Комерційні банки – необхідний суб’єкт ринку грошей

       Однією  з важливих функцій банку є посередництво в кредиті, яка здійснюється шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх використання позичальником. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.

    Значення посередницької  функції комерційних банків для успішного розвитку ринкової економіки полягає в тому, що вони зменшують ступінь ризику і невизначеності в економічній системі. Банки залучають засоби, що можуть бути віддані в позичку, відповідно до потреб позичальників і на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні ризики власників грошей, розміщених у банку.

        Друга найважливіша функція комерційних  банків — стимулювання нагромаджень у господарстві. Адже виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, банки повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, а й формувати ефективні стимули до нагромадження засобів, що в свою чергу формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Створенню гарантій надійності розміщення накопичених ресурсів служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Поряд зі страхуванням депозитів  важливе значення для вкладників має доступність інформації про  діяльність банків і про ті гарантії їми надані.

   Третя функція  банків — посередництво в платежах між окремими самостійними суб'єктами. Платіжний механізм — структура економіки, що здійснює "обмін речовин" у господарській системі. Методи  платежу поділяються на готівкові і безготівкові. У великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки. Існує велика розмаїтість видів безготівкових розрахунків: переказний вексель,  банківська тратта, простий вексель, чек. Комп'ютерна революція мала великий  вплив  на характер і  технологію грошових розрахунків. Розвиток одержали дві системи автоматизованих розрахунків: "роздрібні" системи електронних розрахунків  і  міжбанківські  системи перекладу засобів .У США в даний час мається чотири системи роздрібних  платежів: автоматичні  розрахункові  палати, що виконують функції розрахункових палат,  але паперові носії замінені магнітними, на яких вони мають формат,  зручний для швидкісної обробки на ЕОМ; банківські автомати, які дозволяють виконувати операції:

• зняття грошей з поточного  чи  ощадного  рахунків  в банку;
• одержання позики в межах відкритого ліміту;
• депонування грошей на рахунку з одержанням депозитної квитанції;
• одержання інформації про стан рахунка клієнта в банку;
• переказ коштів з одного рахунку на іншій;
• обмін іноземних банкнот на місцеву валюту;

термінали в торгових точках, щоб здійснювати оплату повсякденних  покупок; банківське обслуговування вдома - перспективний елемент розрахунків - комплекс послуг по наданню клієнтам банку фінансової інформації, а також  здійсненню з їх ініціативи банківських  угод  з передачею інформації за наявності персонального комп'ютера.

        Також банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.

        У зв'язку з формуванням фондового  ринку добре розвивається посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і з дорученням клієнта.

    Інвестиційний  портфель банку контролюється  законом. Це означає,  що  держава  встановлює норму відсотка, відповідно до якої  визначена  частина  (до  90%)  повинна складатися з  цінних  паперів  держави,  інша — часток підприємств. Банки   купують тільки висококласні  папери відповідно до оцінки кредитними агентствами зв'язаного з ними ризику.

   Як інвестиційний консультант банк робить консультаційні послуги своїм клієнтам із приводу випуску і обертання цінних паперів. Якщо банк бере на себе роль інвестиційної компанії, то він займається організацією випуску цінних паперів і видачею гарантій по їх розміщенню на користь третьої особи; купівлею-продажем цінних паперів від свого імені і за свій рахунок, у тому числі шляхом котирування цінних паперів, тобто повідомляє на визначені цінні папери "ціни продавця" і "ціни покупця", по яких він зобов'язується їх продавати і купувати.

   Лізинг  і факторинг — форма фінансування довгострокової  оренди дорогого  устаткування. Відповідно до договору про лізинг орендар одержує в довгострокове користування  устаткування  за умови внесення  періодичних платежів власнику устаткування. Ставки по  лізинги розраховуються виходячи з витрат виробництва, відсотків, податків.

       Факторинг.   Банк-фактор  купує вимоги якої-небудь компанії і потім сам одержує платежі по них. В операції факторингу є три учасники: фактор, первісний кредитор і боржник, що  одержує від клієнта товари  з відстрочкою платежу. Фактор веде всю бухгалтерію, бере на себе обов'язки по попередженню боржника про платежі, виконує інкасацію вимог, а також несе весь ризик, пов'язаний з повним  і   своєчасним   надходженням   платежів. Витрати клієнта складаються з комісійного і факторського збору, що складається з відсотків за наданий аванс і прибутків авансової компанії.

        Трастові операції. Багато банків приймають на себе функції довіреного обличчя  і  виконують  у цій ролі різноманітні операції для своїх індивідуальних  і  корпоративних  клієнтів. Деякі банки не виконують ніяких інших функцій,  крім  трастової. Є три основні категорії трастових послуг для фізичних осіб:

• розпорядження майном після смерті власника;
• керування майном на довірчій основі і піклування;
• агентські функції;

       Вирiшальну  роль в функціонуванні системи  вiдiграють комерцiйнi банки в трансформаційній функції. Вона включає декiлька напрямкiв.

• трансформацiю ризиків: банки можуть звести ризики своїх вкладникiв та акцiонерiв до мінімуму за допомогою диверсифікації активних операцiй; створення резервiв; диверсифiкацiї % ставок в залежностi вiд ризиковостi кредитiв; страхування депозитiв тощо;
• трансформацiю строкiв: мобiлiзація значних обсягів короткострокових коштiв i їх поповнення, з чого банки одержують можливість їх частину спрямовувати в довгострокові позички та iншi довготривалi активи;
• трансформацiю капiталу: мобiлiзуючи великi обсяги дрiбних вкладiв, банки одержують можливiсть акумулювати великi маси капiталу для реалiзацii масштабних проектiв;
• просторову трансформацію: акумулювання ресурсів з багатьох регiонiв i з iнших країн, спрямувуючи на фiнансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об’єкту, що полегшує балансування попиту i пропозиції на грошовому ринку у будь-якому мiсцi свiтового ринку.

