Неокласична теорія грошей. Кембріджська школа

 

Проте слід зауважити, що надто вільне дефіцитне  фінансування з державного бюджету  призводить до такого самого надмірного зростання попиту та руйнівної інфляції, як і тривале проведення монетарної політики «дешевих грошей». Тому проблема полягає не у виборі шляху «накачування» платоспроможного попиту – монетарного чи фіскально-бюджетного, а у визнанні ефективного попиту вирішальною ланкою відтворювального процесу і в абсолютизації його ролі в цьому процесі. Реалізація такого підходу протягом тривалого часу неминуче призведе до інфляції незалежно від обраного шляху «накачування» ефективного попиту, що згодом проявилось в реальній дійсності країн, що управляли своєю економікою згідно з рекомендаціями Дж. М. Кейнса.

 

Економічна  теорія Кейнса глибоко вплинула на всю економічну думку Заходу. Вона була домінуючою протягом кількох десятиліть, її рекомендації широко застосовувалися  в економічних програмах урядів більшості західних країн. Це пояснюється  тим, що кейнсіанська доктрина з’явилася  у розпалі великої економічної  депресії 1929—1933 рр., коли традиційна монетарна  політика була паралізована і виявилася  неспроможною вивести економіку  з глибокої кризи. Рекомендації ж  Кейнса давали можливість активно впливати передусім на зайнятість і обсяги виробництва як «найвужчі» місця  економічного розвитку, вказуючи шлях виходу з кризи.

 

Коли  період «великої депресії» минув (значною  мірою завдяки кейнсіанській  політиці «дешевих грошей»), погляди  економістів і політиків усе  частіше стали звертатися до її інфляційної  складової. І в міру зростання  інфляції падала довіра до кейнсіанських  рецептів. Дедалі більше дослідників  звертали увагу на те, що концепції  Кейнса не пристосовані для аналізу  господарських ситуацій, що характеризуються стійким підвищенням загального рівня цін. Це призвело до критики  кейнсіанства наприкінці 60-х – на початку 70-х років і до швидкого розчарування у цьому вченні. На перший план висунулася проблема інфляції і ролі в ній грошових чинників. Ця сфера аналізу завжди була традиційною вотчиною кількісної теорії. За кейнсіанством стійко закріпилася репутація «проінфляційної доктрини», що ігнорує цінову динаміку і приносить купівельну спроможність грошей у жертву завданням забезпечення високих темпів економічного зростання.

Загальне  розчарування в чудодійному характері  кейнсіанських рецептів посилило вплив  прихильників неокласичної теорії грошей, які істотно обновили традиційну кількісну теорію, надавши їй вигляду  сучасного монетаризму.

 

 

 

                                     ВИСНОВОК

 

Підсумовуючи розгляд кейнсіаноького напряму у кількісній теорії грошей, необхідно зазначити, що, принципово не заперечуючи значення кількісного чинника впливу на ціни і реальну економіку. Він зовсім по-іншому трактує механізм цього впливу та його значення. Дж. М. Кейнс виходив з того, що ринковій економіці внутрішньо властива розбалансованість та нерівномірність (циклічність) відтворювального процесу, який зумовлює низьку ефективність монетарних факторів економічного регулювання, особливо на коротких часових інтервалах, і вимагає більш прямого й потужного втручання держави в економічні процеси, зокрема через механізм фіскально-бюджетної політики. У механізмі впливу кількісного фактора на економіку Кейнс на перше місце ставив динаміку процентної ставки та пов'язаний з нею інвестиційний процес, а не зміну цін.

 

Загальне  розчарування в чудодійному характері кейнсіанських рецептів різко посилило вплив прихильників неокласичної теорії грошей, які висунули концепцію монетаризму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Михайловська І. М.  підруч. Гроші та кредит
2. Савлук М. І.  конспект лекцій Гроші та кредит
3. Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.
4. Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна  теорія зайнятості, процента та грошей. — К., 1999.
5. Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.