Кодифікація й уніфікація в міжнародному фінансовому праві

КИЇВСЬКИЙ НAЦІOНAЛЬНИЙ УНІВEРСИТEТ 

ІМEНІ ТAРAСA ШEВЧEНКA

 

 

 

Eкoнoмічний фaкультeт 

 

 

 

 

 

 

 

 

Самостіна робота

з курсу

«Міжнародне фінансове право»

на тему:

«Кодифікація й уніфікація в міжнародному фінансовому праві»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студeнтa 2 курсу  мaгістрaтури

спeціaльнoсті  «Менеджмент державних фінансів»

Носка Миколи Михайловича

 

 

 

 

 

Київ  – 2012

 

ЗМІСТ

1. Природа правової уніфікації………………………………………………3

2. Кодифікація міжнародного приватного права…………………………..10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Природа правової уніфікації

Необхідність уніфікації продиктована тим, що в міжнародній  торгівлі істотну участь беруть юридичні особи. Юридичною базою діяльності цих осіб є різні національні  правові системи. Ці системи далеко неоднозначні в регулюванні однотипних питань міжнародної торгівлі, і до того ж, вони нерідко дуже істотно  розходяться з положеннями міжнародного торговельного права в таких  питаннях.

У зв'язку з цим, із метою  усунення складностей, пов'язаних із розбіжністю  в регламентації аналогічних  ситуацій, і спрощення міжнародно-правових відносин у торгівлі, прийнято, в  міру можливості, усувати суперечності в різних правових положеннях шляхом їхньої уніфікації. Під такою уніфікацією  розуміється "створення за допомогою  міжнародних договорів однакових  норм, що підлягають сприйняттю правом держав і таким чином забезпечують подолання розбіжностей у регулюванні  міжнародних торговельних зв'язків"'. У цьому плані уніфікація міжнародних  і національних правових норм, що регулюють  міжнародну торгівлю - це сфера міжнародного приватного права.

Питаннями уніфікації займається ряд міжнародних організацій. Серед  них - Гаазька конференція з міжнародного приватного права. У 1955 р. нею була підготовлена й ухвалена Гаазька конвенція  про право, застосовне в міжнародній  купівлі-продажі товарів. У 1986 р. ця Конвенція була замінена іншою - Конвенцією про право, застосовне до договорів  міжнародної купівлі-продажу товарів.

У Римі на постійній основі працює Міжнародний інститут з уніфікації приватного права. У 1964 р. у Гаазі  були ухвалені підготовлені цим інститутом "Конвенція про однаковий закон  про міжнародну купівлю-продаж товарів" і "Конвенція про однаковий  закон про укладання договорів  міжнародної купівлі-продажу товарів".

У 1966 р. під егідою ООН  була заснована Комісія ООН із права міжнародної торгівлі "ЮНСІТРАЛ". Основними завданнями Комісії є  гармонізація й уніфікація права  міжнародної торгівлі і сприяння кодифікації міжнародних торговельних звичаїв. ЮНСІТРАЛ підготувала ряд проектів міжнародних конвенцій із різних питань міжнародної торгівлі, що були ухвалені. Серед них - Міжнародна конвенція про морське перевезення вантажів (Гамбург, 1978 р.) і Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. Конвенція про морське перевезення вантажів значною мірою уніфікувала раніш існуючі та регламентовані рядом правових актів правовідносини у сфері морських вантажоперевезень. Проте особливе значення для уніфікації норм міжнародного торговельного права має Віденська конвенція 1980 p., оскільки вона сприяла усуненню розбіжностей у різних міжнародно-правових актах, ухвалених різними міжнародними органами й існуючих у різних правових системах. Як відзначено в преамбулі Віденської конвенції, її положення будуть сприяти усуненню правових бар'єрів у міжнародній торгівлі і створенню сприятливих умов для її розвитку.

Таким чином, міжнародне торговельне  право - це сукупність міжнародно-правових положень (договорів, угод), що регулюють  різні правовідносини суб'єктів  міжнародного права у сфері торгівлі.

Основним принципом міжнародного торговельного права слід вважати  принцип, взятий із ГАТТ, - принцип найбільшого  сприяння в торгівлі, що, в свою чергу, передбачає принципи:

- неприпустимості дискримінації  в торгівлі;

- поступового і неухильного  зниження тарифів;

- лібералізації зовнішніх  торговельних відносин;

- поступового зняття обмежень  в імпорті товарів.

