Ринок цінних паперів

      акумуляція вільних грошових коштів населення, їх зв’язування та вилучення із вільного обігу.

Залучені ринком цінних паперів засоби використовуються для купівлі нових цінних паперів уряду та корпорацій на первинному ринку, тим самим їх покупці якби надають кредит під заставу облігацій та інших грошових боргових зобов’язань або фінансують приватні підприємства та державу, отримуючи в обмін акції або безстрокові облігації. При фінансуванні або кредитуванні приватних компаній відбувається формування прав власності на дійсний та позичковий капітал. Виконуючи цю функцію ринок цінних паперів сприяє концентрації та централізації капіталу.

Мобілізація довгострокових капіталів  на ринку акцій і облігацій обмежуються двома головними факторами. По-перше, в окремі періоди  зменшується доля зовнішніх взаємних коштів в загальному капіталі корпорацій в результаті використання самофінансування для здійснення своєї діяльності. Дія цього фактора підсилюється інфляцією. По-друге, існує конкуренція між емісією цінних паперів та отриманням банківської позики, яка дешевше в обслуговуванні однак, не дивлячись на декотре зменшення ролі ринку акцій як джерела фінансування корпорацій, вони все ж звертаються до їх послуг в двох основних випадках:

а) коли альтернативні можливості залучення грошей вичерпані;

б) для фінансування компаній, які засновані в молодих перспективних галузях виробництва.

Емітенти використовують ринок цінних паперів не тільки в якості посередника при мобілізації грошових коштів. Оскільки однією з передумов отримання ними кредитів та позик є сприятлива ситуація руху цінних паперів (ринкового курсу, дивідендів, загального прибутку на акції та ін.), то емітенти прагнуть підтримувати курс цінних паперів на високому рівні різними методами, навіть вдаючись до їх скуповування.

Питання о ролі Ринку цінних паперів є одним з ключових у розумінні взаємозв’язку грошових та виробничих факторів у розвитку економіки, так як власність на засоби виробництва є основою способу виробництва. Відносини, які виникають з приводу емісії та розміщення,  а також купівлі-продажу цінних паперів, опосередковують рух позичкового капіталу, відбивають процес виробництва та привласнення додаткової вартості. Цінні папери виступають своєрідним товаром, який не маючи вартості (за виключенням праці, яка була витрачена на їх виготовлення, перевезення і т.д.), має споживчу вартість, яка є правом на отримання витраченої частини прибутку, яка за сучасних умов складає приблизно половину його маси.

Таким чином, аналіз змін, які виникають у функціонуванні ринку цінних паперів показує, що він зберігає свою сутність в якості важливого елемента економіки, який обслуговує процес мобілізації, концентрації та перерозподілу грошових капіталів. Ринок цінних паперів виступає в якості посередника між грошовими та функціонуючими капіталами і впливає на процес інвестування, який є однією з рушійних сил економічного розвитку.

1.4. Структура ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів охоплює частину кредитного ринку і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать,  передусім, облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності – всі вид акцій, а до їх похіднх – опціони, ф’ючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи елементом кредитного ринку, є сферою відносин, що стосуються позикового капіталу, в той час як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників у статутних фондах підприємств.

Розглядаючи сучасну інституціональну структуру ринків цінних паперів, слід виділити 4 категорії учасників операцій: комерційні банки; інвестиційні (торговельні) банки; власне біржові фірми та кредитно-фінансові організації, які об’єднанні під назвою “інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди).

У різних країнах  співвідношення сил між ними різне. Воно залежить від рівня розвитку та від юридичних відмінностей у законодавствах. Так, у державах, де комерційні банки мають право здійснювати операції із усіма видами цінних паперів, наприклад у ФРН, Угорщині, інвестиційні банки не відіграють значної ролі.

Розподіл обов’язків між основними групами учасників ринку у цілому показано на малюнку.

