Суть та структура грошового ринку

• фондового ринку;
• ринку банківських кредитів;
• ринку послуг небанківських фінансово-кредитних установ.

    На  фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів, інших фінансових інструментів тривалої дії). Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високорозвинутих ринкових економіках фондовий ринок є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу в процесі розширеного відтворення. Інституційними органами, що здійснюють регулювання фондового ринку, є фондові біржі.

    Усі фінансові інструменти, що застосовуються на фондовому ринку, можна розділити на дві групи:

    1) акції, що є вимогами на частку в чистому доході і в активах корпорації;

       2) боргові зобов'язання середнього (від одного до 10 років) та тривалого (10 і більше років) термінів дії, що є зобов'язаннями емітентів перед власником виплачувати йому погоджену суму грошового доходу у формі процентів через певні проміжки часу аж до повного погашення.

    Кожний  з цих груп інструментів фондового ринку має певні недоліки і переваги перед іншою. Так, дохід за борговими зобов'язаннями фіксований і має високий ступінь гарантії його одержання. Цієї перевага не мають акції, зате вони дають власникам пряму вигоду від збільшення прибутковості корпорації, а також від зростання номінальної вартості активів корпорації, оскільки власники акцій мають праве власності на відповідну їх частку. Водночас з погляду корпорації  акції мають і такий істотний недолік, як необхідність оплати вимог власників акцій після виплат за вимогами власників боргових зобов'язань. Через зазначені недоліки акцій їх ринок у розвинутих  країнах, як правило, вужчий, ніж ринок боргових зобов'язань.[4,113]

    Ринок банківських кредитів — це процес залучення грошових коштів на умовах повернення платності та строковості. Джерела коштів, що функціонують на кредитному ринку, є залучені депозити на рахунках банків, залишки коштів на рахунках в банках юридичних і фізичних осіб, вільні кошти населення та кошти, залучені НБУ. Розміщення залучених коштів відбувається за кредитними угодами між банками, юридичними і фізичними особами. За економічною суттю на цьому ринку відбувається перерозподіл фінансових ресурсів між суб'єктами господарювання з метою їх ефективного використання і отримання прибутку, який перевищує сплату відсотків за кредит.

    Ринок послуг небанківських фінансово-кредитних  установ. Небанківські фінансово кредитні установи також є фінансовими посередниками грошового ринку. Вони здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи, тобто у цінні папери та кредити. Вони функціонують аналогічно з банками у сфері грошового ринку, купують свої ресурси у формі боргових зобов'язань та розміщують у доходні активи. їх діяльність відрізняється від банківської тим, що вони : по-перше, не зачіпають процесу створення депозитів і не впливають на динаміку пропозиції грошей; по-друге, вони вузько спеціалізовані.

    Не  депозитне залучення грошових коштів може здійснюватися двома способами:

    1) на договірних засадах шляхом  продажу посередникам своїх цінних паперів;

    2) через інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти шляхом продажу кредиторами (інвесторами) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

    У групі договірних посередників виокремлюються:

• страхові компанії;
• пенсійні фонди;
• ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

    У групі інвестиційних посередників виокремлюються:

• інвестиційні фонди;
• фінансові компанії;
• кредитні спілки, товариства тощо.

    За  економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку, грошовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів. Ця класифікація включає ринок грошей і ринок капіталів.[11,144]

    Ринок грошей — це частина фінансового ринку, де здійснюються короткострокові кредитні операції. Тут представлено майже всі інструменти фінансового ринку, але переважно це, власне, гроші (готівкові, безготівкові, іноземна валюта). Що ж стосується інших інструментів, то вони, як правило, представлені короткостроковими цінними паперами (наприклад векселем). На цьому ринку найчастіше в ролі посередника виступають банки. Що стосується економічних відносин, які складаються на ринку грошей між його суб'єктами, то вони супроводжуються певними особливостями щодо руху об'єкта, відносно якого і виникають ці відносини. Вони пов'язані з тим, що тут у ролі товару виступають гроші. Формою їх руху як товару виступає позика. При цьому продавець цього специфічного товару, продавши цей товар, не втрачає власність на гроші. Він тільки передає право розпорядження ними на певний термін. Вартість, яку уособлюють у собі гроші, переміщується від кредитора до позичальника, а останній за право користування грішми сплачує певний відсоток, він і виступає як ціна грошей, але ціна визначається не вартістю грошей, а здатністю приносити їх покупцеві (позичальнику) додатковий дохід. Особливості грошового ринку проявляються також у термінах, у рівні відсотка за кредити, у способах і формах забезпечення кредитів.

    Ринок капіталів — це та частіша фінансового ринку, де здійснюються середньо- і довгострокові кредитні операції. Об'єктом цих операцій виступають як гроші, так і цінні папери (акції, облігації, інвестиційні сертифікати тощо). Поряд з банківською системою як дуже важливий фінансовий посередник виступають небанківські кредитні установи, або, як їх ще називають, парабанки. На відміну від грошового ринку, у банківській системі і особливо в системі парабанків є свої особливості оформлення кредитних відносин.[12,110]

    Розмежування  грошового ринку на ринок грошей і ринок капіталів має досить умовний характер(рис.3). Це зумовлено тим, що запозичення грошей на строк до одного року не гарантує того, що наявний в обігу позичальника капітал не збільшиться протягом цього терміну. І навпаки, запозичення грошей на термін більше одного року не гарантує того, що ці грошові кошти не будуть використані для здійснення короткострокових платежів і не вплинуть на кон'юнктуру ринку грошей. Але навіть умовне розмежування цих ринків має важливе практичне значення для їх функціонування. Воно дає можливість суб'єктам цих ринків здійснити свою діяльність більш цілеспрямовано і ефективно.

