Реорганізація та ліквідація банків

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Реорганізація та ліквідація банків 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Зміст 

    1. Реорганізація комерційних банків

    1.1. Порядок здійснення добровільної реорганізації

    1.2. Примусова реорганізація проблемних банків

    2. Ліквідація комерційних банків

    2.1. Особливості ліквідації банку в разі його неплатоспроможності

    Використані джерела 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1. Реорганізація комерційних банків 

    Реорганізація банку — це злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам. 
Злиття означає припинення діяльності двох або кількох банків як юридичних осіб та передачу належних їм майна, коштів, прав та обов'язків до банку-правонаступника, який створюється у результаті злиття.  
Приєднання означає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов'язків до іншого банку.

    Поділ означає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов'язків у відповідних частинах до банків, які створюються внаслідок реорганізації цього банку шляхом поділу.

    Виділення означає перетворення банку як юридичної  особи та передачу певної частини  належного йому майна, коштів, прав та обов'язків до банку, який створюється внаслідок реорганізації.

    Перетворення  передбачає зміну організаційно-правової форми товариства.

    Необхідно зазначити, що реорганізація може бути добровільною та примусовою (обов'язковою). Добровільна реорганізація проводиться за ініціативою самого банку (за рішенням загальних зборів акціонерів). Примусова реорганізація застосовується до проблемних банків за ініціативою НБУ або Верховною Радою України (щодо державних банків) у порядку, визначеному Законом України “Про банки і банківську діяльність” та нормативно-правовими актами НБУ. 
 
 

    1.1. Порядок здійснення добровільної реорганізації 

    Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про  господарські товариства за умови попереднього дозволу Національного банку України.

    Для одержання дозволу на реорганізацію  банку до Національного банку  України подається заява з  доданням необхідного обґрунтування та розрахунків, які б засвідчували настання позитивних наслідків для вкладників та інших кредиторів банку.

    Національний  банк України не дає дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація  загрожує інтересам вкладників та інших  кредиторів і банк, створений у  результаті реорганізації, не буде відповідати вимогам щодо економічних нормативів його діяльності, порядку реєстрації банків і ліцензування їх діяльності. 
Національний банк України надає дозвіл чи відмовляє у реорганізації банку протягом одного місяця з моменту отримання заяви банку на реорганізацію.

     
1.2. Примусова реорганізація проблемних банків 

    Примусова реорганізація здійснюється у разі істотної загрози платоспроможності  банку.

    Рішення про реорганізацію банку, крім перетворення, має містити інформацію про:

    1) угоду про реорганізацію у разі злиття або приєднання;

    2) призначення персонального складу  комісії для проведення реорганізації;

    3) призначення персонального складу  ревізійної комісії для проведення  інвентаризації та ревізії матеріальних  цінностей, що перебувають на  обліку банку (банків);

    4) призначення незалежного аудитора, що має сертифікат Національного  банку України;

    5) строки проведення реорганізації;

    6) склад правління (ради директорів) після реорганізації.

    Реорганізація розпочинається після затвердження Національним банком України плану реорганізації, який крім інших необхідних заходів повинен передбачати подання Національному банку України відповідних документів, необхідних для державної реєстрації нового банку або для реєстрації змін і доповнень до установчих документів існуючого банку.

    Банк  вважається реорганізованим з моменту  внесення Національним банком України  змін до Державного реєстру банків.

    У разі примусової реорганізації рішення, передбачені пунктами 2—6 частини  першої статті 28 Закону “Про банки  і банківську діяльність”, приймаються Національним банком України, угода про реорганізацію не підписується, загальні умови реорганізації визначаються постановою правління Національного банку України і є обов'язковими для виконання усіма сторонами.

    Угода про злиття або приєднання укладається банками, що реорганізуються шляхом злиття або приєднання, у письмовій формі. 
Угода про злиття або приєднання містить положення, що регулюють питання, визначені у статті 28 Закону “Про банки і банківську діяльність”. 
Угода про злиття або приєднання набирає законної сили з моменту затвердження її більшістю у дві третини голосів акціонерів (учасників) на загальних зборах кожного з банків. 
 
