Співпраця України і ЄС у сфері охорони навколишнього середовища

 

План

1. Співпраця України і ЄС у сфері охорони навколишнього середовища
2. Адаптація екологічного законодавства України до стандартів  Європейського Союзу

Список використаної та рекомендованої літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Співпраця України  і ЄС у сфері охорони навколишнього  середовища

Співробітництво у сфері  навколишнього середовища розглядається  як один із пріоритетних напрямків  у відносинах між Україною і Європейським Союзом.

Головним документом, що визначає основи співпраці України  та Європейського Союзу у сфері  охорони навколишнього середовища, є Угода про партнерство і  співробітництво між Європейськими  Співтовариствами та їх державами-членами  і Україною, підписана у 1994 році. В Угоді, зокрема, говориться, що Сторони “розвивають та зміцнюють співробітництво між ними в галузі охорони навколишнього середовища та охорони здоров’я”. (ст. 63 (1)).

Метою такого співробітництва  є боротьба з погіршенням стану  навколишнього середовища, яка охоплює  такі питання:

– ефективний моніторинг рівнів забруднення й оцінка стану навколишнього  середовища; система інформації про  стан навколишнього середовища;

– боротьба з локальним, регіональним і транскордонним забрудненням атмосферного повітря та води;

– відновлення природного стану навколишнього середовища;

– стале, ефективне й екологічно безпечне виробництво та використання енергії; безпека підприємств;

– класифікація та безпечне використання хімічних речовин;

– якість води;

– зменшення обсягів, утилізація і безпечне знищення відходів, а  також виконання положень Базельської  конвенції;

– вплив, який здійснює навколишнє середовище на сільське господарство, ерозія ґрунтів та хімічне забруднення;

– захист лісів;

– збереження біологічної  різноманітності, територій, що охороняються, а також раціональне використання біологічних ресурсів та управління ними;

– планування землекористування, включаючи будівництво й міське планування;

– застосування економічних  і фінансових важелів;

– глобальні кліматичні зміни;

– екологічна освіта та виховання;

– виконання Конвенції  про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті, яка  була підписана в місті Еспо.

Співробітництво здійснюється шляхом планування заходів з подолання наслідків катастроф та інших надзвичайних ситуацій; обміну інформацією та експертами; проведення спільної дослідницької діяльності; удосконалення законодавства в напрямку стандартів Співтовариства; співробітництва на регіональному та міжнародному рівнях; розробки стратегії, зокрема щодо глобальних кліматичних проблем з метою досягнення сталого розвитку; дослідження впливу на навколишнє середовище.

Створено ряд двосторонніх інституцій, що забезпечують базу для  прийняття подальших відповідних  рішень. Наприклад, Рада із співробітництва на міністерському рівні (представники: Головуючий в ЄС, Європейська Комісія, Верховний представник ЄС, уряд України), Комітет із співробітництва (рівень вищих державних службовців під головуванням, по черзі, Європейської Комісії та української сторони), підкомітети (рівень експертів).

Політичний діалог ведеться шляхом щорічних самітів, засідань Ради із cпівробітництва та засідань міністрів та вищих урядовців в форматі Трійки.

Співпраця також відбувається в рамках Підкомітету з питань транспорту та енергетики, співробітництва  у цивільному та ядерному секторі, охорони  довкілля, освіти, навчання і технологій. На засіданні Підкомітету у січні 2002 року у Києві сторони домовились про створення робочої групи з питань зміни клімату.

Робоча група з питань зміни клімату працює у таких  напрямках:

– Обмін інформацією про  заходи, які вживаються в ЄС та Україні, щодо зміни клімату;

– Підтримка уряду України  в розробці Національної стратегії  протидії глобальним змінам клімату  та пом’якшення їх впливу, де повинні  бути передбачені, зокрема, питання досліджень, вивчення і прогнозування кліматичних змін, підвищення енергоефективності й енергозбереження;

– Використання кращих напрацювань та досвіду ЄС з метою створення в Україні необхідних інституцій та систем, передбачених Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату і Кіотським протоколом до неї;

– Розгляд ініціатив щодо заходів боротьби з глобальним потеплінням;

– Координація зусиль України  та ЄС як сторін Конвенції про зміну  клімату, спрямованих на виконання  зобов’язань України, вивчення питань щодо ратифікації Кіотського протоколу  до неї.

