Процентна ставка комерційних банків

План

Вступ…………………………………………………………………………..…3

1. Суть та види процентної  політики комерційного банку, вплив зовнішніх факторів……...................................................................................................  5

2. Управління процентною політикою…………………………………...... 9
3. Вдосконалення процентної політики комерційного банку……………… 13

Висновки……………………………………………………………………….. 15

Список використаної літератури………………………………………………18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В даному рефераті ми будемо вивчати питання процентної політики комерційного банку, намагатимемось якнайглибше проникнути в сутність цього питання, провести якомога більш охоплюючий аналіз діяльності комерційного банку з точки зору ефективності процентної політики, що проводиться даним банком.

 

 Одним з найважливіших  аспектів управління банківською  діяльністю є процентна політика. Впевненість у рівні валютного  курсу, темпах інфляції та облікової  ставки НБУ дає можливість  застосовувати основні підходи  до формування процентної політики. Значна увага приділяється співвідношенню  залучених та наданих ресурсів  за строками та відсотковим  ставкам. Таким чином, розробляючи  процентну політику, банки прагнуть  отримати не стільки спекулятивний  короткостроковий прибуток, скільки  сформувати вагому ресурсну базу  для подальшої діяльності, розробляти  плани на довгостроковий період.

Питання процентної політики є одним з актуальних, оскільки, зважаючи на постійні коливання валютного  курсу, норм резервування та облікової  ставки НБУ, банки повинні розробити  найбільш оптимальну процентну політику.

Банки самостійно визначають рівень процентних ставок, з огляду на вплив цілого ряду чинників: співвідношення попиту і пропозиції на фінансових ринках, державне регулювання рівня  процентних ставок, темпи інфляції, конкуренцію в банківській сфері, прибутковість банку, термін і розмір наданих (залучених) коштів, ступінь  ризику, тип банку, його розмір та інші.

Одним з найважливіших  чинників, які впливають на процентну  політику банків є норми обов’язкових резервів. Очевидно, що норми резервних  вимог НБУ мають не скільки  прямий, скільки непрямий вплив на процентну політику комерційних  банків, тому що банки формують свої депозитні і кредитні портфелі з  урахуванням норм відрахувань, установлених НБУ.

При розгляді питання встановлення процентних ставок за депозитами населенню  варто враховувати, що заощадження  населення – це лише частина 

залучених кредитних ресурсів, отже, будь-яка зміна процентних ставок за депозитими призведе до зміни  вартості кредиту.

З огляду на вплив вищезгаданих чинників, банк самостійно визначає рівень процентних ставок, який дозволяє забезпечувати  рентабельність його роботи і конкурентоспроможність на ринку банківських операцій і  послуг.

Ефективність роботи комерційного банку багато в чому залежить від  того, наскільки ефективна його процентна  політика, яку на практиці звичайно розглядають із погляду максимизації його прибутків. Це може бути досягнуто  різноманітними способами, у тому числі: шляхом розвитку й удосконалювання  існуючих форм і методів отримування  процента; шляхом збільшення обсягу одержуваних  процентних прибутків за рахунок  розширення кола виконуваних банком операцій.

Доцільно розробити методики визначення процентних ставок з урахуванням  офіційного рівня інфляції, при цьому  можна використовувати досвід зарубіжних країн. Зокрема, для запобігання  втрат від інфляції широко використовуються плаваючі процентні ставки.

Таким чином, підвищення ефективності процентної політики пов’язано з  удосконалюванням уже існуючих форм отримання процентів, із збільшенням  обсягу виконуваних банками операцій, а також пристосуванням до політики НБУ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Суть та види процентної політики, вплив зовнішніх факторів

 

Нашим першим кроком на шляху  вивчення такої глибокої та всеохоплюючої  теми як процентна політика буде спроба дослідити   розробку даного питання  літературою вітчизняних та російських видавництв. На жаль, джерел цілком присвячених  даному питанню нам виявити не вдалось, що пов’язано з рядом  факторів, зокрема з тим, що це питання  з’явилось на нашому “небосхилі”  зовсім недавно і в теперішній час багато вчених займаються його дослідженням, тому основою нашої  роботи стали монографії та окремі підрозділи з наукових творів, щодо банківської діяльності.

Питання процентної політики є одним з найактуальніших  у теперішній час, оскільки, зважаючи на останні події, що спричинили деяку  стабілізацію валютного курсу та облікової ставки НБУ, тепер банки  повинні широко застосовувати всі  свої навички, знання та інтуїцію, щоб  розробити найоптимальнішу процентну  політику. Процентна політика (як депозитна, кредитна, валютна та ін.) є однією з найважливіших складових банківської  політики. Вивчення динаміки руху процентних ставок показує, що процентна політика виступає одним з визначників  і в той же час непростих  механізмів в регулюванні ощадної  та інвестиційної політики банку.

