Особливості організації банківського нагляду на контролю в зарубіжних країнах на прикладі Англії, Франції та Німеччини

Міністерство  внутрішніх справ України

Луганський  державний університет внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка 
 

Кафедра економічної безпеки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Доповідь 

     На  тему:  

     Особливості організації банківського нагляду на контролю в зарубіжних країнах  на прикладі Англії, Франції та Німеччини 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

З дисципліни:

Банківське  право 

Виконала: Студентка 508 групи

Горбатенко  К.Г.

Перевірив:

Андросов  С.М. 
 
 

Луганськ 2012 р. 

     Як  засвідчує світовий досвід, для забезпечення економічного розвитку країни,  ефективного функціонування банківської системи загалом та діяльності окремих банків велике значення відіграють спеціальні інститути з питань нагляду, контролю та регулювання діяльності банків. Питання банківського нагляду та регулювання в країнах з розвинутою економікою значно актуалізувалось впродовж останніх 15-20 років [3].

     Проблеми  організації банківського нагляду  та регулювання досліджували зарубіжні  та вітчизняні вчені, зокрема: П. Роуз, К. Радхер, Ф. Мишкіна, В.В. Масленников, В.П. Поляков, Л.О. Примостка, А.М. Мороз, К.Є. Раєвський, Г.О. Кришталь та інші. На сьогодні майже кожна з економічно розвинутих країн має свою специфіку організації та підпорядкування наглядового органу. Ми виконали порівняльний аналіз світового досвіду становлення та сучасного стану систем банківського нагляду, контролю і регулювання та обґрунтували пропозиції щодо удосконалення банківського нагляду в Україні.

     Розглядаючи особливості організації органів  банківського нагляду за кордоном,  слід насамперед розрізняти різні структурні форми такого нагляду, виходячи з місця й ролі центрального банку в його діяльності, а саме:

● наглядова  діяльність здійснюється безпосередньо  центральним банком;

● наглядова  діяльність здійснюється центральним  банком разом з іншими кон-

тролюючими органами;

● наглядова  діяльність здійснюється іншими органами  (без участі центрально-

го банку).

При цьому органами, що здійснюють банківський нагляд, відповідно

до наведеної  вище класифікації, є:

● структурні підрозділи центрального банку;

● незалежний контролюючий орган, комісія, агентство або декілька паралель-

но діючих органів;

● відділи при  міністерствах, переважно при міністерстві фінансів.

     Органи  банківського нагляду,  контролю і  регулювання можуть бути різними за статусом, але майже завжди вони є державними. Організація системи банківського нагляду, контролю і регулювання в окремих країнах залежить від особливостей економічного,  політичного та соціального розвиткудержави. Відтак, у кожній державі існує своя система нормативно-правових актів, що регламентують діяльність цих органів.

     Впродовж  останніх років прослідковується тенденція  до об'єднання органів нагляду з врахуванням основних принципів ефективного банківського нагляду, які були ухвалені Базельським комітетом у вересні 1997 р. Зокрема,  незалежно від того,  як організовано і налагоджено банківський нагляд, орган, що відповідає за виконання цієї функцій, наділений повноваженнями,потрібними йому для виконання тих чи інших завдань, а його діяльність завжди строго законодавчо регламентована [4].

     Але так було не завжди. Зокрема банківський нагляд та регулювання у Великобританії досить тривалий час мав непрозорий та неформальний характер, оскільки не було окремих законів, які б регламентували діяльність банків та органів контролю. Контроль за діяльністю банків здійснювався за загальним законом про акціонерні компанії від 1948 р. Дослідник банківської діяльності Г. Шелдон зазначає: "… банкіри в цій країні були в минулому вільні від законодавчого регулювання та державного втручання,  а банки могли розвиватися,  виходячи із розумних, практичних та конкурентних принципів…" [1].

     Хоча  не було законодавства з питань нагляд та регулювання діяльності банків,  однак у Великобританії сформувались досить потужні банківські об'єднання: "Ллойдс", "Барклайс", "Нешнл Вестмінстер", "Мідленд".  Вони здійснювали практично всі безготівкові операції. Банківська криза 1973-1974 рр.  та банкрутство торгового банку  "Берінгс" спонукали Уряд Англії до надання функції банківського контролю. Саме з часу вступу в дію першого Банківського закону в 1979 р. функцію банківського нагляду офіційно почав здійснювати Банк Англії.  Цим законом було введено обов'язкове ліцензування комерційних банків та сформовано національний фонд страхування депозитів. Необхідно зазначити, що до 1982 р.

