Комерційні банки, їх сутність,функції та види

Функції банківських інвестицій полягають  у створенні вторинних резервів для задоволення потреби у  коштах, яка виникає внаслідок  вилучення клієнтами своїх вкладів, або надходження замовлень на позички, що перевищують наявні ресурси. Здійснюючи інвестиційні операції, банки  мають на меті: додержання безпеки  грошових коштів, забезпечення їх диверсифікації, доходу та ліквідності.

Інвестування  потребує систематизованого аналізу  ризику цінних паперів, які придбаває  банк, оцінки якості цих паперів, визначення здатності банку здійснювати  інвестиції. Для цього потрібен безперервний і кваліфікований контроль за станом ринку цінних паперів.[8]

 

3.3. Розрахунково – касове обслуговування

Грошові розрахунки в Україні здійснюються з допомогою готівки та в безготівковій  формі. Розрахунки готівкою застосовуються головним чином у процесі взаємовідносин підприємств, установ та організацій  з населенням, а також між людьми, тобто вони обслуговують рух грошових доходів та видатків населення, хоча готівка може використовуватися  і при розрахунках між юридичними особами. У розрахунках між юридичними особами переважна більшість  платежів здійснюється в безготівковому порядку. Безготівкове перерахування  коштів може опосередковувати і рух  грошових доходів і видатків населення, але його обсяг незначний. Основне  місце в міжгосподарських безготівкових  розрахунках займають платежі за товарно-матеріальні цінності і  послуги, а також фінансові перерахування  клієнтів.

Безготівкові  розрахунки здійснюються через банківські установи, де юридичні та фізичні особи  зберігають свої грошові кошти і  мають відповідні рахунки (поточні, бюджетні тощо). Деякі безготівкові платежі, як правило дрібні, підприємства та організації здійснюють з допомогою  поштово-телеграфних переказів через  установи зв'язку.

Безготівкові  розрахунки здійснюються на основі письмових  розрахунково-грошових документів: платіжних  доручень, чеків, акредитивів, вимог-доручень, платіжних вимог, інкасових доручень, векселів. Форми розрахунків між  продавцем та покупцем визначаються угодами між ними.

Безготівкові  розрахунки розрізняються за способом платежів та формами розрахункових  документів. За дорученням своїх клієнтів банки здійснюють готівкові й  безготівкові платежі як за рахунок  коштів клієнта, так і на кредитній  основі. Безготівковий платіжний  обіг здійснюється за допомогою переказів  та інкасо.

Платежі за допомогою переказів здійснюються банками шляхом списання коштів з  рахунка платника і зарахування  їх на рахунок вказаної ним особи. Якщо платник і його партнер мають  поточні рахунки в одному комерційному банку, операція зводиться до дебетування  одного рахунку і кредитування іншого. Якщо рахунки відкриті в різних банках, проводяться додатково міжбанківські розрахунки за допомогою системи кореспондентських зв'язків. Такі зв'язки будуються як безпосередньо між двома банками, так і за участі центрального банку, через який здійснюється основний обсяг міжбанківських платежів. Отже, у платіжному обігу діють не тільки поточні рахунки платника і одержувача коштів, а й рахунки банків, що їх обслуговують.

Надходження та списання коштів з міжбанківських операцій сальдуються, а розрахунки між банками здійснюються на базі взаємного заліку надходжень та вимог (клірингу).

Інкасо  є поширеним видом послуг комерційних  банків тим клієнтам, які в розрахунках  застосовують векселі і чеки. Інкасування  векселів проводиться банком за дорученням клієнта до настання строку виплати  за векселем (його погашення). Воно оформляється інкасовим індосаментом, надписом на векселі, який містить доручення  власника векселя банку одержати оплату. Згідно зі строком погашення  банк одержує від боржника потрібну суму, перераховує гроші на рахунок  клієнта і гасить вексель (передає  його платнику).

Касове  обслуговування клієнтів полягає в  тому, що комерційні банки приймають  від них готівкові кошти та зараховують їх на відповідні рахунки, видають із цих рахунків готівкові  кошти клієнтам за їх вимогою на відповідні цілі.

Банки здійснюють касові операції з обслуговування клієнтів на основі єдиних правил, установлених Національним банком України. Ці правила  визначають порядок прийняття, видачі, упакування, зберігання та обліку готівки.

За здійснення розрахункових операцій банки стягують з клієнтів плату у формі комісії, розмір якої передбачається у відповідному договорі між сторонами.