Україна та ЄС співпрацюють у сфері управління водними ресурсами та правових рамок захисту водних ресурсів. Україна вступила до спеціальної групи DUBLAS з метою участі у діяльності ЄС щодо захисту Чорного моря та ріки Дунай.

Підготовка до П’ятої Всеєвропейської конференції міністрів охорони навколишнього середовища “ Довкілля для Європи ” сприяла розвитку двосторонніх і регіональних переговорів з таких питань, як стратегічна екологічна оцінка, підвищення громадянської свідомості, освіта в галузі навколишнього середовища, Стратегія екологічного партнерства для регіону ЄЕК ООН, виконання зобов’язань згідно з багатосторонніми угодами.

Окрім того, ЄС та Україна  співпрацюють із питань захисту навколишнього  середовища у сфері гармонізації законодавства, включаючи виконання  Оргуської конвенції; оцінки впливу на навколишнє середовище; управління водними ресурсами; розроблення та виконання заходів щодо збереження біорізноманіття, функціонування внутрішнього ринку згідно зі стандартами навколишнього середовища тощо.

Обидві сторони розглядають  розроблення програми сталого роз­витку  як один із основних пріоритетів своєї  внутрішньої політики. Тому існує зацікавленість у вивченні можливостей співробітництва у цій сфері.

ЄС надавав технічну допомогу Україні в рамках програми Тасіс  в десяти з п’ятнадцяти напрямів, зазначених у статті 63 Угоди про партнерство і співробітництво, а саме управління та захист водних ресурсів, включаючи Чорне море, збереження біорізноманіття, участь громадськості та заснування транскордонних мереж навколишнього середовища, розвиток регіональної системи управління промисловими відходами в Україні, підтримку реалізації державної політики навколишнього середовища тощо. Тасіс також фінансував створення Регіонального центру з питань навколишнього середовища у Києві, метою якого є сприяння залученню ширших кіл громадськості до питань захисту довкілля.

Таким чином, основи для співпраці  між Україною і ЄС у сфері охорони  довкілля вже закладено: розроблено форми і методи такої співпраці, працюють спільні органи в цій  сфері, проводяться спільні зустрічі та консультації. Тим не менше, цей  напрямок співробітництва все ще потребує підвищення рівня й ефективності двостороннього співробітництва, зосереджуючись на конкретних проектах із метою досягнення довгострокових цілей сторін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Адаптація екологічного законодавства України до стандартів  Європейського Союзу

Одним із важливих елементів  інтеграції України в ЄС є приведення законодавства України у відповідність  до стандартів права ЄС.

Адаптація законодавства  України до законодавства Європейського  Союзу полягає у поетапному прийнятті  та впровадженні нормативно-правових актів України, розроблених з  урахуванням законодавства Європейського  Союзу.

Часто поряд із терміном “адаптація” для позначення цього  процесу використовуються інші терміни, такі як “зближення законодавства”, “гармонізація”, “апроксимація”, “уніфікація”. В Україні процес наближення до законодавства ЄС носить швидше односторонній характер, адже вона не є державою-членом Європейського Союзу і не бере участі у нормотворчих процесах на рівні ЄС. Тому, доцільніше використовувати для даного процесу термін “адаптація”.

Питання правильності застосування терміну до процесу, що відбувається в Україні, неодноразово розглядалось і Центром європейського і порівняльного права при Міністерстві юстиції України. Його експерти дійшли до висновку, що “в процесі досягнення принципової адекватності законодавства України до законодавства Європейського Союзу слід вживати термін адаптація, оскільки він має ширше значення, ніж гармонізація, і, що найголовніше, включає в себе процес гармонізації”.

Термін “гармонізація” використовується в європейському  праві для позначення процесу  зближення законодавств держав-членів, коли узгоджуються спільні підходи, концепції розвитку національного  законодавства, виробляються спільні  для застосування правові норми. Це швидше взаємний процес між державами-членами, який проходить на рівні Європейського Союзу, при цьому використовуючи як засіб первинне та вторинне право ЄС.

Питання адаптації законодавства  України до стандартів ЄС постало  на порядку денному після підписання Угоди про партнерство і співробітництво.

Згідно зі статтею 51(1) Угоди  про партнерство і співробітництво, “важливою умовою для зміцнення  економічних зв’язків між Україною і Співтовариством є зближення існуючого і майбутнього законодавства України із законодавством ЄС. Україна вживе заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства Співтовариства.”

Серед галузей, в яких буде проводитись адаптація, Угода називає, зокрема, охорону здоров’я та життя людей, тварин і рослин, навколишнього середовища.

У Стратегії  інтеграції України до Європейського Союзу 1998 року говориться про те, що адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні з сучасною європейською системою права. Це забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, який склався у   державах — членах ЄС.

З метою адаптації законодавства  України до європейських стандартів імплементується Угода про партнерство та співробітництво, укладаються галузеві угоди, чинне законодавство України приводиться у відповідність до стандартів ЄС, створюється механізм приведення проектів актів законодавства України у відповідність до норм ЄС.

Важливим етапом реалізації процесу адаптації в Україні  стало затвердження 27 листопада 2003 року Верховною Радою України  Загальнодержавної програми адаптації  законодавства України до законодавства  Європейського Союзу.

У Програмі подається ряд  визначень, які є важливими для  адаптації законодавства. Зокрема, сама адаптація законодавства визначається як “процес приведення нормативно-правових актів України у відповідність  до acquis communautaire”, тобто до правової системи Європейського Союзу, котра  включає акти законодавства Європейського Союзу, прийняті у рамках Європейського Співтовариства, спільної зовнішньої політики та політики безпеки і співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ.

Метою загальнодержавної  програми є створення передумов  для підготовки законодавчого поля для входження України в Європейський Союз.

Загальнодержавна програма — це комплекс взаємопов’язаних завдань  із адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, які будуть спрямовані на реалізацію державної політики і пріоритетних напрямів створення сучасної правової системи України, шляхом удосконалення нормотворчої діяльності органів державної влади та запровадження єдиної системи планування, координації й контролю роботи з адаптації законодавства.

Адаптація законодавства  України — послідовний процес, який складається з декількох  етапів. Перший етап розрахований на 2004 – 2007 роки, а періоди наступних  будуть визначатися згідно з результатами і ситуацією в Україні.

Серед пріоритетних сфер першого етапу, зокрема, виділяють охорону здоров’я та життя людей, тварин і рослин, а також довкілля.

Згідно з Загальнодержавною  програмою адаптації необхідним є виконання таких завдань:

– розробка глосарію термінів acquis communautaire, розробка єдиних вимог до перекладів і централізованої системи перекладів;

– проведення порівняльно-правового дослідження відповідності законодавства України acquis communautaire у пріоритетних сферах;

– переклад українською  мовою актів acquis communautaire у пріоритетних сферах;

– створення ефективного  загальнодержавного механізму адаптації  законодавства;

– створення загальнодержавної  інформаційної мережі з питань європейського  права;

– створення системи навчання та підвищення кваліфікації державних  службовців із питань європейського  права;

– вживання заходів щодо опрацювання й затвердження спільного  з ЄС механізму підготовки планів-графіків адаптації та моніторингу їх виконання.

Програма передбачає послідовність здійснення адаптації законодавства у пріоритетних сферах, визначає повноваження із цього питання органів державної влади, зокрема Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, Координаційної ради з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.