Передумови банкрутства різноманітні

Передумови банкрутства різноманітні - це результат взаємодії численних факторів як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Їх можна класифікувати в такий спосіб.

                        Внутрішні фактори:

1. Дефіцит власного обігового капіталу як слідство неефективної виробничо-комерційної діяльності або неефективної інвестиційної політики.

2. Низький рівень техніки, технології й організації проведення.

3. Зниження ефективності використання виробничих ресурсів підприємства, його виробничої потужності і як слідство високий рівень собівартості, збитки, "проїдання" власного капіталу.

4. Створення наднормативних залишків незавершеного будівництва, незавершеного проведення, виробничих запасів, готової продукції, у зв'язку із чим відбувається затоварення, уповільнюється оборотність капіталу й утворюється його дефіцит. Це змушує підприємство залазити в борги й може бути причиною його банкрутства.

5. Погана клієнтура підприємства, яка платить із запізненням або не платить зовсім через банкрутство, що змушує підприємство самому залазити в борги. Так зароджується ланцюгове банкрутство.

6. Відсутність збуту через низький рівень організації маркетингової діяльності по вивченню ринків збуту продукції, формуванню портфеля замовлень, підвищенню якості й конкурентоспроможності продукції, виробленню цінової політики.

7. Залучення позикових коштів в оборот підприємства на невигідних умовах, що веде до збільшення фінансових видатків, зниженню рентабельності господарської діяльності й здатності до самофінансування.

8. Швидке й неконтрольоване розширення господарської діяльності, у результаті чого запаси, витрати й дебіторська заборгованість ростуть швидше обсягу продажів. Звідси з'являється потреба в залученні короткострокових позикових коштів, які можуть перевищити чисті поточні активи (власний обіговий капітал). У результаті підприємство попадає під контроль банків і інших кредиторів і може піддатися погрозі банкрутства.

До

зовнішніх факторів ставляться наступні:

1. Економічні: кризовий стан економіки країни, загальний спад проведення, інфляція, нестабільність фінансової системи, ріст цін на ресурси, зміну кон'юнктури ринку, неплатоспроможність і банкрутство партнерів. Однієї із причин неспроможності суб'єктів господарювання може бути неправильна фіскальна політика держави. Високий рівень оподатковування може виявитися непосильним для підприємства.

2. Політичні: політична нестабільність суспільства, зовнішньоекономічна політика держави, розривши економічних зв'язків, втрата ринків збуту, зміна умов експорту й імпорту, недосконалість законодавства в області господарського права, антимонопольної політики, підприємницької діяльності й інших проявів регулюючої функції держави.

3. Посилення міжнародної конкуренції у зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу.

4. Демографічні: чисельність, склад народонаселення, рівень добробуту народу, культурний уклад суспільства, що визначають розмір і структуру потреб і платоспроможний попит населення на ті або інші види товарів і послуг.

Банкрутство є, як правило, слідством спільної дії внутрішніх і зовнішніх факторів. У розвинених країнах з ринковою економікою, стійкою економічною й політичною системою руйнування суб'єктів господарювання на 1/3 пов'язане із зовнішніми факторами й на 2/3 - із внутрішніми.

МОДЕЛЬ ОЦІНЮВАННЯ ЛІКВІДАЦІЙНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ ПІДПРИЄМСТВ

Багаторічне проведення ринкових економічних реформ виявило суттєві труднощі господарювання та необхідність розробки методів виживання, особливо в умовах загальносвітової економічної кризи. Економічні трансформації підприємств досліджували такі науковці, як Ю.Брігхем, В.Геєць, В.Гончаров, В.Голіков, О.Кузьмін, Н.Рудик, О.Терещенко, Дж.Чемпі та інші. Ними розроблено теорії трансформацій, статистичні дослідження цих процесів у економічних системах різних типів. Проте необхідні дослідження та вирішення і  проблеми ефективності трансформацій як всієї національної економіки у складний економічний період, і проблеми економічного оцінювання та вироблення на основі результатів оцінювання механізмів регулювання трансформацій окремих суб‘єктів господарювання [1].

