Фальшиві гроші та їх значення підриву економіки в світовій історії

Злочини, пов’язані з  фальшивомонетництвом не могли не зацікавити вчених. Їх вивчали І.П. Бліщенко, Л.Н. Галенська, О.О. Дудоров, Р.А. Каламкарян, І.І. Карпець, І.І. Лукашук, А.В. Наумов, В.П. Панов та інші. При цьому увага зверталась на складність розкриття таких правопорушень, недосконалість законодавства у боротьбі з ними.

Так, в 1878 році в античному  полісі Діма науковці випадково зацікавились текстом, який був виграновуваний на плиті біля сходів із білого мармуру однієї з віл. Там було написано про смертний вирок шести фальшивомонетникам. Спочатку мармурова плита була встановлена на ринковій площі Діма в ІІІ або ІІ ст. до н.е.

Протягом десятків століть  фальшивомонетництвом займались різні  знамениті особистості. Ними були: Діоген Сінопський (412-333 роки до н.е.)– видатний філософ самообмеження, Солон (640-560 роки до н.е.) – грецький політик і поет, який в свій час мав особливі повноваження для подолання економічної та політичної кризи Афінської держави. Закони Солона наслідували принцип «що дозволено Юпітеру, те не дозволено бику», тобто, що під страхом кари було заборонено простому підданому, було для властителів засобом поповнення особистої казни, фінансування війн.

Гроші у вигляді монет  були відомі людству більш ніж 27 віків. Історія фальшивих грошей має не малу тривалість. Виникло фальшування грошей ще до появи грошових знаків, коли у їх якості виступали шматки золота і срібла, засоби і предмети праці. Про такі підробки, хоча й примітивні, відомо ще з часів царя Хаммурапі (ХVІІІ ст. до н.е.).

Поява монет призвела до поширення злочину фальшування грошей . Це відбулося на межі VІІ – VІ століть до н.е., коли Лідійський цар Аліатт (чи його син – легендарний Крьоз) замінив металеві пластинки круглими дисками із дорогоцінного сплаву електра, що представляв суміш золота і срібла, та почав таврувати їх з обох сторін символом царської влади – зображенням голови лева.

На дисках вказувалась  також вага дорогоцінного металу. Історики вважають, що свої незліченні багатства Крьоз накопичив не стільки пограбуванням завойованих  земель, як завдяки карбуванню таких  дисків, у яких, за його вказівкою, стали  занижувати вміст золота і срібла, що не співпадав із позначкою на грошовому знаку. Це – перше державне фальшування монет, відомості про  яке надійшли до нас з історичних документів. Але такі випадки не були поодинокими. [6]

В ті далекі часи поняття  «інфляція» було так же невідомо, як і складні налогові системи нашої  сучасності. Тим не менш, народ завжди засуджував фальсифікації грошей. Перша спеціальна служба контролю якості монет була заснована у 87 році до н.е. Марієм Грацидіаном, римським претором. Кожного, хто розрахувався фальшивою манетою, було покарано.

Як вважають, головним центром  виготовлення фальшивих монет за часів розквіту Стародавнього Рима був Єгипет. Недивно, що в свиті  Антонія, прибулого до Єгипту, були присутні досвідчені фахівці по боротьбі з фальшивомонетниками. Мабуть, підроблені гроші з Єгипту надходили до Рима в такій кількості, що римський сенат  затурбувався.

За часів імператора Клавдія  в обігу знаходилося стільки  підроблених грошей, що сучасні нумізмати  схиляються до думки про можливу  причетність до незаконної справи самого Клавдія - адже відомо, що імператор Нерон офіційно дозволив додавати до срібла, з якого чеканилися монети, інші метали. Своє рішення Нерон пояснював державними міркуваннями, зокрема тим, що якщо робити монети із сплаву, а не з чистого срібла, то вони повільніше стираються і довше знаходяться в обігу. Так був встановлений початок "розчиненню" срібла в римських монетах, і врешті-решт кількість домішок досягла 90-95%.

Наприклад, у Римській імперії  за рішенням сенату монетний двір спорудили  в храмі богині Юнони – охоронниці сімейного вогнища, подружньої вірності і честі. Храм з тих пір отримав  назву Юнони-монети. Але навіть Юноні, жінці і сестрі Юпітера, ні тоді, ні пізніше не вдалося зберегти “честь і гідність” грошових знаків, що випускалися під покровом її імені  і в її “будинку”, або хоча б  присоромити винних у їх підробці римських сенаторів, наділених владою. У храмі періодично проводились  великомасштабні операції з підробки грошей, і робилось це дуже часто, хоча й примітивно.

В Стародавній Русі, благородний  громадянин, що доніс на фальшивомонетника  на все життя звільнявся від всяких поборів, а раб одержував свободу. Якщо фальшивомонетнику вдавалося  бігти з в'язниці, стражника негайно  страчували. А самих злочинців  звичайно кидали на розтерзання диким  звірам або придавали спалюванню. Був і інший спосіб покарання: злочинцям вливали в горло  розплавлене олово. Пізніше за їх стали топити.

В Англії 12 століття по едикту короля Генріха I фальшивомонетникам відрубували праву руку і статеві органи. А право чеканити монети Генріх I надавав тільки людям знатним, які повинні були ставити на них свій штамп, що засвідчував автентичність грошей. Але ці ж люди чеканили і фальшивки, ставлячи в цьому випадку не свій штамп, а чужий.

Дізнавшись про це, король напередодні Різдва 1125 року викликав до себе, у Вінчестер, всіх заготівників грошей. Тим, хто не зміг довести  чистоту монет, відрубували праву руку. Літописець затверджує, що всі вельможі сталі однорукими. Ця подія увійшла до історії як Криваве Різдво.[10]

В наступні історичні періоди  також спостерігалось багато випадків фальшування монет. Продовжували вчиняти такі злочини і з появою паперових грошей.

Нелюдські види покарання  за підробку грошей (відтинання частин тіла, різні види смертної кари, розтин злочинця) передбачало законодавство середньовічної Німеччини, Франції та інших країн.

Одному із найжахливіших покарань за фальшивомонетництво у жовтні 1431 року в Німеччині піддався житель міста Штральзунда Клауз Ельмхорст. Він був сварений заживо в окропі на старій ринковій площі міста. Пам'ять про цю подію протягом віків передавалась від одного поколіня міщан до іншого. Протягом цього часу у місті не було бажаючих виготовляти фальшиві гроші. Преподобний Іоган Беркман у 1560 році описував, що котел, де К. Ельмхорст ще на цьому світі прийняв пекельні муки, на повчання нащадкам стояв на цьому ж місці.

“Руська правда” розглядала підробку грошей як тяжкий злочин, за вчинення якого страчували. Починаючи з 1533 року винним особам заливали в ротовий  отвір олово і відсікали руки.

Польський астроном Микола Коперник у 1526 році сформулював закон, пізніше відомий в історії  як закон Грешема: «Хоча номінальна вартість і реальна цінність монет не співпадають і все більш розходяться, із-за цього їх виробництво не зупиняється. Оскільки коштів для того, щоб монети, які випускаються, відповідали тим, що знаходяться в обороті, не вистачає, кожна наступна поступаюча в оборот монета, завжди гірше попередньої. Погані гроші витісняють хороші». Хороші монети в обмін на гарні товари йдуть за грань чи просто осідають в приватних сховищах.

 Спочатку фальшування грошей розглядалось як злочин, вчинений приватними особами з корисливою метою, пізніше – як посягання на інтереси держави. У деяких випадках шляхом випуску підроблених грошових коштів окремі країни намагались підірвати економіку інших держав і отримати перемогу у війні. Наприклад, до таких дій звертався Наполеон І щодо Росії в період підготовки своєї інтервенції.

Так з'явилась перша державна фабрика  фальшивих грошей, яка знаходилась  у Франції, в невеликій вілі недалеко від Монружа, південного передмістя Парижа. Вона належала Наполеону Бонапарту  і почала працювати в 1805 році. Перша  продукція фабрики – банківські білети Віденського банку. Однак після того, як Наполеон одружився на Марії-Луїзі, дочці австрійського імператора, поставки банківських білетів були зупинені. Нечисленна партія цих грошей дійшла до Австрії. Після цього фабрика запрацювала з новою силою. Підроблялись російські асигнації. 23 червня 1812 року наполеонівські війська переправились через Неман. Почався російський похід. Обладнання типографії із Монружа було перевезено у Варшаву (Польша), де найближчим часом було запущено нове виробництво фальшивих грошей. Пізніше, після падіння Москви, його філіал був створений в одній напівзруйнованій будівлі на Преображенському кладовищі, яке в ті часи знаходилось за містом. Вочевидь, також існував ще один філіал, який був безпосередньо в Москві. Деякий Мартене, офіцер російської армії, писав у своєму щоденнику: «Коли ми їхали по вулицям другої столиці Росії, в одному напівспаленому будинку ми знайшли добре оснащену фабрику фальшивих грошей із всім найнеобхіднішим: машинами, інструментами, - а також багато готових асигнацій. Вони були зроблені настільки вишукано, що відрізнити від справжніх грошей було майже неможливо». Асигнації – в основному номіналом у 25 руб., а також і 50 руб. – великими партіями поступили в оборот. Внаслідок їх нарахували на суму 70 млн. руб.

