Процентна ставка комерційних банків

Головна ідея збалансованої  стратегії полягає в розумінні  того, що і доходи і витрати відносяться  до обох сторін банківського балансу. При цьому ціна кожної операції чи послуги має перекрити витрати  банку з її надання. Зниження витрат банку завдяки управлінню пасивами, так само допомагає досягти цільового рівня прибутку, як і надходження від активних операцій. Отже, традиційний погляд, згідно з яким увесь дохід банку генерують активи — кредити та інвестиції, поступився місцем ідеї одночасного скоординованого управління активами і пасивами.

Необхідною умовою ефективного  застосування цієї стратегії з метою  одержання максимального прибутку є можливість досить точно передбачати та прогнозувати зміни напряму, величини та швидкості руху відсоткових ставок. У країнах з високим рівнем інфляції, нестабільною політичною та економічною ситуацією прогнозувати відсоткові ставки майже неможливо, а через це й використання деяких методів управління активами і пасивами стає проблематичним.

Впровадження методики управління активами і пасивами в банку починається зі створення спеціального комітету при раді директорів, який називається Комітет з управління активами і пасивами (КУАП або АLКО).

Комітети з управління активами та пасивами — це нова організаційна форма управління, яка швидко розвивається. До складу такого Комітету входять представники управління фінансовими операціями банку, кредитного та інвестиційного підрозділів, підрозділів економічного аналізу та прогнозування, головний бухгалтер, головний економіст, керівники великих філій. Комітет діє не на постійній основі, а збирається із визначеною періодичністю для координації процесу управління в усіх сферах діяльності банку. Така практика дозволяє створити робочий орган, повноважень якого доcтатньо для реалізації покладених на нього функцій.

Основні функції КУАП:

1) визначення рівня та  меж допустимого ризику;

2) визначення потреб у  ліквідних засобах;

3) оцінювання розмірів  та достатності капіталу;

4) прогнозування та аналіз  коливань відсоткових ставок;

5) прийняття рішень про  хеджування ризиків;

6) оцінювання змін у  доходах і витратах;

7) визначення прийнятної  структури та якості кредитного  й інвестиційного портфелів;

8) калькулювання цін на  банківські послуги;

9) додаткові питання з  управління активами та пасивами.

Прийняті Комітетом управлінські рішення виконуються працівниками казначейства банку та інших структурних підрозділів з відповідних напрямків діяльності.

Управління активами і  пасивами, насамперед, зорієнтоване на короткострокову перспективу і  пов'язане зі щоденним управлінням  банківським балансом. У цьому  аспекті головними показниками  ефективності застосування УАП є  процентний прибуток, чиста процентна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складовими процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок та ризиком незбалансованої ліквідності.

Процентну політику банку  на практиці звичайно розглядають із погляду  максимизації його прибутків. Це може бути досягнуто різноманітними способами, у тому числі:

1) шляхом подальшого розвитку  й удосконалювання  існуючих  форм і методів отримування  процента, щоб установлювана ставка  процента, по-перше, враховувала ситуацію на ринку банківських послуг, по-друге, найбільш повно відбивали умови договору між банком і клієнтом, і, по-третє, забезпечувала рентабельну роботу банку;

2) шляхом збільшення обсягу  одержуваних процентних прибутків  за рахунок розширення кола  виконуваних банком операцій.

З метою удосконалювання  процентної політики комерційного банку  по депозитах варто виходити, по-перше, із того, що в умовах сформованого напруженого  становища зі збалансованістю грошових прибутків і витрат населення, а  також наявності значних коштів  у тіні необхідно підсилити стимулювання стабільного і тривалого зберігання заощаджень. По-друге, з огляду на зниження купівельної спроможності гривні і, відповідно, знецінення заощаджень населення  в умовах інфляції, необхідна індексація коштів населення по внескам у  банках. При цьому реальна процентна  ставка по внесках включає власне процент, що забезпечує збільшення вартості вкладеної суми, і інфляційний  процент, що забезпечує зберігання реальної вартості вкладень. По-третє, при удосконаленні  процентної політики банку важливо  брати до уваги зростання і  диференціацію доходів населення. На сучасному етапі створюються  передумови для активізації механізму  соціального контролю і на цій  основі попередження негативного впливу зростання інфляції на заощадження, особливо для пенсіонерів, молоді та інших малозабезпечених груп населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Вдосконалення процентної політики комерційного банку

