Операції банків з цінними паперами

— страхування ризику змін процентних ставок;

— створення високоякісних  видів застави (для забезпечення особливо важливих депозитів);

— підвищення фінансових показників стійкості банківського балансу  за рахунок володіння пакетами цінних паперів достатньо високої якості.[8] 

2. ІНВЕСТИЦІЙНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ

У ролі універсальних учасників  ринку цінних паперів (емітентів, інвесторів, торговців цінними паперами, депозитарних установ) виступають комерційні банки, діяльність яких разом з іншими суб'єктами ринку направлена на становлення  ефективних ринкових відносин в Україні.

Ряд специфічних рис банківських  установ: відсутність законодавчого  розмежування банківської діяльності в Україні на комерційну (залучення  депозитів та надання кредитів) та інвестиційну; значно ширший спектр операцій, що здійснюють банки з цінними  паперами, в порівнянні з іншими парабанківськими установами; значний розмір банківських ресурсів, що вкладається в цінні папери; більш повна законодавча урегульованість банківської діяльності в порівнянні з діяльністю інших фінансово-кредитних установ; доступ банківських установи до купівлі державних цінних і паперів при їх первинному розміщенні Міністерством фінансів України тощо,- дозволяють їм зайняти провідне місце на ринку цінних паперів, що робить необхідним дослідження видів операцій банків з цінними паперами.

Проте участь комерційних  банків в інвестиційному процесі  на фондовому ринку має як позитивні, так і негативні моменти.

До позитивних рис можна  віднести наступні: 1) допуск банків на фондовий ринок сприятиме розвитку конкуренції між його учасниками, що зумовлює зменшення витрат емітентів  та інвесторів; 2) вкладення банком коштів у цінні папери диверсифікує його активи, що підвищує стабільність банку, а, отже, і надійність збереження коштів вкладників; 3) взаємопроникнення банківського та промислового капіталу покращує потік інформації, посилює конкурентоздатність банків та виробничого сектора. Володіючи акціями підприємства, банки отримують доступ до депозитів, а також мають вплив на підприємство у поверненості кредитів; 4) наявність нормативів інвестування та інших засобів, як форм державного впливу в інвестиційну діяльність банків.

До ряду негативних аспектів щодо участі комерційних банків в  інвестиційному бізнесі належать такі: 1) операції з цінними паперами є  більш ризиковим видом діяльності, ніж банківська справа; 2) збитки банків від зміни курсової вартості цінних паперів або невдалого їх розміщення при емісії цінних паперів можуть зашкодити інтересам банків, дестабілізувати  банківську систему; 3) наявність системи  страхування депозитів зменшує  самосвідомість банкірів та їх об’єктивну оцінку інвестиційних ризиків; 4) поєднання  банківського та інвестиційного бізнесу  здатне спричинити конфлікт інтересів  між структурними підрозділами банку, та частіше інвестиційна діяльність банків має другорядні функції у  порівнянні з іншою діяльністю; 5) занадто близькі відносини банку  та підприємства ,внаслідок володіння  банком пакетом акцій, можуть спричинити ситуацію, коли в разі погіршення фінансового  становища підприємства банк буде продовжувати його кредитування, щоб запобігти  збиткам від зниження курсової вартості акцій.

Перелік операцій з цінними  паперами, дозволених комерційним банкам, не визначається у Законі України "Про  банки і банківську діяльність". Тому необхідно керуватися такими спеціальними Законами України, як “Про цінні папери та фондовий ринок”,[7] "Про державне регулювання ринку цінних паперів", "Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" тощо. Аналіз співвідношення виданих ліцензій для здійснення цих операцій і фактичних операцій, які виконують комерційні банки, свідчить про те, що їхні операції є обмеженими. Частіше банки виступають на ринку цінних паперів як емітенти акцій (для поповнення власного капіталу) і інвестори державних та муніципальних цінних паперів. Незначні обсяги операцій на продаж і особливо на інвестиції свідчать про малу активність банків на ринку цінних паперів.

В Україні портфель цінних паперів займає, як правило, незначну частку в активах банку, а доходи від операцій з цінними паперами складають не більше 5%. Так, станом на 01.01.2010 р., інвестиційний портфель комерційних банків не перевищував 4,5% від чистих активів, від сукупних активів – 3,9%. При цьому такий стан інвестиційної “активності” банківської системи характерний не лише для кризового 2009 року, за останні шість років лише у 2005 році питома вага вкладень в цінні папери банків перевищувала 6% чистих активів [1]. Станом на 01.05.2011 інвестиції банків в цінні папери становили 9,97% від чистих активів банку та 11,51% від загальних (не скорегованих на резерви) активів банку [2]. Така ситуація зумовлена слабкістю національної економіки та недосконалістю фондового ринку, особливо на корпоративному його сегменті.

