Основні шляхи підвищення прибутковості комерційного банку

2. Неопераційні витрати:

• витрати на утримання персоналу;
• витрати, пов'язані з експлуатацією основних фондів банку;
• інші витрати. 

Найбільшу частку в загальній  сумі витрат банку становлять витрати  на виплату процентів за залученими банком ресурсами (виплати за депозитами, за рахунками до запитання, за депозитними  сертифікатами тощо). Ці виплати  набагато перевищують виплати за іншими статтями і становлять більш як половину операційних витрат.

Комісійні виплати –  це виплати, які здійснює банк у процесі  проведення своїх активних операцій і надання послуг клієнтам, а також  витрати з ведення кореспондентських рахунків.

Витрати на валютні операції – це витрати на розрахункове обслуговування зовнішньоекономічної діяльності.

Неопераційні витрати  включають: заробітну плату працівників  банку, витрати на утримання приміщень, витрати на устаткування й інше.

До складу інших витрат належать витрати, які непередбачені іншими статтями. Це: судові витрати; сплачені банком штрафи; пеня, неустойки тощо.

На кінець 2007 року в  Україні витрати банків склали 53,7 млрд. грн., в т.ч. процентні витрати  – 25,4 млрд. грн. (або 47,3% від загальних витрат), комісійні витрати – 1,2 млрд. грн. (2,2%), інші операційні витрати – 2,7 млрд. грн. (5,1%), загальні адміністративні витрати – 16,3 млрд. грн. (30,5%), відрахування в резерви – 6,5 млрд. грн. (12,1%), податок на прибуток – 1,5 млрд. грн. (2,8%).

На кінець 2008 року витрати  банків склали 94,5 млрд. грн., в т.ч. процентні  витрати – 44,5 млрд. грн. (або 47,1% від  загальних витрат), комісійні витрати  – 1,9 млрд. грн.

На кінець 2009 року витрати  банків склали 138,0 млрд. грн., з них: процентні витрати – 56,0 млрд. грн. (або 40,6% від загальних витрат), відрахування в резерви – 51,7 млрд. грн. (37,4%), комісійні витрати – 2,5 млрд. грн. (1,8%).

Якщо врахувати доходи за попередні роки, то відразу помітно, що прибутки комерційних банків мають тенденцію до зниження: у 2007 році загальний прибуток банків України становив 6,3 млрд. грн., у 2008 році – 10,1 млрд. грн., а у 2009 році збиток становив 18,2 млрд. грн.

 

 

 

3. Шляхи підвищення прибутковості комерційних банків

 

3.1 Вплив НБУ на прибутковості комерційних банків

 

Функції банківського регулювання  та впливу у різних країнах світу  виконує центральний банк держави  або міністерство фінансів чи незалежне  агентство. Центральний банк є основою  фінансово-кредитної системи, чинним законодавством на нього покладається обов’язок стежити за станом і стабільністю фінансового сегмента економіки. В Україні відповідальність за банківський нагляд несе Національний банк.

Загалом у світі надають  перевагу опосередкованому економічному регулюванню банківських операцій, встановлення прямих заборон або лімітів здебільшого не допускається.

НБУ, як і Центробанк будь-якої країни, вирішує задачу контролю обсягу і структури грошової маси в обороті.

Одна з ключових задач  НБУ по керуванню грошово-кредитними відносинами – забезпечення надійності і підтримка стабільності банківської системи, що дозволяють уникнути руйнівних для економіки банкрутств банків та підвищити їх прибутковість. Надійність і стабільність банківської системи, а отже її прибутковість, необхідна по наступним причинах:

• без них узагалі неможливе виконання НБУ своїх задач;
• комерційні банки відіграють істотну роль у процесі суспільного виробництва і від їхньої стабільності залежить розвиток економіки;
• діяльність комерційних банків характеризується підвищеною фінансовою уразливістю через високу питому вагу в їх пасивних притягнутих засобах, у тому числі централізованих банківських кредитів.