У сучасних  кризових умовах, коли зміни бізнес-процесів призводять до виникнення безлічі дедалі нових конкретних функцій менеджменту, актуалізуються питання розробки експрес-діагностики можливості досягнення кінцевих результатів трансформацій з метою запобігання банкрутства підприємств. Коли більшість суб'єктів господарювання мають нестійкий фінансовий стан, прогнозування їх можливого банкрутства з теоретичної перетворюється в практичну проблему, від вирішення якої залежить ефективність функціонування кожного підприємства. Разом з тим все більшу роль починає відігравати експрес-діагностика можливості їх банкрутства, як засіб попередження можливих підприємницьких ризиків в умовах трансформацій.

Найпоширеніші три основних підходи для прогнозування можливості банкрутства підприємств [2]: 1)моніторинг тенденцій зміни показників ліквідності підприємства, який використовується в офіційній методиці оцінки можливості банкрутства суб'єктів господарювання; 2) побудова дискримінантних функцій за даними діяльності підприємств, які переживають фінансову кризу (моделі Альтмана та їх модифікація); 3) використання методики порівняння основних фінансово-економічних показників реально збанкрутілих підприємств галузі з аналогічними показниками суб'єкту господарювання, який трансформується.

Різні методики оцінки можливості банкрутства фактично оцінюють її через розвиток певних кризових явищ у діяльності підприємства (економічних, фінансових, управлінських). Під банкрутством прийнято розуміти фінансову кризу - неможливість виконати свої фінансові зобов'язання перед партнерами. Проте підприємство може переживати й економічну кризу, коли внаслідок різних причин неефективно використовуються матеріальні ресурси, та управлінську кризу - неефективне використання людського фактора і прийняття рішень, які неадекватні умовам оточуючого середовища. Кожна з цих криз у кінцевому випадку може призвести до колапсу виробничої діяльності підприємства. Виходячи з цих спостережень доцільно оцінювати можливості банкрутства за декількома методиками з подальшою побудовою комплексного показника.

Проведений аналіз можливості застосування різних відомих моделей оцінки ймовірності банкрутства показав, що для лісопромислового комплексу України найадекватнішою є модель Спрінгейта [2], яка орієнтована на оцінювання доходів та фінансової стійкості підприємства. З точки зору результативності трансформацій заслуговує на увагу також модель українського економіста О.Терещенка [3]. Інструментарій побудови цієї економетричної моделі оцінки ймовірності банкрутства в Україні  оснований на дискримінантному аналізі.

Загальна кількість фінансових показників, які використовуються для аналізу діяльності підприємства, дуже велика. Тому пропонується  упорядкування розгляду фінансових показників за групами, які характеризують основні властивості діяльності компанії: 1) ліквідність і платоспроможність, 2) ефективність менеджменту підприємства, 3) прибутковість (рентабельність) діяльності.

За вхідними даними розраховуються коефіцієнти для моделей О.Терещенка та Спрінгейта. Для підвищення точності прогнозу пропонується використовувати інтегральний показник можливості банкрутства за моделлю Спрінгейта: , де λn – значення моделі Спрінгейта можливості банкрутства для конкретного підприємства лісообробної галузі; λb – значення моделі Спрінгейта для лісообробної галузі. Граничні значення коефіцієнта Кмбс:

> 2,84 – фінансовий стан підприємства значно кращий, ніж в цілому по галузі, і йому банкрутство не загрожує;

> 1 – фінансовий стан підприємства значно кращий, ніж в цілому по галузі, і йому банкрутство загрожує з малою ймовірністю;

(0,3524 ; 1] – фінансовий стан задовільний, хоча можуть бути фінансові проблеми;

< 0,35 – підприємство в кризовому стані і ймовірність банкрутства висока.

Таким чином, найпоширеніші методи оцінювання банкрутства підприємств базуються на економетричних дискримінантних моделях. При виборі такої моделі обов’язково потрібно враховувати доцільність її застосування в українських економічних умовах та специфіку галузі.

Список літератури:

1.          Марчук Л.В. Трансформація підприємств у стадіях життєвого циклу розвитку економічних систем // Проблеми економіки та управління. Вісник НУ “ЛП”. – Львів: НУ«ЛП», 2004. – №504. – С.122-127.

