Еволюція форм грошей на українських землях

     Дирхем - срібна арабська монета, запроваджена наприкінці VII ст. (близько 692-696 pp.). Початкова маса дирхема - 3,9 г, вартість - 1/10 динара. Згідно з каноном ісламу на монеті не було зображень. Ці монети часто називали куфічними - від особливого виду письма, яке виникло в містах аль-Куфі та аль-Басра наприкінці VII ст.

     У давньоукраїнських письмових пам'ятках  дирхеми згадувались як куни і  ногати. Карбований з особливо високопробного срібла дирхем називався ногатою (від  араб, добрий, повноцінний). Звичайний  дирхем мав назву куна. Ця назва пов'язана з давньоукраїнською міновою практикою, коли цінні шкурки куниць виконували роль грошей і срібна монета куна була еквівалентом шкури куниці. Обрізана арабська монета була еквівалентом частини куни і називалася різаною. Найдрібнішою платіжною одиницею була виверіщя (векша, білка). Вона відповідала виправленій шкурі білки-вивірки і найменшим частинам дирхемів.

     Багато  дослідників вважає, що на початку XI ст. вичерпалися поклади срібла в  арабських країнах і це стало  причиною псування дирхемів. Криза срібла спричинилася до появи білонних та мідних монет. Подальша еволюція дирхемів вийшла за хронологічні межі їх обігу на українських землях, оскільки в Україні-Русі виникла своя грошова національна одиниця.

     2. Виникнення та еволюція гривні

     В основі грошової системи Київської  Русі лежала гривня, її назва, як гадають  дослідники, походить від прикраси із золота чи срібла у вигляді обруча, яку носили на шиї (на загривку). За іншою  версією, гривня спершу означала голову худоби (гриву), що виконувала роль еквівалента в процесі обміну. Ця версія не позбавлена сенсу. Вона акцентує увагу на генетичності розвитку грошової одиниці, в ролі якої тривалий час виступала худоба. Перехід від натуральних грошей до карбованих грошових одиниць був закономірним та об'єктивним процесом, що відбувався не тільки в Давній Україні, а й в інших країнах.

     Гривня  мала кілька значень. Лічильна гривня кун становила певну кількість  монет, вагова (гривня срібла) містила  точну вагу срібла, а монетна була конкретним зливком срібла певної встановленої форми і ваги.

     Аналіз  Руської Правди дозволив дослідникам  зробити висновок, що в X-XI ст. вага гривні залежала від ваги арабського дирхема, який називався куною і важив 2,73 г. Отже, вагова ( 68,22 г) і лічильна гривні дорівнювали 20 ногатам (3,41 г), 25 кунам та 50 різаним (1,36 г). Крім того, найдрібніші грошові одиниці вивериці (векші) складали 1/3 різаної. У наступному столітті загальноруська грошова система переділилася на південну (засновану на візантійській літрі) й північну, в основі якої лежав західноєвропейський денарій. З наступної редакції Руської Правди видно, що в XII ст. гривня, що складала 51 г, відповідала 20 ногатам, 50 кунам.

     Після припинення недовгочасного карбування давньоукраїнських монет (злотників і срібляників) та скорочення надходження закордонних монет грошима у Київській Русі служили великі нерозмінні зливки - монетні гривні. Сировиною для їх виготовлення були чужоземні монети. Згодом, коли ввезення останніх на територію Київської Русі припинилося, почався "безмонетний" період. У той час, коли дрібну торгівлю обслуговували завезені в минулому чужоземні монети, шиферні прясла, скляні намистини, ножі, цвяхи, шкурки тварин, основними засобами платежу й накопичення стали саме гривні - зливки срібла. Відомо кілька типів гривень, названих за місцем їхнього виготовлення чи знахідок, серед яких є київські, новгородські, литовські, татарські.

     Гривні  всіх типів відливались у відкритих  формах. Ознакою цього для київських  зливків був невеликий горбик на лицевому боці. Крім того, гривня була вкрита невеликими тріснутими пухирцями, що свідчить про вигоряння під час плавлення домішок у сріблі.