Розглянута задача НБУ  досягається в процесі рішення  таких двох конкретних проблем, як регулювання  ринку кредитних ресурсів і захисту вкладників комерційних банків від фінансових втрат, дуже ймовірних, поки ці банки ще дуже слабкі.

Вирізняють три основні  види економічних методів регулювання: податкові, нормативні (коли розміри  обмежень або пільг, що вводяться, пов’язані  з кількісними характеристиками операцій, які регулюються) і коригуючи (їм притаманні гнучкість та оперативність, можливість стимулюючого впливу залежно від ситуації). Для центрального банку держави оптимальними є нормативні та коригуючи методи, для фінансових органів – податкові.

Методи регулювання  використовуються при застосуванні тих чи інших видів державного регулювання банківської діяльності. В економічній літературі зустрічаються  різноманітні критерії класифікації видів  регулювання діяльності комерційних  банків. Вплив Центробанку на діяльність комерційних банків здійснюється по наступним основним напрямках:

1. Створення загальних законодавчих, виконавчих, судових умов, що дозволяють комерційним банкам реалізувати свої економічні інтереси.
2. Проведення мір грошово-кредитного регулювання, що роблять вплив на обсяг і структуру грошової маси в обороті через зміну розмірів ресурсів комерційних банків, що можуть бути використані для кредитних вкладень в економіку.
3. Встановлення економічних нормативів і нагляд за їхнім дотриманням з метою забезпечення ліквідності банківських балансів.

Вплив Центробанку на діяльність комерційних банків може здійснюватися методами, що носять як сугубо економічний (непрямий), так  і економіко-адміністративний (прямий).

Превентивні заходи застосовуються для уникнення тієї чи іншої економічної ситуації (наприклад кризи неплатежів тощо). До цих заходів зокрема належать:

• вимоги щодо розміру та структури власного капіталу;
• вимоги щодо ліквідності банку;
• диверсифікація банківських знаків (максимальний розмір позики на одного позичальника та інші види диверсифікації);
• обмеження виконуваних операцій.

Для зниження ризику функціонування можуть бути встановленні обмеження  на деякі види діяльності комерційних  банків або на окремі види активних операцій.

Так, доволі часто, обмежується право банків на безпосереднє володіння нерухомістю у зв’язку з високим ризиком та низьким рівнем її ліквідності. У деяких країнах (наприклад у США) банкам не дозволяється мати цінні папери підприємств, вартість яких зазнає великих коливань. Також існують обмеження прав гарантування на розміщення окремих цінних паперів або на надання кредитів особам, які мають доступ до конфіденційної інформації (інсайдерам).

Фактична дія превентивних заходів реалізується шляхом затвердження обов’язкових до виконання норм. У свою чергу норми поділяються на функціональні та інституційні і призначені для регулювання ризиків за операціями комерційних банків.

Інституційні норми  відображаються у відносних величинах, які регулюють в основному  організаційні питання, визначення цілей кредитування, операційну діяльність, порядок проведення ревізій тощо.

На відміну від інституційних, функціональні норми мають визначене  цифрове значення і можуть мати загальний  або селективний характер. Загальні методи, є переважно непрямими, що стосуються кредитного ринку в цілому. Селективні – спрямовані на конкретні види кредиту (визначаються коефіцієнти ризику за окремими операціями банку). Їхнє призначення пов'язане з розширенням приватних задач (скажемо, обмеження видачі деяким банкам позичок чи видачі окремих видів останніх). Селективні методи відносяться до прямих способів регулювання діяльності комерційних банків. Найбільш популярні з загальних методів впливу, застосовувані в закордонній банківській практиці:

• облікова (дисконтна) політика;
• операції на відкритому ринку;
• зміна норм обов'язкових резервів банків.

Ці методи використовуються й у практиці діяльності НБУ.

Протекційні заходи вживають для захисту від уже існуючої (загрозливої для банку) ситуації, яка може спричинити неплатоспроможність, збитки, банкрутство. Тобто за допомогою цих заходів здійснюється захист банків та їх клієнтів від можливих наслідків фінансових ускладнень. До протекційних заходів належать:

• створення та функціонування фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
• формування комерційними банками резерву для відшкодування можливих втрат за позичками та іншими активами;
• рефінансування комерційних банків центральним банком;
• цільова допомога інших державних органів тощо.

