Історичні аспекти походження гривні

 

 

 

 

 

Марксистська  теорія грошей.

 

У працях А. Сміта класична політична економія, включаючи вчення про гроші, знайшла свій розвиток і послідовне вираження. А. Сміт намагався зробити крок від найпростішого формулювання трудової теорії вартості до розкриття реальної системи товарно-грошового обміну і ціноутворення, функціонування розвинутої банківської системи в умовах вільної конкуренції.

А. Сміт з більшою чіткістю, ніж будь-хто до нього, визначив і  розмежував поняття споживної та мінової вартості. Спираючись на своє вчення про поділ праці, він визнав рівнозначність усіх видів продуктивності праці з точки зору створення  вартості. А. Сміт розумів, що основою мінової вартості є субстанція вартості, тобто праця як будь-яка виробнича діяльність людини. Це підготувало грунт для відкриття К. Марксом двоїстого характеру праці як абстрактної та конкретної праці.

Д. Рікардо, за словами  К. Маркса, фактично підійшов до розуміння категорій «абстрактна праця» і «суспільна праця». Однак при цьому вартість, мінова вартість і гроші у нього логічно не пов’язані одне з одним. Причина цього – відсутність розуміння специфічності характеру праці, представленої у міновій вартості, в товарі-еквіваленті, зв’язку цієї праці з грошима, того, що ця праця обов’язково повинна одержати своє вираження у вигляді грошей як самостійного економічного явища.

Велика заслуга класиків буржуазної політекономії полягає в тому, що вони виявили чітке розуміння походження грошей з товарів і підкреслили зв’язок теорії грошей з трудової теорією вартості. А. Сміт назвав працю дійсною, а гроші – номінальною мірою вартості.

У середині ХІХ століття переважав погляд на гроші як на технічний інструмент, що «економить працю і час», але не вносить істотних змін у функціонування господарства. Гроші уявлялися тодішнім економістам деякою ускладнюючою обставиною, яку можна відкинути без будь-якої шкоди для аналізу. Саме цим пояснюється велика популярність у трактатах XVII-XIX ст. порівняння грошей з «допомогою», яка полегшує пересування товарів на ринок, і з «колесом обертання» (А. Сміт), «змазкою» товарного обертання (Дж. Міль, А. Маршал), з «вуаллю», що обгортає економічні відносини, але самостійно на них не впливає (Ж. Сей) і т.д.

Проте слід підкреслити, що хоч А. Сміт і Д. Рікардо спрощено уявляли собі роль грошей, їх погляди  на гроші були багатшими та оригінальнішими, ніж наступний «синтез» теорій інших  економістів періоду розпаду  класичних концепцій. У пошуках причини цього явища Д. Рікардо робить правильний і прогресивний на той час висновок про визначення вартості металевих грошей вкладеним у них  робочим часом. Однак згодом Д. Рікардо відходить від логіки і приходить до протилежного твердження про залежність товарних цін від кількості золота в обороті.

Так, Д. Рікардо стверджував, що якби в будь-якій із країн було відкрите золоте родовище, то її засоби обігу знизилися б у своїй  вартості. Це відбулося б у наслідок того, що в обороті збільшилася б кількість дорогоцінних металів. Якби замість відкриття у країні родовища золота в ній заснували банк, то випуск великої кількості банкнот, а отже, значне збільшення суми засобів обігу, призвів би до такого ж результату, як і відкриття родовища.

Д. Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б  максимально відповідала потребам розвитку капіталістичного господарства. Основні ідеї щодо її створення такі:

1. стійкий грошовий оборот – найважливіша умова зростання економіки;
2. така стійкість можлива лише за грошової системи, що ґрунтується на золоті;
3. золото в обороті може бути значною мірою або навіть повністю замінене паперовими грошима, розмінними за твердим паритетом на золото.

 

Теорія грошей Д. Рікардо  відображала я к силу, так і  слабкість класичної політекономії. Він спробував покласти в основу теорії грошей трудову теорію вартості, але зробив це несподівано і фактично відмовився від неї при аналізі конкретних економічних  процесів.

 

Д. Рікардо механічно  переніс явище паперово-грошового  обігу на золотий, тому що він не бачив принципової різниці між цими формами грошей, вважаючи золото теж, по суті, знаком вартості. Він бачив у грошах тільки засіб обігу і не враховував усієї складності та різноманітності їх функцій.

