Iсторичнi умови та джерела створення "Законiв ХП таблиць"

Вступ

Закони XII таблиць — це найдавніша пам'ятка римського цивільного права. Створивши реальний захист проти сваволі патриціанських суддів, вони стали уособленням важливого етапу в боротьбі між патриціями і плебеями в Древньому Римі. На жаль, оригінал їх не зберігся, і матеріалом для реконструкції цього найдавнішого кодексу, розпочатої в XIX столітті, стали фрагменти, приведені у творах древніх римських і грецьких авторів буквально або в переказі.

Початок республіканського періоду ознаменувався подією, для всього подальшого розвитку римського права надзвичайно важливою, а саме —складанням і виданням кодексу, відомого під назвою законів XII таблиць (Leges XII tabularum). Відповідно до показань римських письменників, історія виникнення цієї важливої пам'ятки така.

Закони XII таблиць були вироблені комісією 12 (децемвірів) у середині V століття до н.е. (451-450 р.). Свою назву вони одержали від того, що були написані на 12 дерев'яних дошках-таблицях, виставлених для загального огляду на головній площі Рима, його політичному центрі — Форумі.

Відмінною рисою названих законів був строгий формалізм: найменший недогляд у формі судоговоріння спричиняв програш справи. Недогляд цей приймався за «перст божий».

Закони таблиць регулювали сферу сімейних і спадкоємних відносин, містили норми, що належать до позикових операцій, до кримінальних злочинів, але зовсім не стосувалися державного права. Починаючи з IV-III ст. до н.е. закони Таблиць стали коректуватися новим джерелом права — преторськими едиктами, які відображали нові економічні відносини, породжені переходом від древніх архаїчних форм купівлі-продажу, позички і позики до більш складних правовідносин, викликаних зростанням товарного виробництва, товарообміну, банківських операцій та ін.

1. Iсторичнi умови та джерела створення "Законiв ХП таблиць"

Найдавніше поселення Риму жило пологами, якими керували старші.

Рід спочатку представляв собою згуртований колектив, пов'язаний спільним походженням, спільною власністю на землю, а також шануванням предків.

З часом на території, що належить пологах, з'явилися люди, ніщо входять до жодного з них. Це були звільнені раби, чи їх нащадки,чужинці, ремісники і торговці, люди, вигнані за порушення родових звичаїв, насильно переселені з підкорених міст. Цих прибульців в Римі називали плебеями. Споконвіку ж населення, що жило пологами,називалося патриціями.

Повертаючись до питання про походження римських станів, можна взятися основу його "комплексну теорію":

- патриції дійсно були корінним громадянством. Вони представляли собою повноправний "римський народ";

- в безпосередньому зв'язку з ними були клієнти (від лат. Clients --слухняний), які отримували від них землю, худобу, користувалися їх захистомна суді і пр. За це вони повинні були служити у військових загонах своїх покровителів, надавати їм допомогу грошима, виконувати різні роботи;

- плебеї стояли поза родової організації патриціїв, тобто належали до "римського народу", не мали доступу до общинної землі і були позбавлені політичних прав.

Походження плебеїв неясно і суперечливе. Безсумнівно лише, що вони стояли поза племінної організації і тому не могли брати участі в управлінні громадою. Зате вони безперешкодно займалися землеробством,ремеслами, торгівлею, Плебеї були особисто вільні, несли військову службу нарівні з патриціями. Торгове і промислове багатство було зосереджено головним чином в їх руках: гордий своїм походженням патрицій вважав принизливим будь-яке заняття, окрім землеробства, політичної діяльності,військової служби.

Патриції були повноправними громадянами. Вони розпадалися на триплемені. Кожне плем'я складалося з 100 пологів. Кожні 10 родів утворювали курію.

Курії утворювали загальний народні збори римської общини (куріатнікоміції). Воно брало або відкидало запропоновані йому законопроекти,обирало всіх вищих посадових осіб, виступав як вищоїапеляційної інстанції при вирішенні питання про смертну кару, оголошуваввійну, спільно із сенатом обирало царя, займалося найважливішими судовимисправами і пр.

Римська патриціанських громада представляла собою примітивний місто -держава з типовими рисами "військової демократії".