Поряд із цими, специфічними, принципами, і як основні у міжнародному торговельному праві, діють принципи, що випливають зі змісту основних принципів  сучасного міжнародного права: 
- принцип рівності і взаємної вигоди держав у торговельних взаємовідносинах; 
- принцип розвитку співробітництва у сфері торгівлі; 
- принцип установлення національного режиму для іноземних партнерів; 
- принцип взаємності і доброзичливості в торговельних відносинах

 

Правова природа уніфікації розкривається через обставини, які зумовлюють її необхідність. Ці обставини і є причинами уніфікації:

• розходження (їхнє усунення) – у колізійних нормах окремих правових систем нерідко існують розходження (США), внаслідок чого з одного й того ж питання вони можуть відсилати до права різних держав;
• право окремих держав, яке підлягає застосуванню, має певні особливості, внаслідок чого може встановлювати різні за змістом норми для одного і того ж правового інституту або зовсім не передбачати регулювання даної справи. У таких випадках виникає правова невизначеність. Відсилання робиться до матеріального права іншої держави, а судовий процес ведеться за національним правом цієї держави.

Завдання уніфікації полягає  у створенні єдиних норм, які б  однаково застосовувалися у всіх державах.

Види уніфікованих норм й  види уніфікацій

• За предметом правового регулювання норми поділяють на 3 види:

1.  уніфіковані матеріальні норми – певна поведінка (права та обов’язки), яка закріпляється найчастіше у Конвенціях [– Конвенція про міжнародну купівлю-продаж товарів (1980); Всесвітня Конвенція про авторське право 1952р., Інкотермс 1990р].

2. уніфіковані процесуальні норми. Задача: усунути різницю та прогалини, які є у нормах національного процесуального права і, таким чином, полегшити діяльність суду\арбітражу, посилити захист майнових прав та юридичних осіб за кордоном.

Сфери уніфікації процесуальних  норм: -

- компетенція суду\арбітражу у вирішенні справ ускладнених іноземним елементом;

- порядок відшкодування  судових витрат;

- відносини судів при  виконанні доручень іноземних  судів, виконання рішень іноземних  судів\арбітражів;

- порядок розгляду спорів у міжнародних судах різного рівня або арбітражних судах. [– двохсторонні договори про взаємодопомогу, Європейська Конвенція про зовнішньоторгівельний Арбітраж 1961р., Конвенція про вирішення Арбітражів, шляхом цивільно-правових спорів 1972р.]

- уніфіковані колізійні норми – створення єдиної форми відсилання;[Женевська Конвенція, яка має на меті вирішення деяких колізій законів про перевідні та прості векселя.]

За характером дії:

- імперативні ("peremptory norms”)  – є обов’язковими для усіх  держав, наприклад, Конвенції щодо  транспорту;

- диспозитивні ("dispositional norms”)  – передбачають згоду сторін  про відхилення від них. [Конвенція  про купівлю-продаж товарів].

- відносно імперативні  - Вибір правила поведінки, які  містяться у нормі. Від них  можна відступати лише за певних  виключних умов. [закон У. Про  міжнародне приватне право.]

За територіальною дією:

- універсальні;[ Конвенція  про договір міжнародних дорожніх  перевезень вантажів (КДПГ) 1956 року; Конвенція про дорожній рух  та Протокол до неї про дорожні  знаки та сигнали від 19 вересня  1949 року.]

- регіональні. [Європейських  конвенцій про розмітку доріг  від 1953; Мінська Конвенція].

Форми застосування наслідків  процесу уніфікації

Виділяють 4 форми:

1. укладення міжнародних  договорів, ( 2-х сторонніх та багатосторонніх  конвенцій) в яких міститься  уніфікована норма;

2. прийняття державами  єдиних законів або рекомендацій, які вироблені спеціально-створеними  для цього органами або вироблені  міжнародними організаціями. [–  вексельна Конвенція]. Результатом  цієї форми є закон;

3. застосування міжнародних  торгівельних звичаїв, які в  окремих сферах є загальновизнаними;

4. запровадження типових  договорів та загальних умов [–  ІНКОТЕРМС];

5. прийняття рекомендаційних  норм міжнародними організаціями  (Міжнародна торгова палата в  Парижі або різноманітні біржі,  Торгові палати)

6. – розроблення типових  форм для спрощення товарообігу.  При цьому не дається повної  уніфікації, але завдяки цьому  норми переходять у 1,2,3,4.