     На  півночі гривні виготовлялись у  формі бруска. За місцем першої знахідки та виготовлення вони дістали назву  новгородських. На відміну від київських вони важили близько 204 г, що складало половину каролінзького фунта. На новгородських гривнях траплялися видряпані імена, що могли означати осіб, на замовлення яких вони вироблялися.

     Подальша  еволюція грошових знаків в Україні-Русі пов'язана з появою слова "денги", яке має татарське походження: від танґа (дзвінкий) або тумґа (тавро на товарі, з якого сплачено мито). Воно могло з'явитися не раніше середини XIII ст., тобто після монголо-татарського знищення Давньоукраїнської держави з центром у Києві. Очевидно, тому термін "денги" закріпився в російській мові й торговельно-обмінній практиці Московщини.

     Отже, грошово-монетна система Давньої  України була доволі складною та динамічною. Вона відповідала тогочасним потребам товарно-грошового обігу, економічним  цінностям і уявленням населення, яке нерідко більше довіряло традиційним хутровим засобам оцінки та обміну, ніж металевим монетам. З цим було пов'язане мінливе співвідношення різних монетних одиниць у товарно-грошовому обігу, що поступово звільнявся від натурально-монетного вигляду.  
 
 

     2.1 Гроші Галицько-Волинської  Русі

     Першими монетами, що почали масово надходити  на територію Галицької Русі та Волині ще на початку XIV ст., були найбільш поширені в той час у Центральній  Європі празькі гроші. їх карбування почалося за часів правління чеського князя Вацлава II і тривало до 20-х років XV ст. Надалі вони використовувалися для монетної лічби.

     Поряд із празькими грошима в XIV ст. на території  Галицької Русі в обігу в основному  перебували напівгроші та денарії, карбовані  у Львові. Останні обслуговували  внутрішню міську торгівлю як дрібна розмінна монета. Внаслідок того, що ні польська, ні литовська влади не забороняли обіг на своїх територіях іноземних монет, на ринку перебували татарські, угорські, італійські, молдавські, гірейські та генуезько-кримські монети. Наприкінці XIV - на початку XV ст. на українських землях з'явилися золоті монети: італійські флорини та угорські дукати.

     Грошові розрахунки проводилися в копах, гривнях, польських злотих і рублях, а також у реальних монетах: грошах, напівгрошах та ін. Дуже поширеним  було використання у монетній лічбі мішаного способу та системи доплат, яка прирівнювала різноманітні монети.

     Після об'єднання Польської та Литовської держав у Річ Посполиту зросла необхідність уніфікації монетарних систем. Багато уваги в перебігу грошової реформи 1578-1580 pp. було приділено стабілізації грошової валюти та утриманню ціни золотих і срібних монет. Польські та литовські монети зрівнялися метрологічно, тобто виготовлялися з однакового металу та мали однакові вартість і вагу.

     Перша письмова згадка про руські напівгроші, виготовлені у Львові, датується 1356 р. Ці монети карбувалися за володарювання Казимира Великого, Владислава Опольського та Людовіка Угорського. Крім того, вони ввели в обіг мідні денарії. Владислав Ягай-ло руські напівгроші поступово замінив львівськими та припинив карбування мідних монет.

     Срібні  монети київського князя Володимира Ольгердовича (1362-1394 pp.) переділялися на сім груп, які різнилися зображеннями й метрологічними ознаками. Характерною  особливістю цих монет було поєднання в зображенні на них східних мотивів поряд із церквою - символом християнства.

     2.2 Гроші доби козацтва

     У середовищі українського козацтва великі платежі обслуговувалися дукатами і талерами західноєвропейського походження. Золоті монети використовувалися також для нагородження війська як ордени чи медалі. В обігу були польські півторагрошовики, орти, шеляги, шостаки та ін. Торговельні зв'язки козаків із татарами й турками привели до появи на ринку піастрів, башликів, акче і парів.

     Козацькі  гетьмани, прагнучи створити могутню Українську державу, робили певні кроки щодо стабілізації фінансової системи. Зокрема, Б. Хмельницький багато уваги приділяв бюджетній та податковій політиці. Водночас історичні джерела переконують, що, попри деякі натяки, цей гетьман не карбував власних монет. Не зміг цього зробити й І. Виговський, хоча мав юридичні підстави.