ЕМІТЕНТИ

Види цінних

   паперів

Первинний

     ринок

Вторинний

    ринок

Посередники

      Обіг

Кошти, що мобілізуються пенсійними фондами, страховими компаніями та іншими організаціями, надходять на ринок цінних паперів, де вони використовуються у тому числі й інвестиційними банками чи біржовими фірмами (біржовою фірмою називають брокерську фірму, яка купила місце на біржі) переважно для придбання акцій, облігацій чи інших фондових цінностей.

      Згідно Закона України « Про державне регулювання ринку цінних                           паперів  в Україні » учасниками ринку цінних паперів є :

      - емітенти;

      - інвестори;

      - особи, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

     Професійна діяльність  на    ринку    цінних    паперів    - підприємницька  діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою  цінних  паперів  та  організаційному,   інформаційному, технічному,  консультаційному  та іншому обслуговуванню випуску та обігу цінних паперів,  що є,  як правило, виключним або переважним видом діяльності;

     Інвестор на ринку  цінних  паперів  -  фізична  або  юридична особа,  яка  придбаває  цінні  папери  від  свого імені та за свій рахунок  з  метою одержання доходу чи збільшення  вартості  цінних паперів або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до чинного законодавства;

     Емітент  цінних паперів (далі - емітент) -  держава  в  особі уповноваженого органу,  юридична особа і у випадках,  передбачених законодавством,  фізична особа.  Емітент від свого імені  випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки,  що випливають з  умов  їх  випуску. 

     Емітент  повинен  виконувати усі  зобов'язання, що виникають у зв'язку з випуском   цінних  паперів,  виконувати  в  строки  і  в  порядку, передбачені  цим  Законом,  іншими актами законодавства України, а також рішеннями про випуск цінних паперів.

     Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту  їх передачі  емітентом  або  його  уповноваженою  особою   одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій особі.

2. Особливості існування ринку цінних паперів в Україні.

2.1. Етапи формування фондового ринку в Україні.

Спробуємо розглянути умови виникнення  фондового ринку в Україні. На мій погляд, його формування відбува­лося в кілька етапів.

Перший етап — це період виходу України зі складу Ра­дянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонер­них та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних цінних паперів. І хоч діяльність цих установ на ринку цінних паперів була стихійною й неорганізованою, а самі цінні папери мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринку в Україні.

Саме через те, що на перших порах розвиток цього сегмента економіки йшов хаотично і безконтрольно, він призвів до значних потрясінь і надовго сформував у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як до об'єктів інвестування. Це, у свою чергу, загальмувало процес розвитку інсти­туту приватного інвестування в Україні навіть до сьогодні. Адже у більшості розвинутих країн роль і частка приватних інвесторів (фізичних осіб) має вели­чезне значення у функціонуванні фондового ринку країни.

Другий етап розвитку ринку цінних паперів виник у зв'язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі-продажу компенсаційних серти­фікатів і чорного ринку приватизаційних майнових сертифікатів — ваучерів. Ціна первинного ринку — 500 грн. за ваучер та 10 і 20 грн. за компенсаційний сертифікат — виявилася надто умовною. А от вторинні ринки продемонстру­вали до цього виду державних цінних паперів можливість дієвості ринкового механізму ціноутворення. Такі інструменти, як ПМС, КС, пільгова передпла­та, знов повернули приватного інвестора до ринку, причому психологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків при втраті вартості ПМС чи КС, що давало змогу привернути увагу значної кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період створюються псевдо біржі — цент­ри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових посередників (довір­чих та інвестиційних компаній), формується інформативна база та інші інф­раструктурні підрозділи.

Звичайно, сьогодні більшість науковців оцінює масову приватизацію як таку, що не мала економічного сенсу, бо в неї наперед не закладений меха­нізм виявлення реального власника, тобто в результаті масової приватизації

контроль над підприємством розпилюється серед великої кількості акціонерів, що, як правило, не дає змоги здійснювати ефективне управління підприємст­вом. Але, з іншого боку, масова приватизація має велике значення для фор­мування інвестиційної свідомості нації та розвитку культури інвестування. Слід також зазначити, що за рахунок розпилення власності на перших кроках розвитку фондового ринку з'являється грунт для розвитку брокерських і ди­лерських компаній.

Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС та розмі­щення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок ре­ального процесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масо-

ва приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні.

Другий етап розвитку фондового ринку в Україні відіграв величезну роль у формуванні інвестиційної свідомості нації та створенні об'єктивних умов для подальшого розвитку фондового ринку. Якщо другий етап характеризу­вався масовою, тобто народною, приватизацією, то третій етап характеризується пошуком ефективного власника, що зумовило пошук нових систем розпо­ділу власності, продаж об'єктів великої приватизації та активне залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів. Основною відмінністю тре­тього етапу від другого став акцент на грошову приватизацію, що зумовило розвиток певної інфраструктури для забезпечення цього процесу. Слід зазна­чити, що масова (ваучерна) приватизація тривала досить довго, але з початком грошової приватизації вона вже не мала того значення.

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:

1)     активний продаж державою значних пакетів акцій великих під­приємств;

2)     бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

3)     поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не сертифікатами, а реальними грошима;

4)     концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у насе­лення;

5)     розвиток ринку державних боргових зобов'язань;

6)     вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та приватних інвесторів.

Розвиток біржової торгівлі викликав створення значної кількості спеціалізованих брокерських компаній, основним видом діяльності яких стали опера­ції за кошти на ринку цінних паперів. Значний інтерес до брокерського бізне­су був зумовлений такими факторами, як значний рівень прибутковості, поя­ва великої кількості зовнішніх покупців, зацікавлених у портфельних інвести­ціях в українські цінні папери, і так званий інвестиційний бум на ринках, що народжуються (зокрема в Росії). У цей період починається процес концентра­ції власності шляхом придбання стратегічними покупцями цінних паперів на відкритому ринку, причому значна кількість операцій відбувається шляхом ку­півлі цінних паперів у населення.

Цей період характеризується бурхливим розвитком інфраструктури фон­дового ринку: з'являється велика кількість торговельних майданчиків, розви­ваються реєстраторські й депозитарні установи, створюється позабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні асоціації та спілки. На жаль, сьогодні  можна констатувати: органи влади і контролю не були на­лежним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку ринку, що призве­ло до значної кількості правопорушень та зловживань.

Із розвитком ринку корпоративних цінних паперів отримав значний ім­пульс до налагодження і сегмент державних боргових зобов'язань — як внут­рішніх (облігації внутрішньої державної позики), так і зовнішніх (євробондз). Саме бурхливий розвиток корпоративного сегмента фондово­го ринку в Україні, який утворився в результаті приватизаційних процесів, дав змогу отримати значні суми коштів на внутрішньому і міжнародному фінансо­вих ринках під боргові зобов'язання держави. Український фондовий ринок стрімкими темпами збільшував свою капіталізацію і залучав дедалі більшу кількість інвесторів.

Оцінюючи цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основними його учасниками стали зовнішні портфельні інвестори, більшість операторів ринку мала на меті передусім спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на обсягах і методах продажу об'єктів державної власності — як правило, до продажу пропонувалися незначні пакети середніх і великих інвестиційне цікавих підприємств. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку можна назвати:

1) розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи, агенції з перереєстрації прав власності — незалежні реєстратори та депозитар­ні установи, створення професійних асоціацій);

2) створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських та фінансових компаній);

3) поява та розвиток спеціальних Державних контролюючих установ (дер­жавна комісія з цінних паперів і фондового ринку);

4) активне входження до українського фондового ринку зовнішнього вен­чурного капіталу.

Основною хибою цього етапу, на мій погляд, є переоцінка можливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку та страте­гічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою фінансо­вою кризою. Основною помилкою державних органів приватизації, на мою думку, стало затоварювання ринку дрібними пакетами інвестиційне приваб­ливих підприємств під час світової фінансової кризи. Це призвело до нераціонального розпорошення власності, втрати інтересу до ринку з боку стратегіч­них покупців та, як наслідок, до відпливу портфельних інвесторів.