Укриття населення в захисних спорудах

Укриття населення  в захисних спорудах

 
Укриття в захисних спорудах – основний і найбільш надійний спосіб захисту від усіх вражаючих  факторів. Цей спосіб передбачає застосування системи захисних споруд, які відповідають можливому характеру обстановки і вимогам захисту категорій  населення.

Систему захисних споруд становлять сховища в категорійованих містах і на найважливіших об‘єктах господарювання, протирадіаційні укриття (ПРУ) у некатегорійованих містах і сільській місцевості, а також пристосовані для цієї мети метрополітен, підземні гірничі виробки, природні пустоти, найпростіші укриття у вигляді відкритих і перекритих укриттів у вигляді щілин. Найважливішими напрямками у підвищенні надійності захисту є завчасне розгортання будівництва захисних споруд з метою забезпечення ними всього населення.

Комплекс заходів щодо укриття  населення включає будівництво  захисних споруд, підтримку їх у готовності в мирний час і організацію використання цих споруд для захисту населення. Крім того, передбачається організація прискореного будівництва частини споруд для укриття всього населення при загрозі нападу супротивника.

Будівництво і нагромадження фонду  захисних споруд, а також пристосування  і використання для укриття населення  різних будинків і споруд, підвальних й інших заглиблених приміщень, метрополітенів, гірничих виробок і природних пустот є найважливішими інженерно-технічними заходами Цивільної оборони (ІТЗ ЦО) й створення матеріальної бази для організації захисту населення в НС мирного і воєнного часу.

Фонд захисних споруд створюється  і підтримується в стані необхідної готовності в мирний час.

Для ефективного використання захисних споруд у воєнний час плануються і підготовлюються заходи щодо приведення їх у повну готовність, щодо організації заповнення споруд людьми та їх життєзабезпеченню. Особливе значення при організації укриття має швидкість оповіщення населення і заповнення захисних споруд людьми.

Відповідно до вимог “Норм проектування ІТЗ ЦО” усі захисні споруди  повинні використовуватися в  мирний час для потреб народного  господарства й обслуговування населення, що істотно підвищує ефективність капітальних вкладень. Вони можуть використовуватися під приміщення:

• культурного і санітарно-побутового обслуговування населення (навчальні кабінети, гардероби, душові);
• виробничі – у тих випадках, якщо технологічні процеси не супроводжуються виділенням шкідливих для людей парів і газів і не вимагають природного освітлення;
• торгівлі і суспільного харчування;
• об‘єктів спортивного призначення;
• складів різного призначення;
• гаражів для автомобілів тощо.

В усіх випадках повинні передбачатися  заходи, які забезпечують своєчасне  приведення захисних споруд у готовність до надійного укриття людей. Потреба  в захисних спорудах визначається, виходячи з необхідності укриття  всіх робітників та службовців за місцем їх роботи і за місцем проживання, усього непрацюючого населення – за місцем проживання, а також забезпечення укриття населення категорійних міст у місцях можливого скупчення людей при евакуації і захисті особового складу формувань ЦО під час ведення рятувальних робіт.

Призначення і класифікація сховищ.

Сховищами називають захисні споруди  герметичного типу, які забезпечують колективний захист від дії вражаючих факторів сучасної зброї, від впливу високих температур і продуктів горіння при пожежах, від ОР і СДОР, від радіоактивних речовин і біологічних засобів. Вони повинні забезпечувати надійне укриття людей щонайменше протягом двох діб. Захист людей від впливу ударної хвилі забезпечується міцними загороджувальними конструкціями і установкою противибухових пристроїв у системі вентиляції; захист від отруйних речовин, радіоактивного пилу і біологічних засобів досягається шляхом оснащення системи фільтровентиляції спеціальним устаткуванням (протипиловими фільтрами, фільтрами - поглиначами).

Сховища класифікуються: по захисних властивостях, місткості (сумі місця  для сидіння та лежання), за місцем розташування, забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням, термінами будівництва.

За ступенем захисту ударної  хвилі й у залежності від коефіцієнтів захисту (К_зах) від γ- і нейтронного випромінювання їх поділяють на 4 класи.

Сховища 1-го класу розраховані  на надлишковий тиск у фронті ударної  хвилі не менше 5 кгс/см² (500 кПа) і мають К_зах не менше 5000; сховища 2-го класу повинні витримувати надлишковий тиск не менше 3 кгс/см² (300 кПа) і послаблювати зовнішні γ- і нейтронне випромінювання не менше, ніж в 3000 разів; сховища 3-го класу розраховані на надлишковий тиск не менше 2 кгс/см² (200 кПа) і К_зах 2000; сховища 4-го класу розраховані на надлишковий тиск не менше 1 кгс/см² (100 кПа) і мають К_зах = 1000.