 

 

В своїх наукових працях Карл Маркс об’єднав в цілісну структуру теорію трудової вартості та теорію грошових відносин. Розкриваючи суть грошей, К. Маркс показав, що розвиток грошових відносин пов’язаний з вирішенням суперечностей між особливою властивістю товару – споживчою вартістю і його загальною властивістю – вартістю. У Маркса мінова вартість – це єдиний можливий спосіб вираження вартості, її необхідна форма прояву. Це зумовлено тим, що вартість товару – результат абстрактної праці, праці взагалі, яка не може бути ні виявлена, ні виміряна безпосередньо в споживчій вартості товару – свого носія. Тільки в обміні даного товару на інший в споживчій вартості останнього може бути виражена і виміряна вартість, яка проявить себе вже як мінова вартість. Якщо багато товарів виявлять свою мінову вартість в якомусь одному товарі, то споживча вартість останнього стає уособленням мінової вартості взагалі, її абсолютним носієм, тобто грошима.

Таким чином, вклад Маркса в теорію грошей полягає  в тому, що він виводить сутність грошей з аналізу суперечності товару. В товарі-еквіваленті (грошах) реалізуються суперечності якісної і кількісної сторін вартості: внаслідок того, що всі товари вимірюють свою мінову вартість в одному особливому товарі, цей виділений товар стає адекватним буттям мінової вартості, її буттям в якості загального еквівалента.

К. Маркс визначав три особливості загального еквівалента:

• його споживча вартість стає формою виявлення протилежності – вартості;
• конкретна праця, затрачена на його виробництво, стає вираженням абстрактної людської праці
• своєю протилежністю стає і приватна праця, що реалізується як праця в її безпосередній суспільній формі.

Враховуючи  ці властивості, К. Маркс розкрив  специфічну роль і місце грошей як абсолютного товару і як форми  виразу, уречевленого носія суспільних відносин у товарному виробництві. Він довів, що гроші не просто технічний інструмент системи господарювання, а внутрішньо властивий елемент суспільних відносин, що базується на товарному виробництві. Тому гроші – не тільки «вуаль», що накинута на процес суспільного відтворення, а його реальний активний елемент. Тим самим Маркс відкрив шлях для успішного вирішення таких глобальних проблем теорії грошей, як грошовий і товарний фетишизм, грошовий механізм макроекономічного регулювання, ринок позикового капіталу та грошовий ринок. Особливої уваги заслуговує Марксове положення про гроші як форму виразу суспільних відносин. На його підставі був визначений історичний характер грошей.

Свій аналіз категорії грошей Маркс розпочав з однієї конкретної історичної форми грошей – золота, яке було єдиним носієм грошової суті в той час. Проте він визнавав об’єктивність існування інших історичних форм грошей до золотого монометалізму (срібло, інші метали, просто споживчі товари), а також можливість існування принципово нових форм грошей у майбутньому (нерозмінних знаків, кредитних грошей). Тому з позицій теорії Маркса вилучення золота з грошового обігу не означає, що гроші внаслідок цього втрачають свою товарну природу, або зникає загальний еквівалент – цей вихід означає лише, те що не стало однієї з форм грошового товару. Важливе місце в Марксовій теорії грошей займає аналіз кількісного фактора. Він вперше сформулював закони грошового обігу для всіх відомих засобів обігу – дійсних, паперових і кредитних грошей. Марксові розробки теорії грошей не є чимось випадковим, штучно вклиненим у загальний потік розвитку наукової думки в цій сфері. Вони спиралися на всі попередньо нагромаджені знання людей про гроші і послужили важливою основою для їх подальшого поглиблення.

Задача №26.

 

Позику в сумі 200 тис. грн.. було отримано 11.03.1999 р., термін дії  кредитної угоди 6 років. Відсоткова ставка – плаваюча, на початку кожного  наступного року коригується на розмір інфляції попереднього, базова ставка – 25%. Річний темп інфляції становив: 10%,3%,4%,7%,9%,5% відповідно. Яку суму відсотків сплатить клієнт?

 

Розв’язок:

 

Оскільки. Відсоткова ставка – плаваюча – змінюється щороку, необхідно розрахувати відсотки за кожний рік окремо, до того ж за 1999 та 2005 – в помісячному режимі за формулою 5.6.

 

 

I=R*i*n_p

 

де n_p – термін користування грошима у роках

 

І₁₉₉₉=200000*0,25*9,5/12=39583 (грн.)

І₂₀₀₀= 200000*(0,25+0,10)*1=70000 (грн.)

І₂₀₀₁= 200000*(0,25+0,10+0,03)*1=76000 (грн.)

І₂₀₀₂= 200000*(0,25+0,10+0,03+0,04)*1=84000 (грн.)

І₂₀₀₃= 200000*(0,25+0,10+0,03+0,04+0,07)*1=98000 (грн.)