     Банком  Англії не практикувалось проведення інспекційних перевірок. На сьогодні у Великобританії проведення інспекційних перевірок здійснюється невеликою групою фахівців,  яка включає банківських працівників та бухгалтерів,  котрі не є працівниками Банку Англії,  але працюють під керівництвом його менеджера.  Ця інспекторська група періодично перевіряє лише окремі види діяльності банків, зокрема: систему обліку та контролю, якість кредитного портфелю, ступінь ком-петенції менеджменту, ділову стратегію та політику банку.

Щоб зробити  Банківський нагляд більш ефективним, закон 1979 р. Був посилений Банківським законом 1987 р., яким було встановлено правила надання великих позик,  порядок здійснення об'єднання банків та проведенняаудиторських перевірок.

     Надалі  нормативним документом Банку Англії  було визначено основні принципи проведення тристоронніх зустрічей між Банком Англії, банками та їхніми аудиторами і звітуючими ревізорами, чим було засвідчено прагнення центрального банку до відкритої і конструктивної співпраці з аудиторами і звітуючими ревізорами. Ці зустрічі проводились здебільшого після отримання звітів щодо достовірності бухгал терських та інших записів системи внутрішнього контролю, а також пояснень керівництва банку щодо сумнівних операцій. На звітуючих ревізорів покладаються обов'язки звітувати про всі аспекти проведеної роботи та надавати документи за встановленою інструкцією формою.

     Важливим  кроком щодо посилення банківського нагляду було рішення Уряду Великобританії щодо реформування та вдосконалення системи нагляду та контролю за діяльністю фінансових компаній з метою захисту споживачів, вдосконалення наглядової інфраструктури, створення відкритого ринку та підвищення довіри до фінансової системи. У 1997 р.  було створено новее відомство – Організація фінансового нагляду (Finansial Supervision Authority).

     До  його складу ввійшли майже всі  контролюючі органи за фінансовою системою країни, а саме: Департамент нагляду  Банку Англії, Управління з цінних паперів та інвестицій,  Управління регулювання ринків цінних паперів іф'ючерсів, Управління приватних інвестицій, Організація регулювання діяльності інвестиційних менеджерів, Департамент страхування при Міністерстві торгівлі і промисловості,  Реєстр взаємних ощадних інститутів,  Комісія взаємних ощадних інститутів, Комісія будівельних товариств. Внаслідок цієї реформи у Великобританії створено добре структуровану систему з широкими повноваженнями щодо здійснення нагляду за діяльністю всіх посередників фінансового ринку, зокрема банків, страхових та інвестиційних компаній та інших небанківських фінансових установ.

     Сьогодні  діюча кредитно-банківська система  Великобританії відповідає вищим світовим стандартам, її діяльність добре гармонізована  з світовою банківською системою.

 Система контролюючих органів за банківськими установами у Франції впродовж тривалого періоду часу була спрямована лише на виконання окремих завдань банківського нагляду та не була жорстокою за своєю суттю.

     Майже до 30-х років минулого століття її можна було вважати ліберальною. Однак надалі держава почала посилювати контроль за банківською діяльністю.  Початком цього періоду слід вважати  проведення націоналізації Банку Франції і чотирьох великих комерційних банків країни та створення Національного кредитного союзу. І лише в 60-х роках минулого століття відбулося деяке послаблення нагляду за банківським сектором, що було зумовлено реформами в банківській системі,  які мали забезпечити підвищення міжнародної конкурентоспроможності французьких банків та сприяти створенню світового фінансового центру в Парижі.

     Одним із таких законів,  був закон 1984 року, який регламентував діяльність всіх фінансових інститутів Франції, на відміну від попередніх законів (1941 р. та 1945 р.), які поширювали свою дію лише на зареєстровані банки та фінансові установи. Унаслідок здійснених реформ у Франції було створено досить своєрідну систему контролю та нагляду за діяльністю банківських установ. Відповідно до чинного законодавства, функції контролю за здійсненням банківської діяльності розподілені між трьома колегіальними органами, а саме: Банківською комісією, Комітетом банківського регламентування та Комітетом кредитних установ.

     Банківська  комісія є державним адміністративним органом, який тісно співпрацює з Банком Франції і є незалежним від нього. Комісію очолює голова Банку Франції. Банківська комісія здійснює контрольні та наглядові функції за діяльністю банків.  До функціональних обов'язків працівників Банківської комісії входить вивчення умов діяльності кредитних установ,  контроль за їхнім фінансовим станом, а також контроль за дотриманням працівниками банківських установ професійної етики.  Виконуючи свої функціональні обов'язки, члени Банківської комісії проводять інспекційні перевірки безпосередньо в кредитних установах, перевіряючи правомірність здійснених операцій. Інспектування проводяться на основі розпорядження про проведення перевірки конкретного виду банківської документації.

