Контрольная работа по "Экологическому праву"

    Союзу в підвідомчих йому сферах суспільного  життя.

    Поняття “компетенція Європейського Союзу” відрізняється від

    поняття компетенції держав. Компетенція  держави стосується усіх

    сфер  суспільного життя, а компетенція  Європейського Союзу носить

    частковий характер, не є повною, тобто не стосується чи стосується

    неповною  мірою всіх сфер суспільного життя. За своїм походженням

    компетенція Європейського Союзу — похідна. Тобто держави-члени

    відмовляються від частини своїх суверенних прав на користь інсти-

    туцій Європейського Союзу, формуючи компетенцію  ЄС. Тому об’єм

    компетенції Європейського Союзу залежить від  волі держав-членів,

    від їх бажання та готовності відмовитися  від тих чи інших прав у ре-

    гулюванні певних сфер суспільного життя чи їх частини на користь

    Європейського Союзу.

    На  різних етапах європейської інтеграції, об’єм компетенції був

    різним. Перші європейські об’єднання (Європейське  об’єднання

    вугілля і сталі, Євратом) мали дуже вузьку, спеціальну компетенцію,

    що  стосувалася лише окремих галузей  промисловості. Зі створенням

    Європейського Економічного Співтовариства компетенція  поступово

    почала  поширюватися майже на всі сфери  економіки. Лише з по-

    чатку 90-х років, з інтенсивним розвитком  інтеграційних процесів

    на  європейському континенті та створенням Європейського Союзу,

    компетенція поширюється, у тій чи іншій мірі, практично на всі сфе-

    ри  суспільного життя.

    Компетенція Європейського Співтовариства закріплена у Дого-

    ворі  про заснування Європейського Співтовариства, який визначає

    предмети  відання і повноваження Європейського  Співтовариства.

    Договір проводить розмежування між різними  рівнями повноважень

    — національними (на рівні держав-членів) і наднаціональними (на

    рівні Європейського Співтовариства). У  цьому випадку слід розріз-

    29

    няти  сферу компетенції різних рівнів: виключна компетенція ЄС

    (коли  питання регулюються тільки на  рівні Європейського Спів-

    товариства), виключна компетенція держав-членів (коли питання

    регулюються лише державами-членами), спільна компетенція  ЄС і

    держав-членів (коли питання регулюються як на рівні Європейського

    Співтовариства, так і на рівні держав-членів).

    Беручи  до уваги складну внутрішню організацію  Європейського

    Союзу, його компетенцію слід аналізувати  для кожної “опори” окре-

    мо, а також для кожної окремої  галузі. Тобто, слід розрізняти компе-

    тенцію, що стосується регулювання питань в  межах Європейських

    Співтовариств, від компетенції, яка стосується проведення спільної

    зовнішньої  політики і політики безпеки та співпраці  у сфері юстиції

    і внутрішніх справ (компетенція Європейського  Союзу). Щодо другої

    та  третьої опор, то межі компетенції  Європейського Союзу визнача-

    ються Договором про заснування Європейського  Союзу.

    Компетенція Європейського Союзу є комплексним  і неоднорідним

    явищем, адже її об’єм у різних сферах суттєво  відрізняється. Тобто,

    якщо  одна сфера може більше регулюватись Європейським Союзом,

    то  інші можуть бути у виключній компетенції  держави-члена.

    Європейські Співтовариства та Європейський Союз діють у межах

    повноважень відповідних установчих договорів  і керуються у своїй

    діяльності  визначеними у договорах цілями.

    Для досягнення поставлених перед Співтовариством  цілей, які,

    зокрема, включають захист і покращення стану  навколишнього се-

    редовища, діяльність Співтовариства включає  різні види політики,

    тобто сфери діяльності. Сюди належить спільна  торговельна, транс-

    портна  політика, зближення національних законодавств держав-чле-

    нів до межі функціонування спільного ринку, політика у соціальній

    сфері, політика у сфері навколишнього  середовища та ін.

    Масштаби  діяльності Європейського Союзу  у різних сферах ре-

    гулювання прямо залежать від об’єму повноважень, закріплених за

    ним його установчим договором у конкретній сфері політики.