Спеціальними протекційними  заходами передбачається використання різних видів резервних фондів або інших коштів цільового призначення. Залежно від окремого банку і конкретної ситуації можуть застосовуватися так звані договірні дії, зокрема підтримка регулюючими органами окремих банківських установ у вигляді рефінансування, надання гарантій, купівлі акцій тощо.

Два зазначені вище способи  регулювання банківської діяльності, безперечно тісно пов’язані між  собою: протекційні заходи підвищують довіру вкладників до банківської системи, впливають на стабільність макроекономічних показників господарської діяльності; превентивні – забезпечують ефективність перших.

Отже, встановлення стабільності у банківській системі прямо  залежить від заходів НБУ, основною метою яких є забезпечення високого рівня економіки. Стабільність банківської системи включає збільшення прибутковості цієї сфери, як однієї із найголовніших у економіці країни.

 

3.2 Зарубіжний  досвід підвищення прибутковості  банків

 

При формуванні і вдосконаленні  банківської системи України  обов'язковою умовою повинно бути використання світового досвіду. Звичайно, банки розвинутих країн працюють в інших економічних умовах, але їх методи роботи можуть бути адаптовані до застосування і в нашій державі.

Дуже великий вплив  на банківську систему має документ «Базель ІІ», який визначає мінімальний власний капітал банку та його резерви, з метою зменшення ризиків. Оскільки Україна перебуває в умовах світової інтеграції, дуже важливим є прийняття «Базель ІІ», що обов’язково вплине і на прибутковість комерційних банків, адже Центробанк контролюватиме їх фінансовий стан.

Суть Базель ІІ ґрунтується  на трьох опорах:

– Опора І. Вимоги щодо мінімального розміру власного капіталу з метою покриття:

1. кредитних ризиків;
2. ринкових ризиків;
3. операційних ризиків;
4. ризики сек’ютиризації;

• Опора ІІ. Перевірка з боку органів банківського нагляду, яка передбачає:

1. оцінку ризиків та формування підвищених резервів для окремих банків;
2. інтенсивний та постійний контакт з банками;
3. дискреційні елементи нагляду;

• Опора ІІІ. Прозорість та ринкова дисципліна, які вимагають:

1. розкриття банківської фінансової звітності для широкого загалу.

Найбільше уваги приділяється першій опорі, яка містить:

1) змінені вимоги щодо  формування резервів для покриття  збитків із кредитних ризиків.  Головними ризиками вважаються кредитні, які можуть охоплювати ризик неплатоспроможності контрагента, ризик його ліквідності, ризик країни (якщо контрагент походить з іншої країни) тощо. Тепер банки власноруч можуть при виконанні певних умов розраховувати резерви для покриття збитків із ризиків на базі показників внутрішніх систем оцінки ризиків. Щоб надати банкам стимул розвивати власні системи менеджменту ризику, Комітет оформив підходи таким чином, що резерви капіталу є тим меншими, чим більш удосконалений підхід застосовується з боку банку. В січні 2004 року було також визначено, що в «Базель ІІ» охоплюватимуться тільки неочікувані ризики, а очікувані ризики повинні бути врахованими як спеціалізовані резерви в рамках бухгалтерського обліку та вирахуваними з власного капіталу банку. Цікаво зазначити, що коефіцієнт платоспроможності все ще залишився на 8% рівні (для порівняння: в Україні він знаходиться на рівні 10%).

2) Застосування інструментів  пом'якшення ризику. Охоплюються  гарантії та кредитні деривати, хоча тільки типу «кредитний дефолтний своп», «кредитно-дефолтне боргове зобов'язання» (як грошове забезпечення) та «своп повного повернення».

3) Вимоги щодо формування  резервів для покриття збитків  із операційних ризиків. Операційні  ризики визначаються як «ризики  збитків в результаті неадекватних або помилкових внутрішніх процесів, дій працівників та систем або зовнішніх подій» (в тому числі і юридичний ризик).