За місткістю сховища можуть будуватися на 150, 300, 600, 900, 1200, 1500, 1800, 2100, 2500, 300 чоловік і більше.

Будівництво сховищ меншої місткості  допускається у виняткових випадках при малій кількості працюючих. На підприємствах, в установах і організаціях, які мають чисельність працюючої зміни 50 чол. і менше, можуть будуватися сховища, що забезпечують колективний захист групи людей.

За місцем розташування сховища  можуть бути вбудовані і окремі. Вбудовані створюються в підвальних поверхах і заглиблених приміщеннях виробничих та допоміжних промислових підприємств, громадських і житлових будівель. Однак можуть створюватися і сховища, вбудовані в перші поверхи будівель і споруд. Окремі сховища будуються тільки в тих випадках, коли нема можливості мати вбудовані, наприклад, на об‘єктах, які не ведуть нового будівництва.

Для забезпечення фільтровентиляційним обладнанням сховища можуть бути з фільтровентиляційним обладнанням  промислового виготовлення або зі спрощеним  обладнанням з підручних матеріалів.

За часом будівництва сховища  бувають: збудовані завчасно в мирний час і такі, що будуються швидко при загрозі нападу.

Вимоги до сховищ.

Сховища повинні забезпечувати  захист людей від усіх вражаючих  факторів; будуватися на ділянках місцевості, які не затоплюються; мати входи  і виходи з таким же ступенем захисту, що й основні приміщення, а на випадок обвалу – аварійні виходи; мати вільні підходи, де не повинно бути вибухонебезпечних матеріалів або матеріалів, які сильно димлять; мати основні приміщення висотою не менше 2,2 м і рівень підлоги, який лежить вище рівня грунтових вод не менше ніж на 20 см.

Фільтровентиляційне обладнання сховища  повинно очищувати повітря від  усіх шкідливих домішок і забезпечувати  подачу чистого повітря в межах установлених норм.

Використання сховищ у мирний час  для потреб народного господарства не повинно порушувати їх захисних властивостей. Переведення приміщень на режим укриттів у НС необхідно здійснюватися в мінімально короткі терміни.

Сховища повинні забезпечувати  створення необхідних санітарно-гігієнічних умов для людей. Основними показниками цих умов є вміст вуглекислого газу, температура і вологість повітря. Повітря має містити не більше 1% вуглекислого газу (гранично допустима концентрація дорівнює 3%), мати відносну вологість не більше 70% (гранично допустима – 80%) і температуру повітря не вище 23^оС (гранично допустима – + 31^оС).

Будова сховища.

Приміщення сховищ поділяються  на основні та допоміжні. До основних належать відсіки (приміщення для людей  і тамбур – шлюзи, до допоміжних – фільтровентиляційні камери (ФВК), санітарні вузли, захищені дизельні електростанції (ДЕС), захищені входи  і виходи).

Кількість входів у сховище визначається з розрахунку один вхід розміром 80 х 180 см на 200 чоловік; але й для сховищ малої місткості бажано мати 2 входи. Вони мають розташовуватися на протилежних сторонах. Захист від потрапляння у сховище через вхід радіоактивних і ОР забезпечується обладнанням тамбурів. Двері повинні мати гумові прокладки і клинові затвори, які забезпечують щільне притискання полотна дверей до коробки. Аварійний вихід робиться у вигляді підземної галереї розміром у поперечнику 90 х 130 см з виходом на територію, яка не завалюється, через вертикальну шахту, що закінчується оголів‘ям (оголів‘я – верхня частина шахти аварійного виходу або системи повітропостачання; для запобігання потрапляння в шахту атмосферних опадів і сторонніх предметів обладнується козирком). Вихід у галерею закривається захисно-герметичними ставнями, які встановлюються із зовнішнього і внутрішнього боків стіни.

Оголів‘я аварівного виходу повинне  бути віддалене від оточуючих  будинків на відстань, що становить  не менше половини висоти будинку  плюс 3 м, виступати над поверхнею  землі на 1,2 – 1,5 м; в кожній його стіні повинен бути отвір розміром 0,6 х 0,8 м; обладнаний жалюзійними гратами, які відчиняються всередину.

Постачання сховищ зовнішнім повітрям повинно забезпечуватися у двох режимах: у режимі чистої вентиляції та у режимі фільтровентиляції. У  сховищах, розташованих у пожежонебезпечних  районах, у зонах катастрофічного  затоплення, на радіаційно та хімічно  небезпечних об‘єктах, передбачений третій режим – режим регенерації  повітря, яке міститься усередині  сховища, по замкнутому циклу.

Кількість зовнішнього повітря, яке  подається в сховище у режимі чистої вентиляції, встановлюється в залежності від температури цього повітря в межах 8 – 13 м³/год на людину, в режимі фільтровентиляції – 2м³/год на одну людину і 5 м³/год на одного працюючого в приміщенні пункту управління.

