Теоретичні основи формування резервів під ризики кредитного портфеля банку

РОЗДІЛ І  ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ РЕЗЕРВІВ ПІД РИЗИКИ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ БАНКУ

1. Сутність кредитного ризику та способи його мінімізації в банку

 

Ризик (з точки зору банку) - це потенційна можливість недоотримання доходів  або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх або внутрішніх факторів. Такі збитки можуть бути прямими (втрата доходів або капіталу) чи непрямими (накладення обмежень на здатність  організації досягати своїх бізнес-цілей). Зазначені обмеження стримують  здатність банку здійснювати  свою поточну діяльність або використовувати  можливості для розширення бізнесу [20].

Ризик (з точки зору Національного  банку України) - це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал  та/або надходження банку. Толерантність  до ризику (визначення рівня допустимого  ризику) - це визначення того рівня ризику, на який банк погоджується йти для  досягнення мети його діяльності та виконання  його стратегічних завдань. Рівень допустимого  ризику звичайно визначається у внутрішніх положеннях та планах банку, які затверджуються відповідно до принципів корпоративного управління [9].

Ризики діяльності банку виникають  на основі як внутрішніх (ендогенних), так і зовнішніх (екзогенних) факторів. Важливим є те, що значна частина  зовнішніх факторів знаходиться  поза межами контролю з боку банку, а відтак банк не може мати повної впевненості  щодо результатів майбутніх подій  та часу їх виникнення.

Успішна діяльність банку в цілому великою мірою залежить від обраної  стратегії управління ризиками. Мета процесу управління банківськими ризиками полягає в їх обмеженні або  мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо. Управління банківськими ризиками, як правило, спрямоване на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризиків. Виняток становлять нецінові ризики, щодо яких не існує кореляції між їх рівнем та величиною винагороди банка.

З метою здійснення банківського нагляду  Національний банк України виділив  дев'ять категорій ризику, а саме: кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни процентної ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційно-технологічний  ризик, ризик репутації, юридичний  ризик та стратегічний ризик [9]. Ці категорії  не є взаємовиключними; будь-який продукт  або послуга може наражати банк на декілька ризиків. Однак для зручності  аналізу Національний банк виявляє  та оцінює ці ризики окремо.

Кредитний ризик є ймовірністю  фінансових втрат внаслідок невиконання  позичальниками своїх зобов'язань. Важливим складником кредитного ризику є галузевий ризик, який пов'язаний з невизначеністю щодо перспектив розвитку галузі позичальника. Одним із методів  вимірювання галузевого ризику слугує систематичний, або b-бета-ризик. b-бета-ризик показує рівень коливань або відхилень у результатах діяльності галузі щодо загальної тенденції розвитку ринку чи економіки в цілому. Галузь із показником b-бета, що дорівнює одиниці, має коливання результатів, яке повторює рух ринку. Менш мінлива галузь матиме коефіцієнт b-бета нижчий за одиницю, а більш мінлива – більший за одиницю. Очевидно, вищий показник b-бета означає вищий рівень галузевого ризику. Визначення рівня показника b-бета для кожної галузі потребує надійної бази даних за великий період часу.

Регіональний кредитний ризик  визначається специфікою певного адміністративного  чи географічного району, що характеризується умовами, відмінними від середніх умов країни в цілому. Відмінності можуть стосуватися кліматичних, національних, політичних, законодавчих та інших  особливостей регіону, які впливають  на стан позичальника і тому стають складовою кредитного ризику. Кредитний  ризик присутній не лише в операціях  прямого кредитування, а й під  час здійснення лізингових, факторингових, гарантійних операцій, у процесі  формування портфеля цінних паперів  та ін.

Процес управління ризиками складається  з таких етапів:

1. ідентифікація – усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;
2. квантифікація – вимірювання, аналіз та оцінювання величини ризику;
3. мінімізація – зниження чи обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;
4. моніторинг – здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з механізмом зворотного зв'язку.

Для оцінки величини фінансових ризиків  банку в основному використовують три групи показників:

- статистичні величини (стандартне  відхилення, варіація, дисперсія, коефіцієнт  бета);

- непрямі показники ризиковості діяльності, обчислені зазвичай у формі фінансових коефіцієнтів за даними публічної звітності;

- аналітичні показники  (індикатори), призначені для оцінки  конкретного виду ризику (валютного,  відсоткового, кредитного, інвестиційного, незбалансованої ліквідності та  ін.) в процесі внутрішнього аналізу  діяльності банку.

Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою:

• лімітування кредитів;
• диверсифікації портфеля позичок банку;
• контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;
• страхування кредитних операцій;
• достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;
• аналізу кредитоспроможності, тобто можливості позичальника погасити кредит.

Під час оцінки кредитного ризику розрізняють індивідуальний та портфельний кредитний ризик.

Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент  цінних паперів.

Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності  такого окремого контрагента, тобто  його індивідуальну спроможність своєчасно  та в повному обсязі розрахуватися  за взятими зобов'язаннями.

