Управління валютним ризиком у комерційному банку

Внутрішні методи управління валютним ризиком являють собою, міри по запобіганню виникненню валютного ризику, тобто засоби превентивного характеру. До внутрішніх належать такі методи, як прискорення та (або) уповільнення платежів не лише для іноземних партнерів, а й у межах країни; вибір валюти для кожної конкретної товарної чи фінансової операції.

Серед найбільш часто використовуваних “внутрішніх” методів управління валютним ризиком слід перш за все відмітити прискорення і уповільнення плетежів в іноземній валюті як в по відношенню зовнішніх партнерів ТНК, так і в середині монополістичної групи (так названі операції “лідз енд легз”). Змінюючи режим платежів між материнською і дочірними компаніями, можна добитись суттєвого зниження ризику.

Ще більш важливим і відносно довгостроковим “внутрішнім” методом управління валютним ризиком є правильний вибір валюти відфактурування товарної операції. Оптимальний варіант – використання національної валюти, так як ризик в цьому випадку повністю зникає. Але на практиці добитись цього досить складно. Наприклад, в США в національній валюті відфактуровується 98% експорту і 85% імпорту, в Японії – 29 і 3, в Великобританії – 76 і 30%.

Корпорації в цілях внутрішньофірмового планування віддають перевагу використанню стабільної валюти, хоча дане питання тісно пов’язане з вибором країни постачальника або покупця, з тим, в якій ролі виступає корпорація (продавцем або покупцем). В довгостроковому плані захист від валютного ризику тісно пов’язаний з активною цільовою політикою корпорації, зокрема з можливістю включення валютного ризику або вартості страхування в ціни товарів що реалізуються. З іншого боку, падіння зовнішньої конкурентоспроможності товарів із-за підвищення курсу національної валюти може поставити вимогу зниження цін, а в кінцевому випадку і витрат виробництва. Такий метод управління валютним ризиком зачіпає різноманітні сторони виробничої і побутової діяльності корпорації.

Продовжують використовуватись різні види застережень в якості засобу захисту від коливань курсів. Наприклад, може обумовлюватись автоматична зміна ціни товару при зміні на якусь фіксовану величину валютного курсу або його середньозваженого індексу. Зрозуміло, що такий метод вигідний тільки одній стороні угоди і інша сторона відказується включати в контракт умови про застереження. Тому значення застережень як методу управління валютним ризиком поступово зменшується.

Велике значення має вдосконалення системи управління ліквідністю корпорацій. Чіткий облік, планування і прогнозування грошових потоків, послідовне скорочення ризикових періодів і сум під ризиком, підвищення ефективності і відповідальності управлінського апарату, оптимізація процесу прийняття рішень дозволяють суттєво знизити ризик валютних втрат.

Зовнішні методи управління валютними ризиками здебільшого є банківськими, оскільки ґрунтуються на різноманітних інструментах банківської діяльності. З метою зменшення валютних ризиків банківськими методами найчастіше використовують такі валютні операції, як форвардні, ф'ючерсні, опційні, хеджування (страхування валютних ризиків) тощо. На наш погляд, певний інтерес становить форфетування (ризик форфетування). Під час цієї операції форфетер бере на себе всі ризики експортера без права регресу.

Водночас форфетування є формою трансформації комерційного кредиту в банківський. Це дає свої переваги, бо крім можливого зниженння рівня ризику:

• спрощуються балансові взаємовідносини можливих зобов'язань, тобто знижується частина дебіторської заборгованості;
• поліпшується (хоча б тимчасово) стан ліквідності, що підвищує ймовірність подальшого зміцнення фінансової стійкості завдяки одержанню продавцем готівки;
• зменшуються втрати, пов'язані лише з частковим державним або приватним страхуванням або можливим утрудненням із ліквідністю, яке майже завжди виникає в період пред'явлення застрахованих раніше операцій;
• знижується або навіть зникає зовсім ризик, пов'язаний з коливаннями відсоткових ставок, курсовим коливанням валют та зі зміною фінансової стійкості боржника;
• відсутні ризики та витрати, пов'язані з діяльністю кредитних органів і визискуванням грошей за векселями та іншими платіж ними документами. Проте форфетування не можна використовувати завжди і скрізь. Це лише один із способів зниження рівня ризику.