     П. Дорошенко, будучи гетьманом Правобережної  України, карбував наслідування турецьких, татарських і польських монет. Найбільших успіхів у створенні власної  грошової одиниці досягнув і Самойлович.

     На  території Московської держави  обіг іноземних монет було заборонено. Російські монархи прагнули якнайшвидше  поширити свої монети на українські землі. Перші заходи в цьому напрямку були здійснені царем Олексієм Михайловичем. Його грошова реформа, яка передбачала заміну срібних копійок міцними, призвела до масових зловживань і Мідного бунту.

     Успішнішою  виявилася грошова реформа Петра  І. З її проведенням в обіг надійшла велика кількість номіналів, які  обслуговували всі види торгівлі. Поступово населення призвичаїлося, що сто мідних копійок складають вартість одного срібного рубля. Тож Росія однією з перших запровадила десятковий принцип у своїй грошовій системі.

     У XVII ст. відновилася діяльність Львівського  монетного двору, на якому далі вироблялися польські монети.

     2.3 Гроші України  у складі Російської  Імперії

     Українські  землі що перебували у складі Російської імперії, цілковито підпадали під  царську владу. Внаслідок цього українці були позбавлені будь-якої можливості самостійно творити свою долю. Це поширювалося на всі сфери господарського життя і, зокрема, на фінансово-кредитні відносини. Тому будь-яка економічна реформа, що здійснювалася російським урядом, безпосередньо поширювалася на ту частину українських земель, що перебували у складі Російської імперії. Така ситуація тривала до першої світової війни.

     Елементами  грошового господарства на території  українських земель, що входили до складу Російської імперії середини XVIII - початку XX ст., були металева й паперова грошові системи. Металева грошова система була представлена у грошовому обігу золотими, срібними, мідними й платиновими монетами, а паперова - асигнаціями, депозитними білетами, кредитними білетами, державними кредитними білетами й депозитними квитанціями.

     Першими паперовими грошима на території Російської імперії вважаються асигнації Катерини II. У грошовий обіг вони надійшли 1769 р. їх емісію здійснювали спеціально створені асигнаційні банки: Московський та Петербурзький.

     Грошова реформа, проведена міністром фінансів Є.Ф. Канкріном, установила панування в державі срібного монометалізму. Із січня 1840 р. головним платіжним засобом став срібний рубль.

     Зростаючі емісії паперових грошей протягом історії  їх існування на покриття здебільшого  воєнних витрат призвели до того, що паперові гроші, позбавлені будь-якого забезпечення, швидко знецінювалися, втрачаючи купівельну спроможність.

     Міністр фінансів С.Ю. Вітте здійснив грошову  реформу, результатом якої стало  введення в Російській імперії твердої  валюти - золотого рубля. Проведена реформа встановила в державі золотовалютний стандарт із банкнотним обігом.

     2.4 Гроші УНР

     Кінець  другого десятиліття XX ст. на наших  землях характеризувався безперервною боротьбою за незалежність. Швидко чергувалася влада, переходячи від  одного угруповання до іншого. Внутрішні протиріччя та зовнішні вороги не сприяли ефективному функціонуванню грошово-банківської системи. Але за будь-якого уряду значна увага приділялася випускові власних грошей та функціонуванню українських банків. Однак наприкінці квітня у грошовій системі почалася стабілізація, банки отримали можливість обслуговувати як державні, так і господарські потреби. Себто, було створено умови для відновлення й формування українських банківських установ комерційного характеру і насамперед для розвитку кооперації.

     Так, у жовтні 1917 р. почав діяти Південно-Російський, а після створення УНР - Український  народний кооперативний банк, його акціонерний капітал, який з 1 млн  крб. під час заснування зріс до 25 млн наприкінці 1919 р., належав кооперативам і кооперативним союзам. Цей банк було створено для врегулювання фінансів української кооперації, фінансової та організаційної підтримки кооперативного виробництва і збуту, залучення капіталів із грошового ринку України та з-за кордону. Українбанк надавав коротко - і довгострокові кредити, проводив операції з векселями, приймав депозити і здійснював перекази грошових сум. З установленням радянської влади з грудня 1920 р. він був ліквідований, а його майно передано в розпорядження споживчої кооперації.  

     Таблиця 2.1 - Грошові знаки, випущені урядом Центральної Ради