І₂₀₀₄= 200000*(0,25+0,10+0,03+0,04+0,07+0,09)*1=116000 (грн.)

І₂₀₀₅= 200000*(0,25+0,10+0,03+0,04+0,07+0,09+0,05)*2,5/12=26250 (грн.)

 

Загальна сума відсотків  за позикою:

 

І_заг.=І₁₉₉₉+І₂₀₀₀+І₂₀₀₁+І₂₀₀₂+І₂₀₀₃+І₂₀₀₄+І₂₀₀₅=39583+70000+76000+84000+98000+ 116000+26250=509833 (грн.)

 

 

Відповідь: І_заг. = 509833 (грн.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Задача 56.

 

Нацбанк здійснив зниження норми обов’язкових резервів кредитних  ресурсів з 12% до 9%. Яким чином це зниження вплинуло на можливість надання кредитів комерційними банками?

 

Розв’язок:

 

Політика обов’язкових резервних вимог використовується як засіб антициклічної або антиінфляційної  політики. Резервні вимоги, звичайно, насамперед пов’язані з показниками грошової маси, і їхня взаємодія з іншими макроекономічними показниками відбувається через трансмісійний механізм впливу змін грошової пропозиції на реальний сектор економіки — на ринок інвестицій, рівень цін тощо.

Враховуючи такі властивості  резервних вимог, із метою стимулювання, наприклад, інвестиційної активності проводить політику, спрямовану на зниження норм резервних вимог, а тимчасове збільшення норми обов’язкового резервування за певних умов спричинює зниження інфляційного тиску, сприяє стабільності курсу національної валюти.

Резервні вимоги використовуються як інструмент регулювання банківської ліквідності. Одним із показників, що характеризує ліквідність, є залишки коштів (резервів) на рахунках комерційних банків у національному банку.

Регулюючи стан банківських  рахунків, національний банк своїми діями намагається підтримувати оптимальну суму коштів на цих рахунках. Він вилучає надлишкові або надає додаткові резерви, використовуючи різні засоби монетарної політики.

Так, підвищення національним банком норми резервування призводить до скорочення надлишкових резервів у розпорядженні банків, тобто до скорочення їхньої вільної ліквідності, а зниження — навпаки, збільшує вільну ліквідність, розширює можливості банків щодо проведення активних операцій.

 

Таким чином, здійснивши зниження норми обов’язкових резервів кредитних ресурсів з 12% до 9%, нацбанк збільшує ліквідність та розширює можливість надання кредитів комерційними банками.

 

 

Знаходимо величину грошово-кредитного мультиплікатора  за формулою m=1/r*100%.

 

m=1/0,12=8,33 –  це означає, що з однієї гривні приросту резервів банківська система може створити 8,33 грн.

 

m=1/0,09=11,11 –  це означає, що з однієї гривні  приросту резервів банківська  система може створити 11,11 грн.

 

Величина грошового  мультиплікатора при нормі обов’язкових резервів у 12% становить 8,33, а величина грошового мультиплікатора при нормі обов’язкових резервів у 9% становить 11,11.

 

Відповідь: Зменшення норми обов’язкових резервів з 12% до 9% призведе до збільшення можливостей по наданню комерційними банками кредитів: з однієї гривні приросту обов’язкових резервів у 12% банк створить 8,33 грн., а у 9% - 11,11 грн., що є вигідним для банківської системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури.

 

1. Мороз А.М.” НБУ і грошово-кредитна політика”. – Київ: КНЕУ, 1999. – 368с.
2. Адамік Б.П. “ Національний банк : грошово-кредитна політика”. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 278с.
3. Грошово-кредитна та банківська статистика // Бюлетень НБУ, січень 2004р. - С.72-73.
4. Стельмах В.С. “Грошово-кредитна політика в Україні”. – Київ: Знання, 2003. –421с.
5. Щомісячна збірка статистичних показників грошового ринку “Основні монетарні параметри грошово – кредитного ринку України” // Вісник НБУ, 2002, №2. – С.38-39.
6. Щомісячна збірка статистичних показників грошового ринку “Основні монетарні параметри грошово – кредитного ринку України” // Вісник НБУ, 2002, №3. – С.46-47.
7. Щомісячна збірка статистичних показників грошового ринку “Основні монетарні параметри грошово – кредитного ринку України” // Вісник НБУ, 2002, №5. – С.28-29.
8. Савлук М.І. “ Вступ до банківської справи”. – Київ : Лібра, 1998. – 344 с.
9. Буян І.В. “ Економічна політика”. – Тернопіль: ТАНГ, 1997. – 160 с.
10. Гальчинський А. “Теорія грошей”. – Київ: Основи,