Уставный капитал банка

Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.

Розмір власного капіталу комерційного банку залежить від таких факторів:

1. рівня мінімальних вимог НБУ до статутного капiталу (це мінімальний розмір статутного капiталу, який банк повинен мати сплаченим);
2. специфіки клієнтури. За значної кількості невеликих вкладників власного капіталу потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників;
3. характеру активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

 

Призначення власного капіталу виражається у функціях, що представленi на малюнку 1.3

Функції власного капіталу

Регулююча

Захисна

Оперативна

 

Малюнок 1.3 Функцї власного капiталу комерцiйного  банку

Захисна – включає  в себе страхування вкладів і  депозитів, яка гарантує інтереси комерційного банку на випадок його ліквідації чи банкрутства. Капітал забезпечує функціонування банку навіть при  виникненні збитків при здійсненні поточної діяльності. Ці збитки, як правило, покриваються за рахунок поточної прибутку. Якщо його  недостатньо, а також  для покриття непередбачених витрат використовується частина власного капіталу. Тому, якщо банк має достатній  власний капітал , він тривалий час може вважатися надійним і платоспроможної навіть з появою збитків по його основній діяльності.

Значення і роль захисної функції власного капіталу зумовлюються конкретною економічною ситуацією  в країні й залежать від низки  факторів: темпів інфляції, збалансованості  грошової маси в країні, рівня розвитку  страхування  та гарантування депозитних вкладів, стабільності законодавчої бази щодо визначення основних нормативів діяльності банків, політики банків щодо забезпечення ліквідності й фінансової стійкості При недостатньому рівні розвитку страхування та гарантування депозитних вкладів зростають вимоги до захисної функції власного банківського капіталу.

 Підвищення нормативів  достатності власного капіталу  ставить перед комерційними банками  проблему необхідності його нарощення,  яка в переважній більшості  вирішується шляхом додаткової  емісії акцій і залучення коштів  акціонерів. Зі зростанням рівня  розвитку гарантування вкладів  вимоги до захисної функції  власного капіталу будуть знижуватись.  З іншого боку, зосередження банками  уваги тільки на безризикових активах і операціях може призвести до зниження прибутковості банку та можливої втрати ним позицій на фінансовому ринку.

Оперативна - забезпечення фінансової основи діяльності банку,  підтримка обсягу і характеру банківських операцій відповідно до завдань банку. Тобто капітал є основою для створення та організації діяльності банку, а також його діяльності на початкових етапах до часу накопичення достатнього обсягу залучених і запозичених коштів; для структурного розвитку (розширення діяльності, створення філій); розробки і впровадження нових послуг.

 Має місце на перших етапах діяльності банку, коли необхідно здійснювати видатки, без яких банк не почне свою діяльність. На інших етапах виконує роль джерела коштів для вкладення в довгострокові фінансові активи. Роль цієї функції власного капіталу відчутна за подальшого структурного розвитку банку, розроблення та запровадження нових банківських технологій і продуктів.

Оперативна функція власного капіталу має другорядне, порівняно  із захисною функцією, значення. Її сутність полягає в тому, що власний капітал  виступає джерелом вкладень у матеріальні  та нематеріальні активи і використовується на розвиток матеріальної бази банку  для подальшої його діяльності. У  частині статутного фонду, яку внесли засновники банку, власний капітал  на початковому етапі виконує  стартову функцію, забезпечуючи здійснення першочергових затрат, без яких банк не зможе розпочати роботу. В подальшій  діяльності банку роль оперативної  функції власного капіталу не зменшується, а навпаки, зростає, оскільки розширення обсягів діяльності банку, розробка нових банківських продуктів  і впровадження сучасних технологій, безперечно, потребують нарощення капіталу банку.

Виконуючи регулюючу функцію, власний капітал виступає регулятором  діяльності банку, за допомогою якого  державні наглядово-регулюючі органи встановлюють економічні нормативи  діяльності банків, що застерігають їх від надмірних ризиків.

Сутність регулюючої функції власного капіталу банку зводиться до того, що серед установлених для банків економічних нормативів важливе  місце приділяється тим, при численні яких використовується власний капітал банку. Встановлення показника платоспроможності банків, тобто мінімального співвідношення між власним капіталом і сумою зважених по ступені ризику активів, має своєю метою запобігти надмірній мінімізації ними власного капіталу заради максимізації одержуваних доходів, зменшити ризик банкрутства і підсилити захист інтересів клієнтів і кредиторів.

