Валютні системи

   Міністерство  освіти і науки України

   Київський національний економічний університет  ім.В.Гетьмана 
 
 
 
 
 
 

   Доповідь

   На  тему: «Валютні системи» 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Виконала:

   студентка 3-го курсу

   ОЕФ 6509

   Фатова  Світлана

   Олександрівна 
 
 
 

   Київ 2011

   План

Вступ

1. Види валютних систем.
2. Еволюційний розвиток світової валютної системи.
3. Валютне регулювання.
4. Валютна система України: стан та перспективи її розвитку.

Висновки

Використана  література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     Грошові відносини, що складаються на основі інтернаціоналізації господарських  зв'язків, історично організувалися у формі валютних систем. Завданням будь-якої валютної системи є сприяння розвитку товарообмінних операцій. У свою чергу, міжнародні товарообмінні операції зумовили необхідність встановлення співвідношень між національними грошовими відносинами. Валютні системи і стали сукупністю правил і механізмів, які покликані забезпечувати ці співвідношення.

      Перетворюючись  на валюту, гроші беруть на себе додаткову  функцію — стають товаром, продаються і купуються, мають ціну в грошових одиницях іншої країни. Звідси випливає, що валюта як грошовий товар повинна  мати не тільки внутрішнє, а й міжнародне визнання. В світовому співтоваристві має бути довіра до валюти того чи іншого учасника міжнародних зв'язків, тобто  переконаність у тому, що її можна  обміняти на інші валюти. На практиці валюти вільно перетинають кордони і  повертаються назад.

     Валютою називають грошову одиницю, яку  використовують для виміру вартості товару. 
Поняття "валюта" використовується в трьох значеннях: 
1) грошова одиниця певної країни; 
2) грошові знаки іноземних держав, а також кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях та використовуються в міжнародних розрахунках, іноземна валюта; 
3) умовна міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця або платіжний засіб. 
Економічні, політичні, культурні та інші зв'язки між країнами породжують грошові відносини між ними, пов'язані з оплатою отриманих товарів та послуг. Державно-правова форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин країн представляє собою валютну систему. Таким чином, валютна система представляє собою сукупність двох елементів: валютного механізму та валютних відносин.

     Під валютним механізмом мають на увазі  правові норми та інститути, які  діють на національному та міжнародному рівнях. Валютні відносини мають  повсякденні зв'язки, в які вступають  приватні особи, фірми, банки на валютних та грошових ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних  та валютних операцій.

  В умовах поглиблення інтеграції економік різних країн валютна система відіграє все більш важливу та самостійну роль в світогосподарських зв'язках. Вона здійснює безпосередній вплив на економічне становище країни: темпи зростання виробництва та міжнародного обміну, на ціни, заробітну плату тощо. Від ефективності валютного механізму, рівня втручання державних та міжнародних валютно-фінансових організацій в діяльність валютних, грошових та золотих ринків багато в чому залежить економічний розвиток, зовнішньоекономічна стратегія промислово розвинутих країн. Зростання вагомості валютної системи примушує промислове розвинуті країни удосконалювати старі та шукати нові інструменти та методи державно-монополістичного регулювання валютної сфери на національному та наднаціональному рівнях. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Види валютних систем.

     Розрізняють національні, міжнародні (регіональні) та світову валютні системи. 
Національна валютна система - це сукупність відносин, які передбачають функціонування валюти для забезпечення зовнішньоекономічних зв’язків країни. Включає в себе ряд основних елементів: національну валюту, валютні резерви, валютний паритет, курс національної валюти і порядок його дії, умови конвертованості валюти, основні форми і методи валютних обмежень, режим використання кредитних інструментів, статус органів, які регулюють валютні відносини країни, умови функціонування національного ринку валюти і золота.Як організаційно-правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є:

1. Назва, купюрність та характер емісії національної валюти. В Україні національна валюта називається гривнею.

2. Ступінь конвертованості національної валюти. Українська національна валюта гривня є частково вільно конвертованою. Верховна Рада України ратифікувала угоду про приєднання до VIII статті Статуту МВФ, якою передбачено вільну конвертованість національної валюти в іноземну з операцій за поточними платежами.

3. Режим курсу національної валюти. Законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів та НБУ. Режим валютного курсу поступово змінювався від жорсткої фіксації через регульоване плавання (у межах «валютного коридору») до вільного плавання, що було введене в 2000 р.

4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. Звичайно цей режим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видів платежів. В Україні заборона на використання інвалюти у внутрішніх платежах була введена лише в 1995 р., хоч за деякими платежами дозволено її використання й зараз: надання інвалютних позичок банками, оплата послуг, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю (оплата авіаквитків на міжнародних авіалініях, оплата митних послуг тощо) та в інших, визначених НБУ випадках.

5. Режим формування і використання державних золотовалютних резервів. Він установлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися двояко:

— у формі жорсткої прив’язки національної валюти до певної іноземної (національної чи колективної) з установленням фіксованого курсу її до цієї валюти. За такого режиму іноземна валюта перетворюється в забезпечення національних грошей, тобто державні запаси її повинні на 100% забезпечувати наявну в обороті масу національних грошей. Емісія останніх здійснюється тільки через купівлю цієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення з обороту — через її продаж. За такого режиму курс національної валюти «плаває» разом з курсом базової іноземної валюти, а центральний банк країни втрачає окремі свої функції, зокрема функцію кредитора останньої інстанції, певною мірою втрачає свій статус органу монетарної політики. Не випадково грошову систему за такого режиму у світовій практиці називають системою «валютного бюро», а центральний банк стає органом такого бюро;

— у формі використання валютних запасів для підтримання рівноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей при збереженні незалежності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконанні ним усіх традиційних функцій. Україна ввела якраз цей режим використання золотовалютних резервів.