Низька активність банків спостерігається і на ринку муніципальних  запозичень, який займає особливе місце  в структурі фінансового ринку, являючи собою особливий механізм, що відкриває можливості залучення  інвестицій у регіони, забезпечення надходжень для модернізації й реконструкції  об’єктів комунального господарства, реалізації регіональних соціальних програм, з однієї сторони, та можливістю отримати доходи від інвестицій для інвесторів з другої.

Аналіз місцевих запозичень показує зниження, чи, навіть, замороження  обсягів зареєстрованої Державною  комісією з цінних паперів та фондового  ринку емісії облігацій муніципальних  позик, порівняно із 2008 роком. Протягом першого півріччя 2011 року Комісією зареєстровані випуски облігацій  місцевих позик на суму 400 млн. грн.., що становить 0,49% від загальної кількості  зареєстрованих Комісією емісійних  випусків цінних паперів у 1-му півріччі 2011 року [3].

За останніми наявними даними, питома вага операцій з облігаціями  місцевих позик становила 28,00 % від  операцій з цінними паперами, що вільно обертаються на фондовому  ринку. Обсяг торгів муніципальними цінними паперами у січні –  червні 2011 року порівняно з відповідним  періодом 2010 зменшився майже в 3,5 рази і становив 33,62 млн. грн. (у січні  – червні 2010 року – 117,30 млн. грн.), що становить 0,09 %. від загального обсягу операцій на ФБ ПФТС. Так, у січні – червні 2011 року на ринку муніципальних облігацій були укладені угоди лише Донецькою міською радою (серія C) (обсяг торгів – 725,66 тис. грн., кількість угод – 5) [4].

Така низька активність банків сьогодні зумовлена в першу чергу  недостатньою розвиненістю даного ринку  та незначним обсягом емісії на ньому. Тобто, на сьогодні в Україні недостатньо  використовується такий механізм залучення  інвестицій, як випуск облігації місцевих позик. Як свідчить світовий досвід, за нормальних умов розвитку економіки  ринок муніципальних позик є  досить привабливим для інвесторів. Зауважимо, що на сьогодні в Україні  цей ринок практично не розвивається, в основному через недосконалість законодавчої бази.

Загалом, аналізуючи стан інвестування банків в різні види цінних паперів, можна зробити наступні висновки: 1) інвестування банків в державні цінні  папери повинно заохочуватися нормативами  та гарантіями з боку держави в  особі управлінських органів; 2) доля інвестування в державні цінні папери повинна встановлюватися в залежності від вкладів фізичних осіб; 3) інвестування в цінні папери, в тому числі  державні, повинно супроводжуватися рядом пом’якшуючих засобів для  банків (наприклад встановленням  нормативів інвестування, страхуванням інвестиційної діяльності з метою  уникнення інвестиційних ризиків  тощо); 4) народногосподарське значення інвестицій в іпотечні облігації  та операції із консолідованим іпотечним  боргом повинно супроводжуватися пільговим  встановленням нормативів, додатковим страхуванням, забезпеченням захисту  інтересів банків шляхом удосконалення  процесу зворотного стягнення на іпотеку; 5) інвестування комерційних  банків в цінні папери місцевих позик  повинно заохочуватися державою та місцевими органами, шляхом встановлення різноманітних стимулюючих засобів (наданням пільг по розміщенні банком своїх підрозділів чи інших об’єктів на території територіальної громади, залученням банків на пільгових умовах в заходи органів місцевого самоврядування тощо). 
3.  ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ З ВЕКСЕЛЯМИ

Українські комерційні банки  здійснюють операції з векселями  відповідно до Законів України "Про  цінні папери і фондову біржу"[7], "Про підприємства в Україні", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні"[9], "Про банки і банківську діяльність",[8] "Про Національний банк України", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", "Про обіг векселів в Україні". Механізм проведення банками вексельних операцій базується також на Положенні про простий і переказний вексель (затверджене Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. № 104/1341), Правилах виготовлення і використання вексельних бланків (затверджені Постановою КМУ і НБУ від 10 вересня 1992 р. № 528), Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (затверджене постановою Правління НБУ від 16 грудня 2002 р. № 508)

У загальному значенні вексель  — це цінний папір, у якому зазначено  безумовне грошове зобов'язання однієї особи щодо сплати іншій особі  визначеної суми коштів у визначений строк.

Операції з векселями, що здійснюються в сучасних умовах комерційними банками, можна класифікувати  за такими групами.

