Валютна система

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Валютна система

 

Валютна система - це сукупність форм грошових розрахунків і фінансово-кредитних  інструментів організації валютних відносин. Розрізняють національну, міжнародну (регіональну) та світову  ва-лютні системи.

Національна валютна система - сукупність форм і  інструментів організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міжнародними економічними й політичними  структурами. Національ-на валютна  система має такі елементи:

національна валюта(Валюта - в широкому розумінні  означає грошову одиницю будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів, карбованець, гривня тощо). Проте нерідко цей  тер-мін використовується для позначення коштів, виражених в грошових одиницях тільки іноземних держав чи міжнародних  кредитних організацій - готівки, вкладів  на банківські рахунки, платіжних документів (векселів, чеків тощо), тобто як грошей іншої країни. В цьому розумінні  термін "валюта" часто зустрічається  в практиці міжнародних економічних  відносин. Саме в цій сфері валютою  назива-ють також кошти у національних грошових одиницях. Залежно від країни-емітента валютних коштів валюту підрозділяють  на іноземну {націо-нальну, експортера і імпортера; залежно від режиму використання - на конвертовану (повністю чи частково) і н е к о н-вертовану; залежно від сфери і цілей  використання - на валюту плате-жу, клірингу, ціни, операцій, валюту векселя тощо.)* - грошова одиниця країни;

склад, режим  формування та використання золото-валютних резервів;

валютний  паритет і режим курсу національної валюти;

режим оборотності  національної валюти та характер валютних обмежень;

форми та організація міжнародних розрахунків;

статус  національних установ, які регулюють  валютні відносини та ін.

Національна валютна,система юридичне визначається національ-ним законодавством з  урахуванням норм міжнародного права. Її призначення полягає в забезпеченні розрахунково-платіжних опе-рацій  економічних суб'єктів країни з  зовнішнім світом, нагрома-дженні золото-валютних резервів, регулюванні співробітництва  в сфері міжнародних економічних  відносин.

Міжнародна (регіональна) валютна система - це форма  орга-нізації валютних відносин групи  країн з метою сприяння їх зов-нішньоекономічним  відносинам шляхом стабілізації валютних кур-сів. Прикладом може бути Європейська  валютна система країн - членів ЄС. Вона включає такі основні елементи:

зобов'язання країн-учасниць системи підтримувати коливання валютного курсу своїх  національних валют у межах встановленого  діапазону;

створення спеціальної європейської валютної одиниці (ЕКЮ -- від англ. Еuropean Currency Unitе - умовна міжнародна розрахун-кова одиниця  країн - членів ЄС. Створена в 1979 р. з  метою протиставити свою колективну валюту американському долару і стримати його проникнення на євро-пейський ринок. Величина ЕКЮ розраховується на базі "кошика" національних валют  країн - членів ЄС. Випускається у вигляді  записів на рахунках централь-них  банків країн - членів ЄС в Європейському  фонді валютного співробітництва. Функції грошей, які виконує ЕКЮ, - це міра вартості, база для визначення валютних паритетів, засіб для міжнародних  розрахунків тощо. З 1 січня 1999 р. відповідно до Маастріхських угод про організацію  політичного та фінансово-економічного союзу ЕКЮ має стати спільною валютою всіх країн - членів ЄС і  отримати назву Євро (від англ. - euro);

надання кредитної та фінансової допомоги урядам країн - чле-нів ЄС, коли вони не мають  фінансових можливостей підтримува-ти курс своєї національної валюти на узгодженому рівні. Надання такої  допомоги може здійснюватися на дво- і багатосторонній ос-нові. З цією метою створено Європейський фонд валютного  спів-робітництва.

Основні етапи розвитку світової валютної системи  були розгля-нуті у розд. 32, § 2. Оскільки проблеми сутності та функціонування цієї системи мають особливе значення для розуміння фінансово-грошових відносин в цілому, розглянемо її більш  детально.

Світова валютна система - це форма організації  міжнародного грошового обігу, яка  склалася на основі розвитку світового  госпо-дарства і закріплена міждержавними угодами. Вона має такі еле-менти: а) структуру міжнародних ліквідних засобів, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки (валюта та золото);

б) механізм валютних паритетів і курсів; в) умови  взаємного кон-вертування (зворотності) національних валют; г) форми міжнарод-них  грошових розрахунків; д) особливості  формувань та функціо-нування міжнародних  валютних ринків і світових ринків золота;

е) статус міждержавних валютно-кредитних організацій, які регу-люють міжнародні валютні  відносини.

