Валютні системи

Контури нової  валютної системи, що функціонує й розвивається у світовій економіці і понині, були визначені на нараді представників  країн-членів МВФ, що відбулася в  м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 року. Ямайська валютна система передбачає відмову від ряду основних принципів  Бреттон-Вудської системи, передбачаючи повну демонетизацію золота і  остаточний перехід до використання в якості світових грошей національних валют і міжнародних розрахункових  грошових одиниць - СДР, (спеціальні права  запозичення), які випускає МВФ. 
Основними принципами Ямайської системи є: 
1.Відміна офіційної ціни на золото і золотих паритетів. 
2.Дозвіл купівлі-продажу золота за ринковими цінами. 
3.Припинення розміну доларів на золото. 
4.Право вибору країнами будь-якого режиму валютного курсу. 
5.Визнання плаваючих валютних курсів. 
6.Надання повноважень МВФ по нагляду за валютною політикою країн-членів. 
 

     3.Валютне регулювання

     Валютне регулювання – це сукупність нормативних  документів, установлених органами валютного  регулювання у законодавчому  чи адміністративному порядку, які  спрямовані на регулювання потоків  капіталу в країну та за її межі, а  також валютних операцій, що здійснюються в межах держави, з метою підтримання  стабільності курсу національної грошової одиниці, достатнього рівня валютних резервів і збалансованості міжнародних  платежів.

     Отже, валютне регулювання являє собою  систему регламентаційних заходів  держави у сфері міжнародних  розрахунків і порядку проведення  валютних операцій.

     Метою валютного регулювання є є  підтримка економічної стабільності й утворення надійного фундаменту для розвитку міжнародних економічних  відносин шляхом впливу на ваплютний  курс і на валютно-обмінні операції.

     Валютне регулювання спрямоване, насамперед, на організацію міжнародних розрахунків, вихначення порядку здійснення операційи  з іноземною валютою та іншими валютними цінностями і є, отже, формою державного впливу на зовнішньоекономічні  відносини країни. Наявність валютного  регулювання і контролю з боку держави – об”єктивна економічна необхідність і практика всіх розвинених країн.

     Основні завдання валютного регулювання  та контролю:

• організація системи курсоутворення, захист і забезпечення необхідного ступеня конвертованості національних грошей;
• регулювання платіжної функції іноземної валюти, регламентація поточних операцій платіжного балансу;
• організація внутрішнього валютного ринку;
• регламентація та регулювання банківської діялбності з валютними цінностями;
• зазист іноземних інвестицій, регулювання процесів утворення та руху капіталу;
• встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;
• забезпечення стабільних джерел надходження інвалюти на національний валютний ринок.

     Суб”єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без винятку учасники валютних операцій:

• центраьний банк;
• уряд країни;
• уповноважені банки;
• юридичні особи – резиденти і нерезиденти;
• фізичні особи – резиденти і нерезиденти.

     Відповідно  до ст.11 декрету Кабміну «Про систему  валютного регулювання  івалютного контролю» НБУ  у сфері валютного  регулювання:

• здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;  
• складає разом із Кабміном платіжний баланс України;
• контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішього економічного боргу України;
• визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
• видає в межах своїх повноважень обов”язкові до виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
• нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
• видає ліцензії на здійснення валютних операцй та приймає рішення про їх скасування;
• встановлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;
• встановлює за погодженням із Мінстатом єдині форми обліку, звітності та валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасністю подання;
• забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

     Кабмін  у сфері валютного регулювання:

• визначає і подає до затвердження до ВРУ  ліміт зовнішнього державного боргу України;
• бере участь у складанні платіжного балансу України;
• забезпечує виконання бюджетної і податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;
• забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України;
• визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у конвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному  обороті з іншими державами на підставі положень міжнародних договорів України.

     Об”єктом  валютного регулювання і контролю в Україні є операції резидентів і нерезидентів, фізичних і юридичних  осіб, що пов”язані з переміщенням валюти, зміною її власника, перерахуванням валюти за кордрн, отримання валютних коштів за товари і послуги, а також  зобов”язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, які перебувають за межами України.

     В умовах функціонування ринкової економіки  головним об”єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці, зміни якого спричиняють відчутний вплив на на розвиток економічних процесів тієї чи іншої країни.

     Основними методами валютного регулювання, якими  користуюься центральні банки, є:

• валютні інтервенції;
• девізна валютна політика, девальвація та ревальвація валют;
• дисконтна (облікова) політика;
• управління валютними резервами (диверсифікація);
• валютнв обмеження.

