Етапи становлення ринку банківських послуг України в контексті світового розвитку банківської справи

       Із січня 1919 року в Україні  почався радянський період, за  якого істотні зміни відбулися  і в банківській системі: робітничо-селянським урядом усі приватні кредитні установи було націоналізовано. У жовтні 1921 року в Харкові були засновані: Всеукраїнська контора Державного банку; а в липні 1922 року - Всеукраїнський кооперативний банк; у січні 1923 року - Всеукраїнська контора торгово-промислового банку, а в Києві відкрито їхні філії. У 1923 році засновано Київський сільгоспбанк.

       За кредитною реформою 1930 - 1932 pp. замість  контор та філій галузевих  банків було засновано контори  спеціалізованих банків довгострокових вкладів: Промбанк, Сільгоспбанк, Це-комбанк, Всекомбанк, який у 1936 році перетворений у Торг-банк. У цьому ж році в Україні було ліквідовано Всеукраїнську контору Держбанку, а всі обласні контори безпосередньо підпорядковувалися Москві.

     У 1955 році було створено Українську республіканську контору Держбанку та республіканські контори Промбанку, Сільгоспбанку, Торгбанку (останній ліквідовано в 1957 p.).

       У квітні 1959 року банківська система  була реорганізована: Сільгоспбанк, Цекомбанк, комунальні банки, Промбудбанк були ліквідовані (відповідно ліквідовані й ці республіканські контори в Україні). В Україні були створені контори Держбанку, Будбанку та відділення Зовнішекономбанку СРСР. На території України Держбанк СРСР став єдиним центром розрахунків, єдиним емісійним та касовим центром, ці ж функції мала республіканська контора в Україні, але емісія грошей та видача кредитів здійснювалася лише з дозволу Москви.

     Особливості формування банківської системи  у незалежній Україні. Розвиток ринкових відносин, процес товарообміну зумовлюють використання грошей як загального еквіваленту. Виникає потреба в реалізації всіх функцій грошей, необхідність десь їх зберігати, розмінювати, обмінювати гроші однієї країни на гроші іншої, пересилати, а надалі - десь позичити, щоб вчасно здійсните певні розрахунки чи розширити свою справу. Даний процес об'єктивно зумовив зародження і розвиток банківської справи.

       Банківська система відіграє  дуже важливу роль у господарській  структурі країн з розвиненими  ринковими відносинами. Через неї проходить великий обсяг грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення.

       Розпад Радянського Союзу, прийняття  Верховною Радою України у  липні 1991 року Декларації про  державний суверенітет та проголошення  у серпні 1991 року України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку власної банківської системи. 20 березня 1991 року Верховною Радою України був прийнятий перший Закон України "Про банки та банківську діяльність", за яким на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України [11].

     Декларація  про державний суверенітет та Закон "Про економічну самостійність Української РСР", які законодавче закріпили за нашою державою право самостійного формування власної банківської системи; заклали фундамент створення нових комерційних банків. За 1989 - 1991 pp. було зареєстровано біля двох десятків українських банків.

       У процесі формування сучасної  банківської системи України  можна виділити п'ять етапів :

       Перший етап 1991-1992 pp. – це процеси перереєстрації та реорганізації. Із жовтня 1991 року Національний банк починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей же період галузевий капітал, тобто, частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними. державними установами, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств [10].

     Другий  етап 1992-1993 рр.— виникнення банків "нової хвилі". На цьому етапі, з різних бюджетних , і позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає низка комерційних банків таких; як "Аваль", "Інко" (отримує самостійність від Москви), "Відродження", "Трансбанк" та інші. У комерційних банках спостерігалося подальше, зменшення частки "міністерського" капіталу, що було, спричинено постановою Кабінету Міністрів "Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України". Цією постановою передбачалося, що, Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів – за акціями що належать іншим міністерствам.

     У цей же час спостерігалося масове народження дрібних "кишенькових" банків. Протягом року їх було зареєстровано  більше сотні, значна частина з них  мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпечити ліквідність банку.

       Третій етап 1994–1996 pp. – це етап банкрутства. Активізація роботи Національного банку України з побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до більш жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового ринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства, Багато банків у цей період було ліквідовано: в 1994 році стали банкрутами та ліквідовано 11 банків; у 1995 році - 20 банків банкрутів, серед яких були найбільші комерційні банки -"Інко", "Відродження", "Економбанк", "Лісбанк", у 1996 році прямими банкрутами стали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі, була підірвана довіра до банківської системи у вкладників.

     Четвертий етап 1996-2000 рр. стабілізація та впровадження національної валюти – гривні. Для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці – гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ.

       П’ятий етап 2000-2001 pp. прийняття нового Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг". Головна стратегічна мета комерційних банків у цей період проведення комплексу управлінських, кадрових, технологічних та технічних перетворень для забезпечення умов розвитку Банку як стабільного фінансового інституту, здатного зайняти лідируючі позиції на ринку фінансових послуг [10].

       У роки незалежності України  було не тільки реформовано,  але й створено нову банківську систему:

     – створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;

     –  здійснено перший етап реформування грошової системи держави із введенням проміжної валюти – українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи і введення національної грошової одиниці – гривні;

     –  створено національну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, дало можливість максимально обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів;

     –  введено у дію Банкнотно-монетний двір та фабрику банкнотного паперу, що дало можливість створити потужності з емісії грошей;

     – реформовано та введено нові стандарти бухгалтерського обліку та звітності у банках;

       – напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;

       – діяльність Національного банку України, його монетарна політика позитивно позначилися на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів.

       Проте тривала економічна, фінансова  та платіжна криза, гальмування  процесу ринкових перетворень економіки інвестиційного процесу, серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства визначають необхідність., поглиблення банківської реформи.

     Висока  вартість фінансового посередництва, обмеженість кількості послуг, відсутність  відповідної для країн із ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення яких передбачає Державна комплексна програма реформування та розвитку банківської системи України.

     На  початок 2001 року банківська система  України налічувала 216 банків. Із загальної  чисельності банків 180 установ функціонують у формі акціонерних товариств, причому: закритих акціонерних товариств – 53; у формі відкритих акціонерних товариств – 127 банків; 2 державних банки; у формі товариств з обмеженою відповідальністю – 34; банків, створених за участі іноземного капіталу – 28 (у тому числі зі 100 відсотковим іноземним капіталом – 9).

       У період економічних реформ, які розпочались у 1989 -1992 pp. в  Україні в основному сформувалася  нова банківська система, що  базується на основі роздержавлення  і розвитку кредитних інститутів  різних форм власності. Система  кредитно-фінансових інститутів складається сьогодні з двох рівнів - відомств Національного банку України (НБУ) і комерційних банків (КБ).

       У 1995-1996 pp. завершився етап екстенсивного  розвитку банківської системи,  її діяльності, характеру взаємодії  з іншими економічними структурами, відомствами і організаціями, включаючи державу. Таким чином, сучасна банківська система України була сформована і створена, в основному, у період з 1989-1994 pp. На сьогоднішній день вона має дворівневу структуру.

      3. Шляхи подальшого розвитку ринку банківських послуг в Україні 

     Практика  підтверджує, що нині чільне місце в  сфері обміну послуг посідає ринок  фінансових і зокрема ринок банківських  послуг як законодавчо обумовлена система  економічних відносин, що забезпечують реалізацію попиту на різного роду послуги з боку клієнтів банків, пропозицію цих послуг банківськими установами та формування ціни на них [7]. Так, за даними дослідження фінансового ринку агенцією GfK Group, банківськими послугами нині користуються 80% жителів Центральної Європи та 50% Південно-Східної, зокрема у Росії, Сербії, Боснії і Герцеговині більше 70% населення користуються послугами фінансових інститутів у Словенії, Чехії, Хорватії, Угорщині та Україні – 80% .

     При цьому ринку банківських послуг притаманні всі невід’ємні атрибути ринку. Об’єктами ринку, що аналізується, постають банківські послуги; суб’єктами – продавці послуг (банківські установи) та покупці (фізичні, юридичні особи, зокрема банки на міжбанківському ринку), ціна та канали продажу.

     З точки зору продуктової структури такий ринок є сукупністю пропонованих для продажу банківських послуг, та може бути поділений на окремі сегменти, які відповідають певним групам банківських продуктів, а саме:

• ринок кредитних послуг;
• ринок депозитних послуг;
• ринок розрахунково-касових послуг;
• ринок інвестиційних послуг.

     Ринкові відносини пов’язані з купівлею-продажем визначеного товару (продукту), призначеного для задоволення індивідуальних або суспільних потреб. Проте дотепер  у науковій думці немає точного  визначення предмета діяльності банківської установи та об’єкта купівлі-продажу на ринку банківських послуг. Йдеться про розмежування понять «банківська послуга», «банківський продукт» та «банківська операція».

     Всупереч  такому підходу, деякі дослідники вважають, що банківська послуга є підсумком діяльності співробітників банку із задоволення потреб клієнта і результатом виконання банківських операцій. При цьому банківський продукт трактується як конкретний спосіб, яким банк надає свої послуги, конкретне втілення банківської послуги, наділене певними значеннями ринкових параметрів: ціни, якості, додаткового сервісу, термінів та інших умов надання [1].

     Тобто, з одного боку, банківський продукт  є формою виразу банківської послуги, а з іншого, – складається з  упорядкованої сукупності банківських операцій. 

     У сучасній науковій літературі існує  також концепція, згідно з якою до складу банківських послуг відносять  окремий, порівняно вузький сегмент  діяльності комерційного банку. При  цьому послугою вважається діяльність банківської установи, яка безпосередньо не пов’язана з активними і пасивними операціями [6]. Водночас окремі науковці визначають банківські послуги як посередницькі операції комерційних банків, головною ознакою яких є отримання банком доходу у вигляді комісійних за обслуговування [5].

     У цьому контексті заслуговує на увагу  позиція тих дослідників які  вважають, що банківську операцію слід розглядати як технологічний процес, спрямований на використання наявних потужностей відповідних банківських підрозділів [9].