Портфельний кредитний ризик виявляється  у зменшенні вартості активів  банку (іншій, аніж унаслідок зміни  ринкової процентної ставки).

Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний  кредитний ризик, - кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів  банку.

Характеристика  сучасних способів мінімізації кредитного ризику в банку.

Управління ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їхній моніторинг і контролює  свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними категоріями (видами) ризиків.

Система управління кредитним ризиком  банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, процесів тощо, - які затверджуються спостережною радою або правлінням банку відповідно до обраної ним  форми корпоративного управління, з  урахуванням розміру банку та складності його операцій.

Система управління кредитним ризиком  має включати, як мінімум, такі компоненти [9]:

1) політику та положення щодо  управління кредитним ризиком,  які мають бути розглянуті  та затверджені спостережною  радою або правлінням банку,  відповідно до принципів корпоративного  управління. Такі політика та  положення повинні підлягати періодичному перегляду;

2) Положення щодо кредитування, які враховують як балансові,  так і позабалансові операції  банку, а саме:

а) регламентують типи і умови  кредитів, які надаватиме установа;

б) враховують характер ринків та галузей, яким надаватимуться кредити;

в) передбачають розгляд до взяття зобов'язання про надання кредиту: загального фінансового стану позичальника, характеру та вартості застави, характеру  позичальника та його готовності погасити кредит згідно з угодою, а також  фінансової відповідальності гаранта;

д) адекватно враховують концентрацію кредитного ризику і пов'язаних із ним  потенційних ризиків;

е) інші питання, що пов'язані із кредитуванням, зокрема, порядок та процедуру визначення процентної ставки за кредитом та необхідної застави.

3) положення щодо лімітів ризику  на одного контрагента, групу  взаємопов'язаних контрагентів, за  галузями або секторами економіки,  за географічними регіонами або  іншими кредитними операціями, які  можна розглядати в сукупності (експозиціями); ці положення мають  враховувати всі компоненти кредитного  ризику, як балансові, так і  позабалансові, на які наражається  установа, а також можливий вплив  інших категорій ризиків;

4) чітко визначену і продуману  систему повноважень з прийняття  рішень щодо ухвалення кредитних  операцій;

5) комплексну систему оцінки  кредитного ризику;

6) належну інформаційну базу, яка:

а)дозволяє керівництву приймати обґрунтовані кредитні рішення і оцінювати  ризик на постійній основі;

б) дозволяє контролювати розмір, призначення  та джерело заборгованості, а також  дозволяє оцінити здатність позичальника своєчасно її погасити;

в) забезпечує можливість застосування відповідних штрафних санкцій проти позичальника, у випадках порушення умов договорів;

г) надає можливість здійснювати  адекватне адміністрування і  моніторинг кредиту;

д) дозволяє підтримувати зберігання і обробку даних за попередні  періоди.

7) процес ідентифікації кредитів, якість яких погіршується, та  належної роботи із проблемними  активами, яка включає:

а) процес безперервного управління кредитними експозиціями (операціями в їхній сукупності), що вимагають  посиленої уваги;

б) періодичні перевірки якості активів  для ідентифікації проблемних активів;

в) методику ідентифікації, оцінки, обліку кредитів, чия якість погіршується, та створення під них відповідних  резервів;

г) порівняння загальних сум проблемних активів з капіталом;

д)оцінку потенційних збитків за проблемними активами і формування резервів, достатніх для поглинання таких збитків;

е) підготовку та подання періодичних  звітів керівництву і спостережній раді із достатньою інформацією для  оцінки рівня ризику.

Результати цього аналізу мають  надаватися правлінню і спостережній раді на регулярній основі.

З метою мінімізації кредитних  ризиків комерційних банків Національний банк України установив нормативи  кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів  у діяльності банку [18]. Порядок їх розрахунку та нормативні вимоги до оптимальних  рівней наведені в табл.1.1.

Базою для розрахунку економічних  нормативів Н7, Н8 є регулятивний капітал  банку. Базою для розрахунку економічних  нормативів Н9, Н10 є статутний капітал  банку [18].

Таблиця 1.1 Нормативи, що встановлені НБУ для мінімізації кредитного ризику банків [18]

№	Назва нормативу	Методика розрахунку	Нормативне значення
1	Норматив максимального розміру  кредитного ризику на одного контрагента (Н7)	Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог  банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих  банком щодо цього контрагента, до регулятивного  капіталу банку	Не більше 25%
2	Норматив великих кредитних ризиків (Н8)	Норматив великих кредитних ризиків  визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з  урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента  або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку	не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку
3	Норматив максимального розміру  кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)	Норматив максимального розміру  кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань  цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, до статутного капіталу банку	Не більше 5%
4	Норматив максимального сукупного  розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)	Норматив максимального сукупного  розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед  банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, до статутного капіталу банку	Не більше 30%