 

3.4 Банківські послуги

Крім  традиційних, притаманних суто банкам операцій, вони виконують на замовлення своїх клієнтів нетрадиційні операції і послуги. Це їх змушує робити конкуренція, яка існує на грошовому ринку, а також всередині банківської  системи.

Банківські  послуги - це ті дії банківських установ  на замовлення клієнтів, які не пов'язані  із залученням додаткових ресурсів. Основною формою оплати банківських послуг є  комісії. Банки надають клієнтам різноманітні послуги, їх об'єднують  у певні групи за відповідними ознаками і критеріями. Найбільш поширеною  є класифікація банківських послуг, в якій виділяють такі групи послуг: ліцензовані, неліцензовані, чисті, сурогатні, комісійні, гонорарні, спредові, балансові, позабалансові тощо.

До ліцензованих банківських послуг належать такі, надання яких потребує ліцензії Національного  банку України. Це, зокрема: касове обслуговування клієнтів; інкасація та перевезення  грошових цінностей; ведення рахунків клієнтів у національній та іноземній  валюті; залучення депозитів юридичних  і фізичних осіб; видача гарантій і поручительств; управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів тощо.

Чистими називаються послуги, що не несуть будь-якого  ризику для активів банку, крім ризику операційних помилок. Наприклад, здійснення розрахунків за власні кошти клієнтів, інкасові послуги, інкасація готівки, касове обслуговування та ін. Сурогатними  називаються послуги, кінцевий результат  від здійснення яких може вплинути на активи банку, хоч на момент надання  послуги такого впливу не відбувається. Наприклад, гарантії, підтверджені акредитиви, непокриті чеки, аваль і акцепт векселів тощо.

До комісійних належать послуги, за надання яких банк стягує з клієнта плату у вигляді  комісії, а сам не сплачує ніяких комісій при їх наданні. Це збереження цінностей у власному депозитарії, ведення реєстрів власників цінних паперів, розміщення цінних паперів, емітованих клієнтами за їх дорученням тощо.

Гонорарними називаються послуги, за надання  яких банк отримує від клієнтів обумовлену наперед плату. Це лізинг, трастові, консультаційні та деякі інші послуги.

До спредових  відносять послуги, чисті доходи від яких формуються як різниця між  комісією, отриманою від клієнта, та комісією, сплаченою при організації  даної послуги. Прикладом такої  послуги є видача клієнтам готівки  за рахунок купленої в інших банків або в установі НБУ. Спред виникає  лише тоді, коли банк використовує сторонніх (третіх) осіб при наданні послуг клієнтам.

До балансових належать послуги, що обліковуються  на балансових рахунках (кредитні, інвестиційні, валютні операції). Ці послуги, у  свою чергу, можуть бути активними та пасивними. Послуги, що не обліковуються  на балансових рахунках, відносять  до позабалансованих (гарантії, поручительства, консультації), їх надання не супроводжується  вкладенням або залученням коштів.

Ринок банківських  послуг в Україні перебуває на стадії формування. Найбільшим попитом  користуються послуги розрахунково-касового характеру. Проте з розвитком  ринкових відносин з'являється попит  і на такі послуги, як лізинг, факторинг, гарантії, трастові послуги.[4]

Швидко  розвивається попит на послуги банків у сфері обігу цінних паперів: купівля-продаж цінних паперів за заявками клієнтів, розміщення емісії цінних паперів  тощо.

Лізингові послуги полягають у здаванні в оренду на тривалий строк предметів  довгострокового користування; Як правило, протягом строку дії договору про  лізинг орендар сплачує орендодавцю  повну вартість взятого в оренду майна. Отже, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі  і погашається у розстрочку. 

Факторинг - являє собою купівлю банком у  клієнта права на вимогу боргу (без  права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банк купує дебіторські  рахунки, пов'язані з постачанням  товарів або наданням послуг.

Трастові  послуги засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа-засновник передає  своє майно у розпорядження іншої особи - довірчому власнику, для управління в інтересах третьої особи-бенефіціара(особа, на користь та в інтересах якої надаються довірчі послуги. Ним може бути сам довіритель майна або третя особа.)

