Вступ

     Банківська  справа є однією з тих сфер суспільного  життя, щодо якої мало хто може дозволити  собі повну непоінформованість. Адже, спосіб і рівень життя населення  кожної країни істотно залежить від  діяльності банків, їх надійності, здатності  збільшувати обсяги кредитів, депозитів  та інших видів послуг, що пропонуються як фізичним особам, так і підприємствам. Також банки вирішують значну роль в забезпеченні взаємозв’язку  між виробниками продукції, продавцями та її споживачами, здійснюючи розрахунки між ними.

    Господарювання  підприємств, в ринковому середовищі зумовлює потребу його тимчасового, а іноді постійного звернення  в банк за одержанням коштів в борг. Причиною цього може бути прогноз  щодо ринкової кон’юнктури, що вимагає  швидкого розширення чи оновлення виробництва  в умовах недостатнього обсягу власного капіталу, сезонне виробництво, якому  властиве неритмічне надходження виручки  від реалізації продукції чи послуг, зростання заборгованості покупців, непередбачені обставини тощо.

    Перед наданням кредиту банківські спеціалісти  повинні отримати як найбільше інформації про даного клієнта, а тому вони повинні  володіти методикою розрахунку показників та оцінки кредитоспроможності підприємства, спрогнозувати зміни в фінансових показниках приймати відповідні рішення  для уникнення загрози неповернення кредитів.

    Специфіка функціонування комерційних банків полягає в тому, що продуктом такої  діяльності є, з одного боку, надання  різного роду послуг завдяки проведенню ними пасивних, активних і комісійно-посередницьких операцій, а з іншого створення  безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатом  тих самих операцій.

    Активні операції  комерційних банків –  це діяльність пов’язана з розміщенням  власних і залучених ресурсів з метою отримання прибутку.

    Активи  комерційного банку поділяються  на такі основні види:

1. банківські кредити;
2. банківські інвестиції;
3. касова готівка на засоби, що прирівнюються до неї;
4. основні засоби та активи.

    Кредитні  операції передбачають організацію  економічних відносин, у процесі  яких банки надають позичальникам  грошові засоби з умовою їх повернення та сплати процента за користування.

    Основною  економічною функцією банків є кредитування їх клієнтів. Від того, наскільки  добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний  стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі  нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, а також забезпечують економічну стабільність.

    Теорія  портфеля пропонує розглядати не кожну  окрему позику, а сукупність усіх кредитів з їх взаємовпливом та взаємозалежністю.

Кредитний портфель – це сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. Якість та склад кредитного портфеля істотно залежить від організації кредитної роботи банку. Організаційна структура кредитної функції в кожному конкретному банку має свої особливості, що визначаються розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури.

    Кредитна  політика – це система заходів банку в області кредитування його клієнтів, які здійснюються банком для реалізації його стратегії і тактики в даному регіоні в певний період. Кредитна політика як основа процесу управління кредитами визначає пріоритети в процесі розвитку кредитних відносин з однієї сторони, і функціонування кредитного механізму з іншої.

    Основними елементами кредитної політики комерційного банку є:

1. стратегія банку по розробці основних напрямків кредитного процесу;
2. тактика банку по організації кредитування;
3. контроль за реалізацією кредитної політики.
4. Поняття “управління кредитним портфелем” включає наявність певних цілей при формуванні кредитного портфеля і направлене на забезпечення ефективного їх досягнення.
5. Поняття оптимального кредитного портфеля можна пояснити наступним чином. Кредитний портфель характеризується якістю і доходністю. Загальна закономірність їх взаємозв’язку така: чим більший дохід, тим більший ризик

     Отже, головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної досконалості за певного рівня ризику. Рівень доходності кредитного портфеля залежить від структури і обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитом, що є предметом розгляду другого блоку завдань. В ньому описуються основні фактори, що визначають розмір плати за кредит. Це зовнішні фактори (циклічність розвитку ринкової економіки, темпи інформаційного процесу, динаміка виробництва і обігу, сезонність виробництва) і фактори пов’язані з діяльністю комерційного банку і позичальника (структура кредитних ресурсів, вид кредиту, строковість кредиту, зміст проекту, що фінансується та ін.). Також розглядається вплив інфляції, зміни грошової маси, розміру облікової ставки на ціну кредиту, розроблена схема встановлення оптимальної ставки.

     Як  відомо, усі банки тією чи іншою  мірою стикаються з проблемою  неповернення позики. В роботі запропоновано  використовувати характеристику застережних  сигналів, що свідчать про проблемність кредитів боржників розглядати чинники, що зумовлені некваліфікованою роботою  банківських спеціалістів, щодо надання  кредитів.

     В другому блоці завдань дано класифікацію кредитних ризиків та методи управління ними на рівні окремої позики (аналіз кредитоспроможності клієнта та кредиту, структурування, документування, контроль) і на рівні кредитного портфеля (диверсифікація лімітування, створення резервів).

     Шляхи вдосконалення управління кредитним  портфелем є:

• Створення картотеки кредитної інформації, яка б стала складовою частиною загальнодержавної системи контролю за кредитами. Будь-який банк міг би одержувати інформацію про клієнта, який протягом усього часу звертання за кредитом до різних установ. Така загальна система виконувала б контрольну функцію, оскільки кожен клієнт знав би, що інформація про порушення умов кредитної угоди зберігаються і, можливо, стане перепоною при одержанні нового кредиту.
• Письмове затвердження "Керівництва по кредитній політиці банку", який би включав кредитну політику, норми кредитування і інструкцію по кредитуванні.
• Проведення кредитного аналізу, який дозволяв би провести "профілактику" кредитного ризику (запобіганню кредитів з низьким ризиком).