Механізм чекових розрахунків

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ БАНКІВСЬКОГО БІЗНЕСУ 
 

КАФЕДРА:

Банківської справи 
 
 
 
 
 

ІНДЗ

З дисципліни

«Міжнародна банківська справа» 

НА  ТЕМУ:

«Механізм чекових розрахунків» 
 
 
 

ВИКОНАВ:

студент групи ФБС-44

Бобанич Андрій Іванович 

ПЕРЕВІРИЛА:

К.е.н., доцент кафедри

Банківської справи

Михайлюк  Роксолана Володимирівна 
 

Тернопіль – 2010

 

    

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………..…...3

Історичні та правові основи становлення чекових  розрахунків.....4

Загальна  характеристика чека та його форми...…………………....8

Порядок здійснення розрахунків чеками………………….……….13

Використання  чеків у міжнародних розрахунках..……….……….19

Висновки……………………………………………………………...21

Список використаних джерел………………………………………..23

 

ВСТУП

    Чек — це письмова безумовна пропозиція чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної у чеку грошової суми чекодержателю  готівкою або у безготівковій  формі (шляхом її переведення на банківський  рахунок власнику чека).

    Форми чеків та їх обіг регламентуються національним законодавством та нормами міжнародного права. Країни СНД у якості джерела чекового права використовують Постанову ЦВК та СНК СРСР “Положення про чеки” від 6 листопада 1929 року, а також нормами Женевської конвенції, яка встановила “Одноманітним закон про чеки”.

    Чеки  застосовуються для здійснення розрахунків  у безготівковій формі між  юридичними особами, а також фізичними  та юридичними особами з метою  скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Застосування чека в платіжному обороті в значній мірі спрощує розрахунки, що дозволяє зменшувати витрати по обігу дійсних грошей і прискорювати розрахунки, так як усі чеки оплачуються по пред'явленню.

    Як  засіб обігу і розрахунку чек  виникає із функції грошей, як платіжного засобу, але не є дійсними грошима, а тільки заміщує їх в платіжному обороті. Обіг чеку, як засобу платежу обмежено, тому що, по-перше, чек – це грошове зобов’язання приватного порядку і не може використовуватись як всезагальний засіб платежу. По-друге, чек виступає лише як письмовий дозвіл банку розпоряджатися засобами на поточному рахунку чекодавця у банку і не може бути як засіб кредиту, тобто на суму чека не нараховують проценти, хоча він і виступає у ролі кредитних грошей. 
 

 

Історичні та правові основи становлення чекових розрахунків

    Поява розрахункового чека у середньовічній Європі пов’язана з розвитком  торгівлі й удосконаленням засобів  забезпечення сфери розрахунків. Таким  чином, незаперечним може вважатись  той факт, що батьківщиною розрахункового чека є Італія. Найбільш давній документ цього роду датується 1276 роком, відповідно до нього пред’явникові документа належало право отримати певну грошову суму.

    В історії виникнення та розвитку розрахункового чека велике значення має поява документів, що з’явилися в Голландії в XVI ст. Вони мали форму квитанції, що видавалася чекодавцем на ім’я третьої особи-платника – з метою посвідчення одержання від нього певної грошової суми. Надалі платник використовував видані йому квитанції як засоби платежу, а пред’явник, у свою чергу, набував право на одержання зазначеної в документі грошової суми від уповноваженої особи. Як остання виступала звичайно відповідна кредитна установа.

    Розміщаючи  свої кошти за депозитними договорами у ювелірів, клієнти були зацікавлені в одержанні певної грошової суми з переданих на зберігання грошей або інших цінностей, а ювеліри видавали своїм клієнтам прості векселі, які стали прообразом банкнот, що з’явилися пізніше. Але, незалежно від цього, особа, що передала кошти за депозитним договором, могла розпоряджатися ними за допомогою адресованих на її ім’я записок, що йменувалися касовими нотатками (cash notes). Саме ці касові нотатки найбільш подібні до конструкції розрахункового чека у сучасному його розумінні.

    Інтенсивний розвиток розрахункових відносин з використанням розрахункового чека спричиняє збільшення кількості здійснюваних кредитно-розрахункових операцій, що в остаточному підсумку мало наслідком появу чекових книжок.

    Еволюція  розрахункових засобів забезпечення кредитно-розрахункових відносин обумовила появу документів «на пред’явника», зміст яких становила формула: «я зобов’язуюсь сплатити такому-то або тому, хто пред’явить мені оформлений мною документ». У даному документі зазначалось ім’я первісного кредитора, але одночасно у ньому містилось нормативне застереження, що виконання може вимагати або даний кредитор, або пред’явник документа. На думку Н.Й. Нерсесова, «…ці середньовічні документи можна назвати несправжніми паперами на пред’явника».

    Іншими  словами, факт володіння вважався на той час достатньою підставою для визнання пред’явника законним наступником або спадкоємцем первісного кредитора.

    В Англії, країні класичного чекового обігу, розрахунковий чек як найпоширеніший засіб безготівкових розрахунків  одержав самостійний розвиток, незважаючи на тривале регулювання чекових правовідносин нормами звичаєвого права. Розвиток розрахунково-кредитних відносин із застосуванням конструкції розрахункового чека мав наслідком створення в 1775 р. у Лондоні першої у світі клірингової палати (clearing house), мета якої полягала в проведенні операцій із взаємозаліку й ліквідації взаємних заборгованостей. Розвиток так званого «писаного» права мав наслідком прийняття у 1856 р. основного нормативно-правового акта чекового законодавства Великої Британії того часу – Закону про чеки.