     Валютна інтервенція – це пряме втручання  центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці.

     Впливаючи на зміну на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці, валютні інтервенції призводять до відповідної кореляції обмінного  курсу цієї грошової одиниці.

     Валютна інтервенція може здійснюватись:

• за рахунок власних резервів іноземної валюти;
• на зазначені цілі використовуються «своп-угоди» - договір з певною країною з приводу одержання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідного для здійснення валютної інтервенції.
• За рахунок продажу цінних паперів, номінованих в іноземній валюті.

     Використання  валютних інтервенцій має певні  межі, оскільки вони є ефективними  тільки в умовах  незначної неврівноваженості  платіжних балансів, що характнризуються періодичною зміною активного і  пасивного сальдо. Тому, з огляду на обмеженість обсягів офіційних  валютних резервів, продаж інвалюти має  чергуватись з її придьанням. Ось  чому країеи, які мають стійкий  дефіцит платіжного балансу, часто  замість валютних інтервенцій застосовують валютні обмеження в різних формах.

     Поширеним є використання валютних інтервенцій  не лише з метою забезпечення стабільності валютного кірсу, а також для  підтримання його на зниженому рівні  з метою стимулювання експорту. Проте недостатня ефективність регулювання валютних курсів засобами валютних інтервенцій може викликати валютні кризи.

     Девізна валютна політика – політика регулювання  валютного курсу купівлею і продажем інвалюти.

     Центральний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу національної грошової одиниці до інвалют купівлею та продажем інвалюти на фінансових ринках.

     Девальвація – офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно інвалют  до міжнародних розрахункових одиниць.

     Вона  може відбуватися стихійно або проводитися  цілеспрямовано як елемент валютної політики держави з метою впливу на розхвиток економіки, передусім, на розвиток зовнішньоеконоиічних відносин  через підвищення конкурентоспроможності товарів національного виробника  та поліпшення стану платіженого  балансу.

     Ревальвація – офіційне підвищення курсу націорнальної  грошової одиниці відносно інвалют  або міжнародних розрахункових  одиниць. Вона вигідна для імпортерів і кредиторів, але не вигідна для  експортерів.

     Дисконтна політика  є традиційним інструментом центрального банку для регулювання  валютного курсу та збереження валютних резервів. Змінюючи розмір облікової  ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив  капіталів, а отже і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскілюки стимулює попит на валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.

     Валютні резерви – це запаси резервних  активів, що перебувають на рахунках у ЦБ та в банках за кордоном і  використовуються для сплати боргових зобов”язань, а також, у разі необхідності, для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці.

     Офіційні  валютні резерви складаються  із: золота; інвалют у вигляді  банкнот і монет або коштів на рахунках за кордоном; спеціальних  прав запозичення( СПЗ); цінних паперів (крім акцій), що оплачуються  вінвалюті; із внеску країни до МВФ, тобто її квоти; будь-яких ін. міжнародно визнаних резервних  активів за умови забезпечення їх надійності і ліквідності.

     Валютні обмеження – сукупність заходів  і нормативних правил, установлених у законодавчому чи адміністративному  порядку та спрямованих на досягнення рівноваги у платіжному балансі, підтримання стабільності курсу  національних грошових одиниць або  досягнення інших цілей.

     Валютні обмеження передбачають певні заходи щодо регулювання валютних операцій, для ефективного застосування яких використовується система валютного  контролю.

     Центральні  банки застосовують досить різноманітні форми валютних обмежень:

• Встановлення певного розміру продажу валютної виручки, отриманої від експортерів;
• Квотування продажу інвалюти імпортерам;
• Заборона на ввіз і вивіз валютних цінностей без спецдозволів;
• Обмеження прав фізичних осіб  на операції з інвалютою.

4.ВАЛЮТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ : СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ РОЗВИТКУ

     Формування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому 1991 р., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті ; дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; зобов'язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів. Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи.

     Стан  розвитку валютної системи в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості  та досягнення стабільності національної валюти створили всі передумови для  того, щоб рада директорів Міжнародного валютного фонду 8 травня 197 року оголосила  про те, що наша країна взяла на себе зобов'язання, згідно з статтею ХІІІ Статуту МВФ, про забезпечення конвертованості  національної валюти з поточною конвертованістю, тобто на певні валютні операції чи на окремі категорії власників  коштів режим конвертованості не поширюється, запроваджуються певні  обмеження. Поточна конвертованість  передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі.