Грошова система України

Грошова система. Грошова  система України

 

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ І. Поняття та елементи грошової системи

1.1. Загальне поняття грошової  системи

1.2. Види та купюрність  грошових знаків

1.3. Валютний курс

Розділ ІІ. Основні типи грошових систем. Їх еволюція

Розділ ІІІ. Грошова система  України. Особливості її формування

Висновки

Список використаної літератури

 

«СКАЧАТИ_РОБОТУ»

 

 

ВСТУП

 

 Гроші існують так  давно, як і людська цивілізація.  Протягом століть гроші постійно  змінювалися і сьогоднішній їх  стан не є завершальною і  остаточною стадією їх розвитку.

 Роль грошей з давніх  часів привертала увагу вчених. Однак, як справедливо помітив  в середині минулого сторіччя  англійський прем’єр – міністр У. Гладстан, “навіть кохання не зробило стільки людей дурнями, скільки роздуми з приводу сутності грошей”.

 Таким чином гроші  – історична категорія, яка  розвивається на кожному етапі товарного виробництва і наповнюється новим змістом, що ускладнюється із міною умов виробництва.

 Гроші розв’язали протиріччя  товарного виробництва: між споживчою вартістю і вартістю. З появою грошей товарний світ поділився на дві частини:

 одна – товар –  гроші, друга – всі інші товари.

 Споживча вартість  сконцентрована збоку всіх товарів, а їх вартість – з боку грошей. Товари, які беруть участь в обміні, виступають як споживчі вартості. Гроші стають виразником цих споживчих вартостей всіх товарів через свою вартість.

Грошова система — це законодавче  встановлена форма організації  грошового обороту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою.

 Валютний курс —  це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн.

 Грошові системи сформувались  в XVI —XVII століттях з появою  та затвердженням капіталістичного  способу виробництва, хоча окремі  елементи з'явились в більш ранній період.

 З розвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного способу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошовій системі.

Грошові реформи, що проводились  в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися за своїми цілями, глибиною реформування діючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо.

Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі  та змісті її елементів. Основними з них є:

1) найменування грошової  одиниці;

2) масштаб цін;

3) валютний курс;

4) види готівкових грошових  знаків, які мають законну платіжну силу;

5) регламентація безготівкового  обороту;

6) державний апарат, який  здійснює регулювання грошового обороту.

 Найменування грошової  одиниці (національної валюти), як  правило, виникає історично. До  введення власної грошової одиниці  в Україні функціонувала грошова  одиниця колишнього СРСР —  карбованець (рубль), сотою долею  якого була копійка. Найменування "рубль" закріпилося за грошовою  одиницею Росії відносно пізно - в XVII ст. Становлення державної незалежності України обумовило перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалась в Київській Русі — гривні.

 Зважаючи на актуальність  даної проблеми темою курсової  роботи обрано питання “Грошова  система”.

Мета курсового проекту  – сформулювати теоретичне уявлення про проблеми грошової системи, надати загальну характеристику соціально  – економічних аспектів в становленні сучасної грошової системи, визначити дослідження формування та розвиток економічних відносин в суспільстві

Завдання курсової роботи:

1. Опрацювати психологічну  літературу.

2. Скласти план дослідження над поставленим питанням.

3. Узагальнити отримані  знання та сформулювати певні  висновки.

 Курсова робота складається  зі вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури.

 

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ 

1.1. Загальне поняття грошової  системи 

 

Грошова система форма  організації грошового обігу  в країні, що склалася історично і закріплена в законодавчому порядку.

 Кожна держава формує  свою власну грошову систему,  прагнучи надати їй повну незалежність  та здатність протистояти зовнішнім  впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

 Грошова система у  кожній країні складалася історично,  її зміст і структурні елементи відображають досягнутий соціально-економічний рівень розвитку країни. Вона є складником ринкового механізму і юридичне регулюється законами, встановленими державою. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обігу.

 Грошова система формується  і функціонує на базі банківської  системи і розглядається як  її складова. Центральний банк - це  інституційний центр грошової  системи. Йому належить вирішальна  роль в організації та забезпеченні  ефективного функціонування національної  грошової системи.