Дуже важливою є система диверсифікації ризиків за фінансовими інструментами, кодами валют, географічними регіонами, контрагентами. Сама диверсифікація реалізується через упровадження досить складної системи обмежень (або лімітів). Так, більшість фінансових структур під час роботи на світовому валютному ринку дотримується встановлення:

-   загальних лімітів відкритої валютної позиції;

- лімітів відкритої позиції за кодами валют, групами валют та банківськими металами;

-   лімітів на контрагентів та певні географічні регіони;

-   денних лімітів (тобто лімітів на термін роботи банківського робочого дня);

-  нічних лімітів (установлюється, як правило, на обсяги відкритих валютних позицій у часи роботи поза межами банківського робочого дня). Зауважимо, що система нічних лімітів значно жорсткіша за систему денних лімітів. І це зрозуміло, оскільки здійснюється поправка на можливі непередбачувані події фінансового ринку поза межами банківського робочого дня;

-   лімітів на кожного валютного дилера;

-  лімітів «стоп лос», спрямованих на закриття відкритих валютних позицій, у разі несприятливого руху валютних курсів;

-   лімітів на роботу з похідними фінансовими інструментами (за видом інструменту, кодами та групами валют, дилерами, контрагентами та ін.).

Крім лімітів у світовій практиці застосовуються такі методи зниження валютних ризиків:

- взаємний залік купівлі-продажу валюти по активу і пасиву, так званий метод «метчінг», де за допомогою відрахування надходження валюти з розміру її відтоку банк має можливість впливати на їхній розмір і відповідно на свої ризики.

- використання методу «неттінга», що полягає в максимальному скороченні кількості валютних операцій за допомогою їх укрупнення. З цією метою банки створюють підрозділи, що координують надходження заявок на купівлю-продаж іноземної валюти.

-   придбання додаткової інформації шляхом придбання інформаційних продуктів спеціалізованих фірм у режимі реального часу валютних курсів, що відображають зміни і останню інформацію.

-   ретельне вивчення й аналіз валютних ринків.

Методи страхування валютних ризиків — це фінансові операції, що дають змогу або майже повністю, або частково ухилитися від ризику збитків, які виникли в зв'язку з очікуваною зміною валютного курсу, або одержати спекулятивний прибуток, що грунтується на сприятливій зміні. До таких методів страхування, хеджування (від англ. hedge— огороджувати) можна віднести:

1.   структурне балансування (активів і пасивів, кредиторської  та дебіторської заборгованості);

2.   зміну терміну  платежу;

3.   форвардні угоди;

4.   операції типу  «своп»;

5.   опційні угоди;

6.   фінансові ф'ючерси;

7.   кредитування та  інвестування в іноземній валюті;

8.   реструктуризацію валютної заборгованості;

9.   паралельні кредити;

10.      лізинг;

11.      дисконтування вимог в іноземній валюті;

12.      «валютні  кошики»;

13.      здійснення  філіалами платежів у «зростаючій» валюті;

14.      самострахування.

Треба мати на увазі, що методи 2—6 та 11 застосовуються для короткострокового хеджування, тоді як методи 7—10, 13 і 14 — для довгострокового страхування ризиків. Методи 1 та 12 можуть успішно використовуватися в усіх випадках. Зауважимо, що методи 9 і 13, в принципі, доступні лише тим компаніям чи банкам, які мають зарубіжні філії. Треба сказати, що застосування деяких із цих методів («своп», «опціон», «ф'ючерс» тощо) ще не досить активно використовується в умовах України через недосконале законодавство та нерозвиненість ринкових структур. У зв'язку з цим ми розглянемо лише деякі з них — ті, що зустрічаються у нашій комерційній практиці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВАЛЮТНИМ РИЗИКОМ В АТ «ОЩАДБАНК»

 

2.1 Оцінка схильності АТ «Ощадбанк» до валютного ризику

 

АТ «Ощадбанк» - один із найбільших фінансових інститутів української держави, що має найрозгалуженішу мережу установ - близько 6000.

31 грудня 1991 року Ощадбанк  зареєстровано в Національному  банку України як самостійну  банківську установу – Державний  спеціалізований комерційний ощадний  банк України. Його утворено на базі установ Сбербанку СРСР в Україні, попередником якого з 1922 року були Держтрудощадкаси СРСР.

Державний банк сьогодні – символ стабільності та надійності. За основними показниками своєї діяльності він входить у трійку лідерів вітчизняного банківського ринку.

Це єдиний в Україні банк, що має закріплену Законом України „Про банки і банківську діяльність” державну гарантію повного збереження грошових коштів громадян, довірених банку.

