Операції обовязкового резервування

       Визначення  норм обов'язкових резервів - досить сильний інструмент грошово-кредитної  політики. На грошову масу він впливає  не тільки через зміну обсягу ресурсів кожного комерційного банку, а й  через зміну грошового мультиплікатора. Крім того, зміна кредитної можливості банків впливає на рівень процентних ставок, що через попит і пропозицію додатково провокує зміни маси грошей в обігу. Тому в країнах з ринковою економікою цей інструмент грошово-кредитної  політики використовується з певними  обмеженнями і рідко.

       Часті зміни норм обов'язкових резервів негативно впливають на діяльність комерційних банків.

       Метод регулювання норм обов'язкового резервування вважається найбільш дійовим із точки  зору ступеня впливу Національного  банку на обсяг грошових ресурсів комерційних банків і їхні кредитні можливості. На сьогодні розмір обов'язкових  резервів єдиний для банків та фінансово-кредитних  установ і встановлюється у вигляді  певного процента від загальної  суми залучених ресурсів, за винятком отриманих міжбанківських кредитів, які не підлягають резервуванню.

       Суб’єктами  обов’язкового резервування є комерційні банки, які проводять операції із залучення депозитів. Зобов’язання щодо дотримання нормативів обов'язкового резервування коштів та порядку їх формування виникає в банків  із часу отримання ними банківської  ліцензії. Порядок визначення та формування обов’язкових резервів встановлюється єдиним для всіх банків України.

       Обов’язковому резервуванню підлягають всі залучені банком кошти, за винятком кредитів, одержаних  від інших банків та іноземних  інвестицій, залучених від міжнародних  фінансових організацій, а також  коштів, залучених на умовах субординованого  боргу. Під залученим коштами  Положення розуміє кошти юридичних  та фізичних осіб у національній та в іноземній валюті (у тому числі  в банківських металах), що обліковуються  на їх поточних, вкладних (депозитних) рахунках або відображені в балансі  банку на інших рахунках бухгалтерського  обліку. Об'єктом резервування є  сума пасивів (склад зобов'язань), а  за окремими активно-пасивними рахунками - пасивне сальдо за зведеним балансом банку. Така форма визначення бази (об’єкту) резервування властива більшості країн  світу. На практиці в різних країнах  вимоги можуть встановлюватися до загальної  суми пасивів або до окремих його частин. Найбільш поширеними пасивами є депозити до запитання та строкові депозити. До недавнього часу у Франції  застосовувався метод встановлення норм обов’язкового резервування у  процентах від суми кредитів, які  надаються банком.

       У деяких випадках має місце виконання резервних зобов’язань шляхом придбання державних цінних паперів, що має ще одну мету – фінансування державного бюджету. Це властиво тим центральним банкам, які фінансують бюджетний дефіцит.

       Банки формують обов'язкові резерви, виходячи із встановлених нормативів обов'язкового резервування до зобов'язань щодо залучених  банком коштів, у цілому за зведеним балансом банку - юридичної особи  з урахуванням усіх філій (в разі необхідності вони поповнюються).

       Норматив  обов’язкових резервів являє собою  встановлений Національним банком розмір до зобов’язань щодо залучених банком коштів. Він встановлюється єдиним для всіх банків, за виключенням  спеціалізованих, для яких можуть встановлюватись  окремі нормативи. Для різних видів  зобов’язань НБУ може встановлювати  диференційовані нормативи в  залежності від а) строку залучення  коштів (короткострокові чи довгострокові  зобов’язання банків); б) виду зобов’язань  у розрізі валют (національна  чи іноземна) чи виразу зобов’язань  у банківських металах.

       В різних країнах світу застосовуються різні розміри нормативу обов’язкового  резервування: від 25 та 17 відсотків (найвищі  ставки) в Італії та Іспанії відповідно до 0, 125 відсотка ( Японія) та 0, 145 відсотка (Англія). Ставка в Росії обмежена законодавчо і становить 20 відсотків. Різним може бути і розрахунковий  період – від 10 днів (Іспанія) до 6 місяців (Велика Британія).

       Формування  та зберігання банками коштів обов'язкових  резервів здійснюється в національній валюті на кореспондентському рахунку  банку в Національному банку. Якщо банк переводиться в режим формування обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку  сума обов'язкових резервів перераховується  банком на окремий рахунок в Національному  банку.

       Порядок визначення та формування обов’язкових резервів передбачає термін резервування - звітний період резервування, тобто  визначений строк (кількість днів), протягом якого резервуються та зберігаються на кореспондентському рахунку банку в Національному банку або на окремому рахунку в Національному банку кошти відповідно до встановлених нормативів. Цей період введено як розрахункову категорію, оскільки проводити щоденне врахування сум залучених коштів досить складно. Обсяг обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку, установлюється для звітного періоду резервування в процентному відношенні (від 20 до 80 процентів) до суми обов'язкових резервів за попередній звітний період резервування, визначеної без урахування покриття будь-якими активами банку.

       Для розрахунку залишку коштів сума зобов'язань  банку, що приймається для розрахунку обов'язкових резервів, та залишки  коштів на кореспондентському рахунку  банку в Національному банку  за вихідні та святкові дні визначаються на рівні залишків коштів на кінець того робочого дня банку, що передував  вихідним чи святковим дням.

       Сума  залишку коштів, що приймається для  розрахунку обов’язкових резервів за звітний період, визначається за встановленою в Положенні формулою середньоарифметичної величини. Обов’язок дотримуватися  щоденно на початок операційного дня звітного періоду резервування залишків коштів у встановленому  розмірі на кореспондентському рахунку  покладається на банк. Якщо банк більше ніж 30 разів (уключаючи вихідні або  святкові дні) не дотримується визначеного  Національним банком щоденного на початок  операційного дня обсягу коштів протягом трьох звітних періодів резервування поспіль незалежно від дотримання ним вимог обов'язкового резервування за ці звітні періоди резервування в цілому або має суттєве погіршення фінансового стану, то територіальне  управління Національного банку  подає до Департаменту монетарної політики та Департаменту банківського регулювання  і нагляду НБУ пропозиції для  розгляду питання про переведення банку в режим формування обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку, після чого ці департаменти передають пропозиції на розгляд Комісії Національного банку з питань нагляду та регулювання діяльності банків.

       При переведенні банку в режим  обов’язкового резервування коштів на окремому рахунку в НБУ він  протягом двох днів після отримання  повідомлення про це від територіального  управління НБУ має перерахувати на цей рахунок відповідні кошти, про що банк подає довідку засобами електронного зв’язку протягом двох робочих днів після закінчення звітного періоду резервування (на підставі цієї довідки територіальне управління НБУ в подальшому здійснює контроль і передає відповідні дані відповідним  департаментам НБУ).

       Відміна режиму формування банком обов'язкових  резервів на окремому рахунку в Національному  банку здійснюється згідно з рішенням Комісії, прийнятим на підставі повідомлення територіального управління про  виконання банком вимог щодо формування обов'язкових резервів протягом п'яти  періодів резервування поспіль, висновку Департаменту монетарної політики та Департаменту банківського регулювання  і нагляду. Про відміну режиму формування обов'язкових резервів на окремому рахунку в НБУ територіальне  управління повідомляє банк на наступний  робочий день після відповідного рішення Комісії та протягом  двох робочих днів повертає залишок  коштів, сформованих банком на окремому рахунку в Національному банку, на кореспондентський рахунок банку, де відбувається подальше формування обов’язкових резервів.

       Контроль  за повнотою і своєчасністю дотримання виконання банками вимог щодо обов’язкового резервування здійснюють територіальні управління НБУ. Контроль здійснюється як за звітний період, так і щоденно.

       Банки несуть відповідальність за недотримання порядку формування обов'язкових  резервів і про причини невиконання  вимог щодо обов'язкового резервування письмово повідомляють територіальне управління протягом двох робочих днів після закінчення періоду резервування. За недотримання банком порядку формування обов'язкових резервів Національний банк застосовує адекватні заходи впливу, які передбачені в Положенні НБУ та Положенні про порядок визначення та формування обов’язкових резервів:

• якщо банк не дотримується нормативів обов'язкового резервування за один звітний період резервування протягом календарного року, то Національний банк надсилає письмове застереження банку щодо необхідності безумовного дотримання вимог обов'язкового резервування та недопущення їх повторного порушення протягом календарного року;
• за другий випадок порушення порядку формування обов'язкових резервів (два звітних періоди резервування поспіль) протягом півріччя, календарного року на банк накладається штраф у розмірі процентної ставки Національного банку за кредитом овернайт під  забезпечення, яка діяла на день застосування заходу впливу, від суми недорезервування, але не більше ніж один процент від суми зареєстрованого статутного капіталу;
• за порушення банком порядку формування обов'язкових резервів три звітних періоди резервування поспіль протягом календарного року або не  перерахування ним коштів обов'язкових резервів у повному обсязі на окремий рахунок у Національному банку протягом 10 календарних днів після закінчення звітного періоду резервування до банку застосовуються заходи впливу відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку з питань застосування до банків заходів впливу за порушення банківського законодавства.

