Комерційні банки – необхідний суб’єкт ринку грошей

• управління грошовим обігом;
• забезпечення платіжного механізму;
• акумуляція заощаджень;
• надання кредиту;
• фінансування зовнішньої торгівлі;
• довірчі операції;
• зберігання цінностей;
• консультування і надання інформації.

            Також банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, через систему обов‘язкових резервів управляє динамікою кредиту.

Чи не найважливіша особливість  комерційних банків полягає у  їх можливості створювати за рахунок  кредиту додаткові платіжні засоби шляхом збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів. Усі інші інститути кредитної системи, крім центрального банку, не можуть використовувати емітовані кошти як джерело кредитних ресурсів. У той же час комерційні банки не мають права самостійно емітувати готівкові кошти, оскільки це є монополією центрального банку.

            Важливою особливістю комерційних банків є те, що окрім своїх традиційних функцій, вони, як правило, можуть виконувати практично всі функції інших інститутів кредитної системи ( крім центрального банку), а тому є по суті фінансово-кредитними установами універсального типу, у зв’язку з чим їх ще називають „фінансовими універмагами”. Сучасні комерційні банки здатні виконувати до 200 різних видів операцій залежно від своїх розмірів, сфери діяльності потреб клієнтів та інших ознак.

            Одне з основних призначень комерційних банків посередництво в переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців. Головна мета їх діяльності – одержання прибутку (тому їх і називають “комерційними”). Ці банки концентрують більшу частину ресурсів кредитного ринку і є основною ланкою кредитної системи. Комерційні банки мають універсальний характер, вони здійснюють банківські операції у найширшому діапазоні: концентрують тимчасово вільні грошові кошти, перетворюючи їх у позичковий капітал; надають кредити підприємствам і організаціям; здійснюють посередництво у грошових розрахунках і платежах; здійснюють кредитну емісію; здійснюють операції із цінними паперами і товарними документами; надають консультаційні послуги. Як правило, комерційні банки знаходяться в акціонерній формі власності закритого чи відкритого типу.

Сучасний стан розвитку економіки України потребує постійної  уваги до банківської системи  в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування. Ця потреба обумовлюється тим, що банківська система України - одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки і є одним з основних чинників політики економічного зростання. Адже через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання.

       Банкiвська система — законодавчо визначена, чiтко структурована сукупність фiнансових посередників грошового ринку, якi займаються банкiвською дiяльнiстю.

       Банкiвська  система виникає не внаслідок  механічного поєднання окремих  банкiв, а будується по заздалегідь  виробленій концепції, в межах  якої відводиться мiсце кожному виду банкiв i кожному окремому банку.

       В  такому тлумаченні банкiвська  система не включає небанківські  фiнансовi iнститути грошового ринку.  Цим вона помiтно вiдрiзнясться  вiд кредитної системи. до складу  останньої включають всiх посередників грошового ринку — як банкiвських, так i небанківських.

       Необхiднiсть,  формування банківської системи,  як особливої ,структури, визначається  двома групами причин:

• пов’язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду i регулювання банківської дiяльностi, узгодження комерцiйних iнтересiв окремих банкiв з загальносуспільними iнтересами — забезпеченням сталостi грошей i стабільної роботи всiх банкiв;
• пов’язаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту i пропозиції на грошовому ринку i в кожному його секторi.

За своєю структурою банкiвськi системи рiзних країн iстотно вiдрiзняються. Разом з тим є  ряд ознак, якi властивi всiм банківським  системам, що функцiонують в ринковiй  економiцi. Це, перш за все, дворівнева побудова.

        На першому рiвнi знаходиться один  банк (або декілька банкiв, об’єднаних  спільними цiлями i завданнями). Такiй  установi надається статус Центрального  банку.  Законом визначено   підзвітність Національного банку України (НПУ) безпосередньо Верховній Раді України. На нього покладається вiдповiдальнiсть за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сферi.

        Його основними функціями є:

• грошово-кредитне регулювання економіки;
• емісія валюти країни і забезпечення обiгу;
• контроль за дiяльнiсть кредитних установ;
• акумуляція і зберігання резервів кредитних установ;
• кредитування комерцiйних банкiв;
• кредитно-розрахункове обслуговування уряду;
• зберігання та проведення операцiй iз золотовалютними за пасами i резервами.

       На  другому рiвнi банкiвської системи  знаходяться решта банкiв, якi в Україні прийнято називати  комерцiйними банками.

       На  вiдмiну вiд центрального комерцiйнi банки покликанi обслуговувати економiчні  суб’єкти — учасникiв грошового  обiгу: фірми, сiмейнi господарства, державнi структури. через ці банки система обслуговує господарство вiдповiдно до задач, що випливають з грошово-кредитної полiтики центрального банку. Тому комерцiйнi банки можна розглядати як фундамент всiєї банкiвської системи вершиною якої є центральний банк.

       Питання  про те, що таке банк, не є  таким простим, як це здається  на перший погляд. Кажуть, що банк - це сховище грошей. Але таке  життєве тлумачення банку не  тільки не розкриває його суті, а й приховує його дійсне призначення в народному господарстві. Тому необхідно докладніше роздивитися те, з чого складається дійсна сутність банку.