    Якщо  сфера дії Співтовариства не є  його винятковою компетен-

    цією, то воно діє на основі принципу субсидіарності. Це означає, що

    якщо  поставлене завдання, зважаючи на його масштаби і результа-

    ти, не може бути належним чином виконане окремими державами-

    членами, а буде краще реалізоване Співтовариством, то саме воно

    займається  виконанням такого завдання.

    Такий розподіл компетенції стосується також  і політики в галузі

    охорони навколишнього середовища. Тобто, в  межі повноважень Єв-

    ропейського Співтовариства входить проведення спільної політики у

    30 Розділ 2

    галузі  охорони навколишнього середовища для досягнення цілей Спів-

    товариства, беручи до уваги обмеження, встановлені  у Договорі.

    До 1987 року компетенція Європейського  Співтовариства в сфері

    охорони довкілля розглядалась лише як складова частина спільного

    ринку, для функціонування і створення  якого приймались директиви

    про зближення законів, нормативних  постанов та адміністративних

    актів держав-членів, котрі мали безпосередній  вплив на спільний

    ринок. Така компетенція Співтовариства залишилась на і сучасному

    етапі. Велике значення мало внесення до Договору статті 100а, яка

    передбачає: “щодо захисту здоров’я, безпеки, охорони навколишньо-

    го  середовища та захисту споживачів Комісія  бере за основу високий

    рівень  захисту, враховуючи будь-які нові досягнення, що базуються

    на  наукових фактах”.

    Рада  Європейського Союзу після консультацій з Економічним і

    Соціальним  Комітетом та Комітетом Регіонів вирішує, які дії повинні

    бути  зроблені Співтовариством для збереження, захисту і покращен-

    ня  якості навколишнього середовища, для  захисту здоров’я дітей,

    для розумного та раціонального використання природних ресурсів

    та  для підтримки заходів на міжнародному рівні з метою вирішення

    регіональних  та загальних проблем навколишнього  середовища.

    Рада  одноголосно приймає положення, які, переважно, стосу-

    ються сфери оподаткування, вживає заходів  з міського та сільського

    планування, землекористування, за винятком використання відходів

    і заходів загального характеру та регулювання водних ресурсів, а

    також заходи, які суттєво впливають  на вибір державою-членом

    різних  видів енергії та на загальну структуру  її енергопостачання.

    В інших сферах дій загальної програми Рада приймає рішення на

    основі  кваліфікованої більшості.

    Договір про заснування Європейського Співтовариства у деяких

    своїх положеннях, поряд із повноваженнями Співтовариства, виз-

    начає компетенцію держав-членів у сфері  охорони довкілля. Так,

    ст. 175 (4) встановлює, що держави-члени фінансують і здійснюють

    політику  в сфері навколишнього середовища “без нанесення шкоди

    спільним  заходам”. Окрім цього, держави-члени  можуть незалежно

    від діяльності Європейського Союзу  на міжнародному рівні прово-

    дити  міжнародні переговори і підписувати  міжнародні угоди в сфері

    охорони довкілля. Заходи щодо захисту навколишнього  середовища,

    які приймаються на рівні Співтовариства, не забороняють державам-

    членам  мати або запроваджувати строгіші захисні  заходи. Проте,

    вони  не повинні суперечити положенням установчих договорів і

    держави-члени  мусять повідомляти про них Комісію.

    Предмет і структура європейського  права навколишнього  середовища 31

    Європейське Співтовариство відповідає за те, щоб  вимоги щодо

    охорони довкілля були інтегровані у визначення і реалізацію полі-

    тики  та діяльності Співтовариства.

    Положення розділу Договору про заснування Європейського

    Співтовариства  щодо охорони навколишнього середовища допо-

    внюються  нормами ст.95 Договору, які дають  можливість Співтова-

    риству  проводити заходи зі зближення екологічного законодавства

    держав-членів. У цьому випадку, компетенція, що надається ЄС згідно

    зі  статтею 95, повинна бути спрямована на досягнення цілей статті

    14, тобто на забезпечення функціонування  спільного ринку. Ця стаття

    дає можливість Співтовариству проводити  зближення законодавства

    держав-членів у сфері охорони навколишнього  середовища, інакше

    кажучи, дає виключно координаційні повноваження. Екологічні за-

    ходи, що приймаються згідно зі статтею 95, повинні базуватись на

    вимогах високого рівня захисту.

    Коли  йдеться про компетенцію Європейського  Союзу в сфері охоро-