Переключення системи вентиляції з одного режиму на інший здійснюється за допомогою герметичних клапанів і вентиляторів.

У режимі чистої вентиляції зовнішнє повітря очищається від пилу, в тому числі і від радіоактивного, а в режимі фільтровентиляції — від радіоактивного пилу, ОР і біологічних засобів.

Для очищення повітря від радіоактивного пилу використовуються протипилові  фільтри різної конструкції, зокрема масляний сітчастий. Він являє собою набір металевих сіток, зібраних у пакет розміром 520х520х80 мм. Сітки просочуються веретенним маслом. При проходженні повітря через фільтр пил, що міститься в повітрі, прилипає до масляної плівки на сітці. Продуктивність однієї комірки масляного фільтра 1000-1300 м 3/год при аеродинамічному опорі від 3 до 8 мм водяного стовпчика.

Протипилові фільтри встановлюють у приміщенні (камері) відділеному  від основних приміщень сховища  капітальною стіною. Це забезпечує захист людей, які укриваються від впливу випромінювань радіоактивних речовин, що накопичуються у фільтрах.

Очищення повітря від ОР і  бактеріальних засобів здійснюється у фільтрах-поглиначах типу ФП-100, ФП-200, ФП-300 та ін., встановлюваних у фільтровентиляційній камері. Працює фільтр-поглинач за принципом  фільтруючого протигаза. Зовнішнє повітря  надходить у фільтр через один з центральних отворів, проходить  через картонний фільтр і шар  вугілля-каталізатора, де очищається від  ОР і бактеріальних засобів, та виходить через бічний отвір. Продуктивність фільтра-поглинача залежить від його розміру.

Третій режим вентиляції — регенерація  внутрішнього повітря в сховищі  по замкнутому циклу — може здійснюватись  за допомогою регенеративних патронів типу РП-100 або регенеративних установок РУ-150/б.

Відпрацьоване повітря-видаляється  зі сховища через витяжні канали, у яких, крім противибухових пристроїв, встановлюються ще й клапани надлишкового тиску. Для боротьби з надлишком тепла в сховищах (у необхідних випадках) передбачаються додаткові заходи, наприклад, застосування повітроохолоджувальних установок або кондиціонерів, збільшення поверхні загороджувальних конструкцій (стін, перекриттів) з можливим збільшенням площі підлоги на одну людину 0,75 м2, збільшення обсягу повітро-подачі в режимі-фільтровентиляції до 5 м/год на одну людину.

У тепловому балансі враховуються тепловиділення від людей, електричного освітлення, пристроїв регенерації повітря і поглинання тепла загороджувальними конструкціями.

Кількість тепла і вологи при  розрахунках слід приймати:

• від однієї людини: тепловиділення — 420 кДж/год, волого-виділення—80 г/год;
• від регенеративних патронів РП-100: тепловиділення — 63 кДж/год. вологовиділення — 14 г/год (на одну людину).

Тепловиділення від електричного освітлення (в кДж/год) визначається за формулою:

Q_теп = 860 х N_пот,

 
де N_пот - сумарна потужність джерел освітлення, кВт.

Електропостачання повинне здійснюватися  від зовнішньої мережі міста (об'єкта), а при необхідності ще й від захищеного джерела – дизельної електростанції. У випадку припинення електропостачання від зовнішньої мережі (і відсутності ДЕС) у сховищах передбачається аварійне освітлення від переносних електричних ліхтарів, акумуляторних батарей, велогенератора й інших джерел. Користуватися свічками і гасовими ліхтарями можна, сіле тільки за умови достатньої вентиляції.

Сховище повинне мати телефонний зв'язок з пунктом управління підприємства і гучномовець, підключений до міської чи місцевої (об'єктової) радіотрансляційної мережі.

Водопостачання і каналізація  сховищ здійснюються на базі міських і об'єктових водопровідних та каналізаційних мереж. Однак на випадок їх руйнування в сховищі повинні створюватися аварійні запаси води і приймачі фекальних вод. Для зберігання аварійного запасу води використовуються проточні напірні резервуари або безнапірні баки, обладнані знімними кришками, клапанами і покажчиками рівня води. Мінімальний запас води в проточних ємностях повинен бути для пиття, 6 л для санітарно-гігієнічних потреб — 4 л на людину на весь розрахунковий термін перебування, а в сховищах місткістю 600 чол. і більше — додатково для цілей пожежогасіння 4,5 м³.

У сховищі передбачається опалення від загальної опалювальної системи  будинку (теплоцентралі об'єкта). При  розрахунку системи опалення температуру  приміщень сховищ у холодний час  приймають +10°С, якщо за умовами експлуатації їх у мирний час не потрібно вищих температур.