       Банк як установа або організація є найбільш масовим уявленням про банк. Слід відмітити, що він хоча і виконує суспільну місію і є суспільною організацією, але історично був справою приватної особи і лише потім, із розвитком банківської справи, особливо в сучасних умовах господарювання,  перетворився у великі, середні та малі об'єднання.

      В уявленні  про банк як установу він асоціюється із службовою конторою, із апаратом управління. В СРСР, як і в інших соціалістичних країнах, протягом декількох десятиліть існували банки тільки державного походження, тому стала необхідна радикальна ломка їх зв’язків клієнтами, розвиток комерційних, а не директивних відносин між ними. Тільки завдяки цьому відношення між банком та підприємствами набувають справжній економічний характер, а банк стає базисом.

 Логічною є трактова  суті банку не як організації,  а як підприємства. Саме так він характеризується в деяких радянських публікаціях. Банк визначається не як підприємство взагалі, а як капіталістичне підприємство, не просто банк, а капіталістичний банк.

        Як будь-яке підприємство, банк  є самостійно господарюючим суб'єктом,  має права юридичної особи, виробляє та реалізує продукт, виконує послуги, діє на принципах госпрозрахунку.

      Мало  чим відрізняються і завдання  банку як підприємства — він  вирішує питання, які пов'язані  із задоволенням суспільних потреб  у своєму продукті та послугах, із реалізацією на основі отриманого  прибутку соціальних та економічних  інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не суперечать законам країни та випливають із статуту банку. Як і будь-яке підприємство, банк повинен мати спеціальний дозвіл.

       Банк як торгівельне  підприємство. Разом з тим банк як підприємство має свою специфіку, його діяльність відрізняється від діяльності інших підприємств. На відміну від промисловості сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку банки діють у сфері обміну, а не виробництва. Банки дійсно "купують" ресурси, "продають", функціонують у сфері перерозподілу, сприяють обміну товарами. Вони мають своїх "продавців", сховища, "товарний запас". Їх схожість має зовнішній характер, тому що банк торгує не товарами, а особливим продуктом.

       Функціонування  банку у сфері обміну породжує  ще й інші уявлення про його  сутність. Іноді банк характеризується як посередницька організація. Основою для цього є особливе переливання ресурсів, які тимчасово осідають у одних і вимагають застосування у інших.

       Банк - це і кредитор, і позичальник,  і посередник між юридичними  і фізичними особами, і посередник  в грошових розрахунках, в цих  якостях  він розкриває свою  суть. Банк - це особливе явище  господарського життя.

      Банки як агенти біржі можуть самостійно організовувати біржові операції, виконувати операції по торгівлі цінними паперами. Торгівля цінними паперами є частиною банківських операцій, але не головною, бо досить відмінна від банківської справи.

       Банк як кредитне підприємство.  Кредит — це  відношення  між кредитором і позичальником з приводу зворотного руху вартості, що позичається. На відміну від кредиту банк — це одна із сторін відносин,  яка хоча і може одночасно виступати в якості кредиту і в якості позичальника,  однак в кожний даний момент при окремій угоді виступає або в якості кредитора або в якості позичальника.

3. Характеристика комерційних банків.

3.1.Класифікація комерційних банків.

        Банк — наслідок розвитку кредиту.  На основі грошових та кредитних відносин з'явилось таке унікальне утворення, як банк, який в цілому можна визначити як систему особливих підприємств, продуктом яких є кредитна та емісійна справа. Головним в сутності банку, його основою є організація грошово-кредитного процесу та імітування грошових знаків.

        Але вони не обмежені централізовано  виданими інструкціями з кредитування  та проведення iнших операцій, проводять  кредитну полiтику на свiй страх  i ризик, що сприяє оперативному  впливу банкiв на економіку. Однак це не означає, що комерційні банки діють безконтрольно. Щоб обмежити створення великої кiлькостi “слабких” банкiв, якi можуть легко банкрутувати i викликати “ланцюгову реакцію банкрутств” серед своїх клієнтів, держави встановлюють досить високі квоти на їх статутний капітал.

        За розміром статутного капiталу банки можна поділити так:

• малі банки зі статутним капіталом д 5 млн. євро;
• середні — зі статутним капіталом від 5 до 10 млн. євро;
• великі — зі статутним капіталом від 10 до 30 млн. євро;
• найбільші — зі статутним капіталом понад 30 млн. євро.

Безумовно, лідером за цим критерієм є „Аваль”. Решта  банкiв із найбільших за обсягом  активів входять до групи великих  за розміром статутного капіталу. Усього в цій групі було 13 банкiв.

       Залежно вiд величини активiв усi банки подiляються на чотири групи:

• малi банки з активами до 50 млн. грн;
• середиi — з активами вiд 50 млн. грн до 100 млн. грн;
• великi — з активами вiд 100 млн. грн до 1 млрд. грн;
• найбільші банки з активами понад 1 млрд. грн.

        За секторами ринку, на яких функціонують банківські установи, усі банки можна поділити на:

• міжнародні, працюють як в Україні так i за її межами;
• міжрегіональні, якi здійснюють свою д на території всієї України;
• регіональні, що обслуговують, як правило, клiєнтiв одного регiону;

      Більшість  комерцiйних банкiв, що функціонують  на банкiвському ринку України,  є регіональними. Причому значна  частина таких банкiв (понад  50%) сконцентрована в Києві та  Київській області, а також  в областях що вважаються індустріально розвинутими (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська – понад 20%).