Цим процесом створюється єдине регулювання цивільних та інших відносин, ускладнених іноземним елементом, зокрема, зовнішньоторговельні угоди. Враховуються особливі міжнародно-економічні зв’язки, які не завжди можуть бути відображені у нормах внутрішнього права. Так у різних державах ці відносини регулюються однаково.

У процесі уніфікації враховуються різні інтереси учасників зовнішньоторгового обігу з різних країн (продавців-покупців, перевізників-власників, а також строки давності, ризик випадкової загибелі речі та інше);

Уніфіковані норми міжнародного цивільного процесу посилюють охорону прав учасників зовнішньоторгового обігу, поліпшують діяльність суду та міжнародного комерційного арбітражу.

Першим органом уніфікації була Гаазька конференція з міжнародного права (з 1893 до 1955). Заснована урядом Нідерландів. У 1955 році прийнятий Статут конференції. Має статус міжурядової  організації. Україна не є її членом. На конференції прийнято 32 Конвенції:

- міжнародна купівля-продаж товарів;

- сімейні відносини;

- регулювання проблем спадщини;

- проблеми міжнародного цивільного процесу (Конвенція про отримання доказів у цивільному процесі зарубіжних країн).

Другий орган з уніфікації можна розділити на дві групи:

Міжнародний інститут з уніфікації приватного права(УНІДРУА). (UNDUE, 1926). В 1940 році прийнятий Статут інституту (міжурядова організація). 52 держав-членів, Україна  не бере участі. Документи:

- Гаазька конвенція про одноманітний закон про укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1964);

- Міжнародна конвенція про туристичний контракт (1970);

- Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг (1988, Оттава);

- Конвенція про міжнародний факторинг (1988).

Спеціалізовані установи ООН:

Комісія ООН з права  міжнародної торгівлі (UNCITRAL) та її спеціалізовані установи. UNCITRAL було створено у 1966 році й одним із завданням цієї організації  є те, що вона повинна сприяти  прогресивній гармонізації права міжнародної  торгівлі. На виконання цього зобов’язання в рамках UNCITRAL були розроблені такі Конвенції:

- Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974, Нью-Йорк);

- Конвенція ООН про морське перевезення вантажівок (1973);

- Віденська конвенція про міжнародну купівлю-продаж товарів (1980);

- Конвенція ООН про міжнародні перевідні й прості векселя (1988) – стаття 1 Конвенції: "держави-учасниці у разі ратифікації Конвенції у незмінному вигляді відтворюють цей закон у своєму законодавстві”.

З 15 спеціалізованих установ ООН органами уніфікації є 4 організації: UNCTAD, ІКАО, ІМО(Міжнародна морська організація) та Міжнародний морський комітет, ВОІВ, Всесвітня організація інтелектуальної власності, Центральне Бюро а Берне (залізничні перевезення)

Універсальній уніфікації не підлягають такі сфери як:

- національні процедури, які стосуються судового розгляду справ;

- порядок пред’явлення позову;

- підготовка й проведення судових засідань;

- винесення судом ухвал або рішень;

- порядок їх оскарження;

- права сторін у судовому процесі.

Ці норми є сферою національного  регулювання кожної держави. В цій  сфері є великі розбіжності. Й  юристам доводиться вивчати стан кожної справи окремо й знаходити  її вирішення у конкретному національному  законодавстві. 

 

У сфері зовнішньоторгового арбітражу для забезпечення арбітражної  процедури й у цілях створення  одноманітної практики, а також для  усунення можливих прогалин, розроблено ряд міжнародних Конвенцій:

- Конвенція про судовий арбітраж;

- Гаазька конвенція (1954) – в якій було уніфіковано наступне: надання національного режиму у питаннях звернення іноземця до суду, норми щодо компетенції національних судів й зовнішньоторгового арбітражу щодо розв’язання спорів за участю іноземних громадян або юридичних осіб, містяться норми, які врегульовують проблему відносин судів у випадках надходження доручення (здійснити відповідні дії) іноземному суду, порядок відшкодування судових витрат, винесені за кордоном судові й арбітражні рішення виконуються у національному законодавстві.