Процентна політика на макроекономічному  рівні уявляє собою сукупність заходів  в області процента, що направлені на забезпечення рентабельності банківської  системи та забезпечення оптимальних  темпів розвитку економіки. Проведення політики на макроекономічному рівні, як правило, здійснює центральний банк країни. Процентна політика НБУ визначається цілями і задачами грошово-кредитної  політики держави, а та в свою чергу  – процесами, що відбуваються в економіці, і тими задачами, що ставляться на певних етапах її розвитку.

Цілі ж процентної політики на мікроекономічному рівні важко  визначити однозначно. Здавалось  би, найбільш простим визначенням  було б таке, що процентна політика конкретного комерційного банку  служить для забезпечення максимальної в існуючих умовах рентабельності банку, тобто вона повинна бути направлена на максимізацію операційних доходів та мінімізацію операційних витрат. Однак, очевидно, що банк зобов’язаний піклуватись про досягнення рентабельності не тільки в короткостроковому, але в довгостроковому аспекті. Розуміючи це, найбільше далекоглядні банки прагнуть не до всемірного "витискання" прибутків, а до створення і розширення кола постійної клієнтури,    надаючи допомогу у зміцненні економічного становища клієнтів, розвитку їхньої ділової активності. Більш того, по різних причинах не всі комерційні банки розглядають максимізацію рентабельності в якості єдиної цілі організації своєї діяльності. Тому процентну політику, що проводиться на рівні комерційного банку, у загальному вигляді можна визначити як стратегію і тактику банку в області регулювання процентних ставок, спрямованих на забезпечення ліквідності, рентабельності і розвиток операцій банку.

У нашій країні в недавньому її минулому ролі процента по вкладних операціях приділялося другорядне значення. Монопольне становище Ощадбанку  у відношенні залучення заощаджень населення, а також нерозвинута  система видів вкладів не сприяли  удосконалюванню процентної політики. У таких умовах процент часто  виконував страховую функцію, а  стимулююча роль процента була вкрай  низька. У результаті процент не стимулював населення до тривалого  зберігання коштів  в організованих  формах, не брав до уваги інфляційного стану грошового обігу і соціальної структури населення. У процентній політиці була відсутня науково обгрунтована диференціація умов залучення коштів у депозити.

Формування ринкових відносин в Україні, перетворення в зв'язку з цим банківської системи, докорінно  змінило характер проведення процентної політики. Пряме директивне встановлення процентних ставок "згори", що існувало протягом  більш ніж шестидесяти  років, було замінено економічними методами їхнього визначення на базі встановлюваної НБУ офіційної обліковоїої ставки. По суті, відбулося відродження банківської  процентної політики, що проводиться  самим банком. Демонополізація банківської  системи і децентралізація сприяли  розвитку банківської конкуренції  і створенню фінансових ринків, зокрема, ринку депозитів і ринку ссудних капіталів. Банки стали самостійно визначати рівень процентних ставок, з огляду на вплив цілого ряду чинників: співвідношення попиту і пропозиції на фінансових ринках, державне регулювання рівня процентних ставок, темпи інфляції, загальний рівень рентабельності господарства, конкуренцію в банківській сфері, прибутковість банку, термін і розмір наданих ( залучених) коштів, ступінь ризику даної операції, платоспроможність клієнта, його характер, вид позички, тип банку, його розмір та інші.

В умовах ринку вирішальними чинниками є: співвідношення попиту і пропозиції на ринку банківських  послуг, а також державне регулювання  рівня процентних ставок. При цьому, якщо раніш державне регулювання  носило прямий характер, то зараз застосовуються переважно непрямі методи впливу: зміна офіційної облікової процентної ставки; зміна економічних нормативів діяльності комерційних банків, установлюваних центральним банком, включаючи норми  обов'язкових резервів; проведення операцій на відкритому ринку з валютою  та цінними паперами.

Між терміном надання (залучення) ресурсів і рівнем процентних ставок, а також між розміром надання (залучення) ресурсів банком існує пряма  залежність: чим більше термін (розмір) ресурсів (як по активним, так і по пасивних операціях), тим вище встановлювана  процентна ставка. Проте така залежність чітко просліджується лише по пасивних операціях. Це пояснюється тим, що банки, намагаючись залучити клієнтів, створюють  для них вигідні умови вкладення  коштів. По активним же операціям розмір позички, як правило, не відбивається на рівні процентної ставки, але сума коштів, виплачуваних банком по встановленій ставці буде рости зі збільшенням  розміру коштів, наданих у позичку. Що ж стосується терміна позички, то в умовах інфляції клієнти віддають перевагу користуватися короткостроковими  позичками і рівень процентних ставок по ним значно перевищує рівень ставок по довгострокових позичках. Це пояснюється  в першу чергу причинами загального характеру: соціально-економічною і  політичною нестабільністю, інфляційними процесами, що орієнтує клієнтів на інвестиції в торгівлю, посередницьку діяльність і інші проекти і сфери діяльності, що гарантують швидкий оборот капіталу і високі норми прибутку.