    Подальше  закріплення в англійському законодавстві  конструкція розрахункового чека одержала з прийняттям Закону про переказні  векселі 1882 р. (Bill of Exchange Act). Цей закон  належить до правових актів, норми якого регламентують відносини, пов’язані з використанням трьох видів оборотних документів: переказного векселя (bill of exchange), чека (check) і простого векселя (promissory note). Положення даного нормативного акта урівнюють регулювання вексельних правовідносин із чековими, що підтверджує подібність правової природи чека й векселя. Так, згідно із статтею 73 Закону про переказні векселі 1882 р., чек розглядався в англійському праві як різновид переказного векселя, виставленого на банк, строком «по пред’явленню».

    Надалі  конструкція розрахункового чека знаходить  подальший розвиток у спеціальному акті «Про чеки», прийнятому в Англії в 1957 р. Зазначений документ доповнює низку  положень чекового обігу, передбачених Законом про переказні векселі 1882 р. Так, зокрема, норми спеціального акта «Про чеки» регламентують правове положення банків, що оплачують та інкасують чеки.

    У торговому праві США, що розвивалося  з англійського вексельного законодавства, норми якого були сприйняті Уніфікованим торговим кодексом США 1896 р., конструкція розрахункового чека отримала подальший розвиток.

    У цей час регулювання розрахунків  із застосуванням розрахункових  чеків здійснюється нормативними положеннями  розділу 3 «Оборотні документи» Уніфікованого  торгового кодексу США (далі – УТК). Поряд із ними в розділі 3 УТК йдеться також про розрахунковий чек, що ототожнюється з переказним векселем, який підлягає оплаті за вимогою й оформлений на банк. Таким чином, в американському праві розрахунковий чек також підкоряється загальним правилам вексельної регламентації з деякими спеціальними приписами. Правила, що діяли раніше, базувалися на паперовій системі платежів, однак бурхливий розвиток розрахунків з використанням інших форм оборотних документів і перехід до їхньої автоматичної обробки вимагали істотних змін законодавства.

    Відповідно  до іншої точки зору конструкція  розрахункового чека одержала самостійний  розвиток у результаті поступового  формування положень актів окремого чекового законодавства найбільш розвинутих країн Європи. Ця точка зору є більш обґрунтованою, враховуючи історичні факти і виходячи із цих міркувань.

    Подальший розвиток чекових відносин у радянський період історії України цілком залежав  від економічної й фінансової політики соціалістичної держави. Згідно з Декретом від 19.04.1918 р. в епоху воєнного комунізму як цінні папери, так і розрахункові чеки в цивільному обороті не використовувались.

    Специфікою  цивільного законодавства вказаного  періоду є існування суміжних із чеком правових конструкцій, які, однак, не характеризуються ознакою оборотоздатності та мають обмежений суб’єктний склад. До них належать чеки Зовнішпосилторгу, призначені для видачі громадянам СРСР, що працювали за кордоном. Грошові кошти у вигляді заробітної плати, зароблені за кордоном, виплачувалися за кордоном частково.

    Залишок невиплачених коштів переводився на спеціальний рахунок, звідки при  поверненні в СРСР їх можна було отримати готівкою, але вже не у  вигляді іноземної валюти, а у  вигляді спеціальних документів на пред’явника, що одержали назву  «чек». Товари за такими чеками можна було придбати тільки в спеціалізованих магазинах валютної торгівлі «Берізка». Передача чеків іншим особам була заборонена. Крім цього, в розглядуваний період використовувалися чеки Державного банку для зовнішньої торгівлі СРСР. Вони призначалися для розрахунку за товари в спеціальних магазинах Торгмортрансу. Надалі чековий обіг регулювався також риписами Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік. В Основах передбачалася можливість правового регулювання відносин у сфері розміщення (видачі) та обігу окремих видів цінних паперів з використанням положень підзаконних нормативних актів. Такий підхід приводив до відомчої сваволі й створював колізії між положеннями окремих правових актів.

 

Загальна характеристика чека та його форми

    Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове безумовне розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю  зазначену в чеку суму коштів.

    Чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.

    Чекодержатель - підприємство, яке є отримувачем  коштів за чеком.

    Банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий  чек) підприємству або фізичній особі.

    Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на окремому балансовому рахунку № 722 "Розрахункові чекові книжки та розрахункові чеки" в банку-емітенті (у сумі ліміту).

    Депонування коштів – це внесення певних грошових сум на зберігання до банку: у даному разі – для забезпечення банківської гарантії вчасності платежу. Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки в банк подається платіжне доручення для перерахування коштів на рахунок  N 722.

    Бланки  чеків брошуруються в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці НБУ за зразком, затвердженим НБУ. Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.

    З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовлені комерційними банками самостійно з дотриманням усіх обов'язкових вимог і мати фірмову позначку банку.

    Головні бухгалтери підприємств, які ведуть розрахунки чеками, зобов'язані періодично перевіряти:

• правильність використання чеків особою, яку уповноважено на їх підписання:
• правильність виведення залишків ліміту на корінцях чеків;
• звіряти суми на корінцях чеків із записами у виписках з рахунка в банку.

    На  підприємстві чекові книжки повинні  зберігатися під замком у безпечному від пожежі і крадіжки приміщенні.

    Розрахункові  чеки, які використовуються фізичними  особами при здійсненні разових  операцій, виготовляються окремими бланками. Їх облік ведеться окремо від чекових  книжок.

    Банк-емітент  без видачі чекової книжки може видати на ім'я чекодавця (фізичної особи) один або декілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою.