Металістична теорія грошей

    Металістична  теорія грошей

    Представники  металістичної теорії грошей ототожнюють  грошовий обіг з товарним обміном  і стверджують, що золото і срібло вже за своєю природою є грошима. Вони не враховують суспільної природи  грошей (ототожнюючи їх із золотом  і сріблом) і вважають гроші простим  засобом обміну, а резервній функції  металевих грошей надають фундаментального значення.

    Паростки  металістичної теорії з'явилися  ще в античні часи, коли другий великий  поділ праці (виділення ремесла  із землеробства) зумовив появу в  ролі загального еквіваленту металів: заліза та олова, свинцю та міді, срібла та золота.

    Подальший розвиток металістична теорія одержала в епоху первісного нагромадження  капіталу, коли вона відіграла певну  прогресивну роль у боротьбі проти  псування монет. У найбільш закінченому  вигляді ця теорія була сформульована  меркантилістами, які пов'язували  її з вченням про гроші як про  багатство нації. Ранні меркантилісти  ототожнювали багатство із золотом  та сріблом і зводили функції  грошей до засобу нагромадження. Представники пізнього меркантилізму під багатством розуміли надлишок продуктів, який повинен  перетворитись на зовнішньому ринку  на гроші. Вони вбачали у грошах не тільки засіб нагромадження, а і  засіб обігу та платежу.

    Ототожнюючи багатство з грошима, меркантилісти  ігнорували проблему вартості товару і замінювали її міновою вартістю. На їх думку, товар має вартість, бо він купується за гроші. Пізні  меркантилісти розуміли, що гроші  – це товар, але вони не змогли пояснити, як і чому товар стає грошима, в  чому суть вартості самих грошей.

    Уявлення  меркантилістів про роль грошей відображали  погляди купців, що займалися зовнішньою торгівлею. Центральним пунктом  теорії пізнього меркантилізму була система активного "торгового  балансу". При цьому вважалося, що держава тим багатша, чим більша різниця між вартістю вивезених  та ввезених товарів.

    Прихильниками цієї теорії у ХУІІ-ХУІІІ ст. були: в Англії – У. Стаффорд, Т. Мен, Д. Норе; в Італії– Ф. Галіані; у Франції– А. Монкретьєн.

    Помилковість  металістичних поглядів меркантилістів полягала в наступному:

    • визнання золота і срібла грошима  за їх природою;

    • ототожнення грошей з товарами;

    • нерозуміння суті грошей як товару особливого роду, який виконує специфічну суспільну функцію – служить  загальним еквівалентом;

    • ігнорування того, що гроші –  це історична категорія.

    Із  завершенням первинного нагромадження  капіталу зовнішня торгівля перестала  виступати основним джерелом збагачення. Дедалі більше стала виявлятися роль капіталістичних мануфактур і капіталістичного землеробства як сфери виробництва  додаткової вартості. Ідеологи промислової  буржуазії стали протиставляти  капітал в обороті "мертвим" скарбам у вигляді золота і  срібла. А оскільки розвиток промисловості  в капіталістичних країнах вимагав  розвитку внутрішнього ринку, критики  меркантилізму різко виступали  проти металістичної теорії грошей. Вони стверджували, що для внутрішнього обігу зовсім не потрібні повноцінні металеві гроші, які викликають непродуктивні  витрати нації.

    В епоху золотомонетного стандарту  з розвитком банкнотного обігу  німецькі економісти К. Кніс, В. Лексіс, А. Ленибург та інші вже не заперечували можливість обігу знаків вартості, однак вимагали обов'язкового обміну їх на метал. У цей період металістична теорія набула значного поширення, принципи її були покладені в основу грошових реформ, спрямованих проти інфляції.

    У XIX ст. виникла золотодевізна система  грошового обігу, яка всупереч традиційним  уявленням металістів передбачала  не безпосередній розмін кредитних  грошей на золото, а розмін їх на валюти (девізи) провідних імперіалістичних держав.

    Повернення  до металістичної теорії грошей відбулося  після Другої світової війни. Французькі економісти А. Тулемон, Ж. Рюефф і  М. Добре, а також англійський  економіст Р. Харрод запропонували  ідею про необхідність введення золотого стандарту в міжнародному обігу, а американський економіст М. Хальперін та француз III. Ріст висунули вимоги про введення його також у  внутрішньому обігу.

    З крахом Бреттонвудської валютної системи  на початку 70-х років знову здійснювалися  спроби обгрунтувати необхідність відновлення  золотого стандарту. Так, наприклад, екс-президент  США Р. Рейган в час передвиборчої  кампанії вважав можливим повернення до золотого стандарту. Будучи обраним  президентом в січні 1981 р., він  створив спеціальну комісію з  цієї проблеми, яка, однак, вирішила, що введення золотого стандарту є недоцільним.

    Номіналістична  теорія грошей

    Номіналістична  теорія грошей виникла при рабовласницькому ладі. Вона заперечувала внутрішню  вартість грошей для виправдання  псування монет з метою збільшення доходів казни.

    Ця  теорія повністю сформувалась у ХVІІ - ХVIII ст., коли грошовий обіг був наповнений неповноцінними (білонними) монетами. Першими представниками номіналізму  були англійці Дж. Берклі і Дж. Стюарт. Вони вважали, що, по-перше, гроші створюються державою; по-друге, їх вартість визначається номіналом; по-третє, сутність грошей зводиться до ідеального масштабу цін. Наприклад, Дж. Стюарт визначав гроші як масштаб цін з рівними поділами.

    Номіналісти повністю відкинули вартісну природу  грошей, розглядаючи їх як технічну зброю обміну. Панівне становище  номіналізм зайняв в політекономії  в кінці XIX – на початку XX ст., але, на відміну від раннього номіналізму, об'єктом його захисту стали не білонні монети, а паперові гроші (казначейські білети).

    Найбільш  яскраво сутність номіналізму проявилась в теорії грошей німецького економіста Г. Кнаппа в праці 1905 р. "Державна теорія грошей". Основні її положення  зводились до наступного:

    • гроші – продукт державного правопорядку, творіння державної влади;

    • гроші – хартальний платіжний  засіб, тобто знаки, наділені державою платіжною силою;

    • основна функція грошей – засіб  платежу.

    Помилковість  теорії грошей Кнаппа полягає в тому, що: по-перше, гроші – категорія  не юридична, а економічна; по-друге, металевим грошам притаманна самостійна вартість, а не отримання її від  держави, представницька вартість паперових  грошей також визначається не державою, а обумовлена об'єктивними економічними законами; по-третє, основною функцією грошей є не засіб платежу, а міра вартості.

    Австрійський  економіст Ф. Бендіксен ("Про цінність грошей", "Про гроші як загальний  знаменник") спробував дати економічне обґрунтування державній теорії грошей, оцінюючи гроші як свідоцтво  про надання послуг членам суспільства, яке надає право на отримання  зворотних послуг. Але його спроба економічно обґрунтувати номіналізм не вдалася, так як при оцінці сутності грошей він ігнорував теорію вартості.

    В період економічної кризи 1929-1933 рр. номіналізм отримав подальший розвиток як теоретична основа для виправдання  відмови від золотого стандарту. Так, Дж. М. Кейнс ("Трактат про  гроші", 1930 р.) назвав золоті гроші "пережитком варварства", "п'ятим колесом возу". Ідеальними він вважав паперові гроші, які більш еластичні, ніж золото, і повинні забезпечити постійне процвітання суспільства. Витіснення з обігу золота паперовими грошима  він розглядав як емансипацію  грошей від золота і перемогу теорії Кнаппа. Кейнс вважав, що всі цивілізовані гроші є хартальними і кнапповський харталізм повністю здійсненний.

    Помилковим  в теорії Кейнса було твердження, що металічний обіг нееластичний: в дійсності  еластичність досягається шляхом випуску  банкнот, розмінних на золото. Практична  мета номіналізму Кейнса полягала в  теоретичному обґрунтуванні скасування золотого стандарту, переходу до паперово-грошового  обігу і регулювання економіки  через управління інфляційним процесом.

    В сучасних умовах номіналізм – одна з домінуючих теорій грошей. Так, відомий  американський економіст П. Самуельсон вважає, що гроші є умовними знаками  та розглядає їх як штучну соціальну  умовність.

    Таким чином, всім різновидам номіналізму  характерні одні і ті ж вади: ігнорування  товарного походження грошей, відмова  від їх найважливіших функцій, ототожнення  грошей з масштабом цін, ідеальною  лічильною одиницею.

    Кількісна теорія грошей

    Кількісна теорія грошей, яка стверджує, що ціни товарів визначаються об'ємом платіжних  засобів, що знаходяться в обігу, належить до числа найстаріших доктрин  в історії економічної думки. Період її зародження датується XVI ст., коли бурхливе зростання товарних цін  в Європі наполегливо вимагало пояснення  причин цього явища. Крім того, це був  період панування в економічних  трактатах ідей меркантилізму з  його благоговійною вірою в особливі властивості благородних металів  як важливого елементу суспільного  багатства.