 Фальшивомонетництво стало засобом нагнітання міжнародних конфліктів. Численні війни супроводжувалися прагненням окремих держав завдати шкоди економіці супротивника шляхом підробки його національної валюти. Фальшивомонетництво використовується як знаряддя зовнішньої політики окремих держав.

Фальшивомонетництво визнано  небезпекою для будь-якої держави, заважає  нормальним міжнародним відносинам, тому цей злочин держави віднесли до злочинів міжнародного характеру. Інколи фальшивомонетництво примикає до міжнародних  злочинів, за скоєння яких відповідальності підлягають не лише фізичні особи, але  й причетні держави.

У кожній країні держава  володіє монополією на випуск грошей. Для підтримки потрібного балансу  маса грошей повинна відповідати  кількості товарів і послуг. Вкидання фальшивих банкнот порушує цей  баланс і змушує державу відповідати  перед утримувачами грошей наявністю  неіснуючих товарів та послуг. Ця обставина  завдає шкоди авторитету влади, призводить до наростання соціальної напруженості і активізує кримінал. Також неконтрольоване  збільшення грошової маси зменшує курс національної валюти, що негативно  впливає на макроекономічну ситуацію в країні.[13] 

Під час війни, як вже говорилося вище, одним з методів фінансової атаки є вкидання в обіг підроблених  грошей країни-супротивника. Цей спосіб був застосований гітлерівцями, які  налагодили у роки війни випуск фальшивих  доларів і фунтів стерлінгів. Масовим  виробництвом фальшивих банкнот  фашисти вирішували наступні завдання: 

• Рейх, плануючи і ведучи військові дії, дуже потребував сировині і матеріали, які можна було придбати тільки за іноземну валюту і, організувавши виробництво валюти, Гітлер, тамував валютний державний голод і знижував витрати військового відомства; 
• Гітлер був упевнений, що потерпілий народ тих країн, куди скидалися паперові «фантики», направить свій гнів на уряди своїх країн, що стане дестабілізуючим фактором у державі; 
• Планувалося, що фальшива валюта дезорганізує весь світовий ринок фінансів; 
• Фашистською секретною службою фальшиві грошові кошти використовувалися для утримання шпигунів, зрадників, найманців.

З того часу пройшло багато часу, але цілі і методи фінансової атаки за допомогою фальшивих  банкнот, практично не змінилися. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  3. Фінансова безпека держави

 

3.1. Інфляція –  наслідок порушення фінансової  стабільності держави. Механізм  регулювання інфляційного процесу

 

Фінансова безпека держави  поняття досить багатопланове в  економічному контексті і надзвичайно  актуальне в політичному, бо є  результатом практичних заходів  з боку законодавчої та виконавчої влад держави в сфері фінансів. Насамкінець вона визначається конкретними  показниками функціонування економічної  системи держави за певний проміжок часу. До числа цих показників належить: величина внутрішнього і зовнішнього  боргів, рівень інфляції, стійкість  національної валюти, сальдо платіжного балансу.

Використання фальшивих  грошей і процес інфляції нерозривно пов’язані один з одним. У найбільш загальному розумінні інфляція означає  знецінювання грошей у результаті перевищення кількістю грошових знаків, що перебувають в обігу суми товарних цін.

Інфляція, як економічне явище  існує вже довгий час. Вважається, що її поява пов’язана навіть із виникненням грошей, із функціонуванням  яких вона нерозривно пов’язана.

Інфляція характеризує якісний  стан грошового обігу в умовах, коли перестає діяти механізм автоматичного  забезпечення сталості грошей. Невипадково  термін «інфляція» почав вживатися  в 70-ті роки ХІХ ст. стосовно до грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон, особливо після краху золотого стандарту. Його часто вживають для характеристики грошового обігу і більш ранніх епох – докапіталістичного і домонополістичного капіталізму, саме в періоди, коли встановлювався обіг нерозмінних банкнот чи просто паперових грошей (обіг асигнатів періоду французької революції кінця XVIII ст. та наполеонівських війн, обіг асигнацій Росії кінця XVIII – початку ХІХ ст. та ін.) Широке розповсюдження в економічній літературі поняття інфляція отримало в ХХ столітті одразу після першої світової війни.

Інфляція (латин. іnflatio - здуття) являє собою порушення грошового обігу, що виявляється в переповненні грішми сфери обігу й у знецінюванні грошей. На поверхні це явище виявляється в зростанні цін.

Зовнішнім проявом інфляції виступає підвищення цін, що є прямою формою знецінювання грошей. Як явище інфляція вже була відома в рабовласницькому суспільстві в умовах дії монетних грошових систем. Причиною знецінювання монет було навмисне зменшення в них грошового металу. Так, у Римській імперії імператором Семптимієм Севером в 198 р. вміст міді в срібних монетах було збільшено на 50-60 %, що призвело до знецінювання грошей і зростання цін.