Класифікація і поведінка витрат – 4 год

ТЕМА 2. Класифікація і поведінка витрат – 4  год.

 

1.Законодавчі та нормативні  акти, що визначають склад витрат  та доходів.

2.Класифікація доходів  і характеристика їх основних  видів.

3.Загальнооблікова та  управлінська класифікація витрат  за різними ознаками.

4.Характеристика основних  видів витрат. .Моделі поведінки витрат.

5.Оцінка витрат і побудова  їх функції. Методи визначення  функції витрат

 

1 .Законодавчі та нормативні акти , що визначають склад витрат та доходу.

Основними нормативними докуметами , які визначають склад витрат та доходівє:

1. П(С) БО 15 « Дохід», 16 « Витрати»; 3 " Звіт про фінансові результати”.
2. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості від 02.02.2001р.№47.

2.Класифікація доходів і характеристика їх основних видів.

Стандартом бухгалтерського  обліку 15 “Доход” наводиться наступне визначення доходу: “Доход визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання , що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства) , за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена”.

Центр інвестицій – це такий  підрозділ, в якому керівник несе відповідальність за затрати й результати інвестиційного процесу та ефективність використання капітальних вкладень.

До завдань центру інвестицій відноситься забезпечення максимальної рентабельності вкладеного капіталу, його швидкої окупності, а також  збільшення акціонерної вартості підприємства. Управління затратами здійснюють за допомогою операційного бюджету, звітності про його виконання, інформації про рух грошових потоків.

До центрів доходів  відносять підрозділи маркетинго-збутової діяльності, керівники яких несуть відповідальність тільки за виручку від реалізації продукції, товарів, послуг за витрати, які безпосередньо пов’язані з їх реалізацією. Цим підрозділам надається інформація про найбільш рентабельні у виробництві або закупці товарів, а результати діяльності оцінюють, в основному, за обсягом та структурою продажу в натуральному та вартісному вираженні за величиною витрат обігу.

Центри прибутку – це такі підрозділи, керівники яких несуть відповідальність не тільки за витрати, але й за фінансові результати своєї діяльності. В складі цих підрозділів можуть бути окремі підприємства у складі великого об’єднання, філіали, дочірні підприємства, торгові представництва, фірми, магазини тощо. Керівники цих підрозділів можуть контролювати всі компоненти діяльності, які впливають на величину прибутку: витрати, обсяги виробництва та продажу, ціни. До центрів прибутку входять декілька місць витрат. Загальні витрати та результати їхньої діяльності мають своє відображення в системі бухгалтерського обліку. Така ретельна класифікація доходів доцільна, тому що вона дає можливість правильно здійснювати облік доходів, які отримує підприємство в результаті своєї діяльності.

3. Загальнооблікова та управлінська класифікація витрат за різними ознаками

При управлінні підприємством найбільш важливе значення має управління витратами, яке включає контроль і регулювання витрат.

П (С)БО 1 визнає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань , які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Для управління потрібні не просто дані про витрати, а інформація про об'єкт витрат – продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом(виконанням) витрат.

Передумовою ефективного  управління витратами є їх класифікація. Існує загальнооблікова та управлінська класифікація витрат за різними ознаками.

До загальнооблікової  відноситься класифікація витрат за Методрекомендаціями з формування собівартості продукці (табл.1).

Класифікація затрат за Методрекомендаціями  з формування собівартості продукції

 

Ознака		Затрати
1.	За центрами відповідальності	Затрати виробництва, цеху, дільниць,
(місцем виникнення витрат)		технологічного переділу, служби
2.	За видами продукції, робіт,	Затрати на вироби, типові представники
послуг		виробів, групи однорідних виробів,
		одноразові замовлення, напівфабрикати,
		валову, товарну, реалізовану  продукцію
3.За єдністю складу (однорідністю)		Одноелементні, комплексні
затрат
4.	За видами затрат	Затрати за економічними елементами,
		затрати за статтями
5.	За способами перенесення	Затрати прямі, непрямі
вартості на продукцію
6.	За ступенем впливу обсягу	Затрати змінні, постійні
виробництва на рівень витрат
7.	За календарними періодами	Витрати поточні, довгострокові, одноразові
8.За доцільністю витрачання		Продуктивні, непродуктивні
9.За визначенням відношення до		Затрати на продукцію, затрати  періоду
собівартості продукції

 

Існуюча класифікація затрат, яка використовується у вітчизняному обліку підпорядковується одній меті –забезпеченню достовірності обчислення собівартості продукції, що не відповідає сучасним завданням системи управління.

Класифікація витрат в  основу якої покладено принцип - різні витрати для різних цілей (табл. 2 )

 

 

 

Напрямки класифікації витрат в управлінському обліку

Напрямки класифікації в  управлінському	Класифікаційні групи
обліку
Оцінка запасів та визначення	Вичерпані та невичерпані
фінгансового результату	Витрати на продукцію та витрати  періоду
	Прямі та непрямі
	Основні та накладні
	Релевантні та нерелавантні
Прийняття рішень	Постійні та змінні
	Маржинальні та середні
	Дійсні та альтернативні
Контроль виконання	Контрольовані
	Неконтрольовані

 

4.Характеристика основних видів витрат. Моделі поведінки витрат.