     Національний  банк може застосовувати до банку  інші, адекватні допущеному порушенню, заходи впливу відповідно до статті 73 Закону України "Про банки і  банківську діяльність".

       Подальший розвиток системи обов’язкового резервування повинно базуватися на застосуванні диференційованих нормативів для різних видів депозитів та активному регулюванні попиту і пропозиції грошей, застосовуючи нижчі нормативи для інвестиційних банків і вищі – для спекулятивних вкладень.

       Враховуючи, що обов’язкове резервування коштів є досить жорстким, владним інструментом, а застосування санкцій за порушення  порядку резервування тягне за собою  тяжкі наслідки для банків, основні  положення щодо застосування цього  інструменту мають бути встановлені  в законі. Для цього в законодавчому  акті доцільно обмежити максимальний розмір норми резервування (наприклад, не більше 20 відсотків), в межах якого  Національний банк зможе варіювати  розмір обов’язкового резервування. Крім того, на рівні закону необхідно  закріпити принципи обов’язкового  резервування, зокрема, стабільність, під якою мається на увазі незмінюваність розміру норми резервування на протязі  тривалого періоду (обов’язкове  резервування є інструментом довгострокового  регулювання і окремі ситуації на нього практично не повинні впливати), можливість надання пільг Національним банком у певні періоди і для  певних банків (адже для банків із невеликими розмірами кредитних ресурсів обов’язкове  резервування може означати суттєве  зменшення кредитних можливостей  в той час, як для великих банків воно має незначний вплив).

       Крім  того, із тексту Положення залишається  незрозумілою різниця в правовому  режимі перебування коштів обов’язкових резервів на кореспондентському та на окремому рахунку в Національного  банку України. Очевидно, режим перебування  на окремому рахунку в НБУ є  більш суворим, але в нормах Положення  це чітко не сформульовано.

       Однією  із складних проблем обов’язкового  резервування коштів є доволі жорсткий характер правового регулювання, що викликає незадоволення комерційних  банків, загострення інтересів, а  важливість питання призводить до судових  справ та ін. Цьому теж можна  було завадити шляхом застосування певних правових інструментів: наданням певних пільг, наприклад, право безкоштовного  здійснення платіжного обігу за допомогою  Національного банку, або субвенційне  рефінансування шляхом переобліку векселів тощо.

       Динаміка норм обов’язкового резервування впродовж  2004-2009рр. подано у таблиці 1. (додається)

       Практика  використання норм обов’язкових резервів свідчить про плавне зміщення акцентів у використанні грошово-кредитних  інструментів у регулюванні банківського ринку. Простежується зміна жорсткої політики Національного банку в  застосуванні цього інструмента  на більш помірковану та зважену. Доказом цього є те, що з грудня 2008 року норми обов’язкового резервування встановлені на рівні 0% від залучених  ресурсів у національній валюті. Зростання  резервних вимог до залучених  ресурсів у іноземній валюті пояснюється  політикою НБУ, яка спрямована на покращення структури ресурсної  бази банків у розрізі валют і  зумовлена зростанням ризиків ліквідності  в банківській системі, пов’язаних із так званими валютними гепами, тобто невідповідністю між валютою  залучених коштів і кредитних  вкладень. Вважаємо правильною політику НБУ щодо підвищення норм резервування стосовно залучених коштів у іноземній  валюті. Така дія НБУ спроможна  у певній мірі пригальмувати попит  зі сторони учасників ринку на іноземну валюту, який значно зріс в  умовах різкої девальвації гривні восени 2008 року, та частково сповільнити подальшу девальвацію гривні по відношенню до інших іноземних валют. Оскільки зростання норми резервування веде до обмеження вільних валютних ресурсів банку, що робить дорожчими кредити  у іноземній валюті, та сприяє зниженню процентної ставки за залученими депозитами у іноземній валюті. Банки охочіше здійснюють операції у національній валюті, що безумовно впливає на зниження рівня доларизації економіки країни. Однак в умовах системної банківської кризи, політичної невизначеності та обмежених каналів поновлення ліквідності зростають негативні очікування серед суб’єктів ринку щодо стабільності національної грошової одиниці, які надають перевагу іноземній валюті при зберіганні заощаджень. Так при масовому вилучені депозитів з банківської системи у період з вересня 2008 р. до листопада 2009 року незначний приріс залучених ресурсів відбувся лише у іноземній валюті.