1. Кредитні операції —  операції з надання грошових  коштів проти врахування векселів  та надання кредитів під заставу  векселів.

2. Торговельні операції  — операції з купівлі та  продажу векселів.

3. Гарантійні операції  — операції з надання гарантій  оплати векселів третіх осіб  за певних обставин і в обумовлений  строк: авалювання векселів, видача  гарантій на забезпечення оплати  векселів.

4. Розрахункові операції  — операції з оформлення заборгованості  векселями: прийняття до сплати  переказних векселів, виданих на  банк кредиторами; видача простих  векселів кредиторам банку; видача  переказних векселів на боржників банку; видача банку простих векселів боржниками банку; вексельні платежі.

5. Комісійні та довірчі  операції — операції з інкасування  векселів; доміциляція векселів; зберігання векселів; купівля, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів.

Під час проведення операцій з векселями банки беруть на себе такі ризики:

— кредитний;

— ліквідності;

— процентний;

— операційний.

З метою мінімізації ризиків  у процесі здійснення кредитних, торговельних, гарантійних і розрахункових  операцій банки мають ретельно вивчити  фінансовий стан, кредито- та платоспроможність платників за векселями і зобов'язаних за векселями осіб, з якими вони укладають угоди про проведення операцій.

6. Урахування векселів  — операція з кредитування  банком суб'єкта господарювання  шляхом придбання векселя до  настання строку платежу за  ним з дисконтом (зі знижкою)  за грошові кошти з метою  одержання прибутку від погашення  векселя за номінальною вартістю. При цьому сума дисконту утримується  наперед і вираховується відповідно  із номінальної суми векселя,  виходячи з кількості днів, що  залишаються до строку платежу  за ним з прийняттям до розрахунку  дня врахування і дня платежу.

Дисконтна ставка, що застосовується банком при врахуванні векселів, тісно  пов'язана з процентною ставкою  по звичайних кредитних операціях  і може бути розрахована за формулою.

Надання банками грошових коштів у вигляді кредитів під  заставу векселів здійснюється на загальних  принципах банківського кредитування. Особливістю цього виду кредитування є лише порядок надання, зберігання та реалізації застави, якою є векселі. Так, прийняття векселів у заставу  банк здійснює на підставі укладеного з векселетримачем-позичальником договору застави, в якому також встановлюється місце зберігання заставлених векселів. На зберігання вексель може бути переданий банку, державному чи приватному нотаріусу. Банку надається право вимагати, щоб заставлені векселі зберігалися саме у банку. Як правило, в заставу приймаються векселі, строк платежу за якими є більш тривалим, ніж термін надання кредиту.

Торговельні операції з купівлі  та продажу векселів здійснюються банками  на підставі укладеного з продавцем (покупцем) договору про купівлю (продаж) векселів, в якому, зокрема, повинні  бути визначені:

— ціна купівлі (продажу) векселів;

— строк та порядок здійснення розрахунку;

— умови переходу права  власності на векселі;

— строк та порядок передавання  векселів тощо.

Ціна векселя при купівлі (продажу) встановлюється за домовленістю сторін у відсотках до номінальної  вартості векселя. Дата переходу прав власності, строк і порядок розрахунку та передавання векселів встановлюються договором за домовленістю сторін з  урахуванням вимог цивільного законодавства.

Продавець може зробити на векселі один із таких передавальних  написів (індосаментів):

— іменний — індосамент, за яким векселетримач передає права  за векселем покупцю та в якому  зазначається особа, якій або за наказом  якої має бути здійснений платіж;

— бланковий — індосамент без зазначення певної особи, який складається  лише з підпису векселетримача, за яким векселетримач передає всі  права покупцю векселя. Вексель  з проставленим бланковим індосаментом, який підлягає оплаті за наказом, повинен  бути оплачений пред'явнику. Векселетримач  може перетворити бланковий індосамент у повний, зробивши над підписом бланкового індосаменту вказівку на певну особу. З метою уникнення  непорозумінь при пред'явленні банку  векселів та контролю банком відповідальності за векселем договір про купівлю (продаж) векселів має містити інформацію про вид індосаменту на векселі (іменний, бланковий) та особу, яка його вчинила.

Гарантійні банківські операції з векселями полягають у наданні  банком забезпечення платежу за векселем за будь-яку із зобов'язаних за ним  осіб. Гарантування оплати векселів є  формою кредитування банком суб'єкта господарювання і здійснюється на загальних принципах  банківського кредитування за дорученням та за рахунок клієнтів. Гарантія платежу  за векселем надається шляхом авалювання векселя та письмової гарантії в  забезпечення оплати векселя.