За економічним складом  затрати групуються за економічними елементами і статтями калькуляції. Групування затрат за економічними елементами

призначене для виявлення  всіх затрат на виробництво за видами, тобто воно дозволяє визначити, що саме і на яку суму витрачається на виробництво у цілому по підприємству.

Однак наведене групування не дозволяє здійснити контроль і аналіз за їх цільовим призначенням у процесі  виробництва (за цехами, дільницями, видами виробів). Не зрозуміло також, з якою метою і на які потреби вони були затрачені. Отже, для контролю та аналізу здійснених затрат, крім групування за економічними елементами, використовується групування затрат за статтями калькуляції, яке дозволяє обчислювати собівартість продукції. Це групування використовується для обчислення затрат за видами виготовленої продукції і місцю їх виникнення (цехами, дільницями і ін.) і залежить від таких чинників: методу планування, технологічного процесу і виготовленої продукції. Саме тому встановлення переліку і складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) тепер віднесено до компетенції підприємства і повинно бути регламентовано його обліковою політикою.

Вичерпані та невичерпані  витрати.

Вичерпані (спожиті) витрати  – це збільшення зобов'язань або  зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати  – це збільшення зобов'язань або  зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпні витрати  – у звіті про фінансові  результати.

Витрати на продукцію –  це витрати, пов’язані з виробництвом або придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, з/п, амортизація верстатів тощо), пов’язані з функцією виробництва продукції.

У торгівельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду – це витрати, що не включені у собівартість запасів  і розглядають як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.(витрати , пов'язані з виконанням функцій управління, збуту та ін)

Важливою ознакою витрат є характер їх зв'язку з певним об'єктом : продукцією, підрозділом ін. В залежності від способу віднесення на конкретний об'єкт витрати поділяються на прямі і непрямі.

До прямих відносяться  затрати, які пов'язані з виробництвом одного певного виду продукції. При  цьму на підставі первинних документів вони можуть бути прямо включені до собівартост

Непрямими витратами називають  витрати, які неможливо розрахувати  по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов’язані з виготовленням  декількох видів продукції або  з різними стадіями її обробки. Їх включають до собівартості конкретних видів продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносяться загальновиробничі витрати, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку, та інші виробничі витрати.

Виробничі витрати традиційно поділяють на основні та накладні витрати. Основні витрати – це сукупність прямих витрат на виробництво  продукції. У

практиці основні витрати  поділяють на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

Виробничі накладні витрати  – це витрати, пов’язані з процесом виробництва, які не можна віднести до певних виробів економічно доцільним шляхом. В Україні такі витрати називають загальновиробничими.

Виробничі накладні витрати  роподіляються між виробами пропорційно до обраної бази.

Для прийняття управлінських  рішень необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні витрати –  це витрати, що можуть бути змінені  внаслідок прийняття рішення, а нерелевантні витрати – це витрати, що не залежать від прийняття рішення.

Витрати,  що  становлять  різницю  між  кількома  рішеннями,  називають

диференціальними витратами.

Розглядаючи варіанти рішень, слід зважити не лише дійсні (реальні), а й на альтернативні витрати.

Дійсні витрати – це витрати що потребують сплати грошей або витрачання інших активів

Альтернативні витрати –  це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення. Наприклад, у разі подальшого зберігання застарілих запасів підприємство не лише витрачатиме кошти на їх зберігання, а й позбавляється можливості розмістити на складі потрібні матеріали.

Маржинальні витрати –  це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Середні витрати – це загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції.

За ступенем залежності від  обсягу виробництва розрізняють  постійні і змінні затрати.

Змінні витрат – це витрати, що змінюються прямо пропорційно  до зміни обсягу діяльності (або  іншого фактору витрат).

Постійні витрати – це витрати, що залишаються незмінними в разі обсягу діяльності (або іншого фактору витрат). Прикладом постійних витрат є прямолінійна амортизація, орендна плата, зарплата за окладами тощо.

Постійні витрати є  такими тільки в межах релевантного діапазону діяльності та певного часу.

Релевантний діапазон – це діапазон діяльності, в межах якого зберігається взаємозв’язок між величиною витрат та їх фактором.

Однак крім постійних і  змінних затрат існує ціла група  змішаного типу, їх називають напівзмінними (напівпостійними).

Напівзмінні витрати –  це витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно зміні обсягу діяльності (або іншого фактора витрат).

В багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльності витрати змінюються різко, стрибками. Такі витрати називають напівпостійними або ступінчатими.

Напівпостійні витрати – це витрати, які змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності.

Для контролю діяльності окремих  підрозділів та оцінки роботи їх керівників вирізняють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати –  це витрати , які менеджер може безпосередньо контролювати або справляти на них значний вплив.

Відповідно, неконтрольовані  витрати – це витрати , які менеджер не може контролювати або не може на них впливати.