 Основними елементами, що формують грошову систему  усіх без винятку країн є:

* назва грошової одиниці  та її частин;

* масштаб цін;

* види грошових знаків, що мають законну платіжну  силу;

* валютний курс;

* порядок та регламентація  готівкового і безготівкового  обігу грошей;

* держанні органи (інституційні), що забезпечують регулювання  грошового обігу та контроль за дотриманням чинного законодавства.

Грошова одиниця встановлюється законодавством кожної країни з урахуванням  історичних особливостей її розвитку та національних традицій. Так, зокрема, вчинила й Україна. Нову національну  валюту рішенням Верховної Ради України у 1996 році названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі -- високорозвиненої держави, яка існувала в Х-ХІ ст. на терені сучасної України.

 Грошова одиниця —  один з атрибутів державності.  На території країни вона слугує  масштабом цін засобом виміру  вартості та виразу цін товарів,  і перебуває в обігу як законний  платіжний засіб. Для зручності  використання вона ділиться на  дрібніші (десятинна чистота) частини. Приміром, 1 долар США = 100 центів, 1 гривня = 100 копійок.

 Грошові сурогати (від  лат. surrogatus — поставлений замість  іншого) – 

 1) будь-які цінні папери у вигляді грошових знаків, які на відміну від державних (офіційних) грошових одиниць випущені в обіг не центральним банком і виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті;

2) те ж саме, що "квазігроші" (майже гроші), котрі можуть випускатися  територіальними, місцевими органами  влади чи адміністраціями підприємств  для внутрішнього користування (у  формі чеків, бонів, купонів,  талонів в умовах фінансової кризи та інфляції). У більшості країн випуск і використання грошових сурогатів забороняється законом.

 Масштаб цін - це  технічна функція грошей, спосіб  вираження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях. В епоху золотого стандарту вартість грошової одиниці (масштаб цін) визначалась законодавче, як фіксована державою вагова кількість монетарного металу (золота чи срібла) в грошовій одиниці. Наприклад, 1 російський рубль до 1913 р. = 0,774234 г. чистого золота, у США в 1900 р. 1 долар - 1,50463 г. чистого золота.

 Визначена у такий  спосіб величина грошової одиниці  була важливим елементом системи  ціноутворення. Адже купівельна  спроможність грошей не могла  істотно відхилятися від вартості  їх офіційного металевого вмісту. Вартість грошей була прив'язана до ціни па золото. Тому, змінюючи величину останнього, держава могла змінювати загальний рівень товарних цін.

 Нині, коли в обігу  перебувають нерозмінні на золото  кредитні гроші, фіксація державного  металевого вмісту грошової одиниці  втратила сенс і скасована  в усіх країнах, а масштаб  цін втратив форму вагового  вмісту монетарного металу в  грошовій одиниці. В сучасних  умовах золотий вміст грошової одиниці офіційно не встановлюється, що символізує повну демонетизацію золота. Офіційний масштаб цін замінено фактичним, що стихійно складається під впливом кон'юнктури ринку та інфляційних процесів в економіці. Грошова одиниця е лічильною одиницею, тобто масштабом цій усіх товарів та використовується для порівняння вартостей товарів через їх ціни.

1.2. Види та купюрність  грошових знаків

 

Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Всі інші платіжні засоби такого статусу не мають і взагалі не повинні надходити в обіг. Органи державного контролю ретельно стежать за тим, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Як правило, забороняється також використання в ролі платіжних засобів у межах країн іноземних грошових знаків, бо це ускладнює забезпечення національних грошей.

 Якщо ж чинне законодавство  дозволяє обіг інших платіжних  засобів, наприклад векселів, чеків,  то воно визначає умови їх  обігу, відповідальність емітентів  цих засобів та механізм реалізації  такої відповідальності. Держава не несе відповідальності за їх забезпечення.

 Право емісії грошових  знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає па певний державний орган. Сьогодні таким органом, як правило, є центральний банк країни. Випущені ним грошові знаки мають назву банківських білетів (банкнот}.