        Однією з важливих функцiй банкiв є їх здатнiсть “робити гроші” — розширювати кредитнi ресурси народного господарства. Банки називають “фабриками кредиту”. Надаючи позичку пiд борговi зобов’язання своїх клiєнтiв (забезпеченi товарно-матерiальними цiнностями, що не є грiшими) банк зараховує їх на рахунок позичальників і тим створює можливiсть надходження в обiг нових сум  грошей. Отже дуже важлива роль в економiцi країни належить кожному окремому банку , а ще важливіша роль належить всiй банкiвськiй системi.

4.  Місце і роль комерційних банків у розбудові ринкової економіки в         Україні.

4.1.Розвиток комерційних банків в Україні.

     Починаючи з першої половини ХIХ сторіччя, в України стали здійснюватися банківські операції і використовуватися широкі форми кредитування, що насамперед було пов’язано із розвитком ярмаркової торгівлі. Значним банківським центром, що здійснював операції на ярмарках, став Бердичів. Через свої 8 банківських домів він мав зв’язки з банківськими домами Петербурга, Москви, Варшави, Одеси. Основні операції бердичівські банкіри здійснювали на Контрактовому ярмарку в Києві. У 1835—1844 рр. вони завезли туди 500—600 тис. руб. сріблом, а в 1845—1849 рр. — понад 1 млн. руб.

       Кредитно-розрахункові  установи поступово ставали невід’ємною  частиною господарського життя  України. Їх призначення у дореформений  період (1861 р.) полягало в підтримці  поміщицьких господарств. Дворянський  банк та iншi кредитні установи („сохранные казны”, „приказы общественного призрения”) давали позики під заставу маєтків, а держава тримала у своїх руках монополію на використання грошових накопичень.

         Все це не відповідало інтересам  індустріального розвитку країни. Тому з припиненням видачі позик під заставу маєтків (1859 р.) почалася лiквiдацiя кредитних установ. Проте, створюючи нову банківську систему, царський уряд не хотів втратити керівних позицій у банківсько-кредитній справі. Державному банку, заснованому в 1860 р., були надані крім права здійснювати звичайні комерційні операції й iншi важливі функції, через що разом  Міністерство фінансів і Державний банк мав вирішальний вплив на діяльність інших банкiв.

       Створення  індустріальної банківської системи в Україні почалося саме із заснування контор державного банку Російської імперії. У 1896 р. кредитно-банкiвська мережа в українських губерніях виглядала так: Держбанк мав три контори (Київ, Одеса i Харкни) та 14 відділень. При повітових казначействах i відділеннях держбанку діяли 66 позиково-ощадних кас, що відігравали велику роль у мобілізацій дрібних заощаджень населення. В ощадкасах при поштово-телеграфних установах м. Києва значилося 7 284 вкладники, на рахунках яких було 0,84 млн. рублів.

      Загалом на територiї України напередодні революції 1917 — 1921 рр. була створена широка мережа кредитно-банкiвських установ з багаторівневою структурою, що охоплювала всi галузi аграрно-iндустрiальноiї економіки регiону і була мiцно iнтегрована в загальноімперську грошово-кредитну систему, а через не і в європейську. Вона забезпечувала нормальний рух товарiв, грошей i кредитних ресурсiв, хоча за своєю могутністю значно поступалася аналогiчним системам індустріальних та iндустрiально-аграрних країн Західної Європи.

       До  середини 1920-х років кредитно-банкiвська  мережа України склалася кiлькiсно  і якiсно. Український кредитний  капiтал, як і ранiше, концентрувався  в системi сільськогосподарської,  промислово i споживчої кооперації, у сферi приватновласницької позикової справи.

       Реальна  лiквiдацiя залишкiв автономiї української  кредитної справи роэпочалася  на межi 20-30-х рокiв, коли внаслідок  заборони приватного підприємництва  в промисловості, транспортi й  торгiвлi припинили iснування товариства  взаємного кредиту.

      До другої  половини 60-х рокiв Україна не  мала у своєму розпорядженні  автономної кредитно-банкiвсько  системи. Тут дiяли фiлії Держбанку  СРСР, Будбанку СРСР i трудовi ощадкаси.

       З  сiчня 1989 р. в республiцi починаеться  створення комерцiйних i кооперативних банкiв.

      На 20 червня 1990 р на території України було  офіцiйно за реєстровано 25 банкiв  (17 акцiонерних комерцiйних i 8 кооперативних). Вони були розміщені вкрай  нерівномірно й оперували обмеженими  капiталами. Самi банки мiстилися в Киевi, на Захiднiй Україні, Пiвденно-Схiдний Україні і в Криму.

       Розвиток  сучасної банкiвської системи  незалежної України розпочався  з 20 березня 1991 року. Тодi був  прийнятий перший Закон України  “Про банки i банківську дiяльнiсть”.

      У формуванні сучасної банкiвської системи України можна видiлити кiлька етапiв:

       І етап — 1991 -1992 роки: процеси перереєстрації та реорганiзацii

3 2 жовтня 1991 року Нацiональний  банк починає перереєстровувати  комерцiйнi банки України, що були  зареєстровані ще держбанком СРСР.

      Починається  витіснення “міністерського” капiталу — частку капiталу, вкладеного у комерцiйнi банки рiзними державними установами ринковим капiталом спiльних та малих пiдприємств, акцiонерних товариств.

державнi “Промiнвестбанк”, “Агропромбанк”, “Укрсоцбанк” акцiонуються пiд тиском головних менеджерiв та основних клiєнтiв.