 

Розвиток та вдосконалення  діяльності фінансових ринків, перетворення їх на світові ринки, інтенсивне впровадження сучасних засобів зв'язку та інформаційних систем спричинилися до того, що мінливість і непередбачуваність стали основними характеристиками відсоткових ставок. Якщо ризик ліквідності зменшується завдяки можливостям, які надає розвинений фінансовий ринок, то ризик зміни відсоткових ставок на цьому ринку, навпаки, значно зростає. За умов, коли відсоткові ставки можуть змінюватися щохвилини, ризик відсоткових ставок став головним банківським ризиком. Серед усіх видів ризиків, з якими стикаються банки, не знайдеться такого, аналізу і контролю якого приділялося б стільки уваги в міжнародній банківській практиці останніх років, як ризику зміни відсоткових ставок.

Критичний рівень ризику зміни  відсоткових ставок визначається ймовірністю  того, що середня ставка за залученими коштами банку протягом періоду  своєї дії може перевищити середню  відсоткова ставку за активами, що призведе до збитків банку.              

Закономірно постає запитання: чи можна повністю уникнути відсоткового ризику? Теоретично — так, якщо активи повністю збалансовані з пасивами як за строками, так і за розміром. Проте  на практиці досягти такої відповідності  майже неможливо. Отже, банки постійно наражаються на відсотковий ризик. Через це потрібно весь час контролювати рівень допустимого ризику та свідомо  керувати цим процесом. Управління відсотковим ризиком може здійснюватись  за допомогою методів структурного балансування, геп-менеджменту, дюрації (натуральне хеджування) та проведення операцій з деривативами (штучне хеджування).

Структурне балансування портфелів активів і зобов'язань  — один із методів, з допомогою  якого банк фіксує спред і нейтралізує  ризик зміни відсоткової ставки. При цьому припускається, що і  відсоткові ставки як за активними, так  і за пасивними операціями змінюються однаково та в одному напрямі. Це припущення пов'язане з концепцією «паралельного  зсуву» кривої дохідності. Основними параметрами управління відсотковим ризиком за допомогою балансування структури активів і зобов'язань є строки та суми.

Розглянемо вплив строків  на показники прибутковості та відсотковий ризик банку, коли елімінується вплив такого параметра, як сума активів і зобов'язань у грошовому вираженні. Сутність прийому полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за розміром коштів.

Збалансована за строками стратегія передбачає встановлення повної відповідності між термінами  залучення та розміщення коштів. Така стратегія не максимізує, а стабілізує прибуток, мінімізуючи відсотковий ризик. Застосовується при другій моделі управління банком.

Незбалансована за строками стратегія є альтернативним підходом, що надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок. Використання зазначеної стратегії базується на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку. Згідно з незбалансованою стратегією управління строки залучення коштів мають бути коротшими за строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження відсоткових ставок, і навпаки: строки виконання зобов'язань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок. Такий підхід дозволяє максимізувати прибуток, але супроводжується підвищеним ризиком, пов'язаним із невизначеністю зміни відсоткових ставок. Якщо прогноз стосовно відсоткових ставок не виправдається, то можливі збитки.

На вибір стратегії  впливає багато чинників, таких як тип моделі управління банком, надійність прогнозу зміни ринкових ставок, конкретна  ситуація на ринку, можливості банку  щодо залучення та розміщення коштів, схильність до ризику тощо.

 

 

 

 

Висновки

Опрацювавши матеріали реферату і отримавши поглиблені знання з даної теми ми можемо зробити певні висновки. Головна ідея геп-менеджменту полягає в тому, що розмір та вид гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок і робочому циклу, а також загальним принципам розвитку економіки. Як відомо, в економічному циклі вирізняють чотири основні стадії розвитку: зростання (підйом); пік; зниження ділової активності (спад); найнижча точка циклу.