Країни - члени МВФ використовують при  розрахунках штучну валюту - спеціально записані права (СДР - від англ. Special Dra-wing Rights), яка введена в міжнародний  обіг у 1970 р. як безготів-кова.

Кожній  країні у фонді надається певна  частка в грошових оди-ницях СДР, в межах якої вона може купувати потрібну для покрит-тя дефіциту платіжного балансу іноземну валюту в інших  країн - членів МВФ, розраховуючись за неї в СДР через фонд. Безпосе-редні  платежі здійснюються в цій національній валюті. Максималь-на сума СДР, яку країна може отримати в обмін на СДР, має  бути не більшою 200 відсотків від  квоти. Частка України в МВФ стано-вить 0,66, або 990 млн дол. Частки деяких інших  країн: США - 17,92; Великобританії - 6,19; ФРН - 5,40; Японії - 4,22; Кана-ди - 2,99, Росії - 3,0. Отже, як штучна валюта СДР виконують  функції нагромадження та засобу платежу.

Поступово СДР перетворились у міжнародні резервні та пла-тіжні засоби і широко використовуються країнами - членами  МВФ для поповнення своїх валютних резервів та порівняння вартості різних валют.

Одними  з головних елементів валютної системи  є інструменти регулювання міжнародних  розрахунків. У міжнародній практиці існували такі різновиди цих інструментів:

подвійний стандарт (біметалізм), який передбачає використан-ня двох дорогоцінних металів (золота та срібла);

золотий стандарт, який передбачає використання золота певної ваги та чистоти, вільну чеканку монет, вільний їх обіг та обмін на інші валюти, підтримання  паритету неповноцінних грошей з  золотом;

золото-злитковий  стандарт, при якому використовуються не монети, а злитки золота, а регулюванню  підлягають тільки угоди у великих  розмірах;

золото-девізний стандарт, коли основним інструментом регу-лювання міжнародних розрахунків  стають замінники золота (деві-зи), як такі Виступають деякі національні  та колективні валюти;

нарешті, девізний (валютний) стандарт, якщо відбулася  демо-нетизація золота.

"Національні  валюти, що вільно обмінюються  на інші національні валюти, та  міжнародні платіжні засоби за  діючим курсом, назива-ються конвертованими, відповідно ті, що нездатні до  такого обмі-ну - неконвертованими.

Розрізняють конвертованість валюти повну і  часткову, внутрішню і зовнішню, по поточних операціях і по переміщенню  капіталів і кредитів.

Повна конвертованість  означає вільний обмін на іноземну ва-люту для всіх категорій .власників  у будь-якій^ формі і при всіх опе-раціях без обмеження суми. Таку властивість мають валюти країн  з високорозвинутою ринковою економікою, сталим грошовим ме-ханізмом, широкими економічними зв'язками та ідентичністю умов національного ринку з світовим.

При частковій  конвертованості обмін дозволяється тільки для певних власників або  по певних видах операцій, а при  внутрішній конвертованості має  місце вільний обмін національної валюти на іноземну для резидентів (юридичних і фізичних осіб даної  країни) та вільні платежі їх за кордоном. Зовнішня конвертованість озна-чає  вільне нагромадження валюти на рахунках нерезидентів (юри-дичних і фізичних осіб інших країн), переказ її за кордон чи кон-версію в іншу валюту.

Конвертованість по поточних операціях означає, що національ-на валюта вільно обмінюється тільки для  забезпечення повсякден-ної зовнішньоекономічної діяльності учасників міжнародних еко-номічних відносин (торгівля, страхування, транспорт, туризм тощо).

Вищою і  складнішою для забезпечення є конвертованість  валю-ти по операціях, пов'язаних з переказом -капіталів і кредитів.

У сучасній практиці повністю конвертованими є  валюти найроз-винутіших країн світу - США, Німеччини, Великобританії, Франції, Японії та ін. Валюти багатьох країн  конвертуються частково (най-більше обмежень вводиться по операціях, пов'язаних з переказом капіталу).

Використання  національної валюти як міжнародного платіжно-го засобу дає країні-емітенту значні переваги, оскільки вона може форсувати  імпорт, перевершуючи обсяги власного експорту, покри-ваючи дефіцит платіжного балансу емісією національної валюти.

Валюта  колишнього СРСР була неконвертованою. Для міжнарод-них розрахунків  використовувався інвалютний рубль. З  метою досяг-нення відповідності  цін на зовнішньому ринку з  внутрішні-ми була запроваджена система  валютних коефіцієнтів відносно валют  і груп товарів. Кількість таких  валютних коефіцієнтів досягала 10 тис.