Другим органом демократії була рада старійшин, сенат. Його члениназивалися "батьками" - patres. До компетенції сенату входили справибезпосереднього управління, вироблення законопроектів, укладення миру

Він складався з старійшин всіх 300 родів і тому так називався (від senex

- Старий, старійшина). Старійшини ці становили потомственийаристократію римської общини, оскільки укоренився звичай, згідно з якимїх обирали з однієї і тієї ж сім'ї кожного роду.

Згідно з легендою, Ромул призначив першим 100 сенаторів. Тулл Гостілійдодав ще 100, а Тарквіній довів їх кількість до 300.

У період між смертю старого царя і вибором нового громадоюкерували по черзі сенатори.

Військове проводом, верховні жрецькі і деякі судовіфункції належали обирається зборами курій "царя", якого називалиРексом (rex). Історичні перекази називають першим Рексом римськоїобщини Ромула, а всього налічують сім Рекс.

Незважаючи на показність народних зборів, сенат і рекскористувалися правом скасувати рішення народних зборів. При цьому рекс мігвидавати загальнообов'язкові постанови.

Шостим царем Риму був Сервій Туллій, до періоду царювання якоговідносяться найважливіші державні і правові перетворення, якірозвиваючись, сприяли перетворенню Риму в найбільш значнусуспільну формацію античного періоду.

Потужний удар родової організації патриціїв було завдано в середині VIстоліття до н.е. реформою Сервія Тулія, шостого рекса по римській історичнійтрадиції. Вона проводилася як військова реформа, однак соціальнінаслідки її вийшли далеко за межі тільки військової справи, надавшивирішальне значення в освіті давньоримського держави.

Спочатку римське військо було переважно патриціанських.

Плебеї, що знаходилися на поза патріціальной громади, також не входили ввійськову організацію. Внаслідок цього виникло різке невідповідність міжнаселенням Риму і кількістю виставляються ним воїнів. А загарбницькаполітика вимагала збільшення військ і витрат на ведення воєн.

Необхідність залучення до військової служби плебеїв стала очевидною.

Тому все вільне населення Риму патриції і плебеї - було розділено помайновою ознакою (цензу) на 5 розрядів, кожен з яких був зобов'язанийвиставити певну кількість військових підрозділів - центурій.

Крім цих центурій, були ще 18 центурій вершників з найбагатшихримлян, а цензом понад 100.000 асів (з них шість виключнопатриціанських), а також п'ять неозброєних центурій: дві - ремісників,два - музикантів і один з незаможних, яких називали пролетарями. Такимчином, всього було 193 центурії.

Центурії кожного з п'яти розрядів ділилися на дві частини: одна з них,старша, куди входили римляни від 45 до 60 років, призначалася длягарнізонної служби, інша - війни від 17 до 45 років - молодша,призначалася для бойових походів.

Для оцінки майна громадян, вся територія Риму була розділена натриби, які, однак, не мали нічого спільного, окрім назви, з колишнімитрьома племінними трибами. Нових, територіальних триб спочатку було створено,мабуть, 21: чотири міських і сімнадцять сільських. За триба проводивсянабір війська і стягували податок на військові потреби - Tributum.

З часом складається з центурій військо стало брати участь увирішенні питань, пов'язаних не тільки з війною і військовою справою. Поступоводо центуріатних зборам переходило вирішення справ, якими раніше відализбори римських патриціїв за Курияма. За традицією, центурії збиралися замежами міста, на Марсовому полі, а куріатні збори проводилися вмісті.

Там виник новий вид народних зборів, в яких були представлені іпатриції, і плебеї - центуріатних зборів.

Кожна з 193 центурій мала при голосуванні один голос. Найкращібагаті римляни, переважно патриції: вершники і центуріати 1 розряду,володіли 98 голосами, що забезпечувало їм перевагу у вирішенні будь-яких питань.

Однак патриції переважали в центуріатних зібраннях не як такі, в силусвоїх родових привілеїв, а як найбільш заможні землевласники.

Тому й плебеї могли потрапити і вже потрапляли в ці центурії.

Отже, плебеї вийшли зі свого ізольованого положення по відношеннюдо римської громаді.

Таким чином, важливе соціальне значення реформи Сервія Туліяполягало в тому, що вона заклала основи нової організації римського суспільстване тільки по родовому, а за майновим і територіальною ознакою.

Тим не менше, родовий лад ще не був знищений остаточно.