Ступінь надійності клієнта, його платоспроможність також відбиваються на розмірі процентних ставок по позичках, проте залежність при цьому існує  обернена: чим менша надійність клієнта, тим вище процентна ставка. По пасивних операціях також здійснюється диференціація  процентних ставок у тому числі і  по групах вкладників із метою підвищення соціально-економічної захищеності  малозабезпечених прошарків населення.

На рівні процентних ставок відбивається ступінь ризику (чим  вона вище, тим вище встановлювана  процентна ставка). Вид наданої  позички (забезпечена або незабезпечена, довгострокова або короткострокова  і т.д. .); тип і розмір банку, його місце розташування й інші чинники  також впливають на рівень процентної ставки банку.

Таким чином, слід зазначити, що в банківській практиці розрізняють  загальні і приватні чинники, що впливають  на вибір визначеної процентної ставки і її рівень. загальні чинники визначають рівні для всіх банків умови, носять об'єктивний характер і не залежать від діяльності конкретного банку. загальні чинники в свою чергу  можна підрозділити на загальноекономічні, дія яких обумовлена економічною  ситуацією в країні, процесами, що відбуваються в різноманітних її сферах, і чинники, обумовлені безпосередньо  станом фінансово-кредитного сектора  економіки. Приватні чинники визначаються умовами функціонування конкретного  банку і впливають  на його рівень ставки банківського процента: вид  і розмір банку, його місце розташування, склад клієнтів і інші обставини, що мають дійсно індивідуальну природу. Крім того, на рівень процентних ставок на національному ринку можуть впливати  історично сформовані навички і  традиції в цій країні, оцінка банками  і їхніми клієнтами перспектив розвитку й інші.

   

 

 

 

2. Управління процентною політикою 

 

У сучасній банківській практиці під управлінням активами і пасивами (УАП) прийнято розуміти інтегрований підхід до управління балансом банку, який розглядається як єдине ціле і спрямовується на досягнення загальної мети підвищення прибутків за прийнятного рівня ризику.

Сутність управління активами і пасивами полягає у формуванні стратегій та проведенні операцій, які приводять структуру балансу  банку у відповідність до обраної  політики. За даного підходу банки  розглядають свої портфелі активів, зобов'язань та капіталу в нерозривній єдності як сукупний портфель, спрямований на досягнення спільної мети. Такий спосіб управління цілком обгрунтований, оскільки в реальній дійсності всі банківські портфелі тісно взаємопов'язані і значною мірою впливають один на одного.

Управління активами і  пасивами банку надає менеджменту  можливість управляти ризиком відсоткових ставок та ризиком ліквідності координуванням рішень щодо джерел фінансування та напрямків розміщення коштів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризикованості діяльності збалансоване управління активами і пасивами розглядається як найефективніший підхід до управління комерційним банком.

Головною особливістю  міжнародних фінансових ринків у 80-ті роки стала мінливість відсоткових  ставок, а отже, збільшення відсоткового ризику банків. Якщо раніше головним ризиком банків був кредитний, то починаючи з 80-х років ризиком номер один у банківській сфері став ризик зміни відсоткової ставки. Це зумовило розвиток збалансованого підходу до одночасного управління активами і пасивами, який і переважає нині у світовій банківській практиці.

Сутність збалансованої  стратегії управління полягає в  тому, що банки розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле, визначаючи роль сукупного портфеля в одержанні високого прибутку за прийнятного рівня ризику. Спільне управління активами і пасивами дає банку інструментарій для формування оптимальної структури балансу та створення захисту від ризиків, спричинених значними коливаннями параметрів фінансових ринків.

Головне завдання менеджменту  — координувати рішення щодо активів  і пасивів усередині кожного  окремого банку, аби досягти найвищих результатів, максимально контролюючи  обсяги, структуру, доходи та витрати як за активними, так і за пасивними операціями банку. Контроль керівництва банку над активами має координуватися з контролем над пасивами, оскільки лише в такому разі можна буде досягти внутрішньої єдності й завдяки цьому максимізувати різницю між доходами та витратами.