Забезпечення  конвертованості національної валюти України є важливим економічним  завданням. Першим кроком до повної .кон-вертованості є досягнення стабільності обмінного  курсу. Ця ста-більність спочатку виявляється  як відносна стабільність відносно твердих  іноземних валют (курси яких також  змінюються). Для до-сягнення стабільності обмінного курсу слід мати:

стійке  перевищення експорту над імпортом;

стабілізацію  грошового обігу та обмежену емісійну політику все-редині країни;

приплив іноземних інвестицій і кредитів в Україну;

формування  золото-валютного резерву - офіційного запасу золота та іноземної валюти. Валютні резерви існують у  вигляді інва-лютних депозитів у  банках інших країн, вкладень в іноземні дер-жавні цінні папери, готівкових запасів .(авуарів) в іноземній валюті та запасу золота в розпорядженні Національного банку чи валют-но-фінансових органів. З грудня 1994 р. кошти офіційних валют-них резервів НБУ були переведені з кореспондентських рахунків в уповноважених банках України на власні кореспондентські рахун-ки НБУ, відкриті в іноземних банках.

В сучасних умовах в основу курсів валют покладено  співвідно-шення їх купівельних  спроможностей відносно певного  набору (кошика) товарів і послуг. Таке співвідношення формує паритет  купі-вельної спроможності валют. Однак  цілий ряд чинників_може спри-чиняти значне відхилення валютного курсу  від їх основи.

Найдієвішим серед них є зміна попиту і  пропозиції іноземної валюти в країні, яка визначається насамперед зміною стану її пла-тіжного балансу. Якщо активне сальдо балансу зростає, то збіль-шується надходження в  країну іноземної валюти і пропозиція її порівняно з попитом на валютному  ринку. Це приведе до зростан-ня курсу  національної валюти. І, навпаки, якщо стан платіжного балансу погіршується, випереджаючими темпами зростатиме попит на інвалюту, що призведе до падіння  курсу національної валюти.

Стан  же платіжного балансу визначається багатьма чинниками:

зміною  структури виробництва, конкурентоспроможністю націо-нальної продукції, кон'юнктурою внутрішнього і міжнародного ринків тощо. Якщо при цьому в країні мають місце обмеження на операції з іноземною валютою, то виникає  кілька курсів національ-ної валюти. Поряд з офіційним формується курс "чорного ринку". Щодо України, то тут крім офіційного, що формується на базі кур-су валютної 'біржі, діють  комерційний курс та курс "чорного  рин-ку".

Під час  продажу і купівлі іноземної  валюти банки диференцію-ють рівні  курсів: "курс продавця" встановлюється вищим від "кур-су покупця". Ця різниця забезпечує банкам прибуток від валютних операцій (маржу).

Сучасна світова валютна система (валютна  система світового господарства) набула законодавчої сили з квітня 1978 р., коли біль-шість країн - членів МВФ ратифікували угоду, в якій були зафік-совані основні принципи нової світової валютної системи. Ці прин-ципи прийняті на раді Тимчасового комітету МВФ на початку 1976 р. на Ямайці.

Особливість сучасної світової валютної системи  полягає в тому, що вона вперше в  історії свого розвитку грунтується  не на золоті, а на обігу паперових  і кредитних грошей. Остаточно  відбувається демонетизація золота, тобто ліквідація його офіційних  грошових функцій. Паперові та кредитні гроші майже повністю втратили пря-мий  зв'язок з золотом. Останнє перетворюється у звичайний то-вар, ціна якого  відповідно до закону вартості залежить від витрат виробництва і співвідношення попиту і пропозиції на "золотих" ринках.

Єдиною  валютою, що обмінювалась на золото до 1971 р., був до-лар США, проте лише при розрахунках між центральними банками і в обмежених розмірах. З 1976 р. в міжнародних розрахунках  діє девізна система, при якій жодна з національних валют, включаючи  долар США, не розмінюється на золото.

Демонетизація золота, втрата ним ролі світових грошей супро-воджувалися кардинальними  змінами у системі та механізмі  ва-лютних курсів. Було скасовано золотий паритет валют, встановлена система "плаваючих" валютних курсів, при якій курси націо-нальних валют коливаються під впливом ринкових сил, зміни їх купівельної спроможності і співвідношення попиту і пропозиції даної валюти на валютних ринках.

Якщо  країна хоче закріпити паритет своєї  валюти, то вона може це зробити шляхом прив'язування її до іншої національної або ко-лективної, інтернаціональної  валюти.

Демонетизація золота змінила структуру ліквідних  або платіж-них коштів у міжнародних  розрахунках країн. Нині виділяють  три види таких коштів: