Механізм чекових розрахунків

    Розрахунок  по чеку може бути забезпечений повністю або частково шляхом. авалю. Це забезпечення дається третьою особою, за винятком платника, або навіть однією з осіб, яка підписала чек. Аваль робиться на чеку або на додатковому папері. Для авалю досить навіть одного підпису, поставленого авалістом на лицевій стороні чеку, якщо тільки підпис не поставлений чекодавцем. Аваль повинен вказати, за чий рахунок він виданий. При відсутності такої вказівки він вважається виданим на чекодавця.

Використання чеків у міжнародних розрахунках

    Використання  чеків у міжнародних розрахунках  регулюється одноманітним чековим  законом, який було прийнято у 1931 р. на Женевській конференції. Він визначає форму, реквізити, умови подання до оплати, індосамент чека та ін.

    Чек — це безумовний наказ чекодавця  банку-платнику чи іншій кредитній  установі оплатити за пред’явленням  певну суму чекодержателю чи за його наказом за рахунок наявних у банку (депонованих) коштів чекодавця. Для клієнтів зі стійким фінансовим становищем банк за наявності відповідної угоди може видати чек без депонування коштів. Такі чеки називаються безвалютними, їх використання дуже обмежене.

    Як  засіб платежу у міжнародних  розрахунках чек використовується у розрахунках за поставлений  товар, при остаточному розрахунку за товари (послуги), в регулюванні  грошових відносин у разі рекламацій та штрафних санкцій, при погашенні  боргу, а також у розрахунках по неторгових операціях. Чек може бути використаний для отримання готівки, для безготівкових платежів і в інших формах розрахунків. Форми та реквізити чека регулюються нормами Женевських чекових конвенцій, англо-американською системою права та національним законодавством. Спори щодо форми чека вирішуються на основі права тієї країни, де виписано чек; права особи, що є платником, по чеку визначаються законом місця платежу.

    Оскільки  чек є інструментом розпорядження  поточного банківського рахунку, термін його дії обмежений. Женевська чекова конвенція встановлює для чека, який обертається в межах однієї країни, термін 8 днів; для чека, виписаного в одній країні та оплачуваного в іншій, — 20 днів; якщо ці країни розташовані на різних континентах, — 70 днів.

    Для міжнародних платежів неторгового  характеру використовують дорожні  чеки та єврочеки.

    Дорожній (туристичний) чек — це платіжний  документ, грошове зобов'язання (наказ) сплатити зазначену на ньому суму валюти його власнику. Зразок підпису  власника проставляється в момент продажу йому чека. Ці чеки виписуються великими банками та фірмами, серед яких Thomas Cook, American Express, Citicorp, Bank of America, Bank of Токіо, Mitsui Bank та ін.

    Єврочек — це чек у євровалюті, який виписується  банком і оплачується у будь-якій країні—учасниці угоди «Єврочек». Єврочек оплачується за умови пред'явлення його власником гарантійної картки.

    У разі відмови від платежу за чеком  держатель чека зобов’язаний заявити  протест у встановлений строк. Відмова  від оплати чека має бути підтверджена нотаріальним протестом або підписом банку на чеку про відмову здійснити платіж. У разі такої відмови держатель чека має право вимагати оплати від чекодавця, індосантів, авалістів тощо. 

ВИСНОВКИ

    По-перше, слід зазначити, що в процесі розвитку розрахунковий чек спочатку формується як різновид цінних паперів, поява якого пов’язана з інтенсифікацією торгових відносин, необхідністю їх супроводу надійними засобами здійснення розрахунків, ускладненням правових засобів їхнього регулювання.

    Чек – грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред'явникові чека або іншій вказаній у чеку особі. Чек є інструментом розпоряджання коштами, що є на розрахунковому рахунку.

    При розрахунках чеками виникають економічні відносини між трьома суб'єктами. Це:

• чекодавець – юридична або фізична особа, власник рахунка, який здійснює платіж за допомогою чека та підписує його;
• чекодержатель – юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеком;
• банк-емітент – банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі і веде їхні рахунки.

    Власник рахунку виписує чеки в межах залишку коштів на рахунку в установі банку (або понад цей залишок, якщо є домовленість щодо овердрафта).

    Отже, розрахунки за допомогою чеків проводяться  так:

    1) покупець на основі заяви отримує  в своєму банку чекову книжку, для чого банк-емітент депонує певні грошові кошти (ліміт чекової книжки);

    2) покупець, одержавши рахунок постачальника на товар або послуги, виписує і передає постачальникові чек;

    3) постачальник здає чек в установу  банку, яка його обслуговує; банк зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок постачальника. Одночасно ця сума списується з рахунка покупця, на якому вона була депонована (принципово суть справи не змінюється від того, обслуговуються чекодавець і чекодержатель в одній чи різних установах банків).

    При оплаті чека кошти списуються з відповідного рахунка чекодавця та зараховуються на рахунок чекодержателя. Оплата чеків — відповідальна банківська операція. Чеки можуть бути недійсними, мати різні дефекти і навіть бути підробленими. Ризик, пов'язаний з видачею і оплатою чеків, для банків є досить суттєвим.

    В Україні розрахунки чеками зараз не дуже поширені, особливо порівняно із західними країнами, де чек є основною формою безготівкових розрахунків. Чеки не отримують поширення у вітчизняному господарському обороті внаслідок недостатності коштів на рахунках клієнтів і обмеженої платоспроможності більшості комерційних банків.

Список  використаних джерел:

1. Банківська енциклопедія // Під ред. А. М. Мороза. – К.: Ельтон, 1993. – 328 с.
2. Банківські операції: Підручник // А. М. Мороз, М. I. Савлук, М. Ф. Пуховкін та ін. / За ред. А. М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2000. – 384 с.
3. Банківська справа: Підручник, [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://buklib.net/index.php?option=com_jbook&catid=69
4. Береславська О.І., Наконечний О.М., Пясецька М.Г. Міжнародні розрахунки та валютні операції, 2002, [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://library.if.ua/books/131.html
5. Кіндрацька Л. М. Бухгалтерський облік і прийняття рішень в банках: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2000. – 404 с.
6. Кулик Д. О. Конструкція розрахункового чека: історія формування та сучасний стан // Форум права. – 2009. – № 1. – С. 288–295
7. Розрахунки чеками // Юридичні статті по Цивільному праву, [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://yurist-online.com/ukr
8. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібн. для сам ост. вивч. дисципліни. – К.: КНЕУ, 2001. – 404 с.
9. Фінансове право. Під. ред. Воронової Л.К. і Бенерської Д.Н. – К.: Вентурі, 1995