     У випадках виявлення порушень Комісія має право вживати заходів впливу до установи, яка здійснила такі порушення. Такими заходами впливу можуть бути: попередження, обмеження діяльності, тимчасове відсторонення керівників від здійснення покладених на них обов'язків, анулювання ліцензії, накладення грошових штрафів тощо. Комітет банківського регламентування теж має досить широкі повноваження щодо забезпечення стабільної роботи банківської системи. Він встановлює загальні нормативи для банків у частині достатності капіталу,  кредитної політики,  ліквідності,  платоспроможності,  оперативної діяльності, бухгалтерського обліку та звітності. Саме цей комітет розробляє та затверджує законодавчу та нормативну базу діяльності банківських установ. Зокрема, комітетом встановлено, що сума кредитів та інших вимог банку до одного клієнта не повинна перевищувати 40 % акціонерного капіталу, а загальна сума індивідуальних ризиків не може бути більшою від восьмикратної величини капіталу.  Банки зобов'язані постійно підтримувати доведений їм коефіцієнт ліквідності, забезпечувати 100 % покриття усіх активів та пасивів строком до 1 місяця. Крім цього, довгострокові кредити та капітальні вкладення банку повинні бути покриті акціонерним капіталом і резервами не менше, ніж на 60 % [7, 8].

     Комітет кредитних установ Франції уповноважений  здійснювати видачу банківських  ліцензій на здійснення банківських  операцій та дозволів на внесення змін до статутів банківських установ. Цей комітет також здійснює реєстрацію кредитних установ. Комітет складається з шести членів, враховуючи директора державного казначейства при Міністерстві фінансів і економіки. Головою комітету є керівник Банку Франції.

     Головною  функцією всіх трьох представлених  вище контролюючих органів Франції є регламентація і контроль за діяльністю всієї банківської системи країни. При цьому Комітет кредитних закладів та Комітет банківської регламентації здебільшого займаються розробкою нормативно-правової бази діяльності кредитних установ. Окрім цих установ, певні контрольні функції за діяльністю банківських установ здійснює Генеральна рада, що є органом управління Банку Франції, а також Національна кредитна рада.

     За  прикладом Франції побудували систему  банківського нагляду і країни,  які в недалекому минулому були французькими колоніями.  Це країни, що утворюють Західноафриканський валютний союз, – Бенін, Буркіна-Фасо, Гвінея Бісау, Кот-д'Івуар, Малі, Нігер, Сенегал і Тогу. Вони створили єдиний Центральний банк. Нагляд за банками в цих країнах, крім Центрального банку, здійснює, як і у Франції, Банківська комісія [6]. Особливої уваги заслуговує система банківського регулювання та нагляду у США, яка почала створюватися ще у 60-х роках XIX ст.

     Перші спроби держави щодо організації регулювання та нагляду за банківською діяльністю завершились в 1864 р. прийняттям Національного банківського акту, який передбачав: ведення єдиної національної системи банкнот, фінансування громадянської війни, створення основ банківського регулювання та нагляду, а також заборону відкриття філій великим банкам,  щоб таким чином сприяти становленню дрібних кредитних установ.

     Фінансова криза 1907 р. створила передумови для  становлення і розвитку Федеральної  резервної системи  (ФРС), показала необхідність створення центрального банку та закріплення за ним контрольної  функції. Подальше становлення державного регулювання фінансово-кредитного сектору економіки США пов'язане з Федеральним резервним актом 1913 р., відповідно до якого було створено гнучку систему регулювання грошової маси,  введено обов'язкові резервні вимоги та централізовано банківське регулювання та нагляд. Вище переліченні функції було покладено на ФРС, у структурі якої було створено складну, бюрократичну та багатоструктурну систему банківського нагляду та контролю як на федеральному рівні, так і на рівні штатів. Це багато в чому зумовило існуванням двох великих груп банків: національнихНаціональний лісотехнічний університет України та банків штатів. Система національних банків знаходиться у підпорядкуванні федерального Уряду,  а система банків штатів –  під юрисдикцією Уряду штатів.  Надалі впродовж тривалого періоду часу структура і повноваження ФРС реформувались відповідно до вимог Закону про банки 1935 р.,  Угоди між ФРС і казначейством 1951 р., Закону про регулювання депозитних установ і контроль за грошовим обігом 1980 р.