 Емісія скарбничих  білетів використовується безпосередньо  для покриття бюджетних видатків  і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних фінансів. Щоб зняти будь-які перепони щодо своєчасного та повного покриття бюджетних витрат, емісійне право надається безпосередньо державній скарбниці, яка вільно використовує це право в межах затвердженого бюджетного дефіциту. У цьому полягає перевага механізму скарбничої емісії як виду грошових знаків. Проте за цією перевагою криється велика загроза для всієї грошової системи. По-перше, вільне розпорядження емісійним доходом провокує урядові структури на нарощування бюджетних видатків. По-друге, скарбнича емісія не створює передумов для вилучення з обігу випущених грошових знаків, оскільки бюджетні видатки здійснюються безповоротно і неадекватно. Тому така емісія рано чи пізно неминуче призводить до інфляції.

 Емісія банківських  білетів використовується для  кредитування центральним банком  комерційних банків та урядових структур. У першому випадку, емітовані банкноти спрямовуються в реальний сектор економіки, що створює матеріальні передумови для їх повернення до емітента внаслідок погашення позичок та для запобігання зайвого накопичення банкнот в обігу. В другому випадку, емітовані банкноти використовуються для покриття бюджетних випадків. Але оскільки урядові структури одержують ці банкноти від центрального банку на кредитних засадах, вони повинні так вести своє фінансове господарство, щоб повернути одержані кредити і не допустити осідання зайвої маси грошових знаків в обігу та їх знецінення. Однак даний механізм працюватиме успішно лише за умови, що уряд повертатиме центральному банку одержані позики. Якщо цього не буде, то емітовані центральним банком банкноти перетворяться, по суті, в звичайні скарбничі білети і неминуче знеціняться. Зараз в Україні проводиться емісія банківських білетів НБУ виключно на кредитній основі.

 Особливе місце в  грошовій готівці посідає розмінна монета. За характером емісії вона належить до того самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Розмінна монета відіграє допоміжну роль — забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується або взагалі відпадає. Таке сталося в Україні в 1993 р., коли у зв'язку з гіпервисоким знеціненням карбованця дрібні платежі стали здійснюватися паперовими купюрами і монета зникла з обігу. Потреба в монеті з'явилася лише після збільшення масштабу цін у 100 тис. разів під час грошової реформи 1996 року. Якщо в країні встановлена велика грошова одиниця, то потреба в монеті зростає, оскільки збільшується питома вага платежів на суми, менші від розміру грошової одиниці. В таких країнах більша частка монети в загальній сумі готівки, що робить їхні грошові системи більш економічними, адже монети зношуються повільніше, ніж паперові банкноти. 3 цієї причини періодично випускаються монети в одну чи кілька грошових одиниць, які, власне, не є розмінними, а заміщають паперові купюри відповідного номіналу.

 Держава законодавче  визначає не тільки вид грошових  знаків, а й їхню купюрність. Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та розмінної монети, передусім, створює значні зручності учасникам грошового обігу. Крім того, за високої частки великих купюр досягається економія на друкуванні грошових знаків. Однак наявність великих купюр робить готівку вразливішою з погляду можливості фальшування, зручнішою для обслуговування незаконних, тіньових операцій. Тому, як правило, держави уникають випуску купюр надто великих номіналів.

 В Україні в обіг випускаються банківські білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 і 200 гривень, а також розмінна монета номіналом 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок і одна гривня.

1.3. Валютний курс 

 

Валютний курс — співвідношення між грошовими одиницями різних країн, яке використовується для обміну валют під час здійснення валютних та інших економічних операцій. Виступає як ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни.

 Валютний курс гривні  визначається НБУ на підставі щотижневих чотириразових торгів іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку НБУ з урахуванням курсів, що зафіксовані на Московській, Франкфуртській та Нью-Йоркській біржах, та з урахуванням показників курсів валют, що їх публікує газета "Файненшел Таймс" (Лондон). Залежно від соціально-політичного стану суспільства і розвитку ринкових відносин використовуються: фіксовані валютні курси, плаваючі системи валютних курсів і системи валютних коридорів. У країнах зі стабільною і розвиненою економікою переважно використовуються плаваючі системи валютних курсів. В Україні також сформувався плаваючий курс гривні.