Сутність кредиту, характеристика визначальних ознак кредитних відносин

      Функції кредиту

      Сутність  кредиту як економічної категорії  виявляється в його функціях, розкриття  яких дозволяє встановити зв'язок даної  категорії з системою економічних  відносин. Втрата кредитом своїх функцій  фактично означатиме зникнення самої  цієї економічної категорії. 
У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні функції:

      1) перерозподільчу;

      2) заміщення грошей  в обігу;

      3) стимулювальну;

      4) контрольну.

      Ці  функції кредиту тісно зв'язані  між собою, визначаючи в своїй  сукупності певну економічну роль кредитних  відносин. 
Економічна роль кредиту полягає у перерозподілі вартості на засадах платності, строковості, забезпечення і повернення. Особливістю кредитного перерозподілу є його тимчасовий характер. Перерозподіл вартості здійснюється тут у межах розриву часу між віддаванням товарів (грошей) у позичку і зворотнім їх надходженням до кредитора. За рахунок тимчасово вільних коштів одних господарських суб'єктів задовольняються тимчасові потреби в коштах інших суб'єктів

      Функції кредиту розвиваються у зв'язку із розширенням масштабів ринкової економіки і посиленням кредитної  природи грошей.

      Перерозподільча функція кредиту випливає із самої сутності і ролі кредитних відносин. Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси. 
Швидкість та інтенсивність перерозподілу вартості за допомогою кредиту багато в чому визначаються його доступністю і, насамперед, рівнем позичкового відсотка. Високі відсоткові ставки за кредитами гальмують перерозподільчі процеси. В цілому, масштаби розширення кредиту і відповідно процесів кредитного перерозподілу обмежені загрозою посилення інфляційних процесів

      Функція заміщення грошей кредитними інструментами пов'язана з антиципаційною властивістю кредиту, тобто його здатністю випереджати в часі процес нагромадження в товарній і грошовій формах. Кредитні ресурси формуються до настання терміну їх фактичного використання у відтворювальному процесі. По суті, кредит створює гроші для безготівкового грошового обігу. Інструменти кредиту — переказні векселі, чеки, кредитні картки тощо — починають заміняти реальні гроші в сфері обігу.

      Кредит  сприяє економії витрат обігу шляхом заміщення частини грошового  обороту кредитними засобами обігу. Змінюючи обсяги кредитних операцій, банки (банківська система) можуть впливати на динаміку загальної маси грошей в обігу. При цьому використовуються два можливих методи: кредитна експансія (розширення кредиту) і кредитна рестрикція (звуження кредиту).

      Антиципаційну властивість кредиту не слід розглядати як автоматично діючий інфляційний  чинник. Якщо на основі кредитування досягається  реальний внесок у розвиток виробництва, ефективно здійснюються інвестиції, раціонально використовуються створені виробничі потужності, рівень інфляції не збільшується

      Важливе значення в умовах ринкової економіки  має стимулювальна функція кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Сам зміст кредитування, що виражається у формулі: "Купуй зараз (товар, гроші), плати потім" спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.

      Позичальники  використовують кредит настільки повно, наскільки це їм дійсно необхідно  для реалізації власних економічних  інтересів.

      Кредитні  відносини — це насамперед майнові  відносини; за використання і повернення кредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у нього. Безсумнівно, що майнові відносини  створюють достатньо потужні  стимули до раціонального використання позичених коштів.

      З боку кредитора стимулюючим чинником є позичковий відсоток. Кожний кредитор намагається постійно забезпечувати  зростання своїх кредитних ресурсів.

      Контрольна  функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики. В економічній літературі контрольна функція кредиту часто розглядається лише як контрольна діяльність кредитора (банку), що, на наш погляд, не зовсім правильно.

      Контроль  є складовою загального механізму  управління процесом кредитування. Сьогодні будь-який господарський суб'єкт  не може дозволити собі нехтувати  контролем за кредитом. Успішне управління кредитом вимагає поєднання зусиль кредитного контролю із спрямованістю суб'єктів господарювання на отримання прибутку від надання (одержання) позики.

      Існує суттєва відмінність у виконанні  контрольної функції кредиту  з боку кредитора і з боку позичальника. Кредитор має можливість здійснювати  контроль як за об'єктом кредиту (позиченою  вартістю), так і за діяльністю позичальника. Позичальник не має можливості контролювати діяльність кредитора, він здійснює контроль лише за рухом позиченої  вартості (тобто контролює лише об'єкт  кредитних відносин).

      Завдяки реалізації своїх функцій, кредитні відносини активно впливають  на процеси відтворення і нагромадження  капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному  рівнях

      Проблема  функцій кредиту є однією з  найскладніших у теорії кредитних  відносин. Дискусії точаться, насамперед, з питань щодо кількості та змісту функцій, що випливає з різних підходів до сутності кредиту.

      Усі функції кредиту взаємопов'язані; їх взаємодія забезпечує якісну стійкість  кредитних відносин. Звичайно, при  бажанні можна виділити й більш  широкий набір функцій кредиту: акумуляції тимчасово вільних коштів; регулювання грошового обороту; економії витрат обігу; опосередкування  кругообігу капіталу тощо. Але саме чотири виділені вище функції є головними; вони утворюють конститутивні ознаки кредиту.