    Найбільш  розповсюджений у ХVIII-ХІХ ст. варіант  кількісної теорії стверджував, що при  умові саеіегіа рагіЬиз (незмінності  інших умов) рівень товарних цін  в середньому змінюється пропорційно  зміні кількості грошей. Це положення  спочатку застосовувалось до металевих (золотих та срібних) грошей, а після  виходу робіт Д. Рікардо, і до паперових (нерозмінних) грошей. Кількісна теорія включає, як правило, два базисних положення:

    постулат  причинності (ціни залежать від кількості  грошей) і постулат пропорційності (ціни змінюються пропорційно зміні  кількості грошей).

    В період свого зародження кількісна  теорія не претендувала на пояснення  причин зміни цін. Її головним завданням  було обґрунтування погляду, що гроші  принципово відрізняються від інших  представників товарного світу  завдяки відсутності в них  внутрішньої вартості. І лише з  часом в кількісній теорії почала домінувати теза про зв'язок стану  грошового обігу з динамікою  цін.

    Першим, хто висловив припущення про залежність рівня цін від кількості благородних  металів, був французький філософ  Жан Боден. Однак він не висував  твердження про пряму, а тим більше пропорційну залежність між зміною кількості грошей та зміною цін.

    Окремі  положення цієї теорії в загальних  рисах сформулював Дж. Локк (1632-1704 рр.). В більш розробленій формі  вона викладена Дж. Вандерлінтом (помер  в 1740 р.), Ш. Монтеск'е (1689-1755 рр.) і Д. Юмом (1711-1776 рр.). Прихильником кількісної теорії був і Д. Рікардо (1772-1823 рр.).

    Таким чином, для ранньої кількісної теорії були характерні три постулати:

    1) причинності (ціни залежать від  маси грошей);

    2) пропорційності (піни змінюються  пропорційно кількості грошей); 3) універсальності (зміни кількості  грошей чинять однаковий вплив  на ціни всіх товарів).

    Між тим очевидно, що по мірі розвитку форм грошей структура грошової маси стає далеко не однорідною, так як включає  не тільки готівкові гроші, а й  банківські вклади. По-різному реагують на збільшення грошової маси й ціни на різні групи товарів, які зростають  нерівномірно. Подальший розвиток кількісної теорії грошей пов'язаний з включенням в неї апарату економетричного  аналізу і елементів мікроекономічної теорії ціни. Суттєвий внесок до модернізації кількісної теорії вніс І. Фішер (1867-1947 рр.) – видатний представник математичної школи в сучасній економічній  теорії, один із творців і перший президент Міжнародного економічного товариства (1931-1933 рр.). В праці "Купівельна сила грошей, її визначення і відношення до кредиту, відсотків і криз" (1911 р.) він намагався формалізувати  залежність між масою грошей і  рівнем товарних цін. Математично рівняння обміну можна представити у вигляді  формули:

    МV = РQ,

    де, М (mоney) – середня кількість грошей, що знаходяться в обігу в даному суспільстві протягом року;

    V (vеlосіtу) – середня кількість  оборотів грошей в їх обміні  на блага;

    Р (рrіcе) – середня продажна ціна кожного  окремого товару, що купується в  даному суспільстві;

    Q (quantity) – сукупна кількість товарів. 

    Формула Фішера є некоректною для умов золотомонетного стандарту, оскільки ігнорує внутрішню вартість грошей. Однак при обігу паперових  грошей, нерозмінних на золото, вона набуває певного раціонального  змісту. В цих умовах зміна грошової маси впливає на рівень товарних цін (хоч, звичайно, І. Фішер в певній мірі ідеалізував ціновий механізм, так як мав на увазі абсолютну  еластичність цін). Фішер, як і інші неокласики," відштовхувався від  моделі досконалої конкуренції і  поширював свої висновки на економіку, в якій існували монополії, і ціни вже в значній мірі втратили еластичність. В концепції Фішера є й інші недоліки, характерні для кількісної теорії, зокрема, перебільшення впливу грошей на товарні ціни. З його формули  випливає, що грошова маса виконує  активну роль, а ціни – пасивну. У Фішера лише грошова маса виступає як незалежна змінна, тоді як в