 
 

     

    2. Ліквідація комерційних банків 

    Мабуть, немає іншої юридичної особи, ніж банк, ліквідація якої викликала б такий масовий резонанс у суспільстві. Це, безумовно, пов'язано із особливим правовим статусом банку, специфікою здійснюваної ним діяльності. Враховуючи, що банк є великим фінансовим посередником, припинення його діяльності не може не позначитися на значній кількості фізичних та юридичних осіб — клієнтів цього банку та пов'язаних з ними осіб. Як справедливо зазначають у своїй публікації К. Раєвський та М.Зубок, одним із найголовніших завдань як у діяльності банків, так і в процесі їх ліквідації є захист клієнтів і вкладників банку . У зв'язку з цим надзвичайно важливим є чітке врегулювання у законодавстві ліквідаційної процедури банку. Проаналізуємо положення банківського законодавства України, якими регламентуються зазначені відносини.

    Отже, відповідно до статті 1 Закону України “Про банки і банківську діяльність” ліквідація банку — процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону. 
Банк може бути ліквідований:

    1) з ініціативи власників банку;

    2) з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів).

    Ліквідація  банку з ініціативи власників  здійснюється в порядку, передбаченому  законодавством України про господарські товариства, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, та за згодою Національного банку України. Як бачимо, на відміну від інших юридичних осіб, для ліквідації банку однієї лише згоди його власників є недостатньо. Таке положення закріплене у Законі саме з метою захисту інтересів клієнтів банку та забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи держави в цілому.

    Ліквідація  банку з ініціативи Національного  банку України здійснюється відповідно до Закону та нормативно-правових актів  Національного банку України.

    Національний  банк України зобов'язаний протягом двох днів після прийняття рішення про ліквідацію банку повідомити про це фонд гарантування вкладів фізичних осіб. У разі оскарження в судовому порядку рішення Національного банку про ліквідацію банку Національний банк України також повідомляє про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. 

    2.1. Особливості ліквідації банку в разі його неплатоспроможності 

    Однією  з найпоширеніших підстав припинення банку як юридичної особи є  його неплатоспроможність.

    Право звернення до суду із заявою про  визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію мають:

    1) кредитори банку;

    2) Національний банк України.

    Кредитори направляють рекомендованим листом до Національного банку України  заяву про ліквідацію банку при  настанні ознак неплатоспроможності  банку з додаванням документально підтверджених доказів наявності невиконаних грошових зобов'язань банку перед ними. Якщо протягом одного місяця з дня направлення заяви зазначені особи не отримали відповідь Національного банку України, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним. 
Законодавство України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону.

    При підготовці справи до розгляду суддя отримує обґрунтований висновок Національного банку України щодо доцільності ліквідації банку або рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. Національний банк України зобов'язаний надати один із зазначених документів протягом місяця з дня отримання запиту суду.

    Законодавством  передбачена вирішальна роль Національного  банку у зазначеному процесі: негативний висновок НБУ щодо доцільності  відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку є підставою для залишення заяви без розгляду.

    Якщо  банк-боржник не спроможний виконати свої зобов'язання відповідно до рішення  суду про примусове стягнення  протягом шести місяців і за цей  час не досягнуто домовленостей  щодо реструктуризації визначеного боргу, Національний банк України зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку.

    Справа  про визнання банку неплатоспроможним  за заявою кредиторів може бути порушена лише після відкликання банківської  ліцензії. При цьому після відкликання банківської ліцензії санація банку не допускається. 
Орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора. Ліквідатор приступає до виконання обов'язків негайно після відкликання ліцензії.

    Протягом  одного місяця з дня прийняття справи до розгляду суд повинен визначитися стосовно позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок Національного банку України щодо доцільності ліквідації банку та відповідність застосування процедури ліквідації з боку Національного банку України вимогам Закону.

    У своєму рішенні суд повинен підтвердити  кандидатуру ліквідатора або  призначити такого, що відповідає вимогам  Закону. Єдиною підставою відхилення кандидатури ліквідатора, призначеного Національним банком України, може бути наявність конфлікту інтересів, який став відомий суду. 
Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяльності ліквідатора, призначеного Національним банком України.

    Процедура ліквідації банку повинна бути завершена не пізніше трьох років з дня відкликання банківської ліцензії.

    Національний  банк України має право продовжувати процедуру ліквідації банків на термін до одного року, а системоутворюючих  банків — на термін до двох років.

    Ліквідатором здійснюється опублікування відомостей про відкриття ліквідаційної процедури у газеті “Урядовий кур'єр” чи “Голос України” за рахунок банку у строки, передбачені законами України, з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії або власником банку рішення про ліквідацію банку.