Ощадний банк - універсальна банківська установа, яка зосереджує свої зусилля на створенні сприятливих та вигідних умов обслуговування клієнтів, розширенні переліку банківських продуктів та послуг, збільшенні присутності на ринку.

Банк активно працює практично в усіх секторах українського фінансового ринку, на сучасному рівні обслуговує великих корпоративних клієнтів. Його фінансова надійність – головний аргумент на користь того, що клієнтами Ощадбанку сьогодні є такі поважні системні клієнти, як установи Пенсійного фонду України, ДП «Енергоринок», НАК “Нафтогаз України”, НАЕК “Енергоатом”, УДППЗ “Укрпошта”, ВАТ «Укртелеком».

За даними НБУ, весь портфель вкладів населення протягом 2012 року зріс майже на 20%, в грошовому виразі - на 57,8 мільярда гривень до 364 мільярдів. Скорочення депозитного портфеля спостерігалось всього лиш у шістьох банків з 31-го, які входять до рейтингу "Реальної економіки".

Впадає у вічі стабільність обсягу вкладів до запитання на фоні швидкого росту більш дохідних строкових депозитів: чергове свідчення посткризового відновлення довіри до банківської системи та збільшення апетиту до ризику серед банківських клієнтів.

Валютні вклади в банках підвищились на 22% за підсумками року, в той час як притік гривневих депозитів склав скромніші 16%.

Депозити в національній валюті з червня по жовтень зменшилися на 4 мільярди гривень попри надзвичайно високі ставки, але протягом листопадно-грудневої депозитної кампанії обсяг гривневих вкладів різко зріс на 7,7 мільярда гривень.

До рейтингової таблиці "Реальної економіки" (табл.2.1) увійшли 31 найбільших банків з першої та другої групи за класифікацією НБУ. Загальний обсяг депозитів населення, залучених даними фінансовими установами складає 77,5% усіх вкладів фізичних осіб в Україні.

 

Таблиця 2.1. Рейтинг банків за надійністю депозитних внесків

* Рівень А - "надійний", B - "стабільний", C - "задовільний"; D - "поганий",

F - "катастрофічний".

 

До першої четвірки лідерів за надійністю депозитів на старті 2013 року потрапили Ощадбанк, Укрексімбанк, UniCredit Bank та Креді Агріколь Банк.

Ощадбанк  зайняв найвищу позицію у рейтинговій таблиці з огляду на свій особливий статус, який ґрунтується на прив’язці до державного бюджету та урядових зобов’язань, що позитивно впливає на капіталізацію, ліквідність, довіру вкладників та інші параметри надійності.

Рейтинг банків від порталу «Мінфін» — це щоквартальна оцінка діяльності банків на підставі інформації з офіційних і відкритих джерел.

У рейтинг включені банки перших трьох груп за класифікацією НБУ, а також невеликі банки з портфелями роздрібних депозитів від 1 млрд гривень.

Фінустанови отримують бал від 1 до 5 залежно від показників, що характеризують їх стресостійкість та лояльність вкладників: враховується якість активів, ліквідність, можливість зовнішньої підтримки, приріст вкладів, платіжна репутація тощо.

У рейтингу використовувалися дані офіційної звітності банків станом на 1 жовтня 2013 року(табл. 2.2)

 

Таблиця 2.2 Рейтинг стійкості банків станом на 1 жовтня 2013р.

 

За даними таблиці можна зробити висновок, що АТ « Ощадбанк» займає досить високу рейтингову позицію, що свідчить про здатність банку протистояти валютним ризикам та мінімізувати їх.

Управління валютним ризиком включає проведення його аналізу, оцінку можливих наслідків та вибір методу страхування. З метою аналізу, оцінки та управління валютним ризиком в банку впроваджена система внутрішнього лімітування відкритих позицій в розрізі валют, аналіз волантильності обмінних курсів валют, розрахунок середніх квадратичних відхилень, аналіз результатів переоцінки валютних коштів, оцінки вартості відкритих позицій під ризиком(VAR), розрахунок прогнозного ліміту валютних ризиків з врахуванням волантильності курсів, оцінки ефективності валютних операцій під ризиком(RAROC). Застосування вказаних методик дає можливість здійснювати аналіз та прогнозування коливання курсів валют на ринку, визначати вплив зміни ринкових умов на відкриті позиції банку та визначати потенційну величину втрати капіталу у зв`язку з перерахунком валютних позицій в гривневий еквівалент при зміні валютних курсів.