Теоретичні основи формування резервів під ризики кредитного портфеля банку

Інструкцією «Про застосування Плану рахунків бухгалтерського  обліку банків України»  визначені  основні рахунки на яких здійснюється облік формування та використання резервів під кредитні ризики [26].

Постановою  «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського  обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України», яка затверджена постановою Правління НБУ № 481 від 27.12.2007 року визначено порядок відображення в бухгалтерському обліку інформації про надання (отримання) кредитів, гарантій, авалів, поручительств, здійснення факторингових операцій, операцій репо, врахування векселів, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України.

Постановою  «Про затвердження Порядку формування банками резервів за кредитами і  нарахованими за ними процентами та списання безнадійної заборгованості», яка затверджена постановою Правління НБУ № 424 від 13.09.2010 р. визначено, що банки формують резерви за кредитами та нарахованими за ними процентами самостійно в розмірі та порядку, установлених Положенням № 279.

Постановою  «Про затвердження Інструкції про порядок  регулювання діяльності банків в  Україні», яка затверджена постановою Правління НБУ        N 368 від 28.08.2001, відповідно до якої визначено, що кредитна діяльність банків пов'язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов'язання згідно з угодою, тому банки зобов'язані оцінювати кредитоспроможність своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи  та створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів. Також даним актом встановлено нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку [8].

Постановою  «Про затвердження Правил організації  статистичної звітності, що подається  до НБУ» № 124 зазначено, що звітність  про класифікацію кредитних операцій, створення резервів та їх використання складається за формами № 302 «Звіт  про класифіковані кредитні операції за формами власності», № 604 «Звіт  про розрахунок резерву для відшкодування  можливих втрат за кредитними операціями банків» та подається банками  – юридичними особами (зведені дані - з урахуванням філій, що розташовані  в Україні та за її межами) територіальним управлінням НБУ.

Міжнародними  стандартами також передбачене  регулювання даного питання. Особливу увагу приділено цьому питанню у МСФЗ 39 «Фінансові інструменти визнання та оцінка», частина 3 «Наступне визнання» [18].

Відповідно  до даного міжнародного стандарту на першому етапі банк оцінує чи є об’єктивні признаки знецінення за кожним значним (великим) фінансовим активом, а також аналогічно аналізують інші менш значні активи, оцінюючи їх разом.

Якщо банк визначає, що не має об’єктивних  умов знецінення крупного фінансового  активу, то він може включити даний  актив до групи однорідних активів  з аналогічними характеристиками кредитного ризику і здійснити оцінку знецінення даної групи  на портфельній основі.

По активам, які відносяться до великих кредитів і для яких має місце ознаки знецінення, розраховується резерв на індивідуальній основі.

Якщо в наступний період сума збитку від знецінення знижується, і зниження може бути об'єктивно віднесене до події, що сталася після врахування зменшення корисності (наприклад, підвищення кредитного рейтингу боржника), то раніше визнаний збиток від знецінення повинен стернуватися, або безпосередньо, або шляхом коригування резерву під знецінення.

Процес оцінки резерву під знецінення враховує всі відкриті кредитні позиції, а не тільки позиції, що мають низьку якість. Якщо банк використовує внутрішню систему класифікації позик, вона розглядає всі класи позик, а не тільки ті, якість яких суттєво погіршився. Процес оцінки суми збитку від знецінення може призвести або до певної суми, або до найкращої оцінці в межах діапазону, беручи до уваги всю важливу інформацію, доступну до випуску фінансової звітності про умови, що існують на дату її складання.

Для оцінки зменшення корисності на портфельній основі фінансові активи групуються в сукупність однорідних активів на основі аналогічних кредитних ризиків, які відображають здатність дебітора сплатити всі належні суми відповідно до умов договору (наприклад, на основі оцінки кредитного ризику або процесу класифікації, який розглядає тип активу, галузь виробництва, географічне положення, тип забезпечення, величину простроченої заборгованості та інші важливі фактори) розмір резерву під знецінення за окремими знеціненими активами в портфелі, то ці активи не включаються в портфель однорідних активів і по ним резерв оцінюється окремо.

Майбутні грошові потоки від портфелю фінансових активів, які тестуються на знецінення на портфельної основі, оцінюються на основі минулого досвіду виникнення збитків для активів із характеристиками кредитного ризику, аналогічними активами цього портфеля. Банк, що не мають власного досвіду виникнення збитків або коли наявного досвіду недостатньо, використовують досвід з аналогічним портфелів фінансових активів.

Минулий досвід виникнення збитків коригується на основі поточної доступної інформації для відображення впливу поточних умов. Оцінка змін у майбутніх потоках грошових коштів відображає і направлено коригується з урахуванням пов'язаної доступної інформації, одержуваної від періоду до періоду (наприклад, зміни рівня безробіття, цін на майно, товарних цін, статусу виплат та інших факторів, які вказують на понесені збитки в групі і їх значущість).

Методика і припущення, що використовуються для оцінки майбутніх потоків грошових коштів, слід регулярно переглядати, щоб мінімізувати різницю між оцінкою ймовірних втрат і реальними збитками.

При використанні історичних даних щодо збитків при оцінці майбутніх потоків грошових коштів важливо, щоб інформація про історичних даних щодо збитків застосовувалася до портфелів, які визначені таким же способом, що і портфелі, за якими отримані минулі історичні дані по збитках. Таким чином, використовуваний метод повинен забезпечувати, щоб кожен портфель асоціювався з інформацією про історичні даних щодо збитків в портфелях активів з аналогічними характеристиками кредитного ризику та відповідної доступною інформацією, що відбиває поточні умови.

Можна використовувати формули або статистичні методи для визначення збитків від знецінення в портфелі фінансових активів (наприклад, стосовно більш дрібним позиками). Будь-яка використовувана модель повинна: враховувати тимчасову вартість грошей, брати до уваги всі потоки грошових коштів (протягом всього терміну життя активу), враховувати вік позичок у портфелі, не створювати резерв під знецінення при первісному визнанні фінансового активу [18].

Таким чином, можна говорити про досить цікавий підхід до визначення резервів. Варто відмітити, що всі події щодо цього питання зосередженні на принципі історичного аспекту, за використанням якого банк повинен бути впевнений, що всі умови залишаться незмінно рівними, що не є характерним для України.