Організація влади, заснована на родовому ладі, продовжувала існуватипоруч з організацією, заснованою на територіальним та майновийознаках, причому тільки поступово, протягом 200 років вона витіснилародову організацію. Це відбувалося в запеклій боротьбі плебеїв зпатриціями, яка особливо загострилася після повалення останнього рекса.

Військова демократія як форма організації влади в період розкладанніродового ладу віджила себе безповоротно.

Розвиток ремесел і торгівлі, якими все більше і більше займалисяплебеї, призвело до розшарування римського плебсу. З середовища плебеїв виділиласябагата торгово-реміснича знати. З іншого боку, зросла кількістьнезаможних плебеїв. Плебеї, перебуваючи поза патриціанських родової організації,володіли на праві приватної власності дуже невеликими ділянками землі.

Війни, неврожаї, переселення в Рим частини мешканців завойованих областей,природний приріст населення в умовах римського малоземелля збільшиличисло безземельних плебеїв. Багато хто з них передавали землю якзастави лихварям, часто належать до родової аристократії.

Неплатоспроможний боржник втрачав право власності на землю, і якщо заволі кредитора і залишався на колишньому ділянці землі, то лише в якостіорендаря, під заставу своєї особистої свободи. Це розшарування плебеїв призвелодо загострення відносин між соціальними групами.

Римський плебс у V-IV ст. до н.е. прагнув отримати доступ до розділівземлі громадського поля (ager publicus), яке належало всій римськоїгромаді. Щоб отримати право окупації завойованих земель, якимкористувалися патриції, плебеї повинні були домогтися рівності з патриціями вполітичні права.

До першої половини V ст. до н.е. відносяться перші спроби плебеївдомогтися рішення аграрного питання. У 486 р. до н.е. консул Спурій Касійхотів розділити захоплені під час війни землі між плебеями. Патриціїзвинуватили консула в прагненні до тиранії. Однак у 456 р. до н.е. народнийтрибун Іцілій провів закон про розподіл між бідняками земель на Авентіно.

Інше, що вимагало реформи, стосувалося скасування боргового рабства,неминучого при несвоєчасної сплати боргу. І це, як і поділзавойованих земель, найбільше зачіпало інтереси плебеїв.

Але щоб добитися того й іншого плебеї потребували політичнихправа. Справа доходила до гострих зіткнень, але, врешті-решт, вПротягом двох наступних століть плебеї добилися задоволення всіхсвоїх вимог. У тому числі: 1.Учрежденія особливої плебейської магістратури

- Народного тірібуната, покликаного захищати плебеїв від свавілляпатриціїв; 2. Доступу до громадської землі нарівні з патриціями; 3. Захистувід сваволі патриціанських суддів (введенням кодексу законів, відомих підназвою Законів XXI таблиць); 4. Дозволи шлюбів між патриціями іплебеями 5. Права займати спочатку деякі, а потім і всі головнідержавні посади, включаючи військові.

Вигнання царів і заснування Республіки було результатом загостреннясоціально-політичної боротьби в Римі наприкінці VI ст. до н.е. В античнійісторіографії цей переворот зображувався всенародною справою. Але фактичнореспубліканське правління, як це видно з раніше сказаного, було перемогоюпатриціїв, які встановили порядки, закріпили їх панування. З цієюметою вони зберігали елементи родової організації. Однак римське суспільстводосить далеко пішов у своєму розвитку. Плебей організаційно зміцнів іпосилив боротьбу за свої права. Важливим етапом цієї боротьби булоопублікування Законів XII таблиць.

Цей найдавніший зі збережених збірок римських законів.

Відновлено з цитат і переказами античних авторів пізніших.

Згідно з традицією, законодавство XII таблиць датується 451-450 рр.. дон.е. Архаїчність мови та характер відображених у пам'ятник соціальнихвідносин підтверджує цю датування. Для джерельній характеристики

XII таблиць необхідно врахувати зафіксовані в них пережитки первісності,а також норми, висхідні до законодавства рекс, що може бутивизначено тільки за допомогою зіставлень з повідомленнями античних письменників.

Так, переказ смерті за порушення вірності клієнтських відносин (VIII, 21),як і дозвіл вбивати дітей-виродків (IV, I), визначається Діонісієм

Галікарнаський як встановлення Ромула. Почесне положення жриць Вести (V,