      Типи  кредитних відносин

      Кредитні  відносини виникають між різними  суб’єктами. Кожен тип кредитних  відносин має свою специфіку, котра  визначається складом суб’єктів  та характером їх економічної діяльності. У свою чергу, це визначає умови користування кредитом та його погашення.

      1. Найбільш поширені кредитні відносини між банками, з одного боку, та суб’єктами господарської діяльності – з іншого. Вони характеризуються в залежності від того, хто із суб’єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто його позичальником.

      2. За умов ринкової економіки, широкого розвитку набули кредитні відносини між суб’єктами господарської діяльності, що, насамперед, пов’язано із запровадженням у господарський оборот комерційного кредиту, вексельного обігу та емісією облігацій.

      3. Кредитні відносини між банками і державою складаються насамперед через реалізацію державних цінних паперів, які активно можуть “працювати” на вторинному ринку.

      4. Набувають подальшого розвитку кредитні відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади, депозити, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких чільне місце відводиться кредитам на витрати для поліпшення житлових умов, створення підсобного домашнього господарства, а також на нагальні потреби.

      5. Зовнішньоекономічні кредитні відносини виникають між державами, іноземними банками і фірмами з приводу передачі валютних чи товарних ресурсів на засадах повернення у певні строки та, як правило, з виплатою процента.

      Як  бачимо кредитні відносини досить різноманітні і вище наведений далеко не повний перелік їх типів. Також можуть існувати кредитні відносини типу: фізична  особа – фізична особа, держава  – фізична особа і навпаки  і т.д., але дані відносини не є  розповсюдженими і не мають великого практичного значення. Тому обмежимося лише вище переліченими п’ятьма видами.  
 
 
 

      Розділ 2 Характеристика визначальних ознак кредитних відносин

      Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

 — учасники кредитних відносин повинні бути юридично й економічно самостійними, функціонувати на основі самодостатності  та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати кредитором, економічний  суб'єкт повинен накопичити у  власності певну суму вільних  коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб'єкт  повинен мати передумови для накопичення  в майбутньому у своїй власності  достатньої суми вільних коштів для  повернення боргу;

 — кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть  розвиватися по висхідній. Кредитори  та позичальники набувають цей статус добровільно, на договірних засадах. Це дає їм можливість найповніше задовольнити свої потреби та захистити свої інтереси, які в кожної зі сторін кредиту  відрізняються. Зробити це у випадку, коли один з економічних суб'єктів  примушує іншого бути його кредитором, просто неможливо, оскільки сторони  тут не брали на себе відповідних  зобов'язань. Прикладом таких примусових кредитних відносин є заборгованість юридичних осіб за невиплаченою заробітною платою, яка прирівнюється за зовнішніми ознаками до кредиту. Але між цими сторонами не було добровільної угоди, інтереси кредиторів виявилися не захищеними, вони зазнають збитків (через інфляцію та неодержання плати за користування їх коштами). Тому цих суб'єктів не можна вважати суб'єктами кредиту, тобто кредиторами та позичальниками. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна  вигода роблять кредитні відносини  внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;

 — кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої  в борг вартості, а позичальник  одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути  власникові. Це вимагає особливо чіткого  та дієвого правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. У цьому зв'язку інтереси кредитора  для правового захисту є більш  пріоритетними, ніж інтереси позичальника;

 — кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом  вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом  відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду  ці кошти повертаються назад до їх власника. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих  відносинах досить ризикованою. Для  захисту своїх позицій кредитори  повинні мати переважні права  при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит;

 — нееквівалентність  кредитних відносин, що зумовлює їх платність, тобто позичальник повертає власникові більшу суму, ніж сам  одержує від нього. Така плата  називається процентом, і має  подвійне призначення:

 1) компенсувати  кредитору втрату доходу у  зв'язку з переданням відповідної  суми коштів у чуже розпорядження  та можливі збитки на випадок  неповернення позички;

 2) стимулювати  позичальника до підвищення ефективності  використання одержаних у позичку  коштів.

 Платність, істотно відрізняючи кредитні відносини  від інших видів вартісних  відносин, є тільки їх видовою ознакою;

 — кредитні відносини на мікроекономічному  рівні е перервними, тобто після  повернення одержаної в борг вартості та сплати процента вони перериваються. Проте на макроекономічному рівні  кредитні відносини підтримуються  безперервно як безперервний рух  вартості в процесі суспільного  відтворення. Закінчуючи відносини  з приводу однієї суми вартості чи з одним контрагентом, економічні суб'єкти постійно вступають у кредитні відносини з іншими контрагентами  чи з тими самими, але з приводу  інших сум вартості. Тому кредитні відносини виходять за межі відносин двох економічних суб'єктів і  мають характер загальносуспільних;

 — безперервність і платність кредитних відносин визначають ще одну характерну їх рису — здатність забезпечувати зростання  вільної вартості, тобто ЇЇ капіталізацію. Відтак формується особлива самостійна форма капіталу — позичковий капітал.