6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою. Так, в Україні в період загострення економічної і фінансової кризи було введено обмеження на відкриття юридичними особами рахунків в іноземних банках і заборонено переведення на них інвалюти; експортерам заборонялося вільно розпоряджатися своєю валютною виручкою, і вони зобов’язані були повністю чи частково продавати її на валютному ринку тощо.

7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів. Нормативними актами визначається в Україні порядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютного ринку; центральний банк здійснює ліцензування діяльності комерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам-резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну. Регламентується режим поточних і строкових вкладів в іноземній валюті. До 1998 р. в Україні не дозволялось здійснювати на ринку операції з дорогоцінними металами. У міру оздоровлення економічної ситуації в Україні режим валютного ринку стає все більш ліберальним.

8. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин. Нормативними актами України чітко регламентується: порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахунків іноземних банків і, навпаки, порядок здійснення платежів за окремими видами комерційних операцій та форм розрахунків; порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо.

9. Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов’язків у цій сфері. Такими органами в Україні є:

- Кабінет Міністрів України;

-  Національний банк України;

-  Державна податкова адміністрація;

-  Державний митний комітет;

-  Міністерство зв’язку України.

     У визначенні цілей та завдань валютної політики на певний період, крім Кабінету Міністрів та НБУ, беруть участь Адміністрація  Президента та Верховна Рада України. Валютне регулювання і валютний контроль у країні здійснює НБУ, який має право делегувати частину  цих функцій на вибрані комерційні банки, надавши їм ліцензії на здійснення валютних операцій та статус агентів  з валютного контролю (уповноважених  банків).

     До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктури: 
банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, а також інші державні та приватно-комерційні інститути, що беруть участь у валютних відносинах.

     Розвиток світових валютних систем регулюється відповідними міждержавними валютними угодами, втілення яких забезпечується створенням на колективних засадах міждержавних валютно-фінансових та банківських установ і організацій. 
Світова і міжнародні валютні системи обслуговують взаємний обмін результатами національних економік. Їх базою є міжнародний розподіл праці, товарне виробництво і зовнішня торгівля між сторонами. 
 

     2.Еволюційний розвиток світової валютної системи

     Світова валютна система в своєму еволюційному розвитку пройшла три основні  етапи - золотого, золото-валютного (доларового) та паперово-валютного стандартів. 
Система золотого стандарту сформувалася на початку XIX сторіччя і функціонувала до 20-30-х років ХХ сторіччя. Її визначальними ознаками були: функціонування золота у якості світових грошей, фіксація золотого змісту національних валют, їх безпосередня конвертованість у золото, наявність на цій основі фіксованих валютних курсів. 
В період дії золотого стандарту золото оберталося у вигляді чеканних монет не лише на зовнішньому, а й поряд із розмінними паперовими грішми на внутрішньому ринку. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та валютної систем. Різниця між ними, як зазначалося вище, полягала головним чином у тому, що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалося на вагу. 
Обмінний валютний курс національних (паперових) грошей розраховувався на основі співвідношення їх золотого змісту (масштабу цін), що установлювався державою. Так, якщо вмісткість американського долара визначалася в 1/20 унції золота, а англійською фунта стерлінгів - у 1/4 унції, то легко визначити, що їх обмінний курс дорівнював співвідношенню 1 до 5 ( 1/4 : 1/20 = 5 ). Фунт стерлінгів обмінювався на 5 доларів. 
Водночас система золотого стандарту мала й істотні обмеження. Вона була занадто жорсткою, недостатньо еластичною, дорогою, залежною від рівня видобутку монетарного товару, виключала можливість проведення окремими державами власної валютно-грошової політики. 
Повний відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період "Великої депресії" - економічної кризи 1929-1933 рр. і в подальші післякризові роки. З метою виправлення цього становища в 1944 році в м. Бреттон-Вудсі (США) зібралася Міжнародна валютно-фінансова конференція, на якій було утворено Міжурядову установу при ООН по регулюванню валютних відносин - Міжнародний валютний фонд (МВФ). У відповідності із статутом МВФ було визначено основні принципи нової валютної системи, яка дістала назву Бреттон-Вудської. 
На відміну від золотого стандарту її основою стала система золото-валютного стандарту, яка у своєму подальшому розвитку трансформувалася у систему золото-доларового стандарту. 
Основні принципи функціонування Бреттон-Вудської валютної системи зводилась до наступного: 
1.Долар виконував функцію міжнародного засобу платежу та резервної валюти. Зв’язок валют із монетарним товаром здійснювався за схемою:"золото - долар - національні валюти". 
2.Додержання принципу фіксованих валютних курсів., які встановлювалися шляхом визначення їх золотого змісту і відповідно до цього твердо фіксувалися по відношенню до долара. Вони не могли відхилятися більш як на 1% в обидві сторони без відповідної згоди МВФ. 
3.Долар, функціонуючи у режимі золотого стандарта, прирівнювався до золота по визначеному паритету на основі фіксації ринкової ціни на золото: вмісткість долара дорівнювала 0,888 г золота; ціна 1 унції (31,1г) золота - 35 дол. 
4.Заборона вільної (приватної) купівлі-продажу золота. Вказані операції могли здійснюватися лише на рівні центральних банків на основі фіксованої ціни. 
В кінці 60-х - на початку 70-х років США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні переваги: виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота, долар перестав виконувати функцію міжнародного засобу платежу та резервної валюти. У цій ситуації 15 серпня 1971 р. Президент Р.Ніксон прийняв рішення про припинення конвертованості долара в золото. Відміна одного із визначальних принципів Бреттон-Вудської системи означала її фактичний крах.