2.           Банкрутство і санація підприємства: теорія і практика кризового управління / Т. С. Клебанова, О. М. Бондар, О. В. Мозенков та ін./ За ред. О. В. Мозенкова. - X.: ВД «ІНЖЕК», 2003.- 272 с.

3.                     Терещенко О. Дискримінантна модель інтегральної оцінки фінансового стану підприємства // Економіка України. –  2003. – №8 (501). –  Серпень. – С.38-44.

До недавнього часу для більшості суб'єктів господарювання процеси банкрутства були маловідомі. Лише в період реформування економіки (після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічні явища, як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб'єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85 % господарюючих суб'єктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство).

На сьогоднішній день для більшості українських підприємств характерним є більш або менш однакове коло проблем:

— зміна економічного середовища, в якому вони існують;

— втрата традиційних ринків збуту власної продукції;

— зміна системи планування і, як результат, порушення ритмічності виробничої діяльності;

— нестабільність правового поля.

Крім того, процес приватизації також призвів до докорінної зміни принципів управління підприємством, зачепив основи його існування. В ході приватизації держава втратила роль адміністратора, передавши її акціонерам (новим господарям) та виконавчому органу управління — правлінню на чолі з головою. Саме ж підприємство опинилося в агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого — на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукції іноземних виробників. По суті, у багатьох підприємств після приватизації, так і не з'явився реальний господар, зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі. Це далеко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутства і ліквідації[10, c. 135-136].

В цілому фактори, які є передумовою банкрутства підприємств, можна згрупувати на зовнішні по відношенню до підприємства (економічні, політичні, демографічні, посилення міжнародної конкуренції, НТП, банкрутство боржників), на які воно не має можливості впливати або цей вплив дуже слабкий, та внутрішні (зростання дебіторської заборгованості, дефіцит власних оборотних коштів, неефективність фінансових вкладень, відсутність договірної дисципліни тощо), які безпосередньо залежать від організації роботи на самому підприємстві. Банкрутство підприємства є наслідком одночасного впливу на нього усіх цих факторів. Втім у розвинутих країнах з ринковою економікою, зі стійкими політичною та економічною системами, банкрутства звичайно на 1/3 зумовлені зовнішніми факторами і на 2/3 — внутрішніми.

Українські економісти Деренська Я. [10], Копитова В. [5]. та ін. пропонують розширити поняття кризової ситуації і розмежувати поняття кризи і неплатоспроможності (банкрутства).

Існують різні методи оцінки загрози банкрутства, зокрема, експрес-діагностика, що включає аналіз платоспроможності фінансової стійкості, рентабельності та діловій активності підприємства. Як відзначає ряд авторів: Георцина В., Дмитрієва В. [22], Градов А. [23], найбільш об'єктивними й адекватно відбивають реальні процеси на підприємстві є широко розповсюджені методи інтегральної оцінки загрози банкрутства.

До них відносяться: моделі для оцінки ризику банкрутства Альтмана [3], чотирьохфакторна модель прогнозування банкрутства Тоффлера Т. [4], модель очікуваної частоти банкрутства [31], комплексна однокритеріальна оцінка фінансового стану підприємства Бівера У., метод комплексного фінансового аналізу стану підприємства і ризику банкрутства Хотомлянського А. [16].

Вітчизняні українські економісти Покропивний С., Колот В., Лігоненко Л. [6], Терещенко О. [21] та ін. у аналізі останніх досліджень і публікацій виділяють три стадії розвитку кризової ситуації на підприємстві.

Виходячи з даних критеріїв, можна стверджувати, що більшість українських підприємств знаходиться на пізній стадії кризової ситуації, у зв’язку з чим виникає необхідність удосконалення методів, прийнятих у вітчизняній теорії і практиці антикризового управління.

Стадії розвитку кризових ситуацій на підприємстві визначають та обґрунтовують, які також визначають зміст, наслідки та необхідні заходи для їх усунення:

Перша - зниження обсягів прибутку (криза в широкому значенні). Наслідком цієї фази є погіршення фінансового стану підприємства, скорочення джерел і резервів розвитку. Вирішення проблем проблеми може стати як застосування стратегічного (перегляд стратегії, реструктуризація підприємства), так і зміни тактичного управління (зниження витрат, підвищення продуктивності).