1.3 Формування статутного  капіталу, його роль 

 

Статутний капітал банку - це сплачений та зареєстрований підписний капітал комерційного банку.

Статутний капітал являє собою вартість вкладів акціонерів (засновників, учасників) банку, внесених з метою формування його активів для початку чи подальшої банківської діяльності, а також гарантування інтересів вкладників та кредиторів банку.

Статутний капітал банку  та подальша капіталізація здійснюється шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти здійснюють у гривнях,  а нерезиденти – в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях. Мінімальний розмір статутного капіталу на день реєстрації не може бути менше 120 мільйонів гривень. Статутний капітал не повинен формуватися з непідтверджених джерел. Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як всі учасники повністю виконали свої зобов`язання щодо оплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачений.

Процес формування статутного капіталу створюваного банку має ряд особливостей, основними з яких є:

1. Організаційно-правова форма створюваного банку, яка визначає порядок формування статутного капіталу через безпосереднє вкладення інвесторами коштів та майна або залучення через відкриту чи закриту підписку на акції.

Банки можуть створюватись як акціонерні товариства, чи кооперативні банки. Акціонерні банки можуть бути відкритого типу. Якщо банк створюється у формі акціонерного товариства відкритого типу, то його акції пропонуються широкому колу інвесторів, здійснюється публічне розміщення акцій на умовах їх вільного подальшого обігу. Зазначені акції, як правило, є предметом угод купівлі-продажу на біржовому та позабіржовому ринках..

Згідно з чинним законодавством термін відкритої підписки на акції не може перевищувати шість місяців. Якщо до закінчення цього терміну не вдалося покрити підпискою 60 % акцій, акціонерний банк вважається незаснованим.

До дня установчих зборів засновники, що підписалися на акції, повинні оплатити не менше 30 % (для закритих акціонерних товариств - 50 %) номінальної вартості акцій, але не менше розміру, передбаченого ст. 31 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Акціонери у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного банку, повинні оплатити повну вартість акцій. Привілейовані акції можуть бути випущені на суму, що не перевищує 10 % статутного капіталу банку. Банкам забороняється випуск акцій на пред'явника.

2. Статутний капітал банку формується тільки за рахунок власних коштів засновників, акціонерів (учасників) у грошовій формі в національній валюті України та у вільно конвертованій іноземній валюті (для нерезидентів). Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, а також коштів, джерела походження яких не підтверджені.

3. Мінімальний розмір статутного капіталу для банків установлюється законодавчо. НБУ має право встановлювати для окремих банків, залежно від їх спеціалізації, диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче розмірів, передбачених законодавчо.

4. Слід розрізняти зареєстрований та незареєстрований статутний капітал. Виокремлюють також сплачену та несплачену частини статутного капіталу.

5. Банки можуть продавати акції первинного розміщення за ціною, не нижчою від номінальної вартості. У разі продажу таких акцій інвестору за ціною, вищою, ніж номінальна вартість, виникає емісійна різниця, яка використовується як власний капітал банку.

6. Банк може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їх подальшого перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників чи анулювання або отримувати власні акції в дар. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані у термін не більше одного року з моменту їх придбання. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводиться без урахування придбаних банком акцій. Здійснювати придбання власних акцій до повної оплати всіх раніше випущених акцій не дозволяється.

7. Банки мають право придбавати власні акції або паї з наступним письмовим повідомленням НБУ про укладені угоди, яке має бути надіслане протягом п'яти робочих днів з дати укладення угод. Банкам не дозволяється придбання власних акцій, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень. Про намір банку придбати загальну кількість власних акцій або паїв у розмірі 10 % загальної емісії і більше банк письмово повідомляє НБУ за 15 календарних днів до укладення угод. НБУ має право заборонити банку купівлю власних акцій або паїв у разі, якщо це може призвести до погіршення фінансового стану банку.

В деяких випадках викуп банком власних акцій пов'язаний з метою реінвестування дивідендів. Викуповуючи частину акцій, банк має можливість збільшити розмір прибутку на одну акцію. Це пов'язано з тим, що викуплені акції не враховуються у розподілі прибутку банку.