    Ринок грошей складається із двох секторів:

• міжбанківський ринок;
• відкритий ринок.

    Міжбанківський  ринок стихійно виникає у кожній країні для того, щоб забезпечити здійснення банківських операцій та надання кредитів для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Крім цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентами та банківськими ризиками.

    Відкритий ринок. На відкритому ринку відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком. Центральний банк може продавати частину свого портфеля цінних паперів безпосередньо комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них - населенню та фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшуються їхні вільні резерви та їхній кредитний потенціал. І навпаки, якщо центральний банк купуватиме цінні папери у комерційних банків, фірм та населення, то в комерційних банках відповідно зросте розмір вільних резервів та їхній кредитний потенціал. Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку.[3,78]

    Якщо  всі три види структуризації грошового  ринку звести в єдину систему, то її можна подати у вигляді такої схеми (рис.3).Як видно з наведеної схеми, між усіма елементами грошового ринку, незалежно від того, за якими критеріями вони були вичленені, існує внутрішній взаємозв'язок, що підтверджує його внутрішню єдність.[4,115] 
 
 
 
 

            3.Становлення та перспективи розвитку ринку грошей в Україні

    Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України "Про банк і банківську діяльність", ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику.  
         Перші практичні кроки щодо створення власного ринку грошей були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в грошовому обороті одночасно опинилися два види валюти - попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською валютою-рублями. 
          Україна не мала в той час власної бази для виготовлення грошових знаків, а фінансове становище держави не давало змоги зразу замовити за кордоном достатню масу грошей, щоб швидко замінити ними старі гроші. 
З огляду на ці обставини Україна, ще будучи в складі Союзу, почала готувати свої грошові знаки. Але статус союзної республіки не дозволяв їй мати власні гроші, і уряд пішов по шляху випуску допоміжних (до рубля) знаків - купонів, які, за визначенням, можуть бути тільки паралельними грошима. 
Поступове, виважене запровадження нових грошей поряд зі старими відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні конкурентні переваги порівняно з рублем. Тому спочатку купоно-карбованець котувався навіть вище від рубля. Наявність в обороті України рубля як російської валюти провокувала її накопичення і використання на російському ринку для закупівлі потрібних Україні сировинних та енергетичних ресурсів. Ці обставини давали підстави думати, що Україні вигідно мати дві валюти, і багато хто пропонував усіляко затягувати паралельний обіг рубля і купоно-карбованця. 
Проте паралельний обіг рубля і купоно-карбованця не приніс Україні очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися значні недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію внутрішніх безготівкових розрахунків та зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватися. Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах. 
       Конкретними чинниками, що ускладнювали стан грошового обороту на початку запровадження купоно-карбованця, були: 
        1) Обвальний спад виробництва під впливом лібералізації цін та розриву попередніх господарських зв'язків, скорочення державного замовлення.  
        2) Вільне використання російського рубля на внутрішньому ринку України сприяло широкому відпливу товарів за межі України, підриву товарної основи внутрішнього грошового обігу. Тому уряд України змушений був перевести весь готівковий обіг на карбованцеву валюту і вилучити з нього рублеву валюту. Цей крок забезпечував повний контроль НБУ за сферою готівкового обороту. Проте він відкривав широкі можливості для використання емісії грошей для покриття фінансових потреб уряду, які в той час зростали надзвичайно швидко, що стало одним із головних чинників розкручування в Україні гіперінфляції. 
      3) З ініціативи РФ у середині 1992 р. у рублевій зоні була запроваджена система взаємозаліку через кореспондентські рахунки, відкриті в розрахунковому центрі при Центральному банку РФ. Унаслідок цього платежі між країнами рублевої зони були взяті під контроль Центральним банком РФ. Рубль втратив свій статус єдиної грошової одиниці, виникло кілька рублів - російський, український, білоруський тощо. Курс українського рубля щодо російського став швидко падати. Україна втратила будь-які переваги від використання в безготівковому обороті іншої валюти-рубля. 
Повне запровадження карбованця в готівкову сферу при обслуговуванні безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву єдиного грошового обороту на дві відокремлені частини. Перехід грошей із однієї частини в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку масових фінансових спекуляцій, пов'язаних з переведенням грошей з однієї форми обороту в іншу, відпливу грошових капіталів з України за кордон, зокрема в Росію. [4,122]

      Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом "Про реформу грошової системи України" від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі "український карбованець", дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувався грошовий ринок України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування грошового ринку України. 
           На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України "Про банки і банківську діяльність" (1991 p.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошового ринку. [10,12]

    До  основних напрямів та найбільш відчутних  результатів розвитку грошового ринку на цьому етапі можна віднести: 
        1)Розбудову власного емісійного механізму, який включає: 
- створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монети; 
-  розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків та монет; 
-   розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо.

     2) Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням якогоє: 
- відпрацювання механізму централізованого регулювання банківськими резервами; 
-    запровадження механізму рефінансування комерційних банків;

    -    розвиток операцій на відкритому ринку.

      3) Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики. 
      4) Розбудова національної платіжної системи, що охоплює:

    -  створення системи електронних платежів на міжбанківському рівні; 
- розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні; 
- розроблення методичних та організаційних засад створення електронної системи  масових платежів.