На ранніх стадіях економічного зростання геп має бути додатним, оскільки очікується підвищення ставок. Далі розмір гепу зменшують, подовжуючи строки проведення активних операцій і скорочуючи строки виплат за пасивами. У стадії піку слід перейти до від'ємного гепу, що дасть змогу зафіксувати ставки за активами на рівні піку, а скорочення строків за пасивами дозволить зменшити відсоткові витрати. На ранніх стадіях спаду, коли очікується зниження відсоткових ставок, геп має бути від'ємним. На подальших стадіях спаду потрібно поступово перейти до додатного гепу, скоротивши строки надходжень за активами І подовживши строки виплат за пасивами. Додатний геп зберігається і в разі досягнення найнижчої точки циклу, коли ставки за пасивами фіксуються на найнижчому рівні і скорочується тривалість проведення активних операцій, завдяки чому згодом можна буде реінвестувати активи під вищу ставку.

Зауважимо, що прогнози не справджуються  негайно:

зміни ставок досягаються  не відразу. Якщо напрямок руху відсоткових ставок може бути передбачений правильно, то час зміни та розміри спрогнозувати важко. Застосування стратегії гепу потребує достатньої тривалості відсоткових циклів, аби вистачило часу скористатися перевагами.

Реальне життя не дає банкам необмеженої гнучкості у виборі джерел фінансування та напрямків кредитування. Фінансові ринки ще далекі від досконалості, а позичальники дедалі частіше складають прогнози, які збігаються з банківськими. Досвід показує, що концепція циклу відсоткових ставок набагато простіша в теорії, але не завжди підтверджується дійсними коливаннями ставок протягом ділового циклу, тривалість якого, до того ж, важко виміряти. Той факт, що рух відсоткових ставок та ринку облігацій важко спрогнозувати, переконливо довела практика, але все ж таки ці зміни виявились більш передбачуваними, ніж коливання ринку акцій.

Отже, геп-менеджмент на практиці має ряд істотних недоліків. Розглянемо їх докладніше.                                 

1. Навіть нульовий геп  не гарантує повного захисту  від ризику, оскільки ставки за  активами та зобов'язаннями можуть  змінюватись по-різному. У періоди  економічного підйому ставки  за активам зростають швидше, ніж ставки запозичення. Під  час спаду зниження ставок  за зобов'язаннями випереджає  відповідні зміни у ставках  за активами. У цілому ставки  за активами мають тенденцію  змінюватися швидше, ніж ставки  за зобов'язаннями, а між моментами  зміни ставок існує розрив  у часі (лаг).                           

2. Методи управління гепом  потребують наявності точного  та надійного прогнозу мінливості  відсоткових ставок, який є необхідною умовою ефективного застосування розглядуваного підходу. Водночас абсолютно точний прогноз зміни всіх параметрів ставки — напряму, швидкості та розміру — отримати неможливо. Дві основні характеристики відсоткових ставок — мінливість і непередбачуваність — значно ускладнюють використання стратегії гепу у процесі управління банком.

3. Ефективність управління  кумулятивним гепом значною мірою  залежить від правильності вибору  часових інтервалів. Нелегко визначити момент, коли конкретні види активів та зобов'язань мають бути переоцінені. Крім того, вибір планових періодів, протягом яких проводиться балансування активів і пасивів, чутливих до змін ставки, досить суб'єктивний, що може призвести до несприятливих наслідків, коли окремі статті балансу потрапляють у проміжки між періодами переоцінювання.

4. Перехід від додатного  гепу до від'ємного, і навпаки,  потребує певного часу. Проте банки не завжди мають у своєму розпорядженні фінансові Інструменти та механізми, які б дозволили зробити це швидко. Отже, ефективність застосування геп-менеджменту знижується.

Перелічені недоліки значно ускладнюють процес управління гепом і збільшують ризик фінансових втрат, тому більшість банківських менеджерів у процесі управління відсотковим ризиком застосовують методи штучного хеджування — проводять операції з похідними фінансовими інструментами.

 

Список використаної літератури

1. Про банки та банківську діяльність: Закон України згідно постанови ВР №325/2000 – ВР від 07.12.2000р.
2. Кручок С. Кредитна ставка як індикатор кредитних ризиків // Банківська

справа. – 2002. – № 1.