НБУ як орган управління грошовим оборотом

Напрями і  форми валютної політики визначаються становищем країни у світовому господарстві, а також завданнями, що ставляться перед національною економікою. Валютна  політика спрямована на забезпечення стабільності курсу національної грошової одиниці, сприяння через курс валюти залученню іноземних інвестицій в економіку, регулювання зовнішніх  платіжних стосунків з іншими країнами, забезпечення збалансування зовнішніх платежів і накопичення централізованих валютних резервів.

3)орган банківського нагляду та регулювання. На Національний банк України покладено функцію контролю за виконання комерційними банками законодавства з банківської справи, додержанням економічних нормативів, встановлених Національним банком, та власних нормативних актів. З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків Національний банк встановлює для комерційних банків такі економічні нормативи як мінімальний розмір статутного фонду; граничне співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його активів; показники ліквідності балансу; розмір обов’язкових резервів, що розміщуються у Національному банку; максимальний розмір ризику на одного позичальника. Порядок розрахунку зазначених економічних нормативів визначається Національним банком.

4)банк банків. З метою підтримки стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей Національний банк надає комерційним банкам кредити, які використовуються для задоволення тимчасових потреб банків і для кредитування цільових програм, пов’язаних з реорганізацією і модернізацією виробництва, розвитком окремих галузей народного господарства та структурною перебудовою економіки України. Надання комерційним банкам короткострокових кредитів здійснюється Національним банком через аукціон, що забезпечує створення рівноправних умов доступу комерційних банків до централізованих кредитних ресурсів. Запроваджено ломбардний кредит.

5)державний банк. Національний банк організовує і здійснює через банківську систему касове обслуговування державного бюджету України. На нього покладено виконання операцій з державними цінними паперами.

6)організатор міжбанківських розрахунків. Із січня 1994 року Національний банк відповідно до покладених на нього функцій запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Для функціонування цієї системи в Республіці Крим та кожній області створено регіональні розрахункові палати, що об’єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходиться Центральна розрахункова палата у м. Києві.

Серед функцій  центральних банків виділяють основні, без яких неможливе виконання  головного завдання центрального банку - збереження стабільності національної грошової одиниці, - і додаткові, які  сприяють вирішенню цього завдання (рис. 1.1)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1 Функції  Центрального банку

Національний  банк для забезпечення виконання  покладених на нього функцій здійснює певні операції. Це такі операції як :

1) надає кредити  комерційним банкам для підтримки  ліквідності за ставкою не  нижче ставки рефінансування  Національного банку та в порядку,  визначеному Національним банком;

2) надає кредити  Фонду гарантування вкладів фізичних  осіб за обліковою ставкою, встановленою Національним банком України ;

3) здійснює  дисконтні операції з векселями  і чеками в порядку, визначеному  Національним банком ;

4) купує та  продає на вторинному ринку  цінні папери у порядку, передбаченому  законодавством України ;

5) відкриває  власні кореспондентські та металеві  рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів ;

6) купує та  продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

7) зберігає  банківські метали, а також купує  та продає банківські метали, дорогоцінні метали та камені  та інші коштовності , пам’ятні  та інвестиційні монети з дорогоцінних  металів на внутрішньому і  зовнішньому ринках без квотування  і ліцензування ;

8) розміщує  золотовалютні резерви самостійно  або через банки, уповноважені  ним на ведення валютних операцій, виконує операції із золотовалютними резервами України;

9) приймає  на зберігання та в управління  державні цінні папери й інші  цінності;

10) веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нарахування відсотків ;

11) виконує операції по обслуговуванню державного боргу , пов’язані із розміщенням державних цінних паперів , їх погашенням і виплатою доходу за ними. 

Національний  банк має право встановлювати  плату за надані ним відповідно до закону послуги (здійснені операції ). Національний банк має право здійснювати й інші операції , необхідні для забезпечення виконання своїх функцій, але йому забороняється:

1) бути акціонером  або учасником банків та інших  підприємств, установ;

2) здійснювати  операції з нерухомістю, крім  тих, що пов’язані із забезпеченням  діяльності Національного банку  та його установ;

3) здійснювати  торговельну, виробничу, страхову  та іншу діяльність, яка не відповідає функціям Національного банку.

Обмеження не стосуються :

1) набуття  з метою покриття заборгованості  Національного банку будь-яких  прав та активів за умови  їх відчуження в найкоротший  строк;

2) участі  у капіталах інших підприємств,  установ, що забезпечують діяльність Національного банку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Роль та значення Національного банку України як організатора грошового обігу в країні

 

В умовах товарного  виробництва і ринкових відносин кругооборот капіталу здійснюється у грошовій формі. Це означає, що він починається (Г-Т) і завершується (Т-Г) за допомогою грошей. Гроші, будучи продуктом товарного виробництва, опосередковують економічні зв'язки між підприємствами, забезпечують облік матеріальних і трудових витрат, виконують роль загального вартісного еквівалента.

Таким чином, грошовий оборот - це процес безперервного  руху грошових знаків між суб'єктами економічних відносин у процесі  виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків  та через обіг готівки або ж грошовий оборот - це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються у народному господарстві.

Суб'єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які приймають  участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного  продукту держави. Усі вони певним чином  одержують грошові доходи, заощаджують  чи витрачають їх і цим впливають  на економічні процеси.

Грошовий  оборот складається з окремих  каналів руху грошей між суб'єктами грошового обороту:

* центральним банком і комерційними банками;

* центральним  банком і державою;

* комерційними банками;

* підприємствами й організаціями;

* банками  і підприємствами й організаціями;

* банками та населенням;

* державою, населенням і підприємствами;

* підприємствами, організаціями та населенням;

* фізичними особами;

* банками  і фінансовими інститутами різноманітного  призначення.

По кожному  з наведених вище каналів гроші  здійснюють зустрічний рух, тобто товарні  потоки закономірно створюють зустрічний рух грошових коштів - як у національній, так і в іноземній валюті (рис. 1.2):

 

Рис. 1.2 Модель грошового обороту

Центральний банк як організатор грошового обороту  є вихідним і кінцевим пунктом  моделі грошового обороту, оскільки він — єдиний емісійний центр  держави (запровадження в обіг грошей). Наповнення економіки грошовими коштами центральний банк здійснює через комерційні банки, які є основною ланкою моделі грошового обороту — через комерційні банки здійснюється кругооборот готівки і безготівкових платежів.

Національний  банк як емісійний центр країни має  повноваження щодо організації і  регулювання готівкового грошового  обігу на території України. Він  установлює правила випуску в  обіг, зберігання, перевезення, інкасації  та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових  операцій для банків, підприємств  і організацій.

Випуск готівки  грошей Національний банк України здійснює шляхом продажу її комерційним банкам. Якщо комерційний банк не може покрити  випуск готівки її надходженням у свої каси від клієнтів, то покрити цей дефіцит він може не емісією, а купівлею готівки центрального банку. Емісією вважається та частина випущених в обіг грошей, яка не забезпечена надходженнями.

З всього вищесказаного  можна зробити висновок, що Національний банк України відіграє особливо важливу  роль в організації грошового  обігу в країні, оскільки він є  саме тим незамінним суб’єктом в  грошовому обороті, що виконує функцію єдиного емісійного центру держави. Також своє призначення він реалізує через свої функції, такі як:

• емісійного банку;
• банку банків, тобто специфічної банківської інституції, яка формує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи;
• виступає валютним органом, тобто визначає валютну політику;
• виступає органом банківського нагляду та регулювання;
• є банком банків;
• державний банк;
• організатор міжбанківських розрахунків;
• органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.

Національний  банк України виконує низку операцій, які визначені чинним законодавством України.

Завданням НБУ  є надання комерційним банкам кредитів; визначення валютної політики та здійснення валютного регулювання; контроль за виконанням комерційними банками законодавства; надання  комерційним банкам кредитів; організація  та здійснення через банківську систему  касового обслуговування державного бюджету  України; він є зберігачем державного золотовалютного запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів  та інше.

Правовий  статус центрального банку можна  охарактеризувати таким чином: це державний  орган управління з покладеними  на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Національний банк України має згідно Закону України «Про Національний банк України» має незалежний статус, тобто в його діяльність не втручаються органи законодавчої та виконавчої влади.

Організаційна структура Національного банку  будується за принципом централізації  з вертикальним підпорядкуванням. Під  структурою центрального апарату НБУ  слід розуміти сукупність його підрозділів, схем розподілу між ними функцій  та повноважень, покладених на банк, а  також систему взаємовідносин цих  підрозділів. Від ефективності побудови структури центрального апарату  Національного банку значною  мірою залежить прийняття та виконання  управлінських рішень у грошово-кредитній  сфері.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Національний  банк України здійснює керівництво  всією кредитною системою країни, він покликаний регулювати кредит і  грошовий обіг, контролювати й стабілізувати  рух обмінного курсу національної валюти, згладжувати своїм впливом  перепади в рівні ділової активності, цін і зайнятості, стимулювати зростання національної економіки на здоровому фінансовому ґрунті. Національний банк виступає в якості агента уряду. Він консультує уряд в таких областях, як управління національним боргом, валютна й кредитно-грошова політика. Крім того, він є представником уряду в фінансових операціях останнього.

Основним  завданням Нацбанку є розробка й  проведення грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Визначаючи тактичні й оперативні завдання грошово-кредитної політики потрібно враховувати необхідність її диференціації залежно від конкретної макроекономічної ситуації.

Центральний банк в значній мірі є самостійним  інститутом. Від вибору ступеня самостійності  центрального банку та можливостей  його впливу на розвиток економічних  процесів залежить соціально-економічне становище держави, її економічний  і політичний суверенітет.

Надання широких  повноважень Національному банку  в сфері валютного регулювання  необхідне, оскільки, особливо в умовах фінансової кризи, коли відсутня належним чином розроблена законодавча база, а ринкові механізми, що саморегулюються, не набули достатнього розвитку.