також у формуванні і відправленні піших колон;
• допомагають місцевим органам у районах розосередження й евакуації розміщувати прибуваюче населення.

Начальники ЗЕП з одержанням розпорядження про початок проведення евакуаційних заходів:

• приводять ЗЕП у готовність до прийому евакуйованих;
• встановлюють зв'язок з начальниками станцій, портів, пристаней і пунктів посадки, а також зі штабами ЦО об'єктів, приписаних до даного ЗЕП;
• уточнюють порядок відправлення робітників та службовців підприємств, установ і організацій, номери виділених залізничних ешелонів (автоколон, суден), час їхньої подачі і відправлення, номери пішохідних маршрутів, склад піших колон і вихідні пункти.

Забезпечення евакуації

Транспортне забезпечення розосередження евакуації включає: вивезення населення, установ і організацій у райони евакуації, вивезення матеріальних цінностей; перевезення робочих змін з районів евакуації в місто на підприємства і назад.

Штаб ЦО об'єкта одержує від вищестоячого штабу виписку із плану евакуаційних заходів, в котрій зазначено, які транспортні засоби виділяються об'єкту, їх місткість, час подачі, місце посадки, час відправлення, місце і час висадки.

Перевезення автотранспортом плануються й організовуються начальником  автотранспортної служби міста, який розробляє  план перевезень, узгоджує його з начальником  ЦО міста і доводить до виконавців розпорядження, у якому вказується:

• кому, куди, у якій кількості й у чиє розпорядження виділити транспортні засоби, місце призначення та мету перевезень;
• порядок та терміни устаткування транспортних засобів для перевезень;
• маршрути руху і терміни прибуття транспортних засобів;
• порядок забезпечення автомобільного транспорту паливно-мастильними матеріалами і запасними частинами;
• порядок і місце ремонту транспорту.

Для перевезення людей виділяються  автобуси, легкові та вантажні автомашини, у тому числі і самоскиди; вантажні автомашини і самоскиди обладнуються сидіннями.

На базі автотранспортних підприємств міста створюються автоколони у складі 20-30 автомобілів, призначаються начальники автоколон, а на машинах — старші автомашин. При плануванні роботи автоколон бажано передбачати, щоб кожна здійснювала перевезення на одному маршруті. При розрахунках автотранспорту, необхідного для перевезення тих, кого евакуюють, виходять з пасажиромісткості машин.

З одержанням розпорядження про початок розосередження й евакуації автоколони прибувають на ЗЕП і подаються для посадки людей. По закінченні посадки виходять на свої маршрути і доставляють людей у призначені пункти висадки, потім повертаються на ЗЕП для виконання наступних рейсів. Управління автотранспортними перевезеннями на маршруті здійснюється диспетчерськими пунктами, які організовуються по одному на кожному маршруті.

Матеріальне забезпечення включає, головним чином, постачання евакуйованого населення продовольством і предметами першої необхідності. Організація його покладається на заступника начальника об'єкта з матеріально-технічного забезпечення, що спільно зі службами ЦО міського та сільського районів підготовляє необхідні умови для постачання матеріальними засобами робітників та службовців об'єкта і членів їх родин у заміській зоні, а також організовує харчування працюючої зміни на об'єкті.