За надання  довірчих послуг банк стягує плату, розмір якої установлюється в договорі між  банком та клієнтом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. КОНТРОЛЬ І РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ  КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ З БОКУ  ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ

Надзвичайно важлива роль банків у системі  організації суспільного виробництва  і в забезпеченні державного регулювання  економіки вимагає постійного розвитку всієї банківської системи і  забезпечення стабільності її функціонування. Досягнення цієї мети потребує регулярного  контролю за їх діяльністю з боку центрального банку. Цей контроль, як і регулювання  діяльності комерційних банків, в  умовах розвиненої ринкової економіки  забезпечується, головним чином, за допомогою  економічних важелів, хоча це й не виключає використання суто адміністративних методів.

Регулювання діяльності комерційних банків з  боку центрального банку здійснюється в кожній країні з ринковою системою економіки. Проте організація контролю за банківськими установами має суттєві  відмінності залежно від країни, особливостей її банківської системи, рівня розвитку ринкових відносин тощо. Наприклад, у США центральний  банк здійснює такий контроль разом  з Федеральною корпорацією страхування  депозитів та Службою контролю грошового  обігу.[10]

Головна мета цього нагляду полягає в  забезпеченні стабільності всієї банківської  системи і в захисті інтересів  вкладників. Усі заходи, які здійснює в цьому напрямку НБУ можна  звести до зменшення ризиків, які, як правило, поділяють на внутрішні  і зовнішні.

До внутрішніх слід зарахувати ризики, пов’язані  з людським фактором (рівень кваліфікації працівників банку, дисципліна тощо), з технічними умовами організації  банківської справи (наявність, надійність і ступінь ефективності матеріально-технічних  засобів), з рівнем організації роботи банківських відділів (бухгалтерського, безпеки, зв’язку та ін.)

Зменшення ризиків пов’язано з такими заходами з боку НБУ, як процедура реєстрації банків, видача їм ліцензій на здійснення окремих операцій, проведення аудиторських перевірок тощо. Організаційно цю роботу здійснює Управління з банківського нагляду НБУ і його регіональні відділення.

До зовнішніх  ризиків слід зарахувати такі:

- кредитний  ризик, що полягає в можливості  неповернення кредиту;

- процентний  ризик, пов’язаний з недоотриманням  або з неотриманням плати за  наданий кредит;

- валютний  ризик, який означає втрати  банку від несприятливої для  нього зміни валютного курсу;

- ризик  ліквідності, що означає неможливість  банку в повному обсязі забезпечити  вимоги своїх клієнтів;

- ризик  за операціями з цінними паперами, що знаходить свій вираз у  можливості втрат банку у зв’язку  з несприятливою зміною курсу  цінних паперів, які є у власності  комерційного банку.

Контроль  за зовнішніми ризиками НБУ здійснює шляхом реалізації цілої низки заходів. До найбільш поширених і систематичних  слід зарахувати:

- щомісячну  звітність комерційних банків  перед НБУ щодо портфеля цінних  паперів, ризику процентної ставки, валюти і валютної позиції;

- надання  відомостей про наслідки зовнішнього  аудиту;

- вимога  НБУ надати іншу інформацію, навіть  ту, що становить банківську або  комерційну таємницю.

Хоча  методологія нагляду НБУ за діяльністю комерційних банків поки що не дуже добре розвинута, з кожним роком  все ближче і ближче Україна підходить  по цим параметрам до Європейських стандартів, видаючи нові, більш  сучасні закони і накази, розширюючи нагляд за діяльністю всієї фінансової системи України.

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Підводячи підсумки даної  курсової роботи, можна  зробити висновок про те, що комерційні банки сьогодні – основа складова кредитно-фінансової системи будь-якої країни.

Сьогодні  комерційні банки здатні запропонувати клієнтові до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Вони виконують різноманітні операції, які поділяються на традиційні і нетрадиційні. До перших належать кредитування, розрахунки, залучення вкладів тощо. До других - різноманітні послуги (лізингові, факторингові, консультативні тощо). Традиційні операції бувають активними й пасивними.

Значне місце в банківській діяльності займають розрахунково-касові операції. Міжгосподарські безготівкові розрахунки здійснюються з використанням певних форм і способів. Розрахунки готівкою мають регламентацію і підпорядковані певним правилам.

Для успішної діяльності банків велике значення має  їх стабільність. Вона означає постійну здатність банку відповідати  за своїми зобов'язаннями і забезпечувати  прибутковість на рівні, достатньому  для нормального функціонування у конкретному середовищі. Забезпечити  стабільність можна за допомогою  дотримання системи економічних  параметрів, що встановлені